Словники першої половини ХІХ століття

Граматики та граматичні праці першої половини ХІХ століття

1818 у Петербурзі надруковано «Грамматика малороссійскаго нарЂчія» О. П. Павловського, а 1822 — його ж «Прибавленіе къ ГрамматикЂ малороссійскаго нарЂчія». У них уперше описано фонетичну систему й морфологічну будову живої української мови. Більше в Східній Україні, як і в Росії узагалі, у XIX ст. граматики української мови не з’являлися, українська мова була повністю усунена зі школи й офіційного вжитку, не раз російський уряд забороняв українське друковане слово.

В той же час на західноукраїнських землях, що перебували під владою Австрії, на початку XIX ст. посилюється увага до рідної мови, виявом чого, зокрема, стало вивчення її граматичної будови. Так, відомий галицький культурний діяч І. Могильницький протягом 1822 — 1824 написав «Грамматику языка славеноруского», у передмові до якої аргументовано, на рівні тогочас. науки, довів самостійність української мови серед інших слов’янських мов.

§ 1846 там же польською мовою вийшла «Граматика руської мови» Й. Лозинського.

§ 1849 у Львові опубл. «Грамматика руского языка» Я. Головацького, яка з усіх до того написаних граматик української мови була найбільш змістовною, у ній на належному тогочасному науковому рівні аналізувалися як загальноукраїнські фонетичні й граматичні явища, так ідіалектні, переважно властиві галицьким говорам.

В Галичині поступово зростає кількість шкіл з українською мовою навчання, для них створюються граматики, серед яких найпопулярніші:

§ «Граматика малоруського язика для шкіл парафіальних в Галіції» Т. Глинського (1845),

§ «Граматика руского язика» М. Осадци (1862),

§ «Методична граматика язика малоруского» П. Дячана (1865),

§ «Граматика руского языка» О. Партацького (1871),

Словники першої половини ХІХ століття.

З появою нової укр. л-ри та літ. мови на нар. основі починається новий період в укр. Л. її основою в 19 ст. стала укр. жива розмовна та літ. мова. Збільшується кількість видаваних словників. До «Енеїди» І. Котляревського 1798 Й. Каменецький додав укладене ним «Собраніе Малороссійскихъ словъ…»

Виходять: «Словарь малороссійскаго языка» (218 слів) при «Опыте собранія старинных малороссійскихъ пЂсней» М. Цертелєва (1819), «Словарь» (понад 500 слів) при зб. «Малороссійскія пЂсни» М. Максимовича (1827, у вст. частині до «Словаря» автор висловлює думку про потребу підготовки докладного укр. словника), «Объяснительный словарь» (бл. 450 слів) при 1-му вид. «Наталки Полтавки» І. Котляревського в «Украинском сборнике» (1838), «Объясненіе непонятныхь для Великороссіянъ Южнорусскихъ словъ и вираженій» (260 слів) при вид. «Думки и пЂсни та шче дешчо» А. Могили (Амвросія Метлинського, 1839), «Словник малозрозумілих слів руських», доданий П. Жеготою до 2-го тому його зб. «Пісні руського народу в Галичині» (1840) тощо.

Правописні системи першої половини ХІХ століття в Східній і Західній Україні.

Від початку 19 ст. в українській мові поширюється фоне­тичний (фонематичний) правопис, принцип якого — позначення однією літерою однієї фонеми. Пер­шу спробу закріпити цей правопис зробив О. Павловський у «Грамматике малороссійскаго наръчія» (1818). Тут до абетки введено літеру і на позначення звука і незалежно від його походжен­ня, але йотація його на письмі не зазначалася;звук и позначався літерою ы, а літеру и вилу­чено з абетки; літера ъ вживалася замість сучасного є; згідно з традицією, замість нинішнього апо­строфа вживався ь, у кінці слів після приголос­них зберігався ъ; закінчення дієслів -ться, -шся передавалися згідно з вимовою як -цьця, -сся.

Нову тенденцію до фонетизації українського правопису під­тримали в 1-й половині 19 ст. харківські письменники П. Гулак-Артемовський, за безпосередньою уча­стю якого було створено новий (слобожан­ський) правопис, а також Г. Квітка-Основ'яненко, Є. Гре­бінка, С. Писаревський та ін. Засадою слобожанського варіанта правопису було - писати так, як вимовляєть­ся, з послідовним використанням і дотриман­ням вимови літер російського алфавіту. Згідно з цим правописом звук і передавався літерами и (між приго­лосними) та і (перед голосним та й): витер, гарни, сино, сію, твій. Звук и — літерою ы: сын, сыла, ходылы. ъ писали тільки після м'яких при­голосних на позначення звука є: житиъ, синъ. Йотоване о та м'якість попереднього приголос­ного перед о передавали літерою ĕ: ĕго, синĕго. Звук е — літерою е, а іноді — э(поэть). У функ­ції сучасного апострофа вживались літери ь та ъ або не писалося жодного знака: пъять, вьяжугь, пять. Знак ъ залишився також у кінці слів: панъ, свитъ і т. п. Дієслівні закінчення -ться, -шся передавалися то фонетизовано (-тця, -цця, -сся), то за етимологічним принципом (-ться, -тся, -шся);збираютця, умываюцця, ховаться, ховатся, бьесся, учышся. Написання деяких іншомовних слів фонетизувалося згідно з діалектною вимовою: Хранція, парахвыя. Різні письменники вносили до цього правопису індивідивідуальні, зміни й доповнення, що розхитувало його систему. У 2-й пол. 19 ст. він вийшов з ужитку.

Наши рекомендации