Опис функціонального призначення елементів комплексів

Вступ

ХХ століття для всіх прийдешніх поколінь залишиться епохою великих наукових відкриттів. В основному в цьому столітті, а ще більше в другій його половині, наука й техніка досягли небувалого рівня: відкрито нові закони природи, нові види енергії, нові матеріали, нові типи й види машин, нові технології, нові методи і засоби зв’язку і управління.

Під дією названих, а також природно-географічних, економічних, політичних, соціальних і інших фундаментальних чинників світовий транспорт досяг небувалого розвитку як у кількісному, так і в якісному відношеннях. Поряд із ростом протяжності мережі шляхів сполучення традиційні види транспорту перетерпіли корінну реконструкцію: значно збільшився парк рухомого складу, у багато разів зросла провізна спроможність, підвищилася швидкість руху. Одночасно були створені нові види транспорту, які набувають все більшого поширення.

Сьогодні неможливо уявити собі ні одного виду господарської діяльності і ні одного державного чи громадського заходу, який міг би бути здійсненим без участі транспорту.

У вирішенні задач, які стоять перед народним господарством країни, важлива роль відводиться автомобільному транспорту. За останні роки значно зросла роль технічного обслуговування міського індивідуального автомобільного транспорту. Великі масштаби, всеохоплюваність, різноманітність функцій — все це в сучасних умовах робить автотехнічне обслуговування однією із складних динамічних галузей народного господарства. Внаслідок цього виникає ряд проблем, пов’язаних з плануванням і розміщенням в населених пунктах станцій технічного обслуговування (СТО) – основного підприємства в системі автотехобслуговування, яке здійснює технічний огляд (ТО) і ремонт легкових автомобілів, що належать населенню. Розроблені і систематизовані вимоги до СТО, які передбачають наступне: вибір місця для будівництва станції, проектні роботи, технічні питання будівництва, планування СТО, перелік необхідного обладнання, технологію процесу технічного обслуговування і організації робіт на станції, економічні питання експлуатації станції.

Отже, однією із найбільш активних являється проблема раціонального розвитку виробничо-технічної бази автотранспортних господарств. Розвиток теорії та досвіду експлуатації автотранспорту свідчить про те, що в умовах великого скупчення автомобілів в великих містах виникає необхідність у створенні більш прогресивних структурно-організаційних підрозділів нового типу виробничих автооб'єднань, виробничо-технічних комбінатів, баз і станцій технічного обслуговування (ТО), технічного ремонту (ТР) та ін.

Всі підприємства технічного обслуговування поділяються на заправні станції, мийні пункти, ремонтні підприємства і мотелі. Іноді СТО має заправну станцію і мийку або об'єднується заправна станція і мийка. Можливі і інші комбінації. Якщо підприємство технічного обслуговування об'єднується з готелями для автомобілістів, вона називається мотелем. Таким чином, чітко розділити такі підприємства важко.

Опис функціонального призначення елементів комплексів

Термін «Автозаправна станція» існує приблизно стільки, скільки існує масовий випуск автомобілів. Але якщо раніше АЗС асоціювалася винятково з бензоколонкою, то сучасна АЗС - це, як правило, цілий комплекс, що включає в себе, крім власне автозаправки, наступні компоненти:

1. Мийка автомобілів. АЗС можуть оснащуватися простенькою мийкою і цілими мийними комплексами. Зручність для водіїв, очевидно, це вигода для власника АЗС теж. Вибір типу мийки залежить від багатьох параметрів, але ключовими є вартість і можливість належного завантаження устаткування.

2. Станція технічного обслуговування. Вона може включати окремі елементи і цілі комплекси повного техобслуговування.

3. Стоянка.

4. Магазин.

5. Пункт харчування. Може бути у виді кафе на пари столиків, а може бути і цілий ресторанний комплекс.

6. Додаткові послуги. Автозаправка може містити в собі цілий центр відпочинку з боулінгом, більярдним залом, невеликим готелем.

Розмір заправлення і розмаїтість послуг залежать, звичайно ж, від затребуваності цих послуг у даному місці. Великі АЗС із повним набором послуг уже прийнято називати АЗК – автозаправні комплекси. І, як усякий серйозний комплекс, вони мають елементи системи безпеки: камери відеоспостереження, що дозволяють оператору стежити за обстановкою на ділянках, що погано переглядаються. Є АЗК, оснащені куленепробивними склом і панелями. Сьогодні подібні елементи захисту вже не здаються зайвими. АЗК цілком затребувані в автотуристів і водіїв-далекобійників. Свої маршрути вони прокладають і розраховують з урахуванням подібних АЗС.

Вибір земельної ділянки для розміщення АЗС чи АЗК повинен відбутись ще в процесі планування забудови певної території.

Планування територій на місцевому рівні забезпечується відповідними місцевими радами та їх виконавчими органами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями і полягає у розробленні та затвердженні генеральних планів населених пунктів, схем планування територій на місцевому рівні та іншої містобудівної документації, регулюванні використання їх територій, ухваленні та реалізації відповідних рішень про дотримання містобудівної документації.

При цьому, при плануванні та забудові територій повинно бути забезпечено врахування думки громадськості (громадських інтересів) (ст. 18 Закону України “Про планування і забудову територій”, ст. 5 Закону України “Про основи містобудування”).

Відповідно до Державних будівельних норм “Планування і забудова міських та сільських поселень” (ДБН 360-92**), АЗС в населених пунктах слід розміщувати на земельних ділянках, що відокремлені від кварталів житлової та громадської забудови, з врахуванням загальних потреб населеного пункту залежно від рівня автомобілізації, інтенсивності руху, споживчого попиту.

У великих містах АЗС слід розміщувати вздовж магістральних вулиць загальноміського та районного значення, в середніх та малих містах – вздовж магістральних вулиць та доріг, а також вулиць та доріг промислових та комунально-складських зон та на їх територіях. Розміщувати АЗС на пішохідних вулицях та проїздах всередині кварталів забороняється (п. 7.57 ДБН 360-92**). На те, що АЗС слід розміщувати за межами житлової території, вказується також у Державних санітарних правилах планування та забудови населених пунктів від 19 червня 1996 р. та в Державних санітарних правилах охорони атмосферного повітря населених місць (від забруднення хімічними та біологічними речовинами) від 9 липня 1997 р.

Законодавством передбачено проектування АЗС з приміщеннями та окремими об’єктами сервісного обслуговування водіїв та транспортних засобів (так звані автозаправні комплекси або АЗК). Вимоги щодо їх розміщення такі:

· АЗК з пунктами технічного обслуговування транспортних засобів (технічне обслуговування, миття, змащування) слід розміщувати лише вздовж вулиць та доріг промислових та комунально-складських зон, на їх територіях та на виїздах з населених пунктів;

· АЗК без пунктів технічного обслуговування слід розміщувати відповідно до вимог, що встановлені для АЗС.

Для кожного з типів та кожної категорії АЗС передбачені окремі нормативні вимоги щодо відстаней (протипожежних відстаней, санітарних розривів), які слід приймати від АЗС до інших об’єктів при розміщенні чи реконструкції АЗС.
Відстані приймаються від найближчої із споруд на території АЗС до зовнішніх стін житлових та громадських будівель, меж земельних ділянок присадибних, дачних і садових будинків, дитячих дошкільних закладів, шкіл, лікувально-профілактичних закладів із стаціонаром, санаторіїв, санаторіїв-профілаторіїв, будинків-інтернатів загального та спеціального типів, установ відпочинку, фізкультурно-спортивних і фізкультурно-оздоровчих комплексів, а також майданчиків для ігор, занять фізкультурою та спортом, відпочинку населення, місць масового скупчення людей.
Величина санітарних розривів від АЗС до інших навколишніх об’єктів встановлюється залежно від хімічного та акустичного забруднення атмосферного повітря, але не менше 50 м (п. 7.62* ДБН 360-92**, п. 5.32 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів від 19 червня 1996 р.). Зменшення санітарних розривів допускається лише при погодженні з органами державного санітарно-епідемічного нагляду і місцевими органами Міністерства екології та природних ресурсів. Зменшення санітарних розривів від АЗС до навколишніх споруд при наявності на цій території небезпечних явищ геологічного та геотехнічного походження (тектонічних, сейсмічних, зсувних, селевих, карстових явищ і інших деформацій земної поверхні, підтоплення, затоплення тощо) не допускається.

Крім того, при розміщенні АЗС слід дотримуватись вимог, що встановлені пп. 7.63-7.65ДБН360-92**:

1. Наземні споруди АЗС слід розміщувати на відстані не менше 10 м від краю проїзної частини.

2. На дорогах з 1-2 смугами руху в кожному напрямку на під’їздах до АЗС слід влаштовувати додаткову смугу для накопичення транспортних засобів шириною, що дорівнює основній смузі руху, але не менше 3 м протягом 50 м до в’їзду на АЗС і 15 м від виїзду з неї. Довжину переходу від основної ширини проїзної частини до додаткової смуги накопичення слід приймати не менше 15 м.

3. Допускається зменшення довжини смуги накопичення до 30 м для малих та 40 м для середніх АЗС за умови їх розміщення на вулицях з інтенсивністю руху не більше 300 автомобілів за годину на 1 смугу руху.

4. В’їзд та виїзд встановлюються шириною не менше 4, 2 м кожен з радіусом заокруглення не менше 10 м (якщо в’їзд та виїзд влаштовуються окремо один від одного). Якщо в’їзд та виїзд влаштовуються поєднані, між ними слід передбачати острівець безпеки шириною не менше 1 м, піднятий над проїжджою частиною на 0,1м.

5. Найменша відстань від в’їзду і виїзду з території АЗС повинна бути:

· до перехрестя з магістральною вулицею (найближча межа її проїзної частини) – 100 м;

· до перехрестя з вулицею чи переїздом місцевого значення (найближча межа проїзної частини) – 35 м;

· до вікон виробничих та житлових приміщень, меж ділянок загальноосвітніх шкіл, дитячих дошкільних і лікарських закладів, майданчиків відпочинку – 15 м.

Сучасні СТО – це багатофункціональні підприємства, які, залежно від потужності та призначення здійснюють: технічний огляд і технічний ремонт автомобілів на протязі гарантійного та післягарантійного періодів експлуатації, діагностування вузлів і агрегатів, протикорозійну обробку кузовів, капітальний ремонт агрегатів, підготовку автомобілів до технічного огляду, передпродажну підготовку автомобілів, продаж запасних деталей, експлуатаційних матеріалів і автозапчастин, технічну допомогу на дорогах, консультації з питань технічної експлуатації автомобілів.

На території України СТО поділяються за відповідною розробленою існуючою класифікацією.

За своїм призначенням і розміщенням СТО поділяються на:

- міські – призначені для обслуговування парку легкових автомобілів населення міста;

- дорожні – для надання технічної допомоги всім автомобілям, які

знаходяться на автомобільному шляху.

Дорожні станції – це універсальні станції для обслуговування і ремонту легкових і вантажних автомобілів, автобусів. Вони мають від 1 до 5 робочих постів і призначені для виконання мийних, регулювальних робіт та ліквідації несправностей, які виникають у дорозі. Такі станції, як правило, споруджують в комплексі з автозаправними станціями.

Більшість СТО в Україні призначені для обслуговування легкових автомобілів і лише окремі із них приймають і вантажні. Для вантажних автомобілів станції організуються рідко і розміщуються поруч з вантажними станціями або на їх території. Для автобусів окремі станції технічного обслуговування не створюються, так як необхідна їм допомога надається в автогосподарстві.

Проблема, де розміщувати СТО, від яких критеріїв залежить формування послуг по технічному обслуговуванню і ремонту автомобілів, яким чином пов'язані між собою частота використання автомобілів і СТО, екологічний фактор впливу на СТО та ряд інших проблем в першу чергу виникають у крупніших та великих містах, де більш високий рівень автомобілізації та парк легкових автомобілів.

Існуюча система обслуговування передбачає комплекс заходів по забезпеченню експлуатації автомобілів, їх надійності. До цього комплексу входять як повсякденне обслуговування (мийка, заправка, накачка шин, огляд), так і більш складні ремонтно-технічні впливи (регулювання, технічне обслуговування). В останні роки технічне обслуговування проводиться, як правило, після виконання об'єктивної діагностики технічних станцій автомобілів. Для цього в багатьох країнах створюються діагностичні центри, де установлюється спеціальне обладнання для проведення операцій по діагностиці як автомобілів в цілому, так і окремих його деталей.

Європейський досвід організації СТО для легкових автомобілів показує суттєвий вплив на формування системи технічного обслуговування автомобілів з врахуванням кліматичних, дорожніх, містобудівних, демографічних факторів, які вимагають вивчення в умовах України. Але спостерігаючи принципові підходи до системи технічного обслуговування в європейських країнах, ми не можемо використати аналогічний досвід будь-якої з країн і використати його для міст України, бо кожна країна індивідуальна і має свої історичні, економічні, кліматичні особливості. Перед тим як щось рекомендувати, потрібно детально проаналізувати, вивчити це питання, зробити висновок: чи дійсно використання тієї чи іншої моделі або принципу виправдовує себе, і як вони можуть бути використані в нашій країні.

Дослідження в подальшому можуть бути направлені на розробку методики розміщення СТО в міських умовах з врахуванням містобудівних факторів.