Словник основних понять курсу 1 страница

Додаток 11

Должностная инструкция корреспондента радиогазеты

ОАО «Запорожский завод ферросплавов»..................................................256

Додаток 12

Архивные материалы из истории заводского радиовещания ОАО

“Запорожский завод ферросплавов”……….................................................260

Додаток 13

Сценарій програми Ганни Черкаської “Королевич мого дитинства”

радіо “Запоріжжя FМ”............................................................................…....269

ПЕРЕДМОВА

Завдяки радіо – ефективному ЗМІ – журналістика отримала величезні можливості для освоєння дійсності та впливу на масову аудиторію. Уже досягнувши вершини свого технологічного розвитку, нині радіо переживає період всепланетного поширення.

Сьогодні можна з упевненістю стверджувати, що воно є надзвичайно потужним засобом поширення аудіоінформації серед необмеженої кількості споживачів.

Емоційне значення радіо, його здатність створювати відчуття постійної людської присутності дає змогу створити специфічне середовище та з успіхом задовольняти надзвичайно відмінні й різнорідні смаки, які існують у сучасному суспільстві. Саме завдяки таким природним властивостям, як всюдисущність, максимальний ступінь оперативності, популярність радіо дуже висока. Звук, як носій інформації, за допомогою радіо сприймається слухачем негайно в момент передачі інформації. Для сприйняття радіоінформації необхідне мінімальне технічне обладнання.

Навчально-методичний посібник “Види радіомовлення” розрахований на студентів-журналістів, які вибрали спеціалізацію “Радіожурналістика”.

Дотримуючись вимог навчальної програми, основну увагу зосереджено на висвітленні ролі й місця сучасного радіомовлення в системі засобів масової інформації, показано структуру українського радіомовлення, здійснено спробу класифікації різновидів радіомовлення за зоною обслуговування, джерелами фінансування, тематичною наповненістю, формою передачі й подачі інформації та типами мовлення. Увагу приділено й класифікації програм сучасного українського державного й недержавного радіомовлення за комунікативними характеристиками, за додатковим шумово-звуковим наповненням. У посібнику подано класифікацію форматів українського радіоефіру, а також форматування за британською та американською версією.

Автор ставив перед собою завдання проаналізувати різновиди радіомовлення та радіопередач системно, у їх русі, саморозвитку. Одночасно з цим постає й мета посібника: надати радійникам-початківцям певну суму теоретичних і практичних знань, що будуть необхідними й корисними в майбутній професійній діяльності.

Основні теоретичні положення спираються на результати аналізу практичного досвіду міжнародних, транснаціональних, національних, регіональних і виробничих аудіозасобів масової інформації.

Після кожної теми подано питання для теоретичного й завдання для практичного опрацювання, орієнтовні теми для реферативної роботи, які можуть стати основою для курсових і дипломних робіт, і список літератури.

Методика проведення практичних занять передбачає прослуховування, обговорення, рецензування радіопередач, що допоможе студентам виробити теоретичні орієнтири, основні підходи до аналізу радіожурналістської практики.

У посібнику також подано статті Закону України “Про телебачення і радіомовлення”, класифікації різновидів радіомовлення, програм і форматів, перелік міжнародних організацій радіо- і телемовлення.

Для вивчення призначення, особливостей проведення, методики підготовки радіоматеріалів у додатках подано сценарії програм Надії Степули із циклу “Каламар” київської студії радіо “Свобода”, сценарій програми Ганни Черкаської “Королевич мого дитинства” (радіо “Запоріжжя-FМ”), тематичний діапазон і принципи діяльності заводського радіо (ОАО “Запорізький завод феросплавів”).

Опанувавши навчально-методичний посібник, студент, як журналіст-початківець, отримає теоретичні та практичні знання, щоб активно, усвідомлено співпрацювати як з регіональними, національними, так і з міжнародними радіоорганізаціями.

Студент-радіожурналіст має не тільки розрізняти різновиди радіомовлення та радіопрограм за поданими класифікаціями, не тільки аналізувати програми сучасного радіомовлення за поданим планом, а й створювати авторські передачі, цикли програм, інтерактивні рубрики, інформаційні програми тощо.

Теми, опрацьовані в посібнику апробовані на лекціях і практичних заняттях зі спеціалізації “Радіожурналістика”, яку опановують студенти факультету іноземних мов та журналістики Гуманітарного університету “ЗІДМУ”. Вони відповідають сучасним методологічним засадам підготовки радіожурналістських кадрів.

Тема 1. Міжнародне радіомовлення

Масштаби інформаційної діяльності різних держав на міжнародній арені протягом ХХ століття бурхливо розширювалися і продовжують розширюватися сьогодні. Це зумовлено багатьма причинами: переворотними змінами у світі; характером, напрямами, формами й методами ідеологічної боротьби, яка тривала протягом минулого століття; науково-технічним прогресом; процесами сучасної глобалізації; змінами, які відбуваються у світі сьогодні; розширенням і поглибленням взаєморозуміння, довіри й партнерства.

Наприкінці минулого століття у світі працювало більше сотні крупних інформаційних агентств, які здійснювали свою діяльність у міжнародному масштабі, видавалися десятки тисяч газет і журналів, нараховувалося близько 1,5 мільярдів телевізорів і більше 2 мільярдів радіоприймачів, які давали можливість практично всьому населе­нню планети оперативно отримувати будь-яку інформацію з будь-якої країни світу будь-якою мовою. Обмін інформацією та ідеями між народами здійснювався й здійснюється також і через інші канали – науковим, культурним, технічним обміном, за допомогою туризму тощо. Таким чином, виникла складна система міжнародних зв’язків у галузі інформації, функціонування якої активно впливало на долю людства. Особливу роль у цій системі відіграє міжнародне радіомовлення.

Термін “міжнародне радіомовлення” широко використовують у спеціальній науковій літературі, а також e практиці разом з іншими: “іномовлення”, “радіомовлення на зарубіжні країни”, “зовнішнє радіомовлення”, “зарубіжне радіомовлення”. Всі ці терміни є синонімами.

Організатором, або точніше суб’єктом міжнародного радіомовлення, що визначає його специфіку, є політика певних держав або незалежних суспільних громадських організацій.

Практика доводить, що, використовуючи в зовнішньому мовленні майже всі жанри радіомовлення, головною якісною відмінністю від радіомовлення, спрямованого на власну аудиторію, залишається наявність великої кількості інформаційних, інформаційно-аналітичних програм, а також відсутність “суто розважальних”, “суто рекламних” програм. Таким чином, міжнародне радіомовлення використовують переважно в цілях міжнародного співробітництва, укріплення стосунків, взаєморозуміння, довіри, партнерства, але в деяких ситуаціях може слугувати й фактором дестабілізації міжнародної ситуації та провокувати гострі стосунки між країнами.

Міжнародне радіомовлення характеризується досить гнучким використанням засобів, у тому числі й технічних, за допомогою яких зміст передачі доводиться до аудиторії:

- безпосередній випуск передач у ефір;

- ретрансляція їх через радіорелейні станції та за допомогою інших каналів зв’язку з наступним виходом у ефір;

- так звана “консервація” радіопрограм, попередній їх запис на магнітну стрічку, дискети, диски тощо, тиражування та передача їх в країну, на населення якої розраховано цю передачу;

- різноманітні форми обміну тощо.

Радіопередачі на зарубіжну аудиторію ведуть переважно рідною для цієї аудиторії мовою, тому в практиці набув широкого поширення термін “іномовлення” – мовлення іноземною мовою іноземній аудиторії. Однак у зовнішньому мовленні може використовуватися й широко використовується також і мова суб’єкта міжнародного радіомовлення, якщо вона більш-менш поширена серед слухачів у інших країнах.

Приклади цього – всесвітні служби англійською мовою Британської радіомовної корпо­рації (Бі-бі-сі) й “Голосу Америки”; короткохвильове мовлення з Австрії або Німеччини німецькою мовою, спрямоване на різноманітні райони світу; радіомовлення арабською мовою з Каїру, адресоване зарубіжним слухачам у Африці та на Ближньому Сході, передачі польською мовою з Варшави для громадян США чи Австралії польського походження; передачі російською мовою з Москви спеціально для співвітчизників за кордоном, програми “Всесвітньої служби радіомовлення України” для слухачів українського походження за кордоном тощо.

Таким чином, для характеристики поняття “міжнародне мовлення”, якщо розглядати його як систему, основним призначенням є спрямованість на широку аудиторію в іншій країні чи країнах, що тісно пов’язано з організацією, зі змістом, з тими технічними засобами, які використовують у процесі здійснення цього виду масової комунікації.

Отже, міжнародне радіомовлення – це специфічна форма діяльності у сфері радіомовлення, під якою розуміють підготовку і випуск радіопередач, призначених для слухачів у інших країнах, для зарубіжної аудиторії.

У розвитку міжнародного радіомовлення можна виділити три основних етапи.

Перший охоплює кінець 20-х – початок 40-х років (тобто до завершення Другої світової війни, коли радіомовлення на зарубіжну аудиторію починає формуватися в різних країнах світу). Характерна риса цього періоду – радіовійна в ефірі між нацистською пропагандою та зовнішньополітичним радіомовленням антигітлерівської коаліції.

Другий період – післявоєнний, аж до падіння в другій половині 80-х – початку 90-х років XX століття тоталітарних режимів у країнах Східної і Південно-Східної Європи. Він проходить під знаком “холодної війни” і характеризується загостренням міжнародної напруженості, протистоянням протилежних політичних і соціально-економічних систем (капіталізму та соціалізму) і запеклою боротьбою в ефірі між ними.

Нарешті, сучасний етап, коли наприкінці століття в новій міжнародній обстановці різко змінилися як характеристики інформаційного поля у світі, так і пріоритети й форми міжнародного радіомовлення.

Канал іномовлення Національної радіокомпанії України (НРКУ) у 2002 році відсвяткував своє 50-ліття. Воно створювалося як рупор держави для пропаганди за кордоном переваг радянського способу життя. Останніми роками місце іномовлення в інформаційному просторі було дещо невизначеним: на якомусь етапі вважалося, що воно втрачає свій сенс, бо його пропагандистські завдання вже не є актуальними сьогодні – змінюються вектори, геополітична карта, але... Бі-бі-сі відкрило українську редакцію мовлення (у зв’язку з появою такої величезної держави в центрі Європи, як Україна), “Дойче Велле”, румунське іномовлення, польське іномовлення також відкрили українські редакції. Свого часу вважалося, що зруйновано ідеологічні бар’єри, світ змінився. Так, світ дійсно змінився: він з біполярного став багатополярним – з різноплановими інтересами. І з огляду на це іномовлення знову є актуальним. Якщо говорити про економічний аспект, то саме іномовлення – це найбільший тягар для НРКУ. У будь-якій цивілізованій країні іномовлення виокремлюють у певний державний інформаційний інститут, бо мовлення на зарубіжні країни – це, справді, обличчя держави. Сьогодні НРКУ веде радіомовлення англійською, німецькою, українською й румунською мовами, планується розпочати мовлення польською. Усе це робиться в системі НРКУ. Вже є доручення Президента України про те, щоб підготувати пропозиції щодо створення на базі НТКУ та НРКУ окремої установи, яка б здійснювала телевізійне та радіоіномовлення, – Всесвітньої служби іномовлення України. Радіо та телебачення згодом мають стати суспільними. Іномовлення ніколи суспільним не стане, воно завжди фінансується з бюджету, тобто це державна інституція, як “Дойче Велле”, “Голос Америки”, Міжнародне канадське радіо тощо.

· Питання для теоретичного опрацювання

1. Поняття міжнародного мовлення в радіожурналістиці.

2. Специфіка радіомовлення на закордонні країни.

3. Діяльність Всесвітньої служби радіомовлення України.

4. Структура творчо-виробничого об’єднання “Всесвітня служба радіомовлення України”.

5. Становлення міжнародного радіомовлення за кордоном:

- мовлення нацистської Німеччини;

- Британська система радіомовлення;

- міжнародне радіомовлення США;

- міжнародне радіомовлення Канади.

6. Становлення міжнародного радіомовлення в Радянському Союзі.

7. Міжнародні організації радіо- і телемовлення (див. додаток 5).

· Завдання для практичного опрацювання

- прослухати програми міжнародного радіомовлення в ефірі місцевих радіостанцій;

- проаналізувати тематичний діапазон інформаційних програм міжнародного радіомовлення;

- проаналізувати принципи діяльності Бі-бі-сі (див. додаток 6);

- зробити аналіз радіопрограм циклу “Каламар” української служби радіостанції “Свобода”(див. додаток 7).

· Реферативна робота

1. Сучасний стан міжнародного радіомовлення в Україні.

2. Діяльність радіостанції “Німецька хвиля”.

3. Діяльність радіостанції “Бі-бі-сі”.

4. Діяльність радіостанції “Свобода”.

5. Діяльність радіостанції “Голос Америки”.

· Література

1. Гоян В., Гоян О. “Німецька хвиля” на українському ґрунті / Наукові записки Інституту журналістики. – 2001. – № 3. – С. 64-73.

2. Грейк Дайк. Редакційні принципи Бі-бі-сі для авторів випусків новин та інформаційних програм. Бі-бі-сі. – К.: “К.І.С.”, 1998. – 288 с.

3. Корконосенко С.Г. Основы журналистики. – М.: Аспект Пресс, 2001. – С. 86-108.

4. Каспрук В. Радіо “Свобода” – вікно у світ // Українське слово. – 2002 р. – 8 – 15 травня.

5. Качкан В., Лизанчук В. Особливості підготовки матеріалів для телебачення і радіо: Навч. посібник. – Львів, 1987. – 68 с.

6. Лизанчук В.В. Радіожурналістика: засади функціонування. – Львів, 2000. – С. 33, 41.

7. Москаленко А.З., Губерський Л.В., Іванов В.Ф. Основи масово-інформаційної діяльності. – К., 1999. – С. 516.

8. Нагорняк М. Ведучі українського радіо і радіо “Свобода” (порівняльна характеристика) // Журналіст України, 2001. – № 1. – С. 43-45.

9. Панфилов А.Ф. Теория и практика радиожурналистки. Международное радиовещание. – М.: МГУ, 1981.

10. Радиожурналистика: Учебник / Под ред. А.А. Шереля. – М.: Издательство Московского университета, 2000. – С. 406-428.

11. Степула Н. Говорить радіо “Свобода”. В ефірі “Каламар”. – Львів, 1999. – 300 с.

12. Хомин О. Модерні інформаційні тенденції та їхній вплив на українське радіомовлення // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Львів, 2001. – Вип. 4. – С. 75-86.

Тема 2. Національне і транснаціональне радіомовлення

Згідно із Законом України “Про телебачення і радіомовлення”, який регулює діяльність телерадіоорганізацій на території України, визначає правові, економічні, соціальні, організаційні умови їхнього функціонування, спрямовані на реалізацію свободи слова, прав громадян на отримання повної, достовірної та оперативної інформації, на відкрите й вільне обговорення суспільних питань, національними радіокомпаніямивважаються державні радіоорганізації, що ведуть мовлення на загальнонаціональних каналах мовлення і підзвітні Верховній Раді України та Президенту України.

Структуру національного радіомовлення України становлять державні (бюджетні) та недержавні (комерційні) радіоорганізації, засновані юридичними та фізичними особами відповідно до чинного законодавства України (див. додаток 1).

Основу національного радіомовлення України становлять державні радіоорганізації, які утримуються на кошти Державного бюджету і забезпечують радіотрансляцію на всю територію чи відповідний регіон України і на зарубіжну аудиторію.

Однією з найважливіших проблем, яка стоїть сьогодні перед національними державними радіокомпаніями є недостатність бюджетного фінансування: хронічне недофінансування протягом тривалого часу, що створило цілий ряд проблем, передусім, йдеться про розрахунки з Концерном радіомовлення, радіозв’язку та телебачення за поширення радіосигналу. Цей факт дуже серйозно впливає на сьогоднішній стан НРКУ взагалі. Хронічна нестача коштів призвела до справжньої кризи в техніко-технологічній сфері. Радіомовлення працює на радіомовному обладнанні, яке останні 30-40 рр. практично не оновлювалося. Раніше, коли не рахувалися з витратами електроенергії, це вважалося нормальним явищем, але сьогодні необхідно переглянути всі концептуальні засади розвитку державного радіомовлення. Сьогодні весь світ переходить на радіомовлення в цифровому форматі, що є значно дешевшим. Саме в цей час українське радіомовлення витрачає кошти на передавачі -“дідугани” (є навіть передавачі на довгих хвилях, які було встановлено ще до війни 1941-1945 рр.). Крім того, мережа поширення радіосигналу і радіопередач через лінію проводового мовлення (на сьогодні, за офіційними даними “Укртелекому”, це близько дев’яти мільйонів так званих радіоточок) так само технічно руйнується, є тенденції щодо зменшення її аудиторії. Сьогодні паралельно треба ставити мобільні FМ-передавачі, які б охоплювали райони та села, оскільки аудиторією національного радіомовлення вважаються майже всі жителі України. Саме тому сьогодні розробляється державна програма розвитку радіомовлення, де було б передбачено розвиток новітніх технологій; охоплення всієї аудиторії, поєднання державних інтересів з економічною вигідністю.

У вітчизняному інформаційному радіопросторі НРКУ посідає сьогодні перше місце (за даними соціологічних досліджень має 14 млн слухачів). Що стосується творчого й інформаційно-тематичного наповнення, то з НРКУ ніхто не може змагатися, оскільки культурологічні програми ніхто з національних мовників не готує – цим займається окремий третій радіоканал “Культура”.

Тенденції розвитку НРКУ:

- розширення власної присутності в нових секторах інформаційного поля;

- рух у напрямку розвитку живого, інтерактивного мовлення;

- розвиток на засадах здорового консерватизму, зберігаючи існуючі програми, при цьому намагаючись через форму пристосовувати їх до потреб сьогоднішнього дня, щоб молодь могла інтегруватися в ці інформаційні потоки.

На сьогодні НРКУ залишається державним закладом, але з огляду на перспективу не можна не згадати про суспільне мовлення. Але говорити про нього ще складно, оскільки створювати його на “голому місці”, коли суспільство неструктуроване, коли діють сотні партій, сотні громадських організацій – це проблематично.

Отже, питань у державного радіомовлення вистачає, вони сумірні з проблемами транзитного суспільства. І шлях їх розв’язання – це виважена, конструктивна позиція, де на першому плані – інтереси України.

Транснаціональним (наднаціональним) радіомовленням вважається радіомовлення, зона регулярної дії якого розширена до міжнародних масштабів. Найчастіше таке радіомовлення ведеться мовою країни, яка створює радіопрограми, але воно не розраховане на мовлення в інших країнах, тому практично не торкається інтересів тієї держави, на яку мовить.

Українські радіостанції використовують мовлення таких радіостанцій, як ретрансляційне, включаючи в ефір власні інформаційні випуски та рекламні програми. Прикладами таких радіостанцій є “Русское радио”, “Мелодия”, “Хит-FМ”, які є російськими радіостанціями і ретранслюються в Україні.

Бажаючи отримати великі прибутки, при цьому не вкладаючи великих фінансових зусиль у створення власного інформаційного продукту у вигляді публіцистичних, розважальних, освітніх програм, сучасні власники українських приватних радіостанцій вдаються до ретрансляції радіопрограм російського виробництва. Оскільки мовлення наднаціональних російських радіостанцій ведеться російською мовою, то одразу ж порушується українське законодавство, згідно з яким мовлення радіостанцій, які діють на території України, має вестися державною мовою.

Взагалі ситуація в українському інформаційному просторі насамперед не відповідає законодавству, Конституції, потребам держави. В електронних ЗМІ мовлення у приватних комерційних телеканалах і радіостанціях на 90-95% ведеться російською мовою. Фактично громадяни України постійно перебувають у російськомовному інформаційному середовищі, хоча державний статус української мови зафіксовано в Конституції та шести законах України про діяльність ЗМІ. Вітчизняне законодавство передбачає наявність телерадіопрограм російською мовою та мовами інших національних меншин лише в місцях їх компактного проживання. Натомість більшість вітчизняних комерційних телерадіоканалів ігнорує чинне законодавство про мовний режим в Україні. Український телерадіоефір сьогодні тотально зросійщений.

Сьогодні, в умовах інформаційної відкритості найкращий спосіб боротьби із засиллям іншомовних телерадіопрограм – це виготовлення власного конкурентного вітчизняного продукту. Завдяки інформаційному впливу російських ЗМІ наша держава не здатна ефективно вирішувати головні завдання: виховувати національну й політичну ідентичність своїх громадян. Високий рівень зросійщення вітчизняного медіапростору ставить під сумнів європейський вибір зовнішньополітичної орієнтації України.

Отже, вся інформація ЗМІ має базуватися на високій моральній і духовній основі, в Україні живитися ідеєю державотворення, нести в собі демократичний і культурний ресурс, збагачувати множинність світу, його мови, культури й традиції.

· Питання для теоретичного опрацювання

1. Поняття національного радіомовлення.

2. Структура національного радіомовлення.

3. Структура національних радіокомпаній.

4. Функціональні особливості діяльності державних радіокомпаній.

5. Принципи діяльності державних радіостанцій.

6. Функції працівників приватних радіостанцій.

7. Типова структура приватних радіостанцій.

8. Поняття транснаціонального радіомовлення.

9. Ретрансляційні програми в ефірі українського радіо.

· Завдання для практичного опрацювання

1. Позитивні та негативні риси сучасного українського радіомовлення.

2. Сучасне радіомовлення: українське чи в Україні?

3. Зробити інтерв’ю з працівником місцевої приватної радіостанції.

4. Власна оцінка діяльності приватного радіомовлення.

5. Порівняльна характеристика тематичного діапазону програм національного та транснаціонального радіомовлення.

· Реферативна робота

1. Діяльність радіостанції “Русское радио”.

2. Діяльність радіостанції “Хит-FМ”.

· Література

1. Гоян О. Радіоринок України: специфіка ринкових відносин / Українська журналістика – 97. – К., 1997. – С. 63-67.

2. Даценко Л. Українське радіо – державне чи недержавне? // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Львів, 2001. – Вип. 4. – С. 87-98.

3. Качкан В., Лизанчук В. Особливості підготовки матеріалів для телебачення і радіо. – Навч. посібник. – Львів, 1987. – 68 с.

4. Корконосенко С.Г. Основы журналистики: Учебник для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2001 – С. 86-108.

5. Лизанчук В.В. Радіожурналістика: засади функціонування. – Львів: ПАІС, 2000. – С. 2000. – 366 с.

6. Миронченко В.Я. Основи інформаційного радіомовлення: Підручник. – К.: ІЗМК, 1996. – 440 с.

7. Михайлин І.Л. Основи журналістики: Підручник. – К.: ЦУЛ, 2002. – С. 110-124.

8. Набруско В. Національна радіокомпанія пропонує здоровий консерватизм // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Вип. 4. – Львів, 2002. – С. 57-61.

9. Радиожурналистика: Учебник / Под ред. А.А. Шереля. – М.: Издательство Московского университета, 2000. – С. 358-385.

10. www/radiolux / lviv.ua.

11. Мащенко І. Битва за ефір // Телерадіовісник України. – 1998. – № 3. – С. 28-47.

12. Хомин О. Модерні інформаційні тенденції та їхній вплив на українське радіомовлення // Телевізійна і радіожурналістика: Збірник науково-методичних праць. – Львів, 2001. – Вип. 4. – С. 75-86.

Тема 3. Регіональне, обласне й міське радіомовлення

За роки становлення держави в діяльності регіонального й місцевого радіомовлення вже виявилися деякі перспективні тенденції, нові принципи, напрями, жанри, форми й методи, які сприяють створенню позитивного звукозорового образу України.

Аналіз регіональної аудіовізуальної системи мовлення дає можливість внести додаткові корективи до існуючого визначення поняття “регіон”. Поняття “Регіон” (від лат. regio – округ, область, регіон) – територія, що характеризується комплексом притаманних їй ознак (фізико-географічних, економічних тощо).

Вважається недоцільним обмеження цієї дефініції щодо віднесення її до фізико-географічних чи політико-адміністративних одиниць. Регіон – це частина країни, тому має спільні для всієї держави риси народного господарства, традиції, звичаї, культуру, мову. Разом з тим регіон має тільки йому властиві окремі риси: географію, демографічний склад населення, мовні, релігійні, світоглядні особливості.

В умовах комерціалізації та дерегіоналізації радіомовлення, що постійно зростає, створення приватного сектора в цій сфері діяльності досить важливо визначити тенденції та можливі шляхи розвитку регіонального радіомовлення, обґрунтувати його консолідуючу роль та значення в сучасних умовах.

Якщо порівняти радіомовлення на початку його існування з теперішнім періодом, то слід зазначити, що на початку нового століття, тисячоліття, населення країни, відчувши на собі вплив електронних ЗМІ, сподівається на позитивні зміни у сфері радіомовлення, і, перш за все, у мовній політиці місцевого мовлення.

Зростання ролі регіонального радіомовлення зумовлене не тільки великою довірою до нього населення, але і його призначенням у сучасних умовах, історичною місією – стати консолідуючою ланкою в системі комунікацій, що поєднує населення регіону на основі культурних цінностей, самобутніх історичних традицій, які відповідають його духовним запитам.

Передусім необхідно визначитися з термінологією. Під місцевим (регіональним) радіомовленням зазвичай мають на увазі радіоорганізації (студії, компанії, канали), що ство­рюють власну програму, зона поширення якої обмежується територією конкретного регіону.

У чому ж причина виникнення місцевого радіомовлення? Чому держава, підприємці та просто платники податків витрачають чималі гроші, аби профінансувати, підтримати регіональні радіокомпанії матеріально? Наскільки ці витрати доцільні? І чи варто все зводити лише до економічних міркувань, до вигоди? Відповідаючи на ці запитання, мимоволі маєш справу з тими самими проблемами місцевої преси, телебачення. Тут багато спільного, але в проблематиці регіонального радіомовлення є і чимало специфічного.

Важлива особливість соціальної інформації полягає в тому, що загальнонаціональні проблеми кожна людина сприймає в аспекті саме місцевому. Розуміє загально­державне, осягаючи факти повсякденного життя навколо неї. У цьому плані регіональне радіомовлення має рідкісний шанс виконувати комунікативну функцію, використовуючи свої незаперечні природні переваги, а саме: максимальну наближеність до головних орієнтирів та потреб людей, а також тісний і зрозумілий зв’язок з їх міжособистісними, а нерідко і з виробничими стосунками.

Проаналізуємо й таке неоднозначне питання, як ефективність радіомовлення. Проблема дуже важлива, бо вона, з одного боку, визначається якістю радіожурналістики, а з іншого – стає одним з найважливіших факторів формування громадської думки. Політикам варто знати аудиторію. При цьому використовують різні методи, що дають змогу будувати більш-менш адекватне віддзеркалення її. Але як би ми не формулювали суть ефективності радіомовлення, непорушною вимогою до її підвищення завжди було, є і буде акцентування в ефірі на найважливіших, значних для конкретного регіону проблемах.

Однак, крім цього, специфічність та своєрідність регіонального радіомовлення визначаються багатьма іншими факторами: соціально-економічною різницею між регіонами, національними особливостями аудиторії, технічними мож­ливостями місцевої радіомережі й радіовиробництва та багатьма іншими аспектами.

Місцеве радіомовлення давно вже стало важливим інстру­ментом національно-державної політики.

Радіомовлення загалом і місцеве зокрема тісніше, порівняно з іншими видами масової інформації, пов’язане з державним і громадськими інститутами. Спрямованість його передач зумовлена соціальною політикою держави, повністю залежить від того, чим займаються люди, “виконуючи професійні ролі й у вільний чаc”.

Можна сказати, що саме на слухачеві базується цілісна система функціонування радіомовлення в суспільстві, у тому числі й у конкретних соціальних зрізах його на місцях. Тому зв’язок “радіомовлення - суспільство - конкретне культурне середовище” закономірно узгоджується з іншим “радіомовлення – слухацька аудиторія”. І не тільки узгоджується – ці комунікативні пропорції серйозно впливають одна на одну.

Наши рекомендации