Б.Лицарський епос та його продовження в козацькій культурі.

На жаль, тема Українського Лицарства, а відтак і Епосу тієї доби для нас, правнуків невдячних – «темні віки». І тому поняття лицарства в пересічній уяві насамперед пов’язується із замками, громіздкими латами, з европейським невмитим середньовіччям. Словом, будь з чим, тільки не з Вкраїною. Наче лицарська доба нашу землю взагалі минула! Ось і залишаються «поза зоною досяжності», наприклад, відомості про те, що представники запорозького козацтва вважали себе лицарями Мальтійського ордену. Проте справжнє лицарство у нас було, і не раз. Воно не таке рівнесеньке під лінієчку, «ґотичне» як европейське, більш розхристане зовні, позатим не менш шляхетне за духом. Ця розхристаність, м’якість наклали свій бароковий відбиток і на пісенну творчість нашого дворянства та лицарства. Українське бароко, на відміну від західноєвропейського, має урочисті і життєрадісні барви. Якщо чужоземне бароко було добою розчарування в ідеалах лицарства і Відродження, епохою загибелі Середньовіччя, то наше навпаки – навіювало урочистість та піднесення. Рідні співи тієї доби присвячувалися уславленню лицарства та звитяжців національно-визвольних війн, в яких лицар розглядався як захисник людей від усякої кривди.

Козак з кобзою за плічми, воїн-співець – цей образ постав не з голого каменю. Своїми витоками він сягає ще до рішів – співців-брахманів арійських славнів Рігведи. Степове воїнство разом з іншими, на той час вже минулими індоевропейськими традиціями успадкувало явище співців лицарської слави. Безпосередній пращур козацьких кобзарів у Русі – співець князівської дружини, Віщий Боян, що свої віщії персти на живії струни накладав, звеличуючи славу київського великого князя та його непереможної дружини.
37.Львів як центр національно-культурного руху на західно-українських землях.

Львів був дуже культурним містом порівняно з іншими містами україни. В ньму були НТШ, посвіта, був проголошений акт відновлення укр. Держави, зунр. Перша залізниця, перший готель.,ГРР, руська трійця.

У 30-х — 40-х роках центром національного руху став Львів, а його авангардом - громадсько-культурне об'єднання "Руська Трійця"-галицьке літературне угрупування ,очолюване Шашкевичем, Вагилевичем, Головацьким ,що з кінця 1820 почало на Зх Укр землях національно-культурне відродження. Створено у добу романтизму мало слов’янський та демократичний характер. Члени рт ходили в народ записували пісні,оповіді, перекази, вислови, подорожували Галичиною, Буковиною, Закарпаттям та агітували селян до боротьби за свої права. Навколо трійці об’єднувалась молодь. Діяльність рт викликана соціально-національним поневоленням укр. в Австрії. Захоплені народною творчістю та героїчним минулим укр. і перебуваючи під впливом творів передових слов’янських діячів,укладають першу рукописну збірку «Син Русі». Рт робить спробу видати збірку «Зоря». Видали альманах «Русалка Дністровая» (Будапешт) Гурток припинив діяльність у 1843 після смерті Шашкевича. На початку 1848 р. в ряді європейських країн почалися буржуазні та буржуазно-демократичні революції. 17 квітня 1848 р. уряд був змушений оголосити у краї про скасування феодальної залежності селян і панщини. Звільнення селян стало важливою передумовою розгортання масового демократичного руху. Львові відбулися демонстрації, що привели до звільнення владою політичних в'язнів. Відповідно до проголошених конституційною грамотою від 25 квітня 1848 р. свободи друку, зборів, організацій у краї виникли різні політичні організації, керівництво якими захопили буржуазно-ліберальні кола.

38.М.ХвильовиЙ, Л.Курбас, О.Довженко як визначні діячі української культури.

Микола Хвильовий. Цей видатний діяч (Фітільов) виріс на Східній Україні в родині дрібного російського дворянина. Переконаний інтернаціо наліст, він під час громадянської війни приєднується до більшовиків, прагнучи вЗяти участь у будівництві всезагального й справедливого комуністичного суспільства. його антиросійськість грунтувалася не стільки на українському націоналізмі, скільки на революційному інтернаціоналізмі. Хвильовий був переконаний у тому, що світова революція доти не переможе, доки один народ, уданому випадку російський, намагатиметься монополізувати її. Довженко — це великий гуманіст вважав, що людина, яка не любить природу, не розуміє її, — не може стати справжнім митцем. Ота благоговійність і, головне, сприйняття людини в органічному єднанні з нею, як одного цілого, безсумнівно, знайшли своє талановите відображення в усіх художніх творах митця — від оповідань до фільмів. « Зачарована Десна», «Земля», «Звенигора», «Воля до життя» « Україна в огні» про Хвильвого.Він вважав,що українська культура і взагалі держава не можуть розвиватись без Європи,звідис і заклик "Геть від Москви!"

Курбас був засновником спочатку політичного, а потім і філософського театру в Україні. У виставах свого філософського театру «Березіль» (Харків) Курбас малює всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його суперечностях.Лесь Курбас і «березільці» знайшли свого драматурга, п'єси якого були співзвучні їхнім естетичним засадам. Таким драматургом став Микола Куліш. Першою його п'єсою, що побачила світло рампи на сцені театру «Березіль», стала «Комуна у степах» (Київ). Творча співпраця тривала і в Харкові.