Новий етап у розвитку української літературної мови. Народні і книжні джерела мови творів Т. Шевченка

Нормальному розвиткові української літературної мови довгий час перешкоджали утиски й заборони російського царизму. На стані української культури позначилось й те, що українські землі перебували в складі різних держав (Росія, Австро-Угорська імперія, Польщі). Так, на Східній Україні літературною мовою стає російська, у Західній – польська й латинська, на Закарпатті – латинська й угорська.

Царський уряд, ліквідувавши політичну автономію України, поставив собі за мету повністю нівелювати й український народ, влити його в великоруську націю. Освіта українською мовою не тільки не розвивалася, але й переслідувалася. З другої половини 18 ст. починається поступовий процес поглинання української культури російською. Українська мова оголошується провінційною, селянською і якщо й використовується освіченими українцями, то здебільшого для жарту. Серйозні праці, зокрема історіографічні писалися російською мовою.

З кінця XVIII і до першої половини XIX століття загальнонародні норми нової української літературної мови починають закріплятися у творах І. П. Котляревського, Є. П. Гребінки, Л. І. Боровиковського та Г. Ф. Квітки-Основ'яненка. Створюються постійні українські театри: 1805 р. - у Києві; 1804 р. - в Одесі; 1810 р.- у Полтаві; 1812 р. - у Харкові. Немало з'являється в цей період (перша половина 19 століття), книг, присвячених українському фольклору. В 1819 р. Цертелев випускає «Опыт собирания старинных малороссийских песен»; 1836 р. виходять «Малороссийские и Червонорусские думы и песни», зібрані Лукашевичем; відомий історик Костомаров друкує 1827 р. «Малоросійські пісні», 1834 р. — «Українські народні пісні», 1849 р. — «Збірник українських пісень».

В 40-х р.р. XIX ст. на Україні вже була досить значна література, яка мала в своїй основі живу народну мову. Але в усіх цих письменників, починаючи від Котляревського і Квітки-Основ'яненка, мова їх творів ще не становила синтезу народних мовних багатств, що було зумовлене або обмеженістю ідейно-творчих настанов, або ще значною залежністю письменника від свого рідного діалекту. Таким синтезом, що становить справжню основу загальнонародної української літературної мови, є творчість Т. Г. Шевченка.

Заслуга Т. Шевченка перед українською культурою полягала у тому, що він надав літературній мові внутрішньої естетичної впорядкованості, збагативши народно розмовну мову органічним уведенням у неї елементів з інших джерел і тим самим віддаливши мову літератури від побутової мови.

Основним джерелом мови Шевченка є мова українського народу в його життєвій практиці та фольклорній творчості. Але Шевченко не копіював живу народну мову, що було типовим для його попередників і сучасників, а творчо опрацьовував її. Так, основу лексичного фонду поета становить загальновживана лексика.

Народнорозмовні джерела. Поет дуже мало використовує специфічно побутову й сільськогосподарську лексику, досить обмежено вводить слова на позначення рослинного й тваринного світу. Ті ж із них, що все таки увійшли в лексикон Шевченкових творів, у більшості випадків не мають прямих номінативних функцій. Найчастіше назви із сфери рослинного й тваринного світу, сільського господарства виступають у складі порівнянь: «Залилась дрібними, як горох, сльозами», «Ростуть, Як та капуста на городі». Помітна частина рослинно-тваринної й сільськогосподарської лексики входить до складу фразеологізмів, виступає при описі народних звичаїв, а тому й використовується в ролі сполучної ланки між народною та індивідуальною творчістю: «І зорі лічим, гречку сієм», «Де побачите, що гарбузи посаджені, то так з коренем і виривайте».

Слова вживані на позначення реалій навколишнього світу, виступають для порівняння з процесами, що відбуваються в людському суспільстві (спосіб життя, поведінка, взаємостосунки, супроводжувані різними емоціями, і под.), вони цілком природно використовуються в таких тропах, як метафора, алегорія, гіпербола та ін.: «Заснула Вкраїна… В калюжі, в болоті серце прогноїла І в дупло холодне гадюк напустила», «Заснула Вкраїна, Бур’яном укрилась, цвіллю зацвіла», «Чуже поле не топтати, а своє орати».

Фольклорні джерела. Риси фольклору у творах Т. Шевченка:

• демінутивні форми: «Схопилися, білесенькі І в ліс полетіли І вкупочці на дубочку Ночувати сіли»;

• нестягнені форми прикметників: «Одна гора високая, а другая низька, Одна мила далекая, а другая близька», «Ой чого ти почорніло, Зеленеє поле»;

• паралельні форми з інфінітивними суфіксами -ти, -ть: «Пішла мати на лан жати, А дочка з косою», «Було збирать всю родиноньку Дивитися на дитиноньку»;

• явище синтаксичний синкретизм: «Ой вийду я на улицю, аж улиця тісна, Сидить моя женишина гордая та пишна», «Я була дома, боялася вийти, Судять нас воріженьки, ще й будуть судити»;

• дієприслівники які завершують зворот: «Ой заржи, заржи, вороний коню, під круту гору йдучи», «Заговорили щось погане За гробом люди ідучи».

Старокнижні джерела. Т. Шевченко був обізнаний з українськими давніми літописами. Переклав «Плач Ярославни». Давньоруські слова у тексті: «Нащо на дужому крилі На вої любії мої, На князя, ладо моє миле, Ти ханові метаєш стріли?». Староукраїнські фразеологізми: «Як та галич поле криє, Ляхи, уніяти налітають», «За горами гори, хмарою повиті, Засіяні горем, кровію политі».

Т. Шевченко використовує слова, які є в історичних народних творах (стосуються військової справи): гармата, ножі обоюдні, шаблюка, ратище, самопал, рушниця-гаківниця, козак, запорожці, отаман, гетьманщина, есаул, обоз, табор, полковник, товариші запорожці.

Використовуються у творчості поета церковнослов’янізми древо, муж, воспою, благая, восхвалили, яко в притчу, ізбави, беззаконіє, творящий, доколі, та лексика, створена за церковнослов’янським зразком з українських або з українських і церковнослов’янських морфем: «Окрадені, замучені, В путах умираєм», «Та не однаково мені, як Україну злії люди Присплять, лукаві, і в огні її, окраденую збудять...».

Церковнослов’янізми вводить як із стилістичною настановою, так і без. Наприклад: «Старенька сестро Аполлона, Якби ви часом хоч на час Придибали-таки до нас Та, як бувало во дні они, Возвисили б свій божий глас До оди пишно-чепурної, Та й заходилися б обоє Царів абощо воспівать» (стилістична настанова іронія). «Я різав все, що паном звалось, Без милосердія і зла», «А за раду спасибі вам, За раду лукаву» (без стилістичної настанови).

Т. Шевченко використовує окремі церковнослов’янські слова для позначення абстрактних понять і діячів, причому в деяких випадках українські церковнослов’янізми, будучи спільними за походженням і змістом з російськими, відрізнялися від них формою: верхотворець («создатель», «творец»), криводушіє («лицемерие»), оновленнє («обновление»), провозвіститель («провозвестник»), самодержавець («самодержец»), своє воля («своеволие»), споборник («соратник»), судище («судилище»).

Іншомовні запозичення. Творчість Шевченка має зв'язок з європейською культурою, літературою. Так, Прометей — один із вічних образів європейської поезії — у Шевченка став символом боротьби народів царської Росії за соціальне й національне визволення; у своїх творах поет згадував політичних діячів (Августа, Нерона), філософів (Сократа, Геракліта), поетів (Гомера, Вергілія, Горація, Овідія), порівнював своїх земляків — месників за кривду — з богами й героями Еллади й Риму.

Серед слів, що прийшли з західноєвропейських мов у твори Шевченка, треба назвати такі, як автодафе, арена, армія, банкір, барон, вальс, гвардія, герольд, гетера, гімн, догмат, драма, елегія, епілог, інтродукція, епопея, інститут, інвалід, кардинал, кастрат, катакомби, колега, лазарет, леопард, маркіз, маг, муза, неофіт, німфа, оригінал, оргія, плебей, сенат, сфінкс, цитадель та ін.

Оскільки Т. Шевченко був митцем, то в його текстах представлена термінологія й номенклатура, пов’язана з живописом і гравіюванням: альбом, алебастр, фарба (краска), олія, сепія, аркуш, барельєф (барельєфік), статуетка, картина, гальванопластичеський, портрет, карандаш, цизорик, пензель (і кисть) та ін. Варто відзначити групу назв різних наук (астрономія, етнографія, математика, навігація, географія, історія), а також медичні терміни (ревматизм, цинга, холера).

Трапляються випадки, коли Т. Шевченко просто запозичує термін з російської мови, навіть не змінюючи його звучання: Як буду виїзжать із цього поганого укріпленія, то напишу тобі.