Досудове врегулювання господарських спорів

Основна мета досудового врегулювання господарських спорів – усувати або попереджати негативний вплив на виробництво з боку контрагентів підприємства шляхом застосування до них правових норм.

Відповідно до ст. 5 ГПК України сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб’єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту своїх прав. Досудове врегулювання спору можливе також за умови волевиявлення кожного з учасників правовідносин і за відсутності в договорі застереження щодо такого врегулювання спору. Обрання певного засобу правового захисту є правом, а не обов’язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов’язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Порядок досудового врегулювання спорів визначається ГПК України, якщо інше не встановлено чинним на території України законодавством, що регулює конкретний вид господарських відносин.

Пред’являючи претензії, одне підприємство вказує іншому на його неправильні дії або помилки, які неправомірно зачіпають його інтереси, і вимагає їх усунення або виправлення добровільно, посилаючись при цьому на нормативний акт і фактичні обставини справи. У цьому полягає суть кожної претензії. І якщо підприємство-контрагент задовольняє пред’явлену претензію, то відпадає потреба передавати справу для розв’язання до судових органів.

Претензійна робота на підприємстві спрямована на вирішення завдань:

- відновлення порушених прав та захист законних інтересів підприємства;

- виявлення причин та умов невиконання завдання і зобов’язання, виготовлення продукції неналежної якості, крадіжок майна, безгосподарності та інших порушень;

- попередження порушень державної, планової, договірної дисципліни та чинного законодавства;

- поліпшення економічних показників господарської діяльності підприємства;

- відшкодування за рахунок винних осіб завданих підприємству збитків.

Практика юридичних служб визначила загальні методи й прийоми претензійної роботи, її організаційні форми. На кожному підприємстві повинен бути виданий наказ або інструкція про порядок організації та ведення претензійно-позовної роботи, де визначався б підрозділ або посадова особа, що має підготувати претензію в разі порушення договору. Цей підрозділ або посадова особа мають право вимагати від інших підрозділів матеріали, необхідні для пред’явлення претензій або підготовки відповіді на неї (додаток А ).

До функцій юридичної служби належать: контроль за правильністю претензійної роботи; підготовка керівництву пропозицій щодо усунення недоліків у претензійній роботі підрозділів і посадових осіб.

На кожному підприємстві мають бути організовані належна реєстрація та облік претензій і позовів, що, по-перше, забезпечує зберігання документів, а по-друге, дає змогу періодично аналізувати стан справ на підприємстві: установлювати причини пред’явлення претензій, рівень їх задоволення і на цій основі розробляти необхідні пропозиції та заходи щодо їх усунення. Як правило, на підприємстві претензії та позови реєструють юридичні служби шляхом журнальної форми ведення обліку. В першому журналі ведеться облік претензій і позовів, пред’явлених підприємством, у другому – пред’явлених до підприємства (додатки Б – Е).

Підприємства, що порушили майнові права та законні інтереси інших підприємств, зобов’язані поновити їх, не чекаючи пред’явлення претензії, якщо пред’явлення її передбачене договором. Якщо пред’явлення претензії не передбачене договором, сторона, права якої порушені, має право за їх захистом звернутися безпосередньо до господарського суду, якщо інше не передбачено законом.

Підприємства, права і законні інтереси яких порушені, з метою безпосереднього врегулювання спору з порушником цих прав та інтересів звертаються до нього з письмовою претензією.

У претензії зазначають:

1) повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та підприємства, яким претензія пред’являється; дата пред’явлення та номер претензії;

2) обставини, на підставі яких пред’явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; посилання на відповідні нормативні акти;

3) вимоги заявника;

4) сума претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці; платіжні реквізити заявника претензії;

5) перелік документів, що додаються до претензії, а також інших доказів.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах або належним чином засвідчених копіях. Документи, які є у другої сторони, можуть не додаватися до претензії із зазначенням про це в претензії.

Претензія підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається адресатові рекомендованим або цінним листом або вручається під розписку (додатки Е–М).

Претензія розглядається в місячний строк, який відраховується з дня одержання претензії, якщо інше не передбачено договором.

У тих випадках, коли обов’язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право повторної перевірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, претензії, пов’язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються впродовж двох місяців, якщо інше не передбачено договором.

Якщо до претензії не додані всі документи, необхідні для її розгляду, вони витребуються у заявника із зазначенням строку їх подання, який не може бути менше п’яти днів, не враховуючи часу поштового обігу. При цьому хід строку розгляду претензії зупиняється до одержання витребуваних документів чи закінчення строку їх подання. Якщо витребувані документи у встановлений строк не надійшли, претензія розглядається за наявними документами.

Під час розгляду претензії підприємства та організації за необхідності повинні звірити розрахунки, провести судову експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору.

Підприємства та організації, що одержали претензію, зобов’язані задовольнити обґрунтовані вимоги заявника.

Про результати розгляду претензії заявника повідомляється в письмовій формі.

У відповіді на претензію зазначають:

1) повне найменування й поштові реквізити підприємства, яке дає відповідь, та підприємства, якому надсилається відповідь; дату й номер відповіді; дату й номер претензії, на яку дається відповідь;

2) коли претензію визнано повністю або частково – визнану суму, номер і дату платіжного доручення на перерахування цієї суми чи строк та спосіб задоволення претензії, якщо вона не підлягає грошовій оцінці;

3) коли претензію відхилено повністю або частково – мотиви відхилення з посиланням на відповідні нормативні акти й документи, що обґрунтовують відхилення претензії;

4) перелік доданих до відповіді документів та інших доказів.

Коли претензію відхилено повністю або частково, заявнику мають бути повернуті оригінали документів, одержаних із претензією, а також надіслані документи, що обґрунтовують відхилення претензії, якщо їх немає у заявника претензії.

Відповідь на претензію підписується уповноважною особою підприємства, організації або їх представником та надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку (додатки Н, П).

Якщо претензію про сплату грошових коштів, до якої додано платіжну вимогу-доручення, визнано повністю або частково, у платіжній вимозі-дорученні зазначається визнана сума.

Платіжні вимоги-доручення виконуються установами банків у порядку, встановленому Національним банком України.

У практиці претензійно-позовної роботи найчастіше розглядаються претензії, що виникають через:

- порушення договорів поставки продукції (товарів), сировини і матеріалів, устаткування і машин;

- порушення договору перевезення вантажів залізницею, морським, річковим, повітряним та автомобільним транспортом;

- невиконання або неналежне виконання договору підряду;

- порушення умов надання підприємством різних послуг;

- розірвання договорів оренди майна і землі.

Узагальнення й аналіз результатів розгляду судових справ, вироблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків є одним із функціональних обов’язків юридичних служб. Систематично юридична служба повинна аналізувати претензійну роботу та узагальнювати її результати. Така робота має плануватися. Узагальнення результатів дає змогу визначити та здійснити заходи з усунення недоліків у господарській діяльності підприємства. У загальному аналізі, де розкриваються невиробничі витрати підприємства, підбиваються підсумки роботи з відшкодування збитків шляхом отримання грошових сум за пред’явленими претензіями. Поряд із цим юридична служба поглиблено вивчає окремі категорії справ.

Особливу увагу на підприємстві слід приділяти категоріям справ, що викликають найбільше занепокоєння. Вивчивши й узагальнивши претензійну та судову практику за окремими категоріями справ або підбивши підсумки цієї роботи за певний період, юридична служба подає матеріали з відповідними висновками і пропозиціями керівництву підприємства.

Матеріали узагальнення претензійної роботи рекомендується обговорювати на засіданнях керівництва підприємства. При цьому роботу з підготовки цих матеріалів слід виконувати разом із працівниками відповідних служб і структурних підрозділів з метою поглибленого вивчення причин спорів.

Порядок досудового врегулювання господарських спорів не поширюється на спори:

- про визнання договорів недійсними;

- про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій;

- про стягнення заборгованості за опротестованими векселями;

- про стягнення штрафів Національним банком України з банків та інших фінансово-кредитних установ;

- про звернення на заставлене майно.

2.3. Урегулювання розбіжностей, що виникають при укладенні, зміні та розірванні господарських договорів

Відповідно до ст. 10 ГПК України спори, що виникають при укладенні господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду. У господарській діяльності склалася певна практика щодо досудового врегулювання розбіжностей, які виникають під час укладення певних категорій господарських договорів.

Ініціатива укладення договору може виходити від будь-якої зі сторін, яка готує проект договору і надсилає його контрагенту супровідним листом (додатки Р, С). Іноді виникає ситуація, коли умови, сформульовані однією стороною, не зовсім задовольняють бажання й наміри іншої сторони, і тоді можуть виникнути розбіжності, які розглядаються уповноваженими особами підприємства чи організації. За наявності заперечень щодо умов договору підприємство чи організація, які одержали проект договору, складають протокол розбіжностей (додаток Т), про що робиться запис у тексті договору, і надсилають другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом із підписаним договором.

Підприємство чи організація, які одержали протокол розбіжностей, повинні його розглянути й вжити заходів щодо врегулювання розбіжностей з іншою стороною, внести до договору всі прийняті розбіжності (додаток У), а ті розбіжності, що залишилися неврегульованими, передати на розгляд господарського суду. Якщо сторона, яка отримала протокол розбіжностей, не погоджується з ними і не передає їх до господарського суду, то договір вважається неукладеним.

При здійсненні господарської діяльності нерідко виникає необхідність на тих чи інших підставах змінити або розірвати достроково господарський договір. Відповідно до ст. 11 ГПК України підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити або розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором.

Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору (додатки Ф, Х), відповідають на неї не пізніше ніж за 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

Слід погодитися з думкою М. І. Тітова, що на сьогодні не можна визнати обґрунтованими підстави для відміни претензійного порядку врегулювання господарських спорів. Добровільне погашення боргів має стати обов’язковим процесом у діяльності керівника як державного, так і приватного підприємства. Збереження процедури досудового врегулювання господарських спорів є додатковою гарантією невтручання державних органів у господарську діяльність підприємств, а також реальною допомогою в зростанні правосвідомості підприємців. Збереження досудового врегулювання господарських спорів надалі ефективно допомогло б підприємцям у встановленні надійних партнерських відносин, що, безумовно, впливало б і на темпи переходу до ринкової економіки.

Не викликає жодного сумніву також і думка автора про те, що тільки з поглибленням ринкових перетворень, суттєвим зростанням правосвідомості підприємців, коли честь фірми для них буде важливішою, ніж сумнівний прибуток, а також із появою інших об’єктивних чинників може виникнути потреба в зміні процесуальних відносин, зокрема, у введенні альтернативного порядку досудового врегулювання деяких категорій господарських спорів та розширенні переліку спорів, що можуть розглядатися господарським судом без додержання сторонами обов’язкового досудового врегулювання[14] .

2.4. Претензії, що випливають із договору перевезення

Відповідно до ст. 925 ЦК до пред’явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, обов’язковим є пред’явлення йому претензії в порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами) (додатки Ц, Ш).

Це означає встановлення претензійного порядку врегулювання спорів, що випливають із порушення перевізником договору перевезення. У разі недотримання цього порядку позови відповідних осіб до перевізника не підлягають розгляду у судовому порядку[15].

Згідно з транспортним законодавством претензії можуть пред’являтися впродовж шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій – впродовж 45 днів. Перевізник зобов’язаний розглянути заявлену претензію і повідомити заявника про задоволення або відхилення її впродовж трьох місяців, а щодо претензії з перевезення, здійснюваного перевізниками різних видів транспорту за одним документом, – упродовж шести місяців і претензії щодо сплати штрафу або премії – впродовж 45 днів.

Транспортні статути і кодекси передбачають імперативне правило, відповідно до якого передача права на пред’явлення претензії іншим юридичним особам або громадянам не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником одержувачу, вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником і вантажоодержувачем своїм вищим організаціям (ст. 133 Статуту залізниць України, ст. 160, 163 Статуту автомобільного транспорту Української РСР).

Спеціальні нормативно-правові акти, що регулюють перевезення на окремих видах транспорту, визначають момент початку перебігу претензійних строків, а також особу, яка має право пред’являти претензію до перевізника, і порядок пред’явлення претензій.

Так, згідно зі ст. 130 Статуту залізниць України право на пред’явлення претензій і позовів до залізничного перевізника мають: у разі втрати вантажу – відправник (за умови пред’явлення вантажної квитанції і документів із відміткою станції про неприбуття вантажу і документів, що свідчать про кількість і вартість вантажу); у разі нестачі, псування або пошкодження вантажу – одержувач (за умови подання накладної, комерційного акта і документа, що засвідчує кількість і вартість вантажу); у разі прострочення доставки вантажу – одержувач (за умови подання накладної).

У разі прострочення доставки вантажу право на пред’явлення до залізниці претензій і позовів має зазначений у накладній одержувач вантажу.

Згідно з ч. 2 ст. 925 ЦК позов до перевізника може бути пред’явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від останнього відповіді у місячний строк.

Це правило деталізоване в транспортних статутах і кодексах. Зокрема ст. 136 Статуту залізниць України передбачає, що позови до залізниць можуть бути пред’явлені лише або в разі повної чи часткової її відмови задовольнити претензію, або в разі неотримання від залізниці відповіді у встановлений строк – у двомісячний термін з дня одержання відповіді залізниці або з дня закінчення строку, встановленого для відповіді.

До вимог, що випливають з договору перевезення вантажу, застосовується позовна давність в один рік з моменту, який визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів) – ч. 3 ст. 925 ЦК.

Позовна давність, порядок пред’явлення позовів у спорах, пов’язаних із перевезеннями у закордонному сполученні, встановлюються міжнародними договорами України, транспортними кодексами (статутами).

Спори, що виникають з договору перевезення, у тому числі в прямому міжнародному залізничному сполученні, у яких одним із відповідачів є орган транспорту, вирішуються господарським судом за місцезнаходженням органу транспорту, на якого Статутом і Правилами пред’явлення та розгляду претензій покладено розгляд претензії. Згідно з параграфом 6 статті 29 Угоди претензії пред’являються компетентним органам залізниць, перелік яких наведений у додатку 19 до Угоди. Під терміном "залізниця" Угода розуміє всі залізниці однієї держави. Додаток № 19 до Угоди визначає таким компетентним органом в Україні Головне комерційне управління Укрзалізниці. Водночас необхідно мати на увазі, що наведений у п. 19 названого додатка перелік претензій, які розглядаються цим компетентним органом, є невичерпним. Отже, претензії та позови, що виникають з інших правових підстав, ніж зазначені в згаданому п. 19 (зокрема, про стягнення в порядку регресу на підставі ст. 27 Закону України "Про страхування" виплаченої страховиком суми відшкодування за договором страхування вантажу в міжнародному перевезенні), мають пред’являтися та подаватися до відповідних залізниць, а не до органу, зазначеного в додатку 19 до Угоди.

Радою з питань залізничного транспорту держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав 26–27 травня 1994 р. затверджено Інструкцію з актово-претензійної роботи на залізницях держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав, Латвійської Республіки, Литовської Республіки, Естонської Республіки. Відповідно до параграфа 133 Інструкції з актово-претензійної роботи в разі, коли згідно з транспортними документами вантажоодержувачем (вантажовідправником) є структурна одиниця об’єднання (підприємства), яка не має статусу юридичної особи, з претензією до залізниці має право звернутись об’єднання (підприємство) без оформлення переуступки такого права переуступним написом. Згадана Інструкція не вимагає наявності переуступного напису і в тих випадках, коли з претензією до залізниці за дорученням об’єднання (підприємства) звертається структурний підрозділ, який не є юридичною особою. Такий підрозділ разом із документами, що обґрунтовують претензію, повинен додати до претензії належним чином завірений витяг із положення про структурний підрозділ, доручення або нормативний акт об’єднання (підприємства), які свідчать про надання підрозділові права на пред’явлення претензії до залізниці.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення господарсько-правової відповідальності та розкрийте її родові ознаки.

2. Що є юридичною підставою правової відповідальності?

3. Чи передбачене в Господарському процесуальному кодексі досудове врегулювання спору?

4. У яких випадках є необхідним дотримання досудового врегулювання господарського спору?

5. Які вимоги ставлять до претензії?

6. Які вимоги ставлять до відповіді на претензію?

7. Які претензії можуть випливати із договору перевезення?

8. Строки для пред’явлення та розгляду претензій, що випливають із договору перевезення.

Практичні завдання

1. Побудуйте за зразком структурно-опорні схеми:

а) суттєві умови договору поставки;

б) зміст претензії.

Досудове врегулювання господарських спорів - student2.ru Досудове врегулювання господарських спорів - student2.ru

               
    Досудове врегулювання господарських спорів - student2.ru
 
  Досудове врегулювання господарських спорів - student2.ru
    Досудове врегулювання господарських спорів - student2.ru   Досудове врегулювання господарських спорів - student2.ru
 
 

Досудове врегулювання господарських спорів - student2.ru Досудове врегулювання господарських спорів - student2.ru Досудове врегулювання господарських спорів - student2.ru Досудове врегулювання господарських спорів - student2.ru Досудове врегулювання господарських спорів - student2.ru 2. Вирішити завдання.

Завдання 1. Швейна фабрика згідно з договором поставки зобов’язана була поставити універмагу "Дитячий світ" швейні вироби. У договорі зазначалося, що зимовий асортимент товару має бути відправлений не пізніше ніж 01 листопада. Проте фабрика порушила умови договору і відправили універмагу швейні вироби тільки 29 грудня. 28 лютого наступного року юрисконсульт, який обслуговує універмаг, виявив, що жодних санкцій за порушення умов договору до фабрики вжито не було, підрахував суму неустойки за прострочення в доставці товару і в той самий день відіслав фабриці претензію з пропозицією про перерахування суми неустойки. Фабрика заперечувала проти висунення до неї вимог, посилаючись на те, що універмаг пропустив строк на пред’явлення претензії. Універмаг, вважаючи, що строк на заяву претензії не порушений, оскільки рахував його з часу отримання поставленого з простроченням товару, пред’явив позовну заяву до фабрики про стягнення неустойки.

Як вирішить спір господарський суд? Обґрунтуйте рішення.

Завдання 2. Згідно з договором автотранспортного перевезення продукція перевозилася в супроводі експедитора вантажоотримувача.

Під час транспортування сталась аварія (автомашина перевернулася), внаслідок якої частина вантажу була пошкоджена, а інша розкрадена. Під час аварії експедитор, який супроводжував вантаж, одержав травму і був відправлений з місця аварії в лікарню. Заявлену вантажоотримувачем претензію про відшкодування вартості пошкодженого і розкраденого вантажу автотранспортне підприємство відхилило, зазначивши, що воно не відповідає за зберігання вантажу, оскільки останній перевозився в супроводі експедитора вантажоотримувача, а вина АТП в аварії не доведена.

Вантажоотримувач пред’явив позовну заяву. Вирішіть справу.

Завдання 3. ТОВ "Виноградар" 20 вересня 2010 р. відвантажило на адресу Печерського оптово-роздрібного торгового підприємства м. Києва два вагони винограду і вагон яблук. Вантаж був завантажений товариством і ним же опломбований. Строк доставки вантажу установлений – 2 дні, строк транспортабельності – 4 дні. Вантаж прибув у м. Київ 23 вересня 2010 р. у непошкоджених вагонах, але на вагоні з яблуками висіла пломба станції "Роздільна" Одеської залізниці.

На прохання вантажоодержувача складений комерційний акт, у якому, крім прострочення в доставці вантажу, зазначене часткове псування винограду і нестача двох ящиків яблук. ОРТП заявило претензію до управління залізниці про стягнення штрафу за прострочення доставки вантажу, а також вартості зіпсованого та такого вантажу, якого недостає. Залізниця претензію відхилила, зазначивши у відповіді, що:

1. Прострочення в поставці вантажу виникло з вини станції, яка затримала відправку вантажу на 1 добу, а тому й повинна нести відповідальність.

2. За псування вантажу залізниця не відповідає, оскільки вантаж, хоча й прибув із порушенням строків поставки, але в межах його транспортабельності, зазначеного ТОВ.

3. За втрату 2 ящиків яблук залізниця також не відповідає, оскільки, по-перше, вантаж був відвантажений ТОВ, а, по-друге, за масою втрата вантажу не перевищує встановлених норм природної втрати.

ОРТП звернувся з позовною заявою до господарського суду. Яке рішення має винести останній?

Завдання 4.Електротехнічний завод надіслав 10 липня 2010 р. будівельному концерну, розташованому в іншому місті, листа з пропозицією придбати зайве обладнання, зазначивши його найменування, кількість і ціну. Концерн отримав лист 14 липня, прийняв пропозицію і сповістив про це завод 15 липня. Однак лист з вини пошти затримався в дорозі і потрапив на завод лише 23 липня. Представник концерну приїхав на автомобілі за обладнанням, але завод 22 липня передав його фабриці. Концерн пред’явив позов у господарський суд про вилучення у фабрики обладнання на тій підставі, що він придбав його раніше, а також про стягнення завданих заводом збитків.

Покажіть на цьому прикладі стадії укладення договору. Яке рішення має винести господарський суд? Яким вимогам має відповідати оферта?

Задача 5.Виробниче об’єднання 13 травня 2010 р. пред’явило позовну заяву про відшкодування вартості пряжі, забракованої через наявність недоліків, і штраф за поставку неякісної продукції.

Пряжа була отримана ВО 12 вересня 2010 р. Виробниче об’єднання 10 грудня 2010 р. повідомило виготовлювача про виявлені в процесі переробки пряжі приховані дефекти і просило направити представника для складання акта. Не звертаючи уваги на неодноразові телеграми, представник виготовлювача не з’явився, тому покупець викликав представника державної інспекції з питань якості текстильної сировини. В акті експертизи від 07 лютого 2011р. зазначені приховані дефекти.

Господарський суд відмовив у позовній заяві, посилаючись на те, що минув строк позовної давності, який, на його думку, почав діяти з 03 жовтня 2010 р.

Чи правильно вирішив справу господарський суд?

Завдання 6.Холодильний комбінат звернувся з позовною заявою до перевізника (управління залізниці) і постачальника (м’ясокомбінату) про стягнення з відповідача вартості недопоставленого м’яса на суму 800 грн. Вантаж прибув у непошкодженому вагоні, але без пломби м’ясокомбінату. Під час розвантаження виявилося, що вагон був завантажений до повної місткості і нестача кількості вантажу не змогла б вміститися, м’ясо (туші) порізів та інших пошкоджень не мало. Ці обставини були підтверджені експедитором м’ясокомбінату і відображені в комерційному акті.

Хто повинен у цьому випадку нести відповідальність за нестачу вантажу?

Наши рекомендации