Політологія в системі суспільних наук 1 страница

Політичне життя є об'єктом вивчення багатьох сус­пільних наук, позаяк у суспільстві кожна подія і кожен факт мають політичне забарвлення. Торкаючись інтересів людей, вони можуть бути відповідно інтерпретовані або мати політичні наслідки. З цієї точки зору суспільство в цілому є політичним. Як зауважив французький політо­лог Ж. Бюрдо, «реальність нейтральна, політичною ж є свідомість». Певна специфіка політики, а також і те, що

Розвиток політології від найдавніших часів до сьогодення

Політологія як наука і навчальна дисципліна

всі види людської діяльності, усі суспільні явища пов'яза­ні з політикою, зумовлюють політичний аспект усіх суспі­льних наук. Водночас є науки, основне завдання яких — дослідження політичного життя. Провідною серед них є політологія.

Політологія (грец. politika — державні й суспільні справи і logos — слово, поняття, вчення) — наука, об'єктом якої є політика і її відно­сини з особистістю та суспільством.

Як відносно самостійна галузь знань вона сягає свої­ми витоками сивої давнини. її розвиток тісно пов'язаний з розвитком філософських знань. Оскільки політика була інтегрована в суспільне буття, філософія як універсальна наука супроводжувала людину все життя, здійснюючи пошук оптимального політичного ладу. Знання про полі­тику, які сформувала антична філософська думка, стали основою політичної філософії наступних епох, незважаю­чи на відмінність їх емпіричного матеріалу, особливості історичного часу, розмаїття суспільно-політичних тради­цій у різних країн та народів.

Нітрохи не модернізуючи античну думку, політична філософія сприйняла політику як суспільне явище, що і є сутністю, провідним началом спільного життя людей, організованого державою. Античні мислителі започатку­вали вивчення політичної мови і політичного ораторства (Платон), дослідили такі політичні, соціальні, моральні цінності, як свобода, право, справедливість, добро та ін. У новітні часи розвивались узагальнюючі, універсальні концепції політики і влади, які отримали політичне, гу­маністичне, фундаментально-соціологічне та економічне обґрунтування.

Розвиток соціально-орієнтованого філософського знан­ня триває дві з половиною тисячі років, однак ще на по­чатку XX ст. статус політичної філософії, як і політоло­гії, не був остаточно визначений. Упродовж XX століття поняття політичної філософії та політології цілком прижи­лися, а в 50—60-х роках настав «бум» політико-філософ-ських та політологічних досліджень. В останні десятиліття розширилися функції політичної філософії, сформувалися методи, структура філософського знання, окреслилося їхнє розмежування з наукою про політику.

Політична філософія разом з іншими філософськими дис­циплінами досліджує сутнісні засади політики в різноманіт­них виявах, її причини і наслідки, прагне їх виявити, усві­домити, пояснити. Філософія озброює політологію світогля-

дом, загальними методами пізнання и теорією мислення, ро­зумінням змісту і соціальної зумовленості політичних явищ, досліджує загальні закони історичного розвитку та форми їх реалізації у діяльності людей, вивчає суспільство як цілісну систему. Політична філософія і політологія черпають матері­ал з одного емпіричного джерела, але вивчають його різними засобами і на різних рівнях. Філософія, на відміну від полі­тичної науки, не звертається до практики безпосередньо. По­літичні явища й процеси з урахуванням їх місця і ролі як со­ціального цілого вивчає політологія.

У пізнанні політичного життя істотна роль належить політичній історії (вивчення і фіксація політичного жит­тя, особливостей його функціонування та розвитку в окре­мих країнах, з'ясування причинних зв'язків політичних явищ та ін.). Відомі французькі політологи Ж.-П. Кот і Ж. Муньє називають політичну теорію «кровною дочкою історії та права». Для розуміння сутності й функціональ­ного призначення політичних явищ, інститутів важливо знати історію світових політичних вчень, яка досліджує виникнення і розвиток теоретичних знань про політику, владу, державу, право, демократію, генезис політичних категорій, їхній вплив на політичне життя.

Особливого значення у вивченні політичного життя суспільства набуває політична економія. Дехто з учених вважає, що нова політична економія повинна стати осно­вою сучасного напряму в дослідженні політики. Це зага­лом спірне судження не позбавлене раціональної основи, оскільки без політичної економії не можна зрозуміти природи соціальних суб'єктів, громадянського суспільст­ва. До того ж розвиток різних форм власності, який веде до подальшої диференціації соціальних і політичних ін­тересів у суспільстві, істотно впливає на характер полі­тичної діяльності, формування наукових уявлень про неї.

Соціологія політики як суспільна наука вивчає соці­альні інститути, організації як засоби діяльності соціаль­них суб'єктів, а отже, закономірно, що політологія вико­ристовує результати й методи соціологічного пізнання, характеристики різних соціальних груп. Щодо питання про співвідношення політології та соціології політики іс­нують різні підходи. Деякі вчені розглядають соціологію політики як галузь науки на межі соціології та політоло­гії (С. Липсет, Р. Беспотис), вважаючи, що вона, на від­міну від політології, досліджує вплив суспільства на дер­жаву, суспільного ладу на політику. Інші (В. Іванов, В. Пазенок) вказують, що соціологія політики дає уяв-

Розвиток політології від найдавніших часів до сьогодення

Політологія як наука і навчальна дисципліна

лення про те, як певні соціальні зрушення позначаються на функціонуванні політичної системи. Інші вчені, зо­крема Ж. Тощенко, ототожнюють політологію і соціоло­гію політики як найбільш загальні науки про політику.

У вивченні політичного життя суспільства важлива роль належить юридичній науці як системі знань про дер­жаву і право, про об'єктивні закономірності їх виникнен­ня і розвитку. Юридична наука розробила понятійний апарат, який активно використовує політологія (держа­ва, демократія, державна влада, право, законність, полі­тичний режим тощо).

Незважаючи на те, що науки про суспільство висвіт­люють різні аспекти політичного життя, демократичний суспільний розвиток виявив потребу в науці, яка б кри­тично осмислювала існуючі політичні системи, режими, механізми реалізації політичної влади, участь соціаль­них спільнот у політичному процесі, політичні ситуації тощо. За тоталітарного режиму, коли роль суспільних наук зводилася здебільшого до коментування і виправ­дання існуючих порядків, не було необхідності в розвит­ку політології. Істотним чинником активізації став вихід мільйонів людей на арену політичного життя, зростання взаємозалежності й суперечливості сучасного суспільст­ва, становлення молодих незалежних держав. За цих умов посилюється взаємодія політичних процесів і полі­тичних систем різних країн, що дає змогу бачити не тіль­ки їх відмінність, а й схожість.

Спільні зусилля спеціалістів у різних галузях сус­пільствознавства, політичних наук, публіцистики, про­фесійної журналістики і політиків-практиків покликані сформувати сучасне політичне знання. Як і всі інші га­лузі сучасного суспільствознавства, політологія має на меті виробити знання, які дадуть змогу орієнтуватися в навколишньому світі й завдяки цьому активно освоюва­ти, перетворювати його, передбачати й свідомо формува­ти політичну сутність суспільства, упорядковувати сто­сунки між людьми на засадах загальнолюдських цінніс­них орієнтацій.

Предмет політології

Щодо визначення предмета політології існують різні погляди. Деякі зарубіжні вчені визначають політологію як науку «про авторитетну, легітимізовану, консенсусну

владу», тобто владу, що має підтримку суспільства, сприймається ним як обов'язкова, хоч і спирається на примус. В американській енциклопедії політологію ви­значено як науку про характер і функції держави й уря­ду, через які держава здійснює владу. Вчені з пострадян­ських країн також по-різному визначають політологію: як науку про систему закономірних взаємозв'язків соці­альних суб'єктів з політичною владою, боротьбу за полі­тичну владу; як сутність, форми й методи політичного владарювання; політичну культуру тощо.

Деякі політологи предметом політології вважають вивчення політичних систем як сукупності владних інсти­тутів, а також політичної влади як основи функціонування й розвитку політичних систем. Так, російські політологи Ф. Бурлацький і Г. Шахназаров вважають, що в центрі уваги політології перебувають проблеми політичної влади, її природи і сутності, змісту та механізму здійснення.

Однак, на відміну від інших наук, що досліджують ці проблеми, політологія вивчає спосіб організації та здійс­нення влади. Такий підхід звужує предметне поле полі­тології. Адже політичні явища — це не лише система владних відносин та інститутів, а й динамічний, соціаль­но-конфліктний процес, у якому беруть участь і різнорі­дні соціальні спільноти, і не завжди формалізовані соці­альні угруповання, незалежно від того, чи є вони носія­ми легітимної влади. Політичні процеси охоплюють не лише діяльність політичних інститутів та органів влади, а й функціонування інших політичних сил та суб'єктів, що також впливають на характер політичного життя.

На думку російського політолога В. Мшвенієрадзе, пре­дметом політичної науки є вивчення об'єктивних законо­мірностей світового політичного процесу, політичних від­носин в окремих країнах і групах держав; відносини між класами, державами, націями, де головне завдання поля­гає в тому, щоб утримати, зберегти або завоювати владу; способи управління соціально-політичними процесами. Політична наука аналізує структуру державної влади, фун­кціонування політичних інститутів, їх відносини з полі­тичними ідеями і теоріями в різних політичних системах, політичну культуру, взаємозв'язок політики з економікою, з іншими формами суспільної свідомості та діяльності.

Останнім часом значного поширення набув системний підхід до визначення предметного поля політології. Згідно з ним її метою є дослідження тенденцій і законів структу­ри, функціонування та розвитку політичного життя соці-

Розвиток політології від найдавніших часів до сьогодення

Політологія як наука і навчальна дисципліна

альних спільнот, залучення їх до діяльності з реалізації по­літичної влади та політичних інтересів (Ю. Шпак, Ж. То-щенко, В. Бабкін). Виходячи з цього, предметом політології, як раціонального відображення політики, є закономірності політичного життя в усіх його виявах: зміст, структура і функції, місце і роль політичної системи в його розвитку та функціонуванні, у здійсненні політичної влади.

Структура та функції політології

Структура політології як науки охоплює: а) загаль­ну політологію, що вивчає історію і теорію політики, ви­робляє загальні теоретичні й методологічні основи її пізнання; б) теорію політичних систем, механізмів функ­ціонування політичної влади, різних компонентів, які становлять політичну систему; теорію політичної свідомо­сті й поведінки. Невід'ємною частиною цієї науки є до­слідження загальних проблем світової політики, механіз­мів її функціонування.

Структура політології має свою внутрішню логіку й охоплює теоретичні та практичні основи: знання про зако­номірності функціонування й розвитку політичної діяль­ності в межах політичних відносин; знання про політичну систему як механізм організації та здійснення влади, про теорію міжнародної політики. На думку Ф. Бурлацького й Г. Шахназарова, структуру політології становлять: теорія політики і політичних систем, міжнародні відносини і сві­това політика, управління соціальними процесами, полі­тична ідеологія, історія політичних учень.

До спеціальних політичних наук відносять політичну географію, політичну психологію, політичну історію, по­літичну антропологію, політичну семантику, політичну етнографію та ін.

Власне політична наука і політологія як навчальна дисципліна мають суттєві відмінності. Політична наука охоплює всю сукупність знань з цього предмета, а навчальна дисципліна вивчає частину загальнотеоретич­ного й прикладного матеріалу: динаміку розвитку полі­тичного життя, взаємодію політичних інтересів, відносин і діяльності; розвиток політичних інститутів, норм, сві­домості та політичної культури; роль людини в політич­ному житті сучасного світу; роль і місце демократії в по­літичному житті суспільства як способу й умови діалогу,

гласного обговорення проблем, взаємного врахування су­перечливих інтересів, претензій і переконань суб'єктів політичного процесу.

Політологія виконує різноманітні функції.

Теоретико-пізнавальна функція. Передбачає вивчен­ня, систематизацію, тлумачення, аналіз, узагальнення й оцінку політичних явищ. Зрозуміло, що політологія — це взаємопов'язані теоретичні концепції, які спираються на пізнання закономірностей суспільного розвитку, незалеж­но від суб'єктивних намірів і бажань соціальних суб'єк­тів. Теоретичне пізнання дає змогу всебічно вивчити й оцінити досвід їхньої політичної діяльності, політичне мистецтво. Політологія покликана дати знання політич­них умов, засобів і форм розв'язання соціальних питань.

Методологічна функція. Охоплює способи, методи й принципи теоретичного дослідження політики і практич­ної реалізації надбаних знань.

Світоглядна функція. Зумовлює утвердження ціннос­тей, ідеалів, норм цивілізованої політичної поведінки, по­літичної культури соціальних суб'єктів, що сприяє дося­гненню певного консенсусу в суспільстві, оптимальному функціонуванню політичних інститутів. Вивчення політо­логії дає змогу зрозуміти, чиї інтереси представляють пе­вні партії, суспільні групи, їхні лідери та державні стру­ктури. Ця функція впливає на вміння оцінювати політич­ні події у зв'язку з конкретними історичними умовами.

Розробляючи політичні технології, політологія повин­на враховувати вищі цілі і цінності, які неможливо реалізувати в суспільній практиці у вигляді чергового «світлого майбутнього», певного «суперпроекту». Основне покликання системи цілей і цінностей полягає в гармоні­зації наявних у суспільстві суперечностей, консолідації інтересів усіх соціальних груп та політичних сил, в забез­печенні еволюційного розвитку суспільства.

Прогностична функція. Полягає в передбаченні шля­хів розвитку політичних процесів, різних варіантів полі­тичної поведінки. Це необхідно для вироблення механізму раціональної організації політичних процесів, урахування ресурсів політичної влади, особливо таких її компонентів і форм, як авторитет, контроль, вплив, примус тощо. У нинішніх умовах зростає роль прогнозування політичної поведінки соціальних суб'єктів у різних регіонах країни, наслідків здійснюваних політичних акцій. Процес прогно­зування спирається на пізнання об'єктивних законів сус­пільно-політичного розвитку, політичних інтересів, по-,

Розвиток політології від найдавніших часів до сьогодення

Політологія як наука і навчальна дисципліна

треб, стимулів. При цьому беруться до уваги співвідно­шення політичних сил у суспільстві, їх взаємодія, стан по­літичної свідомості й культури, національні традиції.

Інтегруюча функція.Виявляється у сфері політичної свідомості й політичної поведінки. Важливим компонен­том у реалізації цієї функції є ідеологія, що охоплює по­літичні цінності, соціально-політичні ідеали, через які політична наука впливає на політичні процеси, сприяє розвитку політичної соціалізації, політичної культури, національної самосвідомості. Ця функція політології на­буває поширення в сучасному західному суспільстві.

Італійський політолог Д. Даол відзначає, що політо­логія не може уникнути оцінок — етичних та ідеологіч­них. Відмовляючись від аналізу цінностей політики і за­ймаючись самими фактами, наука втрачає головне: вона не може розв'язувати актуальні проблеми політики. Так званий нейтральний політичний підхід приречений на ін­телектуальне безсилля. На думку американських політо­логів Г. Алмонда, Д. Істона та Д. Річчі, сучасна політо­логія перебуває в ситуації гострої неблагополучності са­ме внаслідок ідеологічної нейтральності.

Прикладна функція.Передбачає вироблення практич­них рекомендацій щодо шляхів, механізмів реалізації політичних знань, раціональної організації політичних процесів. Вона забезпечує вивчення ефективності полі­тичних рішень, стану суспільної думки, ставлення гро­мадськості до політичних структур, інститутів і норм. Орієнтована на безпосереднє вирішення проблем, пов'я­заних з формуванням знань про принципи й методи пра­ктичного регулювання політичних процесів і виконання конкретних завдань.

Політологія сприяє виробленню правильних орієнти­рів у бурхливих політичних потоках, досягненню розум­ного компромісу між загальнолюдськими, регіонально-національними, локально-груповими та особистими ін­тересами, запобіганню дезінтеграції суспільства. У цьому реалізується роль політології, яка надає політиці якостей науки і мистецтва.

У процесі становлення і розвитку української полі­тичної науки важливо не ізолювати її від світового полі­тичного знання, а розкривати її національний і загально-цивілізаційний зміст, не перетворювати Україну на нове «закрите суспільство». Самоізоляція згубна не лише для економіки, а й для розвитку культури і науки.

Методологія політології

Політологія, як і будь-яка наука, має загальні й спе­цифічні методи дослідження, прийоми, підходи. Зарубіж­на політологія застосовує нормативно-онтологічний і ем-пірико-аналітичний підходи до аналізу політичних явищ. Політика оголошується «сферою вибору, а не необхіднос­ті». Поряд із цим застосовуються психологічні та інститу-ційні підходи. Поширений біхевіористський метод, пов'я­заний з вивченням політичної поведінки особи і соціаль­них груп, перевіркою цих досліджень досвідом.

Важливим засобом у методологічному арсеналі політо­логії є діалектичний метод. Діалектика виходить з необхідності визнання впливу економічної сфери на полі­тичну. Для подолання вульгарно-матеріалістичного підхо­ду треба брати до уваги той факт, що економіка зумовлює політичні процеси лише в кінцевому підсумку й тільки в головних істотних аспектах. На зміст і функціонування політичних процесів великий вплив справляють різні со­ціальні чинники: історія, мораль, культура, співвідно­шення класових і національних сил тощо. Політика, у свою чергу, є активним і цілісним компонентом, що впли­ває на всі процеси суспільного розвитку. Політологія ви­ходить із цих методологічних положень при вивченні ди­намізму, стабільності політичних процесів і явищ.

Для пізнання політичних явищ застосовують закони і принципи діалектики. Політичні явища розглядають в єдності й боротьбі протилежностей, у постійному розвит­ку та оновленні, у співвідношенні етапів реформ і рево­люцій. Історичне тлумачення політичних явищ дає змо­гу зрозуміти логіку їх розвитку.

Істотне значення має методологічне дослідження супе­речностей як джерела й рушійної сили політичних проце­сів. Через взаємодію суперечливих політичних чинників реалізуються закони політичного життя, якому властиві різні протиріччя: між суб'єктами політичного життя, кла­сами, націями, соціальними групами, особами. Ці супе­речності визначають характер і спрямованість політичних процесів, структуру політичної системи, організацію та функціонування політичної влади. Значний вплив8& кон­кретні форми, процеси політичного життя мають протиріччя між різними елементами політичної системи, її інституційною і нормативною підсистемами, між полі­тичною практикою і політичними нормами, політичними

Розвиток політології від найдавніших часів до сьогодення

Політологія як наука і навчальна дисципліна

інститутами і політичною культурою та свідомістю. Роз­межування основних і похідних суперечностей сприяє з'я­суванню тенденцій політичного розвитку. Досліджуючи політичні суперечності, конфлікти, важливо виявляти їх джерело, структуру, спрямованість, шляхи розв'язання.

Останнім часом поряд з діалектичним методом у політологічних дослідженнях набуває поширення синерге­тичний метод (грец. sinergetikos — спільний, узгоджено діючий). Синергетика, не будучи жорстко детермінованою сукупністю методологічних принципів та понять, ви­ходить не з однозначного, загальноприйнятого поняття політична система, а з притаманного їй набору власти­востей — взаємопроникнення, відкритості, самооргані­зації, випадковості, наявності асиметричних структур, нерегулярності зв'язків і функціональної нестабільності. Базуючись на ідеї нелінійності та застосування міждисци­плінарних досліджень, синергетичний метод передбачає багатоваріантність, альтернативність вибору шляхів суспільно-політичного розвитку.

У вивченні політичних процесів застосовують такі ос­новні методологічні принципи: об'єктивність, історизм і соціальний підхід.

Принцип об'єктивності. Орієнтує на вивчення об'єк­тивних закономірностей, які визначають процеси полі­тичного розвитку. Кожне явище розглядають як багато­гранне й суперечливе. При цьому вивчають всю систему чинників — позитивних і негативних. Об'єктивність політичних знань передбачає, щб процес їх здобуття від­повідає реальній дійсності, незалежним від людини зако­нам пізнання. Об'єктивність наукових висновків базуєть­ся на доказовості наукових фактів.

Принцип історизму.Передбачає розгляд фактів і по­літичних явищ у конкретно-історичних обставинах, у взаємозв'язку та взаємозумовленості, з урахуванням роз­становки та політичної орієнтації соціальних, національ­них груп, верств, громадських організацій. Оцінюючи політичні системи, важливо брати до уваги генезис, зміст їх компонентів, еволюцію і тенденції розвитку.

Принципсоціального підходу. Застосовується для по­долання вульгарного соціологізму, міфологізації політич­ної реальності, протиставлення загальнолюдських, націо­нальних і класових ідеалів та цінностей. Соціальний під­хід має особливо важливе значення, коли оцінюють про­грами, реальну політичну діяльність партій, лідерів, їх роль у політичному розвитку суспільства. При цьому бе-

руть до уваги характер соціальних і класових інтересів, співвідношення соціально-класових сил у політичній бо­ротьбі. Соціальний аналіз дає змогу зіставити класові ін­тереси із загальнолюдськими, оцінити вплив класових сил і партій на розвиток політичних процесів, їх відповідність інтересам народу й світового співтовариства в цілому.

Істотне значення для дослідження політичних явищ має проблема взаємозв'язку емпіричного й теоретично­го. Політична практика тісно пов'язана з політичною на­укою, є джерелом політичного знання, його рушійною силою і критерієм істинності наукових положень. Вона дає науці фактичний матеріал, який підлягає теоретич­ному узагальненню. Кінцевою метою політичної науки є не здобуття знань, а їхнє практичне застосування і вплив на політичні процеси. Політична діяльність зумовлюєть­ся не тільки волею, інтуїцією, досвідом, а й широким на­уковим осмисленням проблем політичного буття. На від­міну від інших видів соціальної діяльності, вона має гли­боко усвідомлений характер. Політична наука не відо­кремлює матеріальну, практичну й духовно-теоретичну діяльності, вона розглядає їх у нерозривній єдності. По­літичні відносини реалізуються і втілюються у конкрет­ній політичній діяльності людей. Тому вивчення полі­тичного життя в динаміці дає змогу з'ясувати цілі, спо­соби, засоби, результати і якості основних елементів політичної діяльності. При цьому важливе методологіч­не значення має положення про суб'єктивність мети й об'єктивність її змісту, передбачення можливих побіч­них наслідків політичної діяльності. Практичний підхід орієнтує дослідника не тільки на вивчення змісту полі­тичних процесів, а й на особистісні, соціально-психоло­гічні, моральні компоненти політичного буття. Діяльніс-ний підхід у дослідженні соціального життя в останні роки поширився в соціально-філософській і частково по­літичній науці. Але політологія поки що його мало вико­ристовує, хоча й має справу з найдинамічнішою сферою суспільного життя.

У політологічних дослідженнях істотне значення ма­ють системний підхід і структурно-функціональний ана­ліз. Змістом системного підходу є філософські уявлення про цілісність об'єктивного світу, співвідношення цілого і частин, про взаємодію системи із середовищем, загаль­ні закономірності функціонування й розвитку систем; про структурованість кожного системного об'єкта, актив­ний характер діяльності суб'єктів соціально-політичних

Розвиток політології від найдавніших часів до сьогодення

Політологія як наука і навчальна дисципліна

систем. Під час системного аналізу визначають елементи досліджуваних явищ (політичні інститути й норми, структурні підрозділи держави тощо), специфіку їх зміс­ту та функціонального призначення. На цій основі вста­новлюють системні зв'язки між елементами, які виража­ють властиві об'єкту єдність і цілісність. Так, при аналі­зі політичної системи визначають різні функціональні зв'язки, координацію, взаємодію, субординацію її еле­ментів. При цьому політичні явища розглядають як скла­дні, відособлені феномени, що мають свій склад і струк­туру, виконують певну функцію в загальній системі.

Системний підхід виступає істотним моментом діа­лектичного методу пізнання. Він дає змогу глибше пізна­ти суть політичних явищ, повніше розкрити й усвідоми­ти роль та функції компонентів системи. Важливого методологічного значення набуває характеристика систе­ми як органічної сукупності елементів, а не їх простої суми. Усвідомлення взаємозв'язків у системах, взаємоза­лежності її компонентів сприяє розумінню тенденцій по­літичного розвитку, динамізму політичних процесів, на­цілює на виділення основної ланки в ланцюзі політичних явищ. Системний підхід дає змогу розкрити основу, сис­темну якість, завдяки яким усю суперечливу різноманіт­ність політичних сил можна зрозуміти як єдине ціле. Ме­тодологічна роль системного підходу значно зростає, ко­ли він поєднується з принципом історичного аналізу явищ і виступає як системно-історичний підхід.

Однак у працях деяких західних політологів суспіль­ні системи розглядаються як статичні, якісно незмінні. Дж. Тернет зазначає, що в таких теоріях йдеться про су­спільство, в якому немає історичного розвитку. Таке ба­чення суспільства є недосконалим, позаяк не передбачає існування в ньому таких явищ, як відхилення, конфлік­ти й зміни.

Розуміння динамічності політичного життя, бачення не тільки механізму функціонування, а й механізму роз­витку досягаються з допомогою системно-історичного підходу. Реалізація його передбачає виділення певних типів політичного життя, політичних систем, що виника­ють у процесі історичного розвитку людського суспільст­ва. Надзвичайно важливе значення має й питання про ос­нови наукових типологій. Такою основою є соціально-класова структура, а в кінцевому підсумку — характер економічних відносин суспільства. Цей підхід дає змогу не лише пізнати закономірності й особливості розвитку

різних типів політичного життя і політичних систем, а й глибше розглянути їх історичний взаємозв'язок і, навпа­ки, за формальною відмінністю розкрити сутнісну подіб­ність політичних систем.

Важливим є застосування порівняльного методу в по­літології. Донедавна в основному застосовували тільки метод протиставлення з метою показати наукову неспро­можність та методологічну хибність концепцій західних політологів. На Заході спостерігалось аналогічне ставлен­ня до нашої політичної науки. «Якщо в нас епітет «бу­ржуазна» щодо слова «наука» означав, що це зовсім не наука, а суцільна магія або навіть шарлатанство, то на «тому боці» такий самий зміст укладався в поняття «марксистське», — зазначає Г. Шахназаров.

Однак монопольне панування одного погляду, одного підходу ніколи не стимулювало розвиток науки, майже завжди вироджувалося в догматичне спрощенство і по­верховість. Порівняльний аналіз сприяє усвідомленню проблем цілісного, взаємопов'язаного й суперечливого світу, орієнтує на пошук не лише відмінностей, а й спіль­них рис. Він застосовується до таких функцій політичних систем різних суспільств, як збереження стабільності й цілісності, мобілізація і розподіл ресурсів, розв'язання конфліктів, захист державної незалежності, задоволення сподівань і вимог громадян.

Актуальна проблема в політології — пошук і викори­стання показників для порівняння різних політичних систем. Наприклад, при порівнянні ступенів розвитку де­мократії в різних країнах таким показником може бути реальна політична активність громадян у політичних процесах. Цікавим є вибір критеріїв порівняльного ана­лізу політичних партій: інтереси класу чи верстви, які виражає партія; ідейно-теоретичні цінності та настанови партії, функції політичного керівництва; добір і просу­вання лідерів на політичні державні пости; контроль за їхньою діяльністю, вироблення і реалізація курсів внут­рішньої та зовнішньої політики своїх держав та участь у цих процесах.

До спеціальних методів дослідження в політології на­лежить група методів, що ґрунтуються на різних варіан­тах дослідження структури, функцій політичних проце­сів та інститутів — методи, запозичені політологією з ін­ших наук. Широко використовують методи емпіричних соціальних досліджень, соціальної психології, статисти­ки, моделювання. Об'єктом цих досліджень є функціону-

Розвиток політології від найдавніших часів до сьогодення

Політологія як наука і навчальна дисципліна