Політична думка XVІ – першої половини XVII століття

СТАНІСЛАВ ОРІХОВСЬКИЙ-РОКСОЛАН (1515–1567 рр.) – один з перших представників реформаційного розуміння суті суспільних і політичних процесів в Україні XVI ст.

У його працях “Про турецьку загрозу”, “Про народне право”, “Напучення польському королю” викладено погляди мислителя на походження і сутність держави, аналіз форми державного правління. Його ідеалом була освічена монархія, обмежена законом. Мету держави мислитель визначав, як гарантію прав і користі кожного індивіда, відносно якого держава має низку обов’язків. Станіслав Оріховський – Роксолан був прибічником теорії природного права. Людські закони мають відповідати природним і змінюватися в разі їх невідповідності. Вся діяльність монарха повинна бути спрямована на створення умов життя, які відповідали б природному праву.

В своїй державно-правовій концепції Станіслав Оріховський – Роксолан значну увагу приділяв законові, його суспільному значенню. Він ставив закон на найвищий щабель суспільних відносин, намагався довести, що закон у державі – вищий від короля. Ідея обмеження королівської влади законом була дуже великим досягненням в українському національному політично – правовому вченні тогочасу.

ІВАН ВИШЕНСЬКИЙ (між 1545 – 1550 – після 1620 рр.) –творив свій суспільний ідеал, основними аспектами якого були питання рівності свободи людини й народу.

І. Вишенський прагнув усунути превалювання світської влади, оперти її на все світське життя на засади християнської віри, очищеної від католицизму. Він був переконаний, що християнська віра у своїй духовній чистоті містить демократичні основи рівності, свободи і справедливості, а насильство, деспотизм і тиранія є наслідками світського життя, багатства й розкоші, бажання необмеженої влади.

Обстоювання свого суспільного ідеалу І. Вишенський почав із викриття узурпованого права абсолютної влади папи Римського.

Мислитель дійшов висновку, що папа ігнорує природні права, що знайшли своє втілення у Святому Письмі, захищав положення про природну рівність людей.

ПЕТРО МОГИЛА (1574–1646 рр.) – видатний діяч православної церкви. У його політичних поглядах ключову увагу приділено питанням співвідношення церкви й держави.

Щодо походження влади П. Могила закликав, що вона дається від Бога, перед яким вона й підзвітна у своїх діях. Верховна державна влада, згідно концепції П. Могили, діє у трьох напрямках: політичному, мирському, духовному. Політичні та мирські справи мислитель ставив на перше місце. Сюди він відносив управління, суд, законодавство. Вважав за необхідне разом із внутрішніми політичними проблемами вирішення питань зовнішньої політики, захисту суверенітету країни. Закон у політичному вченні Петра Могили – дар Божий. Відомі людству закони він поділяв на три групи; при цьому на перше місце він ставив „закон натури”, що мабуть слід розуміти як природній закон. П. Могила вважав, що законові мусять коритися всі, в тому числі й цар, який їх створює.

Загалом у XVI–XVII ст. в Україні окреслилося значне відставання політичної теорії від рівня політичної свідомості народу, що засвідчила практична державотворча діяльність. Тогочасні богословські та світські мислителі приділяли увагу проблемам людини не як політичної особи, а як найвищого творіння Бога. Проблеми держави і права рідко потрапляли в їх поле зору, внаслідок чого національна державницька ідея протягом тривалого часу, навіть у період визвольної війни 1648– 1654 pp., визрівала стихійно – від боротьби еліти за власні привілеї, “суверенітет” і велич особистої булави – до гасел автономії або “незалежності” України обов’язково під чиїмось протекторатом. Практично ніхто з українських політичних проводирів не ставив за мету досягнення справжніх суверенітету, самостійності.

Поступово у політичній думці України стали поширювалися популярні в ті часи у Західній Європі ідеї суспільного договору, природного права, конституціоналізму, що застосовувалися до місцевих умов.

Наши рекомендации