Односторонні акти держави у міжнародному правотворчому процесі

Я

к уже зазначалося, міжна­родний правотворчий про­цес являє собою сферу міжнародних відносин, у якій одночасно співробітничають щонайменше два суб'єкти міжнародного права. Гадаємо, це твердження потребує певного уточнення, а саме — в тому, що іноді джерелом міжнародних зобов'язань може бути односторонній акт держави. Більше того, в сучасній практиці міждержав­них відносин з'явилися численні односторонні акти (у формі нот, заяв, виступів лідерів держав, інших держав­них і політичних діячів тощо), якими держави беруть на себе зобов'язання поводитися певним чином на міжна­родній арені.

______ Односторонні акти держави у міжнародному правотворчому процесі________

Щоправда, більшість із них мають морально-політич­ний характер, та це не применшує їхнього значення, бо вони зобов'язують державу до певних дій. І наступна від­мова будь-якої держави від своїх заяв завдає відчутної шкоди її престижу й авторитету. Маючи на увазі прези­дентів держав, Дж. Кеннеді попереджав: «Слова будь-ко­го, хто обіймає цю посаду, особливо слова про зовнішню політику, безумовно повинні бути надійними, бо з вели­кою вірогідністю враховуватимуться багатьма: суперника­ми, союзниками, тими, хто підтримує нейтралітет, Кон­гресом, членами адміністрації, а також усіма різноманіт­ними індивідами та групами інтересів, що складають аме­риканський електорат».

Деякі автори (В. Деган, М. О. Ушаков та ін.) вважа­ють, що односторонні акти держави здатні створювати норми міжнародного права, а тому є джерелом міжна­родного права. Вказані автори бачать в односторонніх актах держави важливий канал, засіб міжнародної пра-вотворчості. Вони гадають, що найбільше значення дже­рела міжнародного права, крім установлених (договір, звичай та ін.), сьогодні набув односторонній юридич­ний акт держави. Свого часу на цьому наполягали при­хильники Декрету про мир як джерела міжнародного права.

Автори попереднього твердження, очевидно, не вба­чали різниці між джерелом міжнародного права і джере­лом міжнародно-правового зобов'язання. «Найбільшого значення джерела міжнародних зобов'язань держав, — зазначає М. О. Ушаков, — крім безпосередньо міжнарод­но-правової норми, нині набуває, ймовірно, односторон­ній юридичний акт держави, а саме односторонній юри­дичний акт зобов'язання. Йдеться про односторонню за­яву держави... про нове міжнародне зобов'язання»¹.

Тут слово «крім» зайве. Бо ж такі зобов'язання беруть­ся лише на підставі чинних правових норм. І відповідне міжнародне зобов'язання не є новим. Держава лише по­годжується з тим, що воно поширюватиметься й на неї, тобто факт одностороннього акта (заяви, ноти тощо) дер­жави лише свідчить (як юридичний факт), що в певні

¹ Ушаков Н. А. Проблемы теории международного права. М., 1988. С. 26.

Глава XII Міжнародний правотворчий процес

міжнародні правовідносини вступає вказаний суб'єкт між­народного права.

Одні автори (І. І. Лукашук) вважають, що односто­ронній акт породжує зобов'язання в силу міжнародно-правового принципу добросовісності. Інші (значна біль­шість) гадають, що в основі таких зобов'язань лежать різ­номанітні норми (не обов'язково принцип добросовіс­ності) чинного міжнародного права. На цьому стоять та­кож Міжнародний Суд ООН, Комісія міжнародного пра­ва, інші важливі міжнародні інституції.

На той випадок, коли не існує міжнародної договір­ної норми, може йтися про міжнародно-правовий зви­чай, згідно з яким держава може брати на себе односто­роннє зобов'язання і, якщо воно не суперечить принци­пам і нормам міжнародного права, поважати його. Так, багато держав брали на себе зобов'язання не застосову­вати першими ядерної зброї, не виводити в космічний простір зброї масового знищення, припиняти випробу­вання ядерної, хімічної і бактеріологічної (токсичної) зброї, не проводити певних ядерних вибухів тощо. Норм міжнародного договірного права, що забороняли б від­повідні дії, не існує, але існує звичаєва норма, згідно з якою держави можуть брати на себе такі зобов'язання, бо вони не тільки не суперечать чинному міжнародному праву, а й сприяють його стабільності, прогресивному розвитку.

І саме тому, що існує міжнародно-правова звичаєва норма, держава не може вважатися вільною у відмові доб­ровільно взятих на себе в односторонньому порядку зо­бов'язань. Розглядаючи діяльність Франції щодо випро­бувань ядерної зброї на островах Тихого океану, Міжна­родний Суд ООН наголосив, що держава не може довіль­но відмовитися від узятих на себе зобов'язань, навіть як­що вона їх брала в односторонньому порядку. Своєю зая­вою вона ввійшла в певні міжнародні правовідносини з іншими суб'єктами міжнародного права, і розривати їх без згоди останніх вона не має права.

Винятком може бути ситуація, коли держави у про­цесі проголошення одностороннього акта обумовили фак­тори виходу з міжнародних правовідносин, у які вони вступають згідно з актом. Інші держави можуть передба­чити подібний результат і, коли він настає, не мають пра-

_____ Односторонні акти держави у міжнародному правотворчому процесі

ва скаржитися на вжиті ними (відповідно до односто­роннього акта) заходи, проведені певні дії тощо. Тут не може йтися про порушення їхніх інтересів.

Сказане, втім, не слід тлумачити однобоко, як те, що юридично значущі односторонні акти держави завжди до­тримуються норм міжнародного права і не мають впливу на міжнародний правотворчий процес. По-перше, значна більшість міжнародних договірних ініціатив здійснюєть­ся, як правило, через односторонні акти, тобто з них роз­починається міжнародний правотворчий процес. По-дру­ге, багато міжнародних звичаєвих норм визнаються як такі шляхом односторонніх актів визнання, тобто ними завершується правотворчий процес міжнародного звичає­вого нормоутворення. По-третє, іноді буває, що через од­носторонні акти створюється міжнародна норма права після їх проголошення, без дотримання тривалих стадій міжнародного правотворення.

У науці міжнародного права майже загальноприйня­то, що після проголошення одностороннього акта держа­ви, якщо він не суперечить чинним принципам та нор­мам міжнародного права, незалежно від реакції на нього інших держав (позитивної чи негативної), він повністю зберігає свою зобов'язувальну силу для держави-ініціато-ра. Якщо такі самі акти проголошують інші держави, то створюється юридична ситуація, рівноцінна укладенню угоди між ними.

Односторонні акти держави, не обумовлені часом дії, як правило, не підлягають відміні або зміненню. Звичай­но тут може йтися про час шляхом вияснення відповід­них вимог міжнародного права до чинних у період прого­лошення односторонніх актів. Ряд фахівців міжнародного права вважають, що в подібних ситуаціях може йтися про «неформальну міжнародну угоду», а отже, на неї поши­рюються вимоги міжнародного договірного права. Нефор-мальність випливає з відсутності звичних для міжнарод­ної правотворчості переговорів, підписання, затверджен­ня, ратифікації тощо.

В тому разі, коли у відповідь на взяті міжнародні зо­бов'язання шляхом одностороннього акта інші суб'єкти міжнародного права поводяться без належної поваги до них, держава-ініціатор може залишити за собою право скасувати дію свого акта. Так часто траплялося, коли ядер-

Глава XII Міжнародний правотворчий процес

Участь громадськості в міжнародному правотворчому процесі

на держава брала на себе зобов'язання не проводити ядер­них випробувань за умови, що й інші ядерні держави по­годяться на аналогічне. Після перших же ядерних випро­бувань іншими державами держава-ініціатор знімала з се­бе відповідні зобов'язання.

Односторонні акти держави матимуть юридичну силу, якщо вони проголошуються відкрито, що є однією з умов боротьби з таємною дипломатією та перевірки їх на від­повідність принципам і нормам міжнародного права.

Іноді держави проявляють добру волю і здають одно­сторонні акти на зберігання до Секретаріату ООН, хоча цього не вимагає чинне міжнародне право.

Крім односторонніх актів добровільного покладення на себе міжнародно-правових зобов'язань, держави мо­жуть застосувати акти визнання. Це такі односторонні акти, які цілковито замінюють правотворчу стадію з усі­ма наслідками, що можуть випливати з міжнародних до­говорів (акти приєднання до угод, визнання їх чинними для себе тощо). Так, Україна в односторонньому поряд­ку визнала чинними для себе багато міжнародних дого­ворів колишнього Радянського Союзу. Від таких одно­сторонніх актів не можна відмовитися, а зобов'язання знімаються з держав у порядку, передбаченому в самих договорах.

Важливим для міжнародного правотворчого процесу є такий вид односторонніх актів держави, як протест. Влас­не, у створенні міжнародного звичаю протест є одним із основних факторів його невизнання. Тобто цим актом (протестом) засвідчується, що немає певного міжнарод­ного правотворення, воно не відбулося. Саме тому для протесту обов'язкова вимога: бути чітко і публічно вис­ловленим.

Іноді в системі односторонніх правотворчих актів роз­глядають такі односторонні дії, як відмова та естоппель. Але для цього мало підстав. Відмова держави від прав свідчить, що ці права вже існують, і їх правотворча стадія завершилася до відмови. За умови естоппеля держава, яка раніше стверджувала своїми діями існування певної нор­ми, не може з часом стверджувати протилежне. Отже, в цьому разі також ідеться не про правотворчу стадію, а про неоднозначне (з часом) ставлення до чинної норми між­народного права.