Принцип мирного врегулювання спорів

П

ринцип мирного врегулю­вання спорів — один з небагатьох у сучасному міжнародному праві, історія за­гального визнання якого (на жаль, не загального дотри­мання) сягнула за вікову позначку. А в правосвідомості людей ця ідея закріпилася як імперативний постулат по­над два тисячоліття тому. Вже М. Т. Цицерон нічого но­вого не сказав, коли писав: «Спори вирішуються або об­говоренням, або фізичною силою. Останнє властиве для звірів, а до сили потрібно вдаватися у крайніх випадках».

В 1899 р. 26 держав підписують у Гаазі Конвенцію про мирне розв'язання міжнародних сутичок (згодом усіма, хто її підписав, було ратифіковано), в якій уже перша стаття проголошує: «З метою попередити по можливості звернення до сили у відносинах між державами Договірні Держави погоджуються докладати всіх зусиль для того, щоб забезпечити мирне вирішення міжнародних незгод». 1907 р. на Гаазькій конференції така ж стаття вноситься в Конвенцію про обмеження застосування сили при від­шкодуванні боргових зобов'язань.

У Статуті Ліги Націй ст. 12, 13, 15—17 не тільки фор­мулюють основні вимоги мирного вирішення спорів, а й уперше закріплюють їх як правові імперативні зобов'язан-

ня держав-членів між собою і щодо держав, які не є чле­нами Ліги Націй.

У період між двома світовими війнами вимога мирно­го розв'язання спорів закріплюється в Женевському про­токолі про мирне вирішення міжнародних спорів (1924), у Паризькому пакті 1928 р. (ст. 11 пакту Бріана-Келлога проголошувала: «Високі договірні сторони визнають, що врегулювання або вирішення всіх спорів та конфліктів, які можуть виникнути між ними, хоч би якого характеру чи походження вони були, завжди повинні здійснюватися тільки мирними засобами»), в Генеральному акті Асамб­леї Ліги Націй 1928 р. (акт складався із серії договорів, кожен з яких, зокрема, закріплював необхідність мирного розв'язання спорів), у Генеральній конвенції про міжаме­риканську процедуру примирення (1929), Міжамерикан­ському антивоєнному договорі про ненапад та процедуру примирення тощо.

Універсальне закріплення як принцип сучасного між­народного права принцип мирного вирішення спорів зна­йшов у Статуті ООН (п. З ст. 2): «Всі Члени Організації Об'єднаних Націй вирішують свої міжнародні спори мир­ними засобами так, щоб не піддавати загрозі міжнарод­ний мир та безпеку і справедливість».

Під впливом Статуту ООН десятки країн внесли до своїх конституцій зобов'язання мирно вирішувати міжна­родні спори (Франція (1946) — преамбула, Японія (1947) — ст. 9, Італія (1947) - ст. 11, ФРН (1949) - ст. 26 та ін.)

Таким чином, принцип мирного вирішення спорів юридично визнаний не тільки в міжнародному праві, а й на національному рівні. Але на цьому розвиток принципу не завершився. Важливим етапом у покращанні його тлу­мачення і подальшому утвердженні було прийняття Дек­ларації про принципи міжнародного права 1970 p., Зак­лючного акта НБСЄ 1975 p., Підсумкового документа На­ради НБСЄ у Валети (Мальта, 1991) щодо «Механізму НБСЄ з урегулювання спорів» та ін.

На сьогодні принцип мирного врегулювання спорів покладає на суб'єктів міжнародного права такі зобов'я­зання: 1) вирішувати всі свої суперечки і розбіжності вик­лючно мирними засобами; 2) врегульовувати спори в най-коротший термін; 3) не зупиняти процесу мирного врегу­лювання і пошуку взаємоприйнятних рішень; 4) викори-

Глава VI Основні принципи міжнародного права

_____ 14

Принцип поваги прав та основних свобод людини

стовувати визнані в міжнародному праві мирні засоби (пе­реговори, розслідування, посередництво, арбітраж, су­дове розслідування, інші засоби на власний вибір, узгод­жені до виникнення спору); 5) утримуватися від ультима­тивності; 6) утримуватися від будь-яких дій, які можуть поглибити напруженість; 7) враховувати інтереси іншої сторони — учасника спору; 8) виконувати прийняте в уз­годженому порядку рішення.

Здійснення принципу мирного розв'язання міжнарод­них спорів забезпечено належними інституційними меха­нізмами як на універсальній, так і на регіональній осно­вах. Практично всі відомі регіональні організації безпеки створили власну структуру мирного розв'язання міжна­родних спорів: Ліга арабських держав — Раду Ліги і спе­ціалізований юридичний комітет, Організація африкан­ської єдності — Комісію з питань посередництва, прими­рення та арбітражу, Організація американських держав — Раду ОАД, потім Міжамериканський комітет миру, а зго­дом Постійну Раду, Організація з питань безпеки та спів­робітництва у Європі — Суд і Комісію з питань прими­рення.

На відміну від становлення і розвитку інших прин­ципів сучасного міжнародного права для принципу мир­ного вирішення спорів є характерною стабільність, по­слідовність визнання, різнобічне докладання зусиль дер­жавами для його практичного зміцнення, починаючи з Гаазької конференції миру 1899 р.