Кодифікація норм міжнародного права

Н

аявність у системі міжна­родного права великого масиву взаємозалежних норм порушує питання про їхню впорядкованість, систематизацію, тобто вирішення питан­ня кодифікації міжнародно-правових норм. Історія теорії і практики вирішення цього питання постає від початку XIX ст. Одним із перших міжнародних кодифікаційних актів, як вважають юристи-міжнародники, є ухвалений Віденським конгресом 1815 р. Регламент, що закріпив старі і запровадив нові ранги дипломатичних агентів.

Відомий дослідник цього питання А. П. Мовчан по­силається на працю англійського юриста 1. Бентама, який ше в 1843 р. писав про те, що «мало можна знайти в житті речей більш необхідних, аніж кодекс міжнародного пра­ва»¹. На початковому етапі розробки вказаної проблеми основна ідея полягала у створенні універсального кодек­су, що містив би всі існуючі, визнані «цивілізованими на­родами» звичаєві і договірні норми міжнародного права. Іншими словами, постало практичне завдання підготуван­ня та оприлюднення, тобто доступу широкого кола заін­тересованих осіб до чинних звичаєвих і договірних норм. Такий процес систематизації нормативного матеріалу заз­вичай називають інкорпорацією, тобто систематизацією норм без їхнього якогось юридичного доповнення, роз­витку, зміни. Цю ідею не було реалізовано через відсут­ність узгодженої позиції держав щодо переліку таких норм та бурхливого процесу розвитку міжнародного права, що проявилося у зростаючій активності двостороннього і, що дуже важливо, багатостороннього нормотворчого проце­су, зміни старих і становлення нових принципів та норм міжнародного спілкування.

Включення до Статуту ООН положення щодо кодифі­кації міжнародного права стало новим етапом у розумінні та визначенні мети цього процесу. Пункт 1а ст. 13 містить положення про те, що «Генеральна Асамблея організує дослідження і робить рекомендації з метою: а) сприяння

¹ Див.: Мовчан А. П. Кодификация и прогрессивное развитие между­народного права. М., 1972. С. 32—33.

міждержавному співробітництву в політичній галузі і за­охочення прогресивного розвитку міжнародного права та його кодифікації». У цій настанові термін «кодифікація» доповнений формулюванням «прогресивний розвиток» — це вказує на те, що ООН ставить за мету не тільки систе­матизацію чинних норм загального міжнародного права, а й сприяння їх подальшому розвитку та врегулювання актуальних питань міждержавних відносин.

Для реалізації настанови ст. 13 у грудні 1946 р. Гене­ральна Асамблея ООН створила «Комітет з питань прогре­сивного розвитку міжнародного права та його кодифікації». Цей орган визначив, у чому полягає різниця між «прогре­сивним розвитком» і «кодифікацією» міжнародного права. Завдання, пов'язані з розробкою проектів конвенцій з пи­тань, які ще не врегульовані міжнародним правом або в яких право було ще не досить розвинуте в практиці дер­жав, Комітет відніс до «прогресивного розвитку» міжнарод­ного права. Інші завдання, зокрема точнішого формулю­вання і систематизації права у тих галузях, де є норми, встановлені широкою практикою держав, прецедентами і доктриною, Комітет визнав «кодифікацією». 1947 р. було розроблено Статут Комісії міжнародного права, в якому це положення зафіксоване у ст. 15. Саме Комісія з міжнарод­ного права веде велику роботу щодо систематизації та про­гресивного розвитку міжнародного права. Комісія розроб­ляє проекти статей і готує проекти кодифікаційних актів, які надаються для схвалення на міжнародних конференці­ях або сесіях Генеральної Асамблеї ООН, а потім певним чином визнаються державами як обов'язкові. Добре зна­ними прикладами таких актів є Віденська конвенція про дипломатичні відносини 1961 p., Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 p., Конвенція ООН з морського права 1982 р. і багато інших. Нормотворча прак­тика свідчить про те, що обидва процеси — і систематиза­ція чинних норм, і розробка нових — нерозривно пов'я­зані між собою, доповнюють один одного і часто визнача­ються загальним широким поняттям «кодифікація».

Відповідно до цього розуміння, як зазначає А. П. Мов­чан, кодифікація міжнародного права являє собою систе­матизацію та вдосконалення норм загального міжнарод­ного права, які здійснюються шляхом встановлення і точ­ного формулювання змісту чинних норм, перегляду зас-

Глава V Норми міжнародного права

Взаємодія норм міжнародного права

тарілих норм та розробки нових норм з урахуванням по­треб розвитку міжнародних відносин і закріплення в єди­ному внутрішньо узгодженому порядку цих норм у міжна­родно-правовому акті¹.

З цього визначення випливають такі завдання кодифі­кації: 1) пошук та визначення точних формулювань чин­них норм загального міжнародного права у певних його галузях; 2) перегляд застарілих і розробка нових норм, які мають характер загального міжнародного права; 3) систе­матизація таких норм у офіційному письмовому акті — міжнародному договорі, призначеному для прийняття і визнання його положень суб'єктами права як норм за­гального міжнародного права.

Кодифікація є офіційною лише в тому разі, коли в ній беруть участь держави безпосередньо або за допомогою міжурядових міжнародних організацій. Інші приклади ко-дифікацій, які здійснювали визначні вчені (І. К. Блюнчлі, А. Бустаманте, Д. І. Каченовський та ін.), або окремі нау­кові національні чи міжнародні установи, або неурядові організації (Інститут міжнародного права, Міжнародний комітет Червоного Хреста, Гаазька академія міжнародно­го права, національні асоціації міжнародного права та ін.), є неофіційними і мають допоміжне значення для встанов­лення тих або інших правових норм чи наукових дослід­жень, а також для вивчення і викладання питань кодифі­кації.

Такі кодифікаційні акти можуть бути універсальними загальновизнаними чинними конвенціями; універсальни­ми чинними конвенціями, визнаними тільки окремими державами; або такими універсальними конвенціями, шо не набрали чинності і являють собою письмовий перелік, як правило, звичаєвих норм, який за певних обставин може в майбутньому стати чинним кодифікаційним ак­том. Прикладами таких конвенцій відповідно є: чинна Кон­венція ООН з морського права 1982 р., у якій беруть участь близько 90 держав; Віденська конвенція про правонас-тупництво держав щодо договорів 1978 p., яка відповід­но до її ст. 49 п.1 має мінімально необхідне число рати­фікацій (15), Віденська конвенція про правонаступницт-во держав щодо державної власності, державних архівів і

¹ Мовчан А. П. Кодификация и прогрессивное развитие международ­ного права. С. 60.

державних боргів 1983 р., яка на цей час не набрала до­статньої кількості ратифікацій і не набула чинності.

Кодифікаційний акт є єдиним письмовим офіційним документом або складається з кількох взаємоузгоджених документів, які містять міжнародні норми, чинні у певній галузі міжнародного права. Прикладом першого є Віден­ська конвенція про консульські відносини 1963 p., друго­го — Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод, прийнята Радою Європи 1950 р., та 11 протоколів, ухвалених до неї в різні роки її існування.

Від актів кодифікації треба відрізняти дії щодо інкор­порації — систематизація за певними критеріями чинних нормативно-правових актів та видання їх в окремих збір­никах документів. Такі документи-можуть мати як офі­ційний, так і неофіційний інформативний характер. На­приклад, згідно зі ст. 20 Закону України про міжнародні договори України 1993 р. «Договори, що набули чинності для України... публікуються у «Відомостях Верховної Ради України», в друкованому органі — газеті Верховної Ради України та в «Зібранні чинних міжнародних договорів Ук­раїни». Секретаріат ООН відповідно до п. 1 ст. 101 видає збірник міжнародних договорів «Treaty Series», як чинять й інші міжнародні організації.

Кодифікація забезпечує найзагальніше розуміння, тлу­мачення і застосування наявного чинного нормативного матеріалу, сприяє становленню міжнародної нормативної системи та зміцненню світового правопорядку в цілому.