Характеристика художнього стилю бароко та його прояви в європейській культурі

Бурхливі соціальні прояви й зміна традиційних поглядів на світ у період Нового часу виявилися в складності й суперечливості суспільної свідомості, світовідчуття людини. Це обумовило різноманітність художніх систем і стилів.

Зокрема, гостру внутрішню суперечливість життя кінця XVI – першої третини XVIII століть фіксує художній стиль бароко, який гармонійній картині життя, ідеалові, рівновагий класичної якості, створеному епохою Відродження, протиставляє картину бурхливого, неспокійного, тривожного і драматичного світу.

Відомий український дослідник барокової культури XVII – XVIII століть А.М.Макаров у книзі "Світло українського бароко" підкреслює, що багато освічених людей минулого вбачали у творах барокових митців лише ефективний викрут, викривлення здорового смаку, навмисне затуманювання ясного. Саме слово бароко, яким називали все, що було позбавлене ренесансної чіткості, простоти й гармонійності, в італійській мові означає химерне, примхливе.

Об’єктивну оцінку досягнень культури бароко, наголошує А.М.Макаров, чи не вперше дав німецький мистецтвознавець Генріх Вельфлін у книзі "Ренесанс і бароко" (1888). Порівнюючи естетику Ренесансу й Бароко, він дійшов висновку, який став основою усіх подальших досліджень мистецтва XVII століття: "Існує краса цілком ясної, вповні сприятливої форми й поряд з нею краса, що ґрунтується якраз на неповному сприйнятті, на таємничості, яка ніколи цілком не розкриває свого обличчя, на загадковості, яка щомиті набуває іншого вигляду."[16]

Основу мистецтва бароко складає принцип контрастів. У ньому виникає контраст прозаїчного і поетичного, потворного й прекрасного, "високого" й "низького", матеріального і духовного, природи й розуму, спокою й екстазу. Стиль бароко став вираженням підвищеної емоційності мистецтва. Для бароко характерна експресія, схвильованість, напружена динамічність, театральність, патетика. У той же час йому властивий елемент гри – гри на контрастах, штучній ускладненості, нарочитості, пишності, декоративності, парадності фасадів і інтер’єрів будинків, вишуканості ліній у скульптурі, колірній насиченості живопису, використанні гіпербол, метафор, пихатості мови в поезії й прозі. Бароко знайшло вираження в архітектурі, живописі, скульптурі, музиці, поезії й драматургії.

Саме барокова культура породила так званий "темний стиль" в поезії. Ще знаменитий поет епохи Відродження Фернандо де Еррера вважав, що поетична мова повинна відрізнятися від звичайної. Її треба обробити й збагатити гіперболами, метафорами, сміливими вивертами. Він вважав, що не може заслуговувати репутацію шляхетного поета той, кого легко читати всім і в кому не видно великої ерудиції. Еррера вважав, що природа повинна бути доповнена мистецтвом.

Послідовниками Еррери були такі відомі представники барокової літератури, як поети Гонгора (Італія), Марино (Італія), іспанський драматург Кальдерон. Для них є характерним малозрозумілий стиль їхньої поезії, прагнення зробити складною, темною, незрозумілою саму манеру вираження своїх думок. Цей літературний стиль бароко був розповсюдженим в багатьох європейських країнах і знайшов відображення в таких напрямах як гонгоризм в Іспанії, маринізм в Італії, евфуїзм в Англії, "преціозна література" (жеманна література) у Франції. Водночас проти перетворення реального світу в ілюзорний, фантастичний, схожий на декорацію й феєрію, виступив відомий іспанський драматург Лопе де Вега (Вега Карпьо – "Собака на сіні").

У скульптурі стиль бароко яскраво виявляється у витонченій вишуканості ліній, захоплює своєю легкістю й елегантністю. У скульпторів класичної Греції й художників Відродження боги показувались як люди – ідеалізовані, прекрасні в своїй гармонійності, але люди. А у знаменитого італійського скульптора Л.Берніні боги залишались богами. В його скульптурній групі "Аполон і Дафна" створена ілюзія польоту, але якогось занадто витонченого, майже нереального. Одним із головних принципів бароко був принцип динаміки, руху.

Найбільш яскраво стиль бароко виявився в архітектурі. Тут він існував як доповнення до гармонії ансамблю, зберігавшого риси епохи Відродження. До його класичної простоти, ясності, земної величі споруд, характерних для мистецтва Відродження, добавлялись елементи величі позаземного: спиралевидні колони, які підіймалися угору й створювали ілюзію прилучення до небес, напівсферичний купол, імітуючий небо, або заміняючий його. Розкішна архітектура бароко була призвана прославляти знатність і багатство.

Характерні для бароко контрасти "високого" і "низького", духовного і матеріального, спокою й екстазу чи не найбільш повно виявилися в музиці. У руслі бароко виник новий музичний жанр – опера, яка зародилася в Італії й швидко отримала розповсюдження в інших країнах. З деякими аспектами художнього мислення, характерного для мистецтва бароко, була пов’язана й творчість геніального Йоганна Себастьяна Баха – вершина німецької музики XVIII ст. Драматична єдність контрастних сил – "земних і небесних", добра і зла, вічності й миттєвості – знайшла відображення в церковній і світській музиці Баха.

Таким чином, художній стиль бароко у XVII – XVIII століттях збагатив світову культуру видатними досягненнями в різних напрямах мистецтва. Не залишилися осторонь цих процесів й українська культура.

Наши рекомендации