Типологія і рекрутування політичної еліти

Політична еліта неоднорідна, внутрішньо диференційована та істотно відрізняється в різних країнах і на різних історичних етапах. Усе це ускладнює її типологію.

Серед еліт розрізняють правлячу, тобто таку, що безпосередньо має державну владу, й опозиційну(контреліту) .

 
  Типологія і рекрутування політичної еліти - student2.ru

Державна частина політичної еліти

Типологія і рекрутування політичної еліти - student2.ru (правляча еліта)

Недержавна частина політичної еліти

Типологія і рекрутування політичної еліти - student2.ru (опозиція, групи тиску на уряд, групи підтримки та ін.)

Правляча політична еліта суспільства не ідентична таким поняттям, як “керівництво країни” та “уряд”. Останні є лише частиною політичної еліти суспільства, - саме такої, що наділена повноваженнями публічної, тобто державної влади. До неї належать президент країни, члени уряду, керівники великих державних відомств, парламентарії, що підтримують курс президента й уряду.

Інша частина політичної еліти перебуває поза межами державних структур. Це, передусім, лідери політичних партій, рухів, профспілок, різних політичних організацій, фондів, асоціацій, відомі політологи, публіцисти, втягнуті в політику відомі письменники, телерадіооглядачі. У багатьох країнах до перерахованих груп політичної еліти приєднуються представники фінансово-промислового капіталу й військово-промислового комплексу, що виконують роль груп тиску на уряд і парламент країни для того, щоб політика держави не йшла всупереч інтересам відповідних галузей економіки. В позаурядовій частині еліти можуть формуватися лобі, “тіньовий” уряд, політична опозиція тощо.

Політична еліта суспільства не є однорідною групою людей - і не лише тому, що частина її входить до складу уряду, а інша – ні. Еліта, як правило, плюралістична за своєю політичною орієнтацією і поділяється на різні угрупування, які очолюють відомі політичні діячі. Стосунки між ними іноді ворожі, іноді партнерські, але завжди конкурентні. Практично різні угрупування політичної еліти є свого роду політичними корпораціями, об’єднаннями політичних діячів, що конкурують між собою на своєрідному політичному ринку.

Залежно від джерел впливу еліти поділяються на:

· спадкові, наприклад, аристократія;

· ціннісні – особи, що займають високопрестижні і впливові громадські й державні позиції;

· владні – ті, що безпосередньо мають владу;

· функціональні – професіонали-управлінці, що мають необхідну для керівних посад кваліфікацію.

Політологи виділяють також відкриту еліту, що рекрутується із суспільства, і закриту, яка відтворюється із власного середовища, наприклад, дворянство.

Сама еліта поділяється на вищу й середню. Вища еліта безпосередньо впливає на прийняття рішень, що мають значення для всієї держави. У західних демократіях на кожний мільйон мешканців припадає приблизно 50 представників вищої еліти. Серед найвищої еліти часто виділяють ядро, що нараховує зазвичай 200-400 осіб. До середньої еліти відносять приблизно 5% населення, (виділяються одночасно за трьома ознаками – доходоми, професійним статусом та освітою).

До політичної еліти, що безпосередньо бере участь у процесі прийняття рішень, долучається еліта адміністративна, яка призначається для виконавчої діяльності, але насправді має великий вплив на політику.

У сучасному демократичному суспільстві контроль за елітами здійснюють партії, державні й громадські інститути. До таких інститутів належать вибори, ЗМІ, опитування громадської думки, групи тиску тощо.

На соціальне представництво, якісний склад, професійну компетентність і результативність еліти в цілому великий вплив здійснюють системи її рекрутування (відбору). Існують дві основні системи рекрутування еліт: гільдійта антрепренерська (підприємницька). У чистому вигляді вони трапляються досить рідко. Антрепренерська система переважає в демократичних державах, система гільдій – у країнах адміністративного соціалізму, хоча її елементи широко розповсюджені і на Заході, особливо в економіці і державно-адміністративній сфері.

Кожна з цих систем має свої специфічні риси. Так, для системи гільдій характерні:

· закритість, відбір претендентів на більш високі посади, головним чином, з нижчих прошарків самої еліти, повільний, поступовий шлях нагору. Прикладом можуть слугувати складні чиновницькі сходи, що демонструють поступове просування численними сходинками службової ієрархії;

· високий ступінь інституціоналізації процесу відбору, наявність численних інституціональних фільтрів – формальних вимог для зайняття посад. Це можуть бути партійність, вік, стаж роботи, освіта, характеристика керівника тощо;

· невелике, відносно закрите коло селекторату (осіб, що здійснюють відбір). Як правило, до нього входять лише члени вищого керівного органу або один перший керівник – голова уряду, фірми й т.д.

Антрепренерська система рекрутування еліт багато в чому протилежна системі гільдій, її відрізняють такі характерні риси:

· відкритість, широкі можливості для представників будь-яких

суспільних груп претендувати на зайняття лідируючих позицій;

· невелика кількість формальних вимог, інституціональних фільтрів;

· широке коло селекторату, яке може включати всіх виборців країни;

· висока конкурентність відбору, гостре суперництво в боротьбі за зайняття керівних посад;

· виняткове значення особистісних якостей, індивідуальної активності, уміння знайти підтримку широкої аудиторії, привабити її своїми ідеями і програмами.

Ця система більше цінує видатних людей. Вона відкрита для молодих лідерів і нововведень. Водночас система має певні недоліки: більшу ймовірність ризику й непрофесіоналізму в політиці, порівняно слабку передбачуваність політики, схильність лідерів до надмірного захоплення зовнішнім ефектом. У цілому, як показує практика, антрепренерська система еліт добре пристосована до динамізму сучасного життя.

Наши рекомендации