Основні етапи розвитку романогерманської правової сім’ї
В своєму розвитку романогерманська правова сім’я проходить досить тривалий шлях, що зазвичай поділяється на три основних етапи.
Перший етап — це період звичаєвого права (V–ХІ ст.).У цейперіод створюються передумови для формування єдиної системи континентального права.
Після падіння Римської імперії германські народи привнесли у галузь права свої національні звичаї, своє національне германське право. Воно складалося переважно з неписаних звичаїв, що існували народній пам’яті та часто були позбавлені належної ясності й визначеності. У той період германські народи розуміли право перш за все як набуток людей, народу, племені, продукт колективної совісті, а не як вираз свідомого розуму чи волі, встановлених зверху. У цьому значенні право було схоже на мистецтво, міф, мову. Таке право виражало 
мудрість племені, з допомогою якої підтримувалося його мирне життя. Право було засобом об’єднання людей у групу, воно прагнуло зберегти її солідарність.
Кожне плем’я (франки, бургунди, лангобарди, алемани, вестготи, остготи, фрізи, східні сакси, вандали тощо) жило за своїм особливим правом. Проте розбіжності між звичаями племен не слід перебільшувати. Правові ідеї, виплекані германськими народами, мали багато спільного і навіть багато в чому нагадували уявлення інших варварів, що мали племінну організацію і напівкочовий спосіб життя. Ці ідеї розвивалися у контакті з рудиментами римського права і зазнавали тиску політичних і економічних чинників, що мали достатньо одноманітний характер по всій Західній Європі.
Германське право було досить примітивним, оскільки було пристосовано лише до вкрай нескладних умов натурального господарства, наповнено принципами спрощеного колективізму — родинного, родового, громадського.
В ті часи не проводилося особливої різниці між правовими нормами і процедурами, з одного боку, та релігійними, моральними, економічними, політичними і іншими нормами та практикою — з другого.
Інститути законодавства та судових рішень мали початковий характер. Королі хоча і приймали закони, але з конкретних приводів, і в основному для того, щоб від імені всього народу підтвердити або виправити існуючі звичаї.
V–VIII ст. закони германських племен, що переважно складалися з їх звичаїв, уперше було записано латиною. Йдеться про так звані варварські правди (leges barbarorum),або закони варварів. Найдавніша тих, що дійшли до нас, — Салічна правда (496 р.). Від VI ст. більшість германських племен уже мала свої варварські закони.
Система правосуддя у цей період була роз’єднаною й аморфною. У судових процесах панувало звернення до надприродного. Виконання судових рішень ніяк не забезпечувалося. Не існувало професійних судів.
Західна Європа на першому етапі фактично не знала професійних юристів, юридичних шкіл, юридичних книг, підручників, юридичної науки.
Отже, право того періоду мало переважно звичаєвий, племінний, примітивний та архаїчний характер.
Другий етап — етап формування романогерманської правової сім’ї (XII–XVIIIст.).На думку багатьох компаративістів,саме його слід вважати часом, коли з наукової точки зору з’являється система романогерманського права.
Цей етап може бути умовно розподілений на два періоди: середньовічний (XII–XV ст.) та період Відродження і Просвітництва (XVI– XVIII ст.).
У середньовічний період Західна Європа існувала як відносно цілісне історико-культурне, соціально-політичне, цивілізаційне співтовариство, як регіональна, феодальна романогерманська цивілізація.
Саме на цьому етапі суспільство знову усвідомило необхідність права,почало розуміти,що тільки право може забезпечити порядок ібезпеку. Повернення цієї ідеї у XII–XIII ст. було, безсумнівно, революційним кроком.
Можна умовно виділити п’ять обставин, що суттєво вплинули на формування романогерманського права у XII–XV ст.:
Рецепція римського права. Другий етап формування романогерманського права асоціюється зі сприйняттям римського права. У ці часи Західна Європа звертається до юридичної спадщини античності, насамперед до Зводу Юстиніана як втілення правових традицій Давнього Риму.
Діяльність європейських університетів. Ідея рецепції римського права, його нового осмислення і пристосування до умов, що радикально змінилися, вперше була усвідомлена і проведена в життя в університетах завдяки плідній праці глосаторів і постглосаторів. Саме університетах право замислювалось як система, що органічно розвивається, як звід принципів і процедур, що буде будуватись, як і собори, протягом поколінь і століть.
Вплив канонічного права. На думку деяких вчених,канонічнеправо у Середньовіччі мало навіть більш глибокий вплив на правопорядок і суспільне життя європейських країн, ніж римське право. Невипадково, історично першою західною середньовічною правовою системою було нове канонічне право, що з’являється у ХІІ ст. Лише пізніше під впливом канонічного права складаються правові сис 
теми європейських королівств, вільних міст тощо.
Створення міського права. На розвиток загальноєвропейськоїправової традиції суттєво вплинули так звані хартії міської свободи, що оформлювали стосунки міста із сеньйором і містили норми конституційного, кримінального, торговельного та іншого права. Особливу увагу можна звернути на магдебурзьке право, що стало моделлю муніципального устрою для міст Німеччини і Центральної Європи.
Створення торговельного права. Починаючи з ХІІ ст.у Європіформуються основні поняття та інститути торговельного права нового часу — lex mercatoria. Поява цієї відносно відокремленої правової системи обумовлюється активним розвитком торгівлі та швидким зростанням торговельного стану. Первісна розробка торговельного права у значній його частині здійснюється купцями самостійно. Останні організовують міжнародні ярмарки і ринки, створюють торговельні суди, засновують торговельні представництва по всій Західній Європі. Унаслідок цього з’являються норми, що регулюють застосування кредитних інструментів, накладних та інших транспортних документів, організацію та діяльність ділових асоціацій і спільних підприємств, застосування процедури банкрутства. Старі правові інститути пристосовуються до нових потреб. Піднесенню торговельного права сприяють розвинена система нотаріату, створена наприкінці XI–ХІІ ст., і кодифікації звичаїв, що проводяться європейськими правителями. Характеризуючи торговельне право, слід особливо наголосити на його універсальності: в усіх європейських країнах та містах того періоду керівні принципи та найважливіші правила торгівлі були однаковими або дуже схожими. Ця риса обумовлена транснаціональним, космополітичним характером торгівлі.
Отже, особливістю формування романогерманського права є те, що воно на відміну від англосаксонського права не є наслідком розширення і посилення королівської чи будь-якої іншої влади, наслідком їхньої централізації. Його фундаментом від самого початку служила спільність культури і традицій західноєвропейських країн. Від XI до XV ст. ця спільність виражалася, зокрема, у відданості єдиному духовному впливу римськокатолицької церкви, а основними засобами поглиблення і поширення ідей, що лежать в основі романогерманського права, стали європейські університети.
У період Відродження і Просвітництва в Європі відбуваютьсясуттєві зміни. Епоха Ренесансу випустила на волю критичний дух, що досі дрімав. Тому римське право, що раніше вважалося розумом у письмовій формі (ratio scripta), починаючи з XVІ ст. здається вченим збіркою застарілих та ірраціональних законів. У XVII–XVIII ст. провідною в юриспруденції стає течія, названа доктриною природного права, що намагається відійти від безоглядного підкорення римському праву, прагне сформулювати такі принципи права, що були би вираженням його раціоналістичних засад. Школа природного права вимагала, щоб поряд із приватним правом, заснованим на римському праві, Європа виробила норми публічного права, що виражають природні невід’ємні права людини та гарантують свободу особистості. Одним із видатних здобутків того періоду є доктрина конституціоналізму, яка знаходить свій практичний вияв у прийнятті особливих правових актів — конституцій, спрямованих на обмеження державної влади і забезпечення людської свободи. Представники природної школи права висунули низку конкретних пропозицій щодо проведення реформ у різних галузях права — від міжнародного та державного до кримінального та кримінально-процесуального. На думку Е. Аннерса, раціоналістичне природне право було, ймовірно, найсильнішим джерелом натхнення для розвитку європейського права після Зводу римського цивільного права (Зводу Юстиніана).
Основною формою суспільної організації в Західній Європі стають національні держави , що не визнавали, з одного боку, верховенства Священної Римської імперії, а з другого — верховенства Папи Римського. Лютеранська реформація підточила римськокатолицьку церкву; церковні суди втратили велику частину своєї юрисдикції. Кожна держава бажала стати суверенною і самостійно вирішувати, якими мають бути її закони. Тому за умов утвердження так званої Вестфальської моделі міжнародних відносин природною виглядає принципова вимога націоналізації юридичної науки та законодавства.
Університети трансформуються із загальноєвропейських дослідницьких та освітянських закладів у національні інституції. Це знищує універсальну юридичну науку і тенденції до загального європейського законодавства, що склалися у Середні віки.
Усе це приводить до того, що у XVІІІ ст. критики римського права започаткували рух за заміну Зводу Юстиніана новими писаними законами (кодексами). Останні мають бути коротшими за Звід Юстиніана, добре упорядкованими та легкими для сприйняття.
Перші кодекси та закони у їх сучасному вигляді з’являються у європейських країнах у XVIII ст. Їх поява є наслідком взаємодії трьох факторів — політичних вимог реформ епохи Просвітництва, методу раціоналістичного природного права та впливу книгодрукування.
Проте справжнє піднесення законодавства відбувається вже після буржуазних революцій, коли розпочинається третій етап розвитку романогерманської правової сім’ї. Його історичні межі — від ХІХ ст. до нинішніх часів. Природно, що цей етап іменується періодом законодавчого права.
Перемігші у XVIII–XIX ст. у країнах континентальної Європи, буржуазні революції докорінно змінили або цілком скасували феодальні правові інститути. Вони внесли істотні корегування в уявлення про саме право і перетворили закон із другорядного в основне джерело романогерманського права.
Підвищення ролі законодавства та його поступове накопичення викликають необхідність кодифікації. У ХІХ ст. у більшості країн Європейського континенту приймаються численні кодекси: спочатку цивільні, а потім — кримінальні, кримінально-процесуальні, адміністративні, цивільно-процесуальні, торговельні та ін. Кодификація дозволила упорядкувати чинне законодавство, позбутися нормативно-правових й інших архаїзмів. Вона сприяла подоланню існуючої дрібності права, усуненню різноманіття звичаїв, зменшенню розриву між правовою теорією і практикою.
Сьогодні кодекси поряд з іншими нормативними актами регулюють практично всі найважливіші сфери громадського життя. Кодификація символізує остаточне завершення процесу формування системи романогерманського права як цілісного явища.
Крім перевороту в системі джерел права на третьому етапі відбуваються суттєві зміни в системі права. Так, у сфері приватного права відбулося злиття романізованого традиційного права з новітніми ідеями доктрини природного права. Найяскравіше ці зміни проявилися в сімейному праві (наприклад, суттєво змінюється правовий статус жінки) та у праві власності (особливо, це стосується земельної власності). Цивільне право пристосовується до умов вільного ринку.
Бурхливий розвиток промисловості призводить до модернізації правових форм підприємницької діяльності: акціонерних та інших господарських товариств. Економічний і соціальний прогрес європейських країн обумовлює появу антимонопольного законодавства, активний розвиток законодавства у сфері інтелектуальної власності, суттєві зміни страхового, банківського та транспортного права. Під впливом ідей соціальної держави і держави загального добробуту радикально реформуються трудове право і право соціального забезпечення. Науково-технічний прогрес зумовлює появу нових інститутів права, що регламентують, зокрема, космічну діяльність, генетичні дослідження, інформаційні технології (Інтернет, електронний підпис, електронна комерція, банківські картки тощо).
Великі революційні зміни торкнулися також правових інститутів і галузей публічного права. Вони викликані насамперед зміною стосунків між громадянином і державою, визнанням і подальшим розширенням прав і свобод людини і громадянина, реформуванням системи державної влади, що відбулося після прийняття конституцій (визнання принципу поділу влади, поява конституційних судів). У ХХ ст. відбувається зближення національних правових систем із міжнародним правом.
У другій половині ХХ ст. на розвиток романогерманського права суттєво впливають європейські інтеграційні процеси. Їх активне розгортання приводить до заснування Європейських співтовариств (ЄС) — оригінальних за своєю правовою природою наднаціональних утворень, що має риси як держави, так і міжнародної організації. За Маастрихтським договором 1992 р. створена нова структура — Європейський Союз. Вона заснована на основі Європейських співтовариств, доповнених сферами політики і формами співробітництва. Більшість країн романогерманського права сьогодні є членами ЄС.
У зв’язку з утворенням і функціонуванням ЄС виникає автономний правопорядок — європейське право, або право ЄС. Завдяки діяльності ЄС формується acquis communautaire (з французької — надбання співтовариства) — правова система Європейського Союзу, включаючи акти законодавства ЄС (але не обмежуючись ними), прийняті в межах Європейського Співтовариства, Спільної зовнішньої політики та політики в сфері безпеки, Спільної політики в сфері юстиції та внутрішніх справ.
Європейське право, за яким визнано верховенство, пряму дію та юрисдикційний захист, суттєво впливає на національні правові системи країн членів ЄС. Так, усі правові системи країн членів ЄС сьогодні засновані на єдиних засадах — загальних принципах права ЄС. Йдеться про такі принципи, як дотримання основних прав людини, юридична визначеність (юридична безпека), пропорційність, право бути заслуханим тощо.
Численні норми права ЄС (зокрема, у таких галузях, як конституційне, адміністративне, митне, фінансове, трудове право) інкорпоровані у відповідні галузі всіх національних правових систем. Завдяки цьому всі правові системи країн членів ЄС мають значну кількість однакових норм.
Крім того, через право ЄС відбувається запозичення інститутів певної національної правової системи правовими системами інших країн. Так, кожна галузь права ЄС побудована на основі права певної країни (наприклад, адміністративне право ЄС побудоване за французькою моделлю). Завдяки інкорпорації права ЄС ця модель сприймається правовими системами інших держав.
У контексті європейських інтеграційних процесів слід також відзначити діяльність такої організації міждержавної співпраці, як Рада Європи. Вона є вагомим джерелом продукування правових стандартів,що визнано у низці конвенцій, підписаних під її егідою (найвідоміша з них — Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.). Цей юридичний масив (більш ніж 150 конвенцій ) становить європейський ius communis, допомагаючи поширювати ідеї демократії, верховенства права і прав людини шляхом гармонізації національних законодавств. Конвенції Ради Європи сприяють більшій злагодженості і співпраці держав членів.
Крім того, держави члени запровадили практику обміну інформацією та думками з Радою Європи при розробці проектів конституцій, законів, регламентів та інших правових текстів, що також сприяє гармонізації європейського права. Це особливо стосується нових членів, більшість із них подає Раді Європи проекти законів для їх оцінки перед остаточним ухваленням. Експерти Ради Європи надають допомогу для забезпечення того, аби конституційні положення, закони та інші нормативні акти держав відповідали стандартам Ради Європи.
Отже, головним наслідком впливу європейського права і права Ради Європи на правові системи романогерманської сім’ї є їх гармонізація та уніфікація.Крім того,з тих же причин відбувається зближення романогерманського права з англоамериканським.