Ы41. Поняття про модернізм. Особливості розвитку українського модернізму. Стильові течії українського модернізму

Модернізм-загальна назва літературних напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Виник як заперечення натуралістичної практики в художній царині, обґрунтованої філософією позитивізму. Модерністи свідомо роблять свою творчість антидемократичною, елітарною. Риси модернізму: новизна та антитрадиціоналізм; творах затверджується перевага форми над змістом; визнання інтуїтивного поруч із логічним шляхом пізнання; індивідуалізм, зосередження на «Я» автора, героя, читача; психологізм, пильна увага до позасвідомих сфер психіки, до внутрішньої боротьби роздвоєного людського «Я»; використання символу як засобу пізнання і відтворення світу, символізм. Особливості розвитку українського модернізму мав ряд специфічних рис – розвився на основі 2-х типів творчості (романтизм і реалізм), синкретичність (поєднання різних течій) В УЛ модернізм існував у разних типах. У розвитку модернізму можна виділити три етапи: декаданс, власне модернізм і авангардизм.Декаданс (від фр-занепад) з'явився в період занепаду реалістичної доби наприкінці XIX століття у Франції. Його особливості: відчуття зневіри, втоми, відчаю, прагнення втекти від реальної дійсності. Декадентські настрої проявилися у творах таких письменників Микола Вороний, молодомузівці, Григорій Чупринка, Микола Філянський.Особливості власне модернізму виявилися у творчості таких письменників Василь Стефаник, Іван Франко, Леся Українка, Микола Хвильовий, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч, Василь Стус. Період власне модернізму тривав від початку XIX століття до 60-х років XX століття. Авангардизм (попереду, передовий загін) з'явився в роки Першої світової війни і продовжує розвиватися сьогодні. Це мистецтво є формою заперечення, протесту, бунтарства, стихійної революційності, руйнування банальної офіційної культури. Авангардисти пародіюють усталені мистецькі цінності, традиційні художні засоби, руйнують межі між мистецтвом для еліти і масовою культурою. До авангардизму Михайль Семенко, Ґео Шкурупій, Валер'ян Поліщук. Течії модернізму- Імпресіонізм (від фр. "враження" основоположниками імпресіонізму стали брати Гонкури та Поль Верлен). Риси-зображується не сам предмет, а враження від нього, орієнтація на почуття, а не на розум; відмова від ідеалізації, найпоширенішим жанром імпресіонізму стає новела( Коцюбинський, B. Стефаник, М. Черемшина, частково О. Кобилянська); Неоромантизм (новоромантизм) названа Лесею Українкою «новоромантизмом». Зі «старим» романтизмом його ріднить порив до ідеального, виняткового. Риси: змальовували переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з маси, бореться, — часом попри безнадійну ситуацію, — зі злом, зашкарублістю, сірістю повсякденна; герої переймаються тугою за високою досконалістю у всьому, увага на дослідженні внутрішнього світу людини, зовнішні події (також і соціальні) відступають на задній план (започаткувала О. Кобилянська новелами та повістями «Людина», «Царівна». Працювали також Леся Українка, Олександр Олесь, М. Вороний та інші; символізм - риси символізму: войовничий бунт проти надто консервативної і регламентованої суспільної моралі; підкреслене естетство (захоплення витонченою поетичною формою і недооцінка змісту); спроби вирватися за рамки повсякденного, прив'язаного до матеріальності буття, зазирнути до «світу в собі» (засновниця Кобилянська. П. Карманського, В. Пачовського, Б. Лепкого); Експресіонізм (вираження). Риси зацікавленість глибинними психічними процесами; заперечення як позитивізму, так і раціоналізму; оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос; суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою (започаткував В. Стефаник, М. Куліш («97»), частково — М. Бажан (збірка «17-й патруль»), а особливо проза М. Хвильового); Неореалізм риси: у творах поглиблений психологізм, на який скеровується вся увага; заглиблення у внутрішній світ персонажа для самодостатнього осмислення його як людини, пізнання її ірраціональної сутності незалежно від суспільного оточення (В. Винниченко, В. Підмогильний, Б. Антоненка-Давидович).

Наши рекомендации