Словник основних понять курсу 6 страница

3. Ваніна О. Значення голосу і манери говорити для теле- і радіожурналістів // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Вип. 4. – Львів, 2001. – С. 155-158.

4. Вересень Микола. Табу. – К.: “Джерела М”, 2001. – 320 с.

5. Гоян О. Радіоринок України: специфіка ринкових відносин. Українська журналістика – 97. – К., 1997. – С. 63-67.

6. Засорина Т., Федосова Н. Профессия – журналист. – Ростов-на-Дону. – Издательство “Феникс”, 1999. – 320 с.

7. Іда Ворс. “Чиста тупо взрослое радио” // Політика і культура. – 29 січня – 4 лютого 2002 року.

8. Капелюшний А. Типові помилки в мовленні ведучих інформаційних та музичних програм “Радіо Люкс” // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Львів, 1997. – С. 113-118.

9. Качкан В., Лизанчук В. Особливості підготовки матеріалів для телебачення і радіо: Навч. посібник. – Львів, 1987. – 68 с.

10. Кузнецов Г. ТВ-журналистика: критерии профессионализма. – М.: РИП-холдинг, 2002. – 220 с.

11. Летунов Ю. Время. Люди. Микрофон. – М.: “Искусство”, 1974. – 279 с.

12. Летунов Ю. Что скажешь людям? – М.: Мысль, 1980. – 192 с.

13. Лещенко Т. Засоби вираження теми в авторській сторінці молодіжної програми // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Вип. 4.– Львів, 2001. – С. 148-151.

14. Лизанчук В.В. Радіожурналістика: засади функціонування. – Львів: ПАІС, 2000. – 366 с.

15. Радиожурналистика: Учебник / Под ред. А.А. Шереля. – М.: Издательство Московского университета, 2000. – С. 406-428.

16. Розенталь Д. Язык и стиль средств масовой информации и пропаганды. – М.: Издательство Московского университета, 1980. – 256 с.

17. Саруханов В. Азбука телевидения: Учебное пособие для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 223 с.

18. Сербенська О. Ефірне мовлення у взаєминах з усною мовою // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Вип. 4. – Львів, 2001. – С. 121-127.

19. Сербенська О. Феномен звукового мовлення // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Вип. 3. – Львів, 2000. – С. 349-358.

20. Смирнов В. Жанры радиожурналистики: Учебное пособие. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 288 с.

21. Смирнов В. Формы вещания. Функции, типология, структура радиопрограмм: Учебное пособие для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 203 с.

22. Хомин О. Модерні інформаційні тенденції та їхній вплив на українське радіомовлення // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Вип. 4. – Львів, 2001. – С. 75-86.

23. Честара Дж. Деловой этикет: Паблик рилейшнз для всех и для каждого. – Пер. с англ. Л. Бесковой. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2001. – 336 с.

24. Яремчишин Л. Тематика і зміст передач молодіжного радіо “Європа-центр” // Телевізійна і радіожурналістика. Історія, теорія, практика: погляд у майбутнє. – Збірник науково-методичних праць. – Вип. 2. – Львів, 1999. – С. 192-198.

Тема 14. Рекламні програми

Радіореклама – рекламне повідомлення, що поширюється засобами радіо.

Розрізняють два основних різновиди радіореклами – рекламні повідомлення і програми, що фінансують, використовують такі радіожанри, як вставки, діалоги, бесіди, радіосценки, п’єси, радіомонтажі, рекламні репортажі, конкурси та вікторини, концерти тощо. Переважають короткі повідомлення, пов’язані із закликом, та передачі з музикальним супроводом.

Радіореклама звернена переважно до широкого загалу. Тарифи на радіорекламу визначають залежно від величини та підготовленості рекламної аудиторії, популярності передачі, від ефірного часу тощо. Підготовка радіореклами оплачується окремо.

Найчастіше рекламу на радіо формують у блоки, що розміщені на кожній п’ятнадцятій хвилині ефірного часу (на приватних радіостанціях). Крім того, реклама може розташовуватися на початку або в кінці програми, яка має високий рейтинг (інтерактивні, розважальні), а також між інформаційними блоками на різну тематику (політичні, економічні, пізнавальні, спортивні, погода, гороскоп).

Для посилення впливу на слухача, при підготовці рекламної продукції використовують різноманітні стильотворчі й формотворчі засоби радіожурналістики:

- слово;

- музика;

- шуми;

- прийом “буратино”;

- реверберація;

- голосовий грим;

- звукова мізансцена;

- монтаж.

Різновиди рекламної продукції на радіо:

- рекламне оголошення;

- рекламне повідомлення;

- рекламний репортаж;

- спот;

- скетч;

- шот;

- радіофільм;

- спонсорська програма тощо.

При створенні реклами необхідно враховувати:

- менталітет споживачів;

- регіон розповсюдження;

- місцеві особливості;

- формат радіостанції;

- психографічний портрет аудиторії;

- діалектологічні особливості тощо.

· Питання для теоретичного опрацювання

1. Реклама як складова частина ЗМІ.

2. Закон України “Про рекламу”.

3. Функції реклами.

4. Специфіка реклами на радіо.

5. Різновиди рекламних повідомлень у радіомовленні.

6. Вплив реклами на комунікатора.

7. Специфіка регіональної радіореклами.

· Завдання для практичного опрацювання

1. Проаналізувати різновиди рекламних оголошень на радіо.

2. Проаналізувати основні параметри композиції рекламних радіопрограм.

3. Дослідити можливості стильотворчих та формотворчих засобів журналістики в рекламі на радіо.

4. Дати визначення різновидам рекламної продукції на радіо.

5. Створити власні рекламні оголошення різних видів, використовуючи музику, шуми, стильотворчі засоби радіожурналістики.

· Література

1. Караванова Е. Категориальная структура образа опасности (безопасности) в рекламной коммуникации // Информационная и психологическая безопасность в СМИ: Телевизионные и рекламные коммуникации. – М.: Аспект Пресс, 2002. – Т. 1. – С. 260-292.

2. Качкан В., Лизанчук В. Особливості підготовки матеріалів для телебачення і радіо: Навч. посібник. – Львів, 1987. – 68 с.

3. Лизанчук В.В. Радіожурналістика: засади функціонування. – Львів: ПАІС, 2000. – 366 с.

4. Миронченко В.Я. Основи інформаційного радіомовлення: Підручник. – К.: ІЗМК, 1996. – 440 с.

5. М’яснянкіна Л. Композиція реклами на радіо // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Вип. 3. – Львів, 2000. – С. 369-376.

6. Радиожурналистика: Учебник / Под ред. А.А. Шереля. – М.: Издательство Московского университета, 2000. – С. 406-428.

7. Паславський І. Прихована політична реклама в Україні напередодні парламентських виборів // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Вип. 4. – Львів, 2001. – С. 165-171.

8. Пирогова Ю. Информационная безопасность и языковое манипулирование в рекламном дискурсе // Информационная и психологическая безопасность в СМИ: Телевизионные и рекламные коммуникации. – М.: Аспект Пресс, 2002. – Т.1. – С. 243-260.

9. Пронина Е. Матрица психологической безопасности рекламного воздействия // Информационная и психологическая безопасность в СМИ: Телевизионные и рекламные коммуникации. – М.: Аспект Пресс, 2002.– Т.1. – С. 292-301.

10. Руженцева Є. PR: інструмент маніпуляцій чи служіння суспільству? // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Вип. 4. – Львів, 2001. – С. 178-184.

11. Федотова Л., Красавченко И. Реклама и проблемы информационной безопасности // Информационная и психологическая безопасность в СМИ: Телевизионные и рекламные коммуникации. – М.: Аспект Пресс, 2002.– Т.1. – С. 222-242.

12. Шпанер Л. Адиктивна поведінка в рекламі // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Вип. 4. – Львів, 2001. – С. 172-177.

СЛОВНИК ОСНОВНИХ ПОНЯТЬ КУРСУ

Автор–фізична особа, творчою працею якого створено твір.

Авторство–приналежність твору особі, яка його написала, створила.

Адресант– відправник (комунікатор) інформаційного звернення, замовник програми.

Адресат – споживач інформаційної продукції, читач, слухач, глядач, відвідувач лекцій, виставок, конкретний одержувач.

Адресна передача – передача, що має чітку спрямованість, призначена для визначеного кола глядачів, слухачів. Необхідність у А. п. диктується неоднорідністю аудиторії. У теле- і радіожурналістиці цей термін вказує на відмінність передач спеціального характеру від передач, розрахованих на широку (недиференційовану) аудиторію. Спрямованість адресної передачі визначається географічними, демографічними, професійними й іншими характеристиками аудиторії, а також особливостями, пов’язаними з інтересами і захопленнями людей (наприклад, передачі для жителів Запоріжжя і Запорізької області; для дітей, молоді, жінок; для військових, для працівників промислових підприємств; для жителів села; передачі для садівників, фотолюбителів, аматорів шахів тощо).

Активний програмний час (прайм-тайм) – проміжок часу, коли активність радіослухачів є найбільшою.

Апаратна– частина апаратно-студійного блоку, приміщення для техніки, що забезпечує процес створення і випуску в ефір радіопередачі.

Апаратна мoнтажна – приміщення з обладнанням для звукового монтажу радіопередач. Може бути частиною апаратно-студійного блоку, а також розташовуватися автономно.

Апаратно-студійний комплекс (АСК) – група апаратно-студійних блоків чи радіостудій з монтажними апаратними, що поєднані у технологічну систему за допомогою комутаційного центру – центральної апаратної.

Аудіовізуальна інформація – зорова інформація, що супроводжується звуком.

Аудіовізуальний твір – твір, який складається з набору пов’язаних між собою зображень, що створюють відчуття руху, із супровідним звучанням або без нього, який можна бачити, а за наявності супровідного звучання – чути. До А. т. належать кінематографічні та інші твори, виражені засобами, аналогічними кінематографії, такими, як телевізійні та інші способи фіксації зображень із супровідним звучанням на магнітних плівках, платівках, дисках тощо.

Аудиторія потенційна – ймовірне коло радіослухачів, на яких розрахований радіомовний канал, програма, рубрика, а також окремі матеріали. А. п. містить у собі і цільову аудиторію. А. п. може визначатися за територіальним (наприклад, для районної радіостанції – усе населення району, що здатне приймати її програми) і іншими (демографічним, соціально-демографічним, психологічним, соціально-психологічним) принципами.

Аудиторна динаміка–1) зміни у складі та чисельності радіоаудиторії, переключення її з однієї на іншу програми, виключення з процесу комунікації в час передачі; 2) визначення зміни у складі і чисельності аудиторії.

Бек – музична звукова підложка під новини, рубрики, прогноз погоди, розмови діджея.

Бед(англ. bed – ліжко)–музична кінцівка (“хвіст пісні”) без вокального виконання, на тлі якого робиться “back-announce” (оголошується виконавець, назва пісні та інша інформація).

Блок –1) комплексна радіопередача, у ході якої за значний часовий відрізок виходятьу ефір матеріали, тематично пов’язані між собою і спільної спрямованості. Практикують Б. з фіксованою періодичністю. Внутрішній зв’язок Б. здійснює ведучий радіпрограми. Тривалість Б. коливається від однієї до чотирьох годин залежно від тематики чи соціальної орієнтації передачі на певну частину радіоаудиторії; 2) програми, присвячені певним подіям (річницям), об’єктам тощо. Щотижневі Б. адресують великим соціальним групам (автомобілістам, пенсіонерам, домогосподаркам, воїнам тощо).

Ведучий– журналіст, що веде радіо- чи телевізійну передачу, представляє виступаючих, промовляє текст, який пов’язує компоненти передачі, коментує, доповнює їх, спрямовує хід бесіди у мікрофона, керує дискусією. Найчастіше радіожурнали і серійні передачі мають постійного В. В. може бути як штатним співробітником редакції, редактором передачі, так і запрошеним для цього фахівцем. Існує два основних типи В. радіопередач: В. – автор, журналіст, який сам готує текст для ефіру; В. – актор, який виводить в ефір заготовлений автором текст. Своєрідну роль В. відіграє в радіотеатрі і в “Театрі у мікрофона”: пояснює обставини дії, повідомляє про її час, місце тощо.

Вибіркове (“спотове”) радіомовлення – використання рекламозамовниками компаній (загальнонаціонального чи регіонального масштабу) по радіо, що плануються з умовою вибору цими замовниками конкретних станцій мовлення. Цим В. р. різниться від реклами по радіомережі і від локальної реклами.

Виконавець–актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, диригент, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору, а також інші особи, які займаються такою самою творчою діяльністю, у тому числі виконують циркові, естрадні, лялькові номери.

Відбивка (джингл) – коротка музична фраза, що анонсує, випереджає радіопередачу, розділяє рубрики в тематичній чи адресній радіопрограмі. З цим звуковим відрізком слухачі ідентифікують радіостанцію. Класичний приклад – всім відомий “Є-вро-па плю-ю-юс”. У музичному пакеті радіостанції мають бути присутні джингли різної тривалості: швидкі, середні та повільні. Їх підбирають до наступних за ними піснями за тональністю, настроєм, змістом, ритмом, швидкістю тощо.

Вікторина – змагання, у ході якого учасникам треба дати відповідь на різноманітні запитання та завдання, щоб засвідчити свої знання у певній галузі людської діяльності чи виявити свій загальний культурний рівень.

Всесвітня служба радіомовлення – діяльність у галузі радіомовлення мовою, що має значне поширення в кількох країнах, яка не спрямована на конкретну країну. В Україні “Всесвітня служба радіомовлення України” – державний радіоканал для інформування світової громадськості про внутрішню та зовнішню політику України, задоволення духовних потреб українців, які проживають за межами рідної країни. Передачі ведуть українською, англійською, німецькою та румунською мовами і становлять 31,8 години на добу.

Вузівське і шкільне радіомовлення – це галузь мовлення в середніх і вищих навчальних закладах, що використовує засоби радіомовлення в навчально-освітніх цілях. Організовує передачі для учнів і студентів, чим прискорює і полегшує засвоєння матеріалу. До програм включає навчальні лекції, уроки, доповіді, пізнавальні, освітньо-виховні, а також розважальні й музичні передачі.

Працюючи на шкільному і вузівському радіо, опановують основи журналістики майбутні працівники електронних ЗМІ. Редакції цих радіостанцій, як правило, формуються на громадських засадах зі школярів і студентів під керівництвом викладачів. Вузівське радіо є початковою виробничою базою для закріплення теоретичних знань і вироблення у студентів практичних фахових навичок.

Гачок(англ. hooks) –анонсування програми з метою утримання слухача на хвилі радіо протягом певного періоду. Якщо ведучому необхідно перервати програму на якийсь відрізок часу (наприклад, новини, реклама), то необхідно докласти чималих зусиль, щоб заінтригувати слухача, утримати від бажання переключитися на іншу хвилю.

Діалог – форма мовленнєвої організації твору; розмова двох або кількох дійових осіб.

Диктор – людина, що досконало володіє мовою, має бездоганну дикцію, приємний тембр голосу і виразно читає текст радіопередачі.

Дикторська група – виробничо-творча ланка структури редакційного апарату, до складу якої входять диктори редакції радіомовлення або студії телебачення.

Диктофон(лат. dicta – говорю, диктую і грец. рhone – звук, голос) – портативний апарат для звукозапису, призначений головним чином для фіксації людської мови. Використовується, як правило, при інтерв’ю, в окремих випадках – для ведення репортажу, якщо під час події журналіст може вільно переміщатися, щоб сконцентрувати увагу аудиторії на виступі конкретної людини чи конкретної звукової деталі. Основна відмінність від магнітофона – наявність пристроїв, що полегшують розшифровку, перенесення на папір записаної на магнітну стрічку інформації (дистанційне керування, можливість уповільнення або пришвидшення швидкості тощо).

Дикція– вимова, ступінь чіткості у вимові слів, складів і звуків у розмові, співі, художньому читанні тощо.

Джингл–( див. Відбивка).

Досьє – папка з матеріалами, документами, що зібрані з певної тематики, проблеми або з питання, що цікавить журналіста.

Ефірне мовлення–поширення радіо- і телевізійних передач через ефір за допомогою радіостанцій і приймальних пристроїв колективного чи індивідуального користування. В Україні Е. м. почало розвиватися в 1924 році.

Ефірний час – час, упродовж якого певна радіостанція передає свої програми самостійно або в співпраці з мережною станцією.

Ефект присутності–створення за допомогою виражальних засобів радіо зримої картини у слухача, що дає йому можливість ніби знаходитися на місці події. Е. п. є неодмінною якістю радіорепортажу.

Жаргон– штучна мова, прийнята лише в певному колі людей, що пов’язані спільністю цілей або інтересів. Ж. становлять підібрані поняття і терміни, слова і звороти мовлення. У відкритих групах (наприклад, молодь) Ж. (сленг) – це “колективна гра”; у замкнених колах – сигнал, що розпізнає “своїх” і “чужих”, а іноді – засіб конспірації. Часом цей термін використовують на позначення викривленої мови.

Жаргонізми–слова або вирази, які використовують у мові певні соціальні або професійні групи людей. На радіо можуть їх використовувати як спосіб характеристики або самохарактеристики в програмах для молоді, різноманітних шоу, розрахованих на певні кола людей. Але зловживання Ж. призводить до засмічення української мови.

Живий голос–записана репортером на плівку розповідь і включена в радіо- і телепередачу.

Жмут (“clock”) –частини (можуть бути 10-, 15- та 20-хвилинними), на які розподіляється одна година на радіо, тобто створюється звичайний розклад години, що починається із зазначення точного часу, випуску новин, звукового логотипу радіостанції, а далі відбувається розподіл на джингли і рубрики, які виходять постійно в один і той самий час.

Журналіст– професійний літератор, постійний співробітник, штатний працівник періодичного видання, інформаційного органу, редакції радіомовлення або студії телебачення, організатор творчого процесу.

Журналістська майстерність – професіональне вміння автора реалістично відображати дійсність у різноманітних журналістських формах і публіцистичних жанрах.

Задній план – у радіомовленні чи на телебаченні так називають музику або шумові ефекти, що супроводжують передачу. Створює фон, завдяки якому діалог набирає чіткості і більшої виразності, емоційної довершеності.

Заставка (перебивка)–коротка музична фраза, ряд виконаних на музичному інструменті звуків, якими відділяються складові частини тематичної радіопередачі.

Звукова доріжка – ділянка рухомого носія (кіноплівки, магнітної плівки, диска, грамплатівки), на якій зафіксовано звукові коливання.

Звуковирішення радіопередачі – використання комплексу виражальних засобів радіо, у якому зберігається головна роль слова, але музика і шуми виконують не додаткову, ілюстративну, а сюжетну функцію і можуть у структурі передачі заміняти людське мовлення для позначення часу і місця дії, переміщення дії в часі і просторі, вираження емоційного характеру описуваних подій і психологічного стану його учасників чи самого журналіста.

Звуковий образ – сукупність звукових (мовних, музичних, шумових) елементів, що створюють за допомогою асоціацій в узагальненому вигляді уявлення про матеріальний об’єкт, явище, історичну подію, характер людини. Поняття про З. о. у науці про журналістику розроблено в 70-х рр. як результат осмислення особливостей функціонування різних виражальних засобів радіожурналістики. У його структурі всі елементи рівнозначні, тому що можуть мати понятійне, сюжетне й естетичне навантаження для вираження реальної дійсності. Пошук оптимального поєднання цих елементів у кожному конкретному випадку і становить суть творчості радіожурналіста, який прагне досягти найбільш дохідливої і виразної форми для передачі своїх думок і життєвих спостережень. З. о. є частиною ідейно-естетичного вирішення телевізійної передачі чи кінофільму. У цьому випадку він існує в структурі матеріалу як частина загального зображувального комплексу художніх засобів чи як автономний компонент для поглиблення тієї чи іншої авторської думки, безпосередньо не пов’язаної із сюжетом, вираженим пластичними засобами.

Звукозапис – процес, за допомогою якого сигнали звукової інформації, впливаючи на магнітну плівку, платівку, диск, дискету тощо, змінюють його кількісні і якісні характеристики з метою збереження в ньому звукової інформації і наступного її відтворення. Розрізняють два види З.: монофонічний, що майже не містить інформації про просторове розташування джерел звукового сигналу під час запису, і стереофонічний, який містить інформацію про просторове розташування джерел звукового сигналу під час запису.

Імідж–репутація радіостанції, реноме, ім’я (єдність уявлень та вражень, що їх певна група осіб пов’язує з предметом, особою, програмою, радіостанцією). Вперше був запроваджений у 1955 р. Гарднером і Леві, які стверджували, що спосіб, за допомогою якого марка чи товар, доведені до свідомості покупця мають вирішальне значення для окремої покупки. Комунікатор намагається створити єдиний І. у всіх споживачів (навіть у всього суспільства), хоч це практично неможливо. Сучасний маркетинг зорієнтований на створення уявлень про товари (послуги) чи марку, котрі б збігалися зі смаками перспективних цільових груп, тобто використовує багатокомпонентність І. і намагається спрофілювати його. І. може бути перебільшеним, хибним, брехливим.

Іміджева асоціація–голос людини, специфічна мелодія, шумові ефекти, що викликають у слухача асоціації з певною радіостанцією, програмою, вікториною, шоу, новинами на радіо. За допомогою І. а. створюють певний образ радіостанції.

Імпровізація–особливий вид творчості, який здійснюють без ґрунтовної попередньої підготовки. І. як характер дії, як спосіб розгортання авторської думки широко застосовують на радіо, і це надає передачам природності, внутрішньої динамічності, більшої переконливості. І. радіопередачі не передбачає створення детального сценарію чи заздалегідь написаного її учасниками тексту. Проте вона, як правило, має сценарний план, вимагає своєрідної проби – ознайомлення учасників зі студійною обстановкою, у якій їм доведеться виступати. Режисер може повідомити про творчий задум, але коли передача йтиме в ефір, вона фактично творитиметься “заново”. Найчастіше І. використовують в інтерактивних, прямоефірних програмах, у яких слухач бере безпосередню участь за допомогою телефонного, пейджингового, модемного, факсимільного зв’язку.

Іномовлення–див. Міжнародне радіомовлення.

Інсценування (від лат. in – на і scena – сцена) – переробка белетристичного добутку (роману, повісті, розповіді) у драматургічному з метою переробки на радіотеатр. Як складний творчий процес вона включає такі етапи: написання сценарію, підбір виконавців ролей, розробка мізансцен, проведення репетицій тощо. Особливо часто використовують у програмах для дітей.

Інтернет-мовлення – розширення мовлення діючих ефірних радіостанцій в мережу Інтернет для збільшення слухацької аудиторії. До 2000 року в Києві, наприклад, майже не залишилося комерційних FM-радіостанцій, байдужих до цієї нової форми поширення програм і передач. Однак точкою відліку можна назвати 1996 рік: у жовтні цією формою мовлення зацікавилася радіостанція “Європа Плюс”, випустивши в режимі Real Audioпрограму “FM Достоєвський” Артемія Троїцького. Прослуховування радіостанції в режимі Real Audio – досить просте заняття: не потрібно крутити ручку тюнера чи налаштовувати цифровий приймач, варто лише підключити свій персональний комп’ютер до Інтернету через провайдера (фірма, що надає повний комплекс інтернет-послуг) і за допомогою браузера (програма пошуку в мережі) Microsoft Explorer чи Netscape Navigator набрати адресу сервера: http:// www.realaudio.com – і вибрати серед переліку станцій, що мовлять у мережі, потрібну. При цьому зберігаються всі основні переваги радіо: слухаючи радіопередачу через Інтернет, одночасно можна грати в комп’ютерну гру, набирати текст дипломної роботи чи відправляти електронний лист.

Інтонація (від лат. mono – голосно вимовляю) – сукупність ритміко-мелодійних засобів вимови. Вона вносить у мову різноманітні відтінки, робить її питальною, окличною або розповідною. У радіомовленні вона вказує на ставлення ведучого до передаваного змісту, сприяє виразності викладу мікрофонного матеріалу, надає текстові своєрідного забарвлення.

Інформаційне мовлення – система радіопередач, підготовку яких здійснюють різні редакційні підрозділи з метою оперативного й об’єктивного інформування населення про найбільш важливі й цікаві події в країні та за її межами. Значну частину І. м. становлять програми прямого ефіру – трансляції і репортажі з місця події, що синхронно відбивають його розвиток. Найважливіша умова ефективності І. м. – оперативність, тому що відповідно до законів соціальної психології і психології сприйняття суспільна думка з приводу того чи іншого соціально значимого факту формується насамперед на базі першого його тлумачення ЗМІ. До найбільш поширених жанрів І. м. належать: репортаж, інтерв’ю, звіт, виступ, коментар, радіомости, радіопереклик тощо.

Канал мовлення–сукупність технічних засобів з частотним присвоєнням, призначених для трансляції теле- і радіопередач.

Касета (франц. cassette – шухлядка) – пристрій у вигляді закритого пластмасового футляра, призначений для розміщення в ньому котушки, осердя, носія магнітного запису і деяких допоміжних пристосувань. Використовується як носій відео- і звукової інформації. Переваги К. порівняно з іншими пристроями для збереження і використання магнітної стрічки (котушками, рулонами тощо) – захищеність стрічки від випадкових пошкоджень, компактність, простота експлуатації і зручність зберігання.

Композиція–побудова твору, система зв’язку складових частин, їх взаємозумовленості і співвіднесеності. Незалежно від обсягу, кожний словесний твір будують за законами пропорцій, діалектичного зв’язку компонентів і становить складне ціле. Структура будь-якого журналістського твору залежить від специфіки матеріалу, творчого завдання і таланту автора. Щоб К. була справжнім засобом реалізації творчого задуму, журналіст має продумати початок твору і його закінчення, подбати про те, який епізод чи факт поставити в центрі уваги слухача, зважити на мовностилістичні засоби зв’язку усіх складових частин виступу.

Контроль ефіру–запис радіопередачі з метою оцінки якості підготовки матеріалу і самої передачі.

Концерт-загадка – один із різновидів концерту, що практикують у радіомовленні. При виконанні номерів ведучий навмисно не називає прізвище виконавця з метою отримання цієї інформації від слухачів у прямому ефірі.

Котирування програми–показник популярності програми. Процент відбору радіослухачів, що прослуховують конкретну програму у певний час.

Лайнер –фраза, що анонсує, випереджає радіопередачу, розділяє рубрики в тематичній чи адресній радіопрограмі. З цим звуковим відрізком слухачі ідентифікують радіостанцію. У звуковому пакеті радіостанції мають бути присутні лайнери різної тривалості: швидкі, середні та повільні. Вони підбираються до наступних за ними піснями за тональністю, настроєм, змістом, ритмом, швидкістю тощо.

Лід–вступний абзац, яким відкривають текст публікації; своєрідний зачин, що виконує функцію заспіву або зачину. На радіо лідову систему подачі інформації використовують у випусках новин: на початку ведучий коротко розповідає про найважливіші події у світі, країні або місті за останню годину. Іноді Л. формують так, щоб зацікавити й затримати слухача на певній хвилі протягом тривалого часу.

Літературний театр – вид радіоспектаклю, у якому поєднуються елементи сценічної дії й авторського оповідання, за допомогою акустичних засобів розкривається зміст художнього твору.

Лого–звуковий логотип радіостанції, який складається з різноманітних елементів (чітка назва радіостанції, частота в ефірі, зазначення точного часу, музична композиція, що асоціюється з радіостанцією тощо).