Трудовий колектив як суб’єкт трудового права
Колективами визнаються організовані групи, спільності людей, які перебувають між собою в безпосередньому спілкуванні, свідомо і добровільно об’єднались в процесі виконання суспільно необхідної діяльності для досягнення спільної мети.
Як зазначено в ч. 8 ст. 65 Господарського кодексу України трудовий колектив підприємства (установи, організації) утворюють усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудового договору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника і роботодавця.
Тобто працівник, який поступив на роботу, незалежно від своєї волі включається до складу трудового колективу. Оформлення здійснюється залежно від внутрішньої структури підприємства (установи, організації). Зі складу трудового колективу не виключається навіть керівник підприємства, призначений (обраний, прийнятий) для управління трудовою діяльністю колективу і який, зазвичай, протистоїть трудовому колективу при укладенні колективного договору як друга його сторона.
Трудовий колектив виникає разом із створенням підприємства, установи, організації.
Підприємство і трудовий колектив — поняття невід’ємні одне від одного, оскільки підприємство неможливе без трудового колективу, а останній, в свою чергу, неможливий без наявності засобів виробництва, якими члени трудового колективу користуються в процесі праці.
У чинному законодавстві містяться положення, які визначають повноваження трудового колективу. Але значна частина цих положень но- сить декларативний характер. У ст. 252 КЗпП і подальших статтях Кодексу йдеться лише про трудовий колектив підприємства. Але це не означає, що законодавство України про працю не визнає прав трудових колективів установ і організацій. Та історично так склалося, що до КЗпП були включені положення, що стосуються лише трудових колективів підприємств.
Відповідно до ст. 142 КЗпП Трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.
У деяких галузях народного господарства для окремих категорій працівників діють статути і положення про дисципліну.
Відповідно до ч. 8 ст. 65 Господарського кодексу України повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством встановлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог цього Кодексу, законодавства про окремі види підприємств, закону про трудові колективи. Так, зокрема, в Главі 10 Господарського кодексу України викладені повноваження трудового колективу підприємства колективної власності (виробничого кооперативу). Слід зазначити, що відповідно до ст. 98 Кодексу член виробничого кооперативу обов’язково повинен брати трудову участь у діяльності кооперативу. І однією з підстав припинення членства у виробничому кооперативі є припинення трудової участі в діяльності цього кооперативу. Тобто всі члени виробничого кооперативу складають трудовий колектив такого підприємства.
Як передбачено статтями 101, 102 Господарського кодексу України управління виробничим кооперативом здійснюється на основі самоврядування, гласності, участі його членів у вирішенні питань діяльності кооперативу. Вищим органом управління виробничого кооперативу є загальні збори членів кооперативу. До органів управління кооперативу належать правління (голова) кооперативу та ревізійна комісія (ревізор) кооперативу.
Повноваження трудового колективу всіх видів підприємств, де використовується наймана праця, реалізується, якщо інше не передбачене статутом, загальними зборами (конференцією) та їх виборними органами.
Слід зауважити, що переважна частина положень чинних законів щодо повноважень трудового колективу містить посилання на статут підприємства, колективний договір та законодавчі акти, що виключає їх пряме застосування. І якщо, наприклад, у статуті не закріплене конкретне те чи інше повноваження трудового колективу, то викладене в законі положення не наповнюється змістом, залишається без такого.
Крім того, в багатьох випадках законодавство передбачає реалізацію трудовим колективом своїх повноважень разом із власником чи засновником, що позбавляє трудовий колектив самостійності в реалізації своїх повноважень, та ставить його в залежність від власника.
Наприклад, відповідно до ч. 9 ст. 65 ГК України рішення з соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його органами управління за участі трудового колективу і уповноважених ним органів.
Спеціальні норми КЗпП та Закону «Про оплату праці» залишають трудовим колективам дуже мало повноважень для участі в матеріальному і моральному стимулюванні праці, для заохочення винахідницької та раціоналізаторської діяльності.
Слід також звернути увагу на ту обставину, що трудовий колектив має право навіть не рекомендувати, а лише клопотати про представлення працівників до державних нагород.
Відносини трудових колективів з власниками або уповноваженими ними органами є правовими, а не трудовими, оскільки вони за своїм змістом мають не працю, а лише її організацію і умови, за яких ця праця здійснюється.