Мейнстрим і манівці українського гендеру
З набуттям Україною незалежності, зі вступом світу в нове розвинуто тисячоліття, де немає меж різноманітність професій, де існує безліч законів і умов, що регулюють наше існування, проблема гендерної нерівності почала набувати все більшої популярності в усьому світі. На мою думку, найважнішим це питання є для країн Пострадянського простору, бо саме в ньому, на протязі багатьох років, ця проблема просто не обговорювалась , через особливість суспільного світогляду, який влада формувала багато років та через політику ізоляції і цензури, яка просто не давала можливості суспільство дійсно зрозуміти що така проблема існує. А зараз, коли цієї держави просто не стало і всі країни, що знаходилися в її складі, раптом опинилися сам на сам зі всім світом і його проблемами, звичайно, складніше переживає цю і не тільки цю проблеми. Зокрема для України, на мій погляд, дуже важливим є це питання, бо за умов нинішньої політичної і економічної ситуацій, було б дуже доцільним хоча б в соціальній сфері забезпечити суспільство рівними правами і єдність законодавства для всіх.
Дуже часто роблять помилки в розумінні гендерного мейнстримінгу, бо вважають, що це – саме проблема нерівності між чоловіками та жінками, але правильно буде вважати, що це – підхід для досягнення гендерної рівності, шляхом оцінювання впливу законів, програм та ін. на жінок і чоловіків, у різних сферах та всіх рівнях. А сама проблема – це і є гендерна нерівність, але яка обумовлюється не лише проблемою нерівності жінок і чоловіків. Те, що в суспільстві домінує саме неправильне тлумачення цих понять, я вважаю, не дивним, бо, як я казала, це щось нове для нашого суспільства і те, що тільки починає набирати обертів.
Українською державою було підписано не один документ, який інституалізує гендерну рівність, були затверджені деякі закони, стосовно цієї проблеми, але всі ці дії залишилися діючими лише на папері. Головні положення гендерної рівності у нас в країні існують лише фактично, а насправді багатьма вони порушуються і не лише по відношенню до жінок, а й по відношенню до чоловіків. Але, на жаль, українське сучасне суспільство настільки мало проінформовано про цю проблематику, що коли порушення їхніх прав трапляється саме з ними, вони навіть не знають проявом чого це порушення є. Для підтвердження цього я приведу банальний приклад щодо прийому на роботу та обрання фаху. Справа у нашому менталітеті, постанов, які існують я нашому уявлені та бажання роботодавців мати собі за робітників таких людей, яких ми звикли називати однозначно працівниками тієї чи іншої сфери, тобто якщо бармен чи політик, то обов’язково чоловік, коли дизайнер одягу, вчитель чи секретар, то це має бути жінка. Гендерна нерівність чіпляє й сексуальні меншості, коли мова йде , наприклад, про однополі шлюби, більшість населення реагує на це негативно, вони вважають це правильним, але чому це так, якщо такий факт дозволяє людині визначитися як особистість. То чому б ні? Це прояв наших установ та менталітету який формувався вже давно, за інших умов і який нам передається вже здавна, при цьому, з потоком часу і зміною умов існування майже не трансформується.
З цього я роблю висновок, що таке положення речей – це результат, по-перше, застарілого світогляду, який не змінюється з розвитком світу, по-друге, це недоліки влади, яка не намагається , за якихось обставин, інформувати людей про дану проблематику і яка вважає вирішення цієї проблеми не потрібним, бо, оскільки немає скарг, то що треба вирішувати?Але звичайно не буде скарг, бо люди елементарно не розуміють, що з ними відбувається у їхньому ж суспільстві, по-трете, це «молода» демократія нашої країни, яка ще не встигла повністю вписатися в наше суспільство, але яка сама під собою розуміє рівноправність та свободу обирати і займатися тим, що подобається (у межах законодавства), без людського осуду.
Вирішенням даної проблеми, на мій погляд, може бути широке інформування населення про гендерну проблему. Наприклад, відповідне виховання ще змалечку, тобто за допомогою освіти. Вона має надавати людині уявлення про те, що таке проблема гендеру. Завдяки освіті серед населення має зростати гендерна свідомість. Далі може йти четверта влада – ЗМІ, які можуть все населення інформувати про основні засади гендерної рівності, які перш за все, можуть відкрити людям очі на те, що така проблема існує і, як і всі інші, теж потребує вирішення. І звичайно ж влада, яка має не лише ухвалювати закони про гендерну рівність, не лише ставити підписи під такими документами, але й в реальному житті дотримувати населення згідно цих законів.