Розвиток української культури на західноукраїнських землях.

Соціокультурні процеси та мистецькі здобутки Галицько-Волинського князівства

На території Галицько-Волинського князівства сформувалася самобутня культура, яка не тільки успадкувала традиції Київської Русі, а й увібрала в себе безліч новацій з сусідніх країн. Більшість сучасних відомостей про цю культуру дійшли до нас у вигляді письмових свідчень та археологічних артефактів. Головними культурними центрами князівства були великі міста і православні монастирі, які одночасно грали роль основних просвітницьких центрів країни. Провідну роль у культурному житті країни займала Волинь. Саме місто Володимир, головне місто Волинського князівства, був древньої цитаделлю Рюриковичів. Місто прославився завдяки князю Василю, якого літописець згадував як «книжника великого і філософа, якого не було на всій землі і після нього не буде». Цей князь розвинув міста Берестя і Кам'янець, створив власну бібліотеку, побудував чимало церков по всій Волині, яким дарував ікони і книги. Іншим значним культурним центром був Галич, відомий своїм митрополичим собором і церквою св. Пантелеймона. У Галичі також була написана Галицько-Волинський літопис і створено Галицьке євангеліє. До найбільшим і найвідомішим монастирям князівства зараховувалися Полонинський, Богородичний і Спаський. Про архітектуру князівства відомо небагато. Письмові джерела описують в основному церкви, не згадуючи про світських будинках князів чи бояр. Даних археологічних розкопок теж небагато, і їх не вистачає для точної реконструкції тогочасних споруд. Залишки храмів князівства і записи в літописах дають можливість стверджувати, що в цих землях залишалися міцними традиції архітектури Київської Русі, але відчувалися нові віяння західноєвропейських архітектурних стилів. [33]. Образотворче мистецтво князівства знаходилось під сильним впливом візантійського. Галицько-Волинські ікони особливо цінувалися у Західній Європі, багато з них потрапили в польські храми після завоювання князівства. Мистецтво іконопису галицько-волинських земель мало спільні риси з московською іконописною школою XIV-XV століть. [34]. Хоча православні традиції не заохочували розвиток скульптури у зв'язку з боротьбою з ідолопоклонством, на сторінках Галицько-Волинського літопису згадуються скульптурні шедеври у Галичі, Перемишлі та інших містах, що свідчить про католицькому вплив на майстрів князівства. Моду у декоративному мистецтві, особливо в обробці зброї і військових пристосувань, диктували азійські країни, зокрема Золота Орда. Розвиток культури в Галицько-Волинському князівстві сприяло закріпленню історичних традицій Київської Русі; протягом багатьох століть вони зберігалися в архітектурі, образотворчому мистецтві, літературі, в літописах та історичних творах. Але в той же час князівство потрапило під вплив Західної Європи, де галицько-волинські князі і знати шукали захисту від агресії зі сходу.

Розвиток української культури на західноукраїнських землях.

Культура українського народу в складі Австрійської імперії (з 1867 р. - Австро-Угорська) наприкінці XVIII - на початку XX ст. розвивалась у складних умовах. У Східній Галичині українців на кінець ХVIII ст. було 74,3 %, на Буковині - 73,7 %, на Закарпатті - 61,9 %. Найпотужніше українська культура себе проявляла на території Східної Галичини з центром у Львові. Втім її розвиток, великою мірою залежав від австрійсько-українсько-польських взаємин. Оскільки у внутрішній політиці австрійський уряд використовував менш економічно, суспільно та політично організовані нації як інструмент противаги та стримування громадсько-політичної активності більш суспільно та політично організованих націй. У цьому контексті українці об’єктивно поступались суспільно-політичній організації та економічній потузі поляків. Відповідно все зводилось до того, що поляки визначали умови розвитку та характер відносин з українцями, а часто й ігнорували українські інтереси. Загалом у цій системі австрійсько-українсько-польських координат збереження українцями власної культурної та релігійної ідентичності було ціною, за яку віденський уряд купував прихильність українців і стримував активність поляків.

59. Наукові досягнення радянських учених у другій половині ХХ ст.

У другій половині ХХ ст. людство вступило в епоху науково-технічної революції (НТР). В усіх галузях науки були зроблені численні відкриття. Одна з новітніх галузей науки — фізика атмосфери — зробила прорив в галузі загальних уявлень людини про Всесвіт. З’явилися нові наукові галузі: космічна медицина, космічна біологія й ін.
Відкриття в оптиці, механіці й радіофізиці, фізиці твердого тіла, магнетизму спричинилися до комп’ютерної революції, стали підґрунтям для подальшого розвитку таких галузей науки, як кібернетика, автоматика, для вдосконалення новітніх технологій. У 1947 р. американські вчені винайшли транзистор, що замінив електронні лампи. У 1957 р. була винайдена перша у світі мікросхема. Мікросхеми знайшли найважливіше зі всіх своїх застосувань у комп’ютерах — машинах, що зберігають й обробляють інформацію. У 1946 р. у США був уведений у лад один з перших електронних комп’ютерів. У 50-ті роки були створені нові комп’ютери, що працюють на транзисторах. Епоха масової комп’ютеризації почалася в середині 70-х років, коли в продаж надійшли комп’ютери, що працюють на дуже маленьких і швидкодіючих процесорах. Незабаром комп’ютери стали невід’ємною частиною сучасного способу життя.
Визначні успіхи в післявоєнні роки були досягнуті в біології та медицині, у тому числі трансплантації людських органів, створення штучних апаратів, які їх заміняють й інші. У 1967 р. хірургом К. Барнардом (ПАР) була проведена перша операція з трансплантації людського серця.
Ученим удалося виділити ДНК, що служить ключем до генетичного коду організму. Це відкриття проклало дорогу генній інженерії — технології зміни властивостей організму шляхом трансформації його генетичного коду.
У другій половині ХХ ст. майже вдалося покінчити з інфекційними захворюваннями, від яких раніше масово гинули люди: чумою, холерою, віспою. Але, незважаючи на успіхи медицини, окремі хвороби сьогодні залишаються невиліковними.
Яскравим прикладом видатних наукових досягнень у другій половині ХХ ст. є успіхи в дослідженні космосу. 4 жовтня 1957 р. у Радянському Союзі був запущений штучний супутник Землі. Ця подія ознаменувала початок епохи освоєння людиною космічного простору. Перший американський супутник був виведений на орбіту 1 лютого 1958 р. 12 квітня 1961 р. у Радянському Союзі був запущений перший космічний корабель із людиною на борту. Радянський космонавт Ю. Гагарін уперше зробив орбітальний політ навколо Землі. 5 травня 1961 р. був здійснений запуск пілотованого космічного корабля в США. У березні 1965 р. радянський космонавт А. Леонов уперше вийшов у відкритий космос. У 1969 р. американські астронавти Н. Армстронг й Е. Олдрін висадилися на Місяці, де пробули 2,5 години, провели необхідні спостереження й взяли зразки ґрунту, відкривши епоху всебічного вивчення супутника Землі. У 1975 р. уперше відбулося стикування в космосі кораблів «Аполлон» (США) і «Союз» (СРСР). З 1981 р. у США почали запускати кораблі багаторазового використання — «човники» («Шаттли»). У дослідженні космосу беруть участь й інші країни. Так, у 2004 р. відбувся політ першого китайського космонавта. Протягом 70 80-х років були здійснені запуски космічних апаратів для вивчення інших планет — Венери, Юпітера, Марса, Меркурія.