Правова держава. Громадянське суспільство

Правова держава— держава, в якій панує право, метою якої є утвердження правової форми і правового характеру взаємовідно­син (взаємних прав і обов'язків) між публічною владою та підвлад­ними структурами як суб'єктами права, визнання і надійне гаран­тування формальної рівності та свободи всіх індивідів, прав і сво­бод людини і громадянина.

Ознаками правовоїдержави є:

Ø верховенство і домінування правового закону та по­стійне утвердження суверенітету народу;

Ø визнання й захист прав і свобод, забезпечення реалізації прав та виконання обов'язків людини і громадянина;

Ø організація і функціонування суверенної державної влади на основі принципу поділу влади на законодавчу (парламент і представницькі органи місцевого самоврядування), виконавчу (уряд, виконавчі установи на міс­цях), судову (органи правосуддя і нагляду);

Ø чітке визначення повноважень держави, її органів і службових осіб;

Ø взаємна відповідальність особи і держави;

Ø організація ефективного контролю і нагляду за ре­алізацією правових законів і режиму законності на прин­ципах права.

Основний принцип правової держави полягає в тому, щоб усі його вертикальні й горизонтальні рівні, всі скла­дові були пронизані правом. Це дає підстави для універса­льного трактування феномену правової держави.

Громадянське суспільство

Держава насамперед є формою організації суспільства, основний суб'єкт якого - людські індивіди. Від їхньої соціально-політичної, правової зрілості залежать сила і міць будь-якої держави, правової передусім. її буттєвість по­требує того, щоб громадяни були не тільки об'єктами роз­поряджень влади, виконавцями чинних у державі законів, а й свідомими суб'єктами власних прав, твоїх повноважень, визначених як правовим законом, так і нормами загаль­нолюдської моралі. Тобто щоб вони мали розвинену гро­мадянську самосвідомість як умову, наслідок буття грома­дянського суспільства, уявлення про яке формується в ор­ганічному зв'язку з ідеєю правової держави.

Історично ідея громадянського суспільства сягає полі­тично-правової думки античності, зокрема творчості Цицерона, коли закладались основи уявлень про громадянст­во.

Водночас термін «громадянське суспільство» не позбав­лений певної парадоксальності, оскільки його зміст не від­повідає назві. Адже співтовариством громадян є не грома­дянське суспільство, а держава як політичний феномен. У громадянському суспільстві (всупереч назві) діють не гро­мадяни як суб'єкти публічно-владних відносин і публіч­ного права, а приватні особи з власними інтересами, су­б'єкти приватного права — учасники громадянсько-пра­вових відносин. Поняття «громадянське суспільство» набуло поширення після перемоги Французької буржуаз­ної революції XVIII ст., що поклала край становому поді­лу суспільства і проголосила Декларацію прав людини і громадянина. Становлення громадянського суспільства не­розривно пов'язане з процесом правового регулювання вза­ємовідносин між особою, суспільством і державою.

Сучасні уявлення про громадянське суспільство ґрунту­ються на положенні Гегеля про розрізнення понять «держава» і «суспільство». До нього, ще з античних часів, ці поняття були синонімічними, навіть тотожними. Необхід­ність такого розрізнення випливала з гегелівської концеп­ції індивідуального «Я». Індивід, на переконання Гегеля, здобуває свободу лише у процесі саморозкриття, до якого причет­ні всі інстанції, що оточують його, передусім сім'я (родина). Стосунки індивіда і родини базуються на зобов'язаннях «при­родного благочестя». Адже між батьками і дітьми неможли­вий договір, згідно з яким батьки зобов'язувалися б зачати і виховувати дітей в обмін на їхню майбутню любов і захист. У стосунках між ними існують взаємні природні зобов'язан­ня, глибоко переплетені зі свободою індивіда, особливо в мі­ру його подорослішання, коли власне «Я» потребує вже ширшого діапазону дій. Межі «природного благочестя» ста­ють «тісними». Індивідові потрібна сфера вільної діяльності, де він може порівняти свою волю з волями інших й утвер­дитись у справедливих взаєминах. Ця сфера є сферою згоди, договору, яку Гегель і назвав «громадянським суспільством». Вона постає ланкою несформованого об'єднання, яке оточує і надає тотожності сім'ї (родині), оскільки його сутність постає у взаємному визначенні обов'язків, закорінених в індивіду­альному виборі.

Ідея громадянського суспільства не була наслідком суто спекулятивного теоретичного пошуку. Вона - своєрідне відображення об'єктивного процесу зрілості різних сфер суспільного життя, їхньої диференціації, становлення як самостійної давності стосовно держави; наслідок трива­лого процесу вдосконалення всіх сторін людської життєдіяль­ності. Як і правова держава, громадянське суспільство ви­никає на стадії індустріального розвитку виробництва, фо­рмування розгалужених особистих прав і свобод. Воно увінчує і появу нового типу особи, нового типу колектив­ності та відносин між особою, суспільством і державою.

Громадянське суспільство— суспільство, в якому існує і постійно розширюється сфера вільного волевиявлення, яке сприяє розкрит­тю внутрішнього потенціалу людей і досягається через систему ін­ституцій і відносин, покликаних забезпечити умови для самореалізації окремих індивідів та їхніх об'єднань.

При цьому компетенція державного втручання в діяль­ність громадян обмежена до мінімуму й чітко означена.

Як певна сукупність відносин між людьми і форм органі­зації спільного життя, в яких вони беруть безпосередню участь, добровільно вносячи в них свою ініціативу й свою відповідальність, громадянське суспільство ставить особ­ливо високі вимоги до громадян. Від них очікується висо­кий рівень духовності, відносин, збагачених любов'ю і по­вагою та особливо міцною правосвідомістю на принципах волі, без чого неможливо не лише самому жити у правово­му полі, а й налагоджувати взаємини з іншими людьми. Правосвідомість потребує глибокого і всебічного знання законів, яке високо цінував ще Платон, вважаючи не випа­дковою співзвучність божественного і чудодійного закону і розуму. На його думку, з усіх наук, яки­ми займається людина, найбільше сприяє її вдосконален­ню наука про закони. Тому він рекомендував вивчати постійно праці з права.

Високі вимоги до чеснот громадян випливають із ха­рактерних рис громадянського суспільства, що виявляються насамперед у новому, асоціативному характері зв'язків і відносин між людьми. Це означає, що в такому суспільстві люди та їхні добровільні об'єднання (групи) мають реальну, гарантова­ну державою можливість вільно об'єднуватися для досяг­нення спільної мети. Асоціативний тип колективності (на противагу колективності традиційного суспільства) забез­печується усвідомленням належності людей до загальної культури, єдності їхніх інтересів і прагнень, доцільності обраних засобів і методів досягнення мети тощо. Це неод­мінно передбачає самостійність індивіда, його незалежність від зовнішнього тиску, здатність розраховувати на власні сили, а отже, на відповідальніше ставлення до співтовари­ства рівних і нерівних собі індивідів.

Отже, основою громадянського суспільства є правосвідомі вільні громадяни та їхні добровільні об'єднання, існу­вання яких регулює не політична влада, а самоуправління, вільне волевиявлення громадян і правовий закон.