Тема: Міжнародно-правовий розподіл морських просторів.

ЛЕКЦІЯ №3

З навчальної дисципліни

Міжнародне морське право

Тема: Міжнародно-правовий розподіл морських просторів.

І. Вступ

Актуальність вивчення теми полягає в тому, що глибокі знання міжнародно-правового розподілу вод Світового океану та їх правового режиму допоможуть грамотно виконувати силами флоту будь-які завдання у різних категоріях морських просторів. В останні часи кораблям ВМС ЗС України все частіше доводиться перебувати у відкритому морі, виключних економічних зонах, територіальних водах інших держав, брати участь у міжнародних військово-морських навчаннях та інших заходах. При цьому нашим військовослужбовцям треба добре знати вимоги не лише військових статутів, інших законів та нормативно-правових актів України, але й норми міжнародного морського права, які регламентують режим плавання військових кораблів у у різних категоріях морських просторів.

ІІ. Основна частина

1. Класифікація морських просторів за правовими ознаками

Обсяг влади держави на той чи інший морський простір лежить в основі розподілу морських просторів. За цією ознакою виділяють дві групи таких просторів:

1) морські простори, що знаходяться в межах державних кордонів;

2) морські простори, що знаходяться за межами державних кордонів.

До першої групи відносять: внутрішні морські води, територіальне море, міжнародні протоки з правом транзитного і мирного проходу, архіпелажні води.

До другої групи відносять: прилеглу зону, виключну економічну зону, континентальний шельф, відкрите море, морське дно за межами національної юрисдикції («Район»).

Вихідна лінія – це лінія, від якої відміряються морські простори. Конвенція про територіальне море і прилеглу зону 1958 р. і Конвенція ООН з морського права 1982 р. До вихідних ліній відносять:

1. Лінію найбільшого відливу уздовж берега (нормальну вихідну лінію). Така лінія вказується на офіційно визнаних прибережною державою морських картах великого масштабу. Як різновид нормальної вихідної лінії виступають:

а) лінія найбільшого відливу, яка виникає при відливі біля узвишшя, що висихає, для виміру територіального моря, якщо таке узвишшя цілком чи частково знаходиться від материка чи від острова на відстані, що не перевищує ширини територіального моря;

б) лінія рифу при найбільшому відливі для вимірювання ширини територіального моря у випадку островів, розташованих на атолах, чи островів з рифами, що омивають.

2. Прямі вихідні лінії, що з’єднують відповідні точки. Вони можуть бути проведені:

а) у місцях, де берегова лінія глибоко порізана і звивиста;

б) по височинах, які висихають при відливі, і від них, якщо на височинах зведені маяки.

Прямі вихідні лінії належним чином публікуються.

2. Внутрішні морські води

Внутрішні морські води – складова частина державної території. У внутрішні морські води входять:

а) води внутрішніх морів, озер, річок;

б) води заток (поглиблень берега, що містять замкнуті сушею води):

- обидва береги які належать одній державі;

- площа водяного простору, яка більше або дорівнює площі півкола, де діаметром є лінія, що перетинає вхід у затоку. Якщо внаслідок наявності островів є кілька входів, діаметром вважається лінія, довжина якої дорівнює сумі ліній, що перетинають окремі входи. Острови, розташовані в поглибленні розглядаються як частини водяного простору цього поглиблення;

- якщо відстань між точками найбільшого відливу пунктів природного входу в затоку не більш 24 морських миль. Коли така відстань перевищує 24 милі, то пряма вихідна лінія (довжиною 24 морські милі) проводиться усередині затоки таким чином, щоб даною лінією було обмежено можливо більший водяний простір;

в) води історичних заток. До таких відносять затоки, ширина входу в які перевищує 24 морські милі, однак внаслідок історичної приналежності, географічного, економічного, оборонного значення держава вважає їх внутрішніми морськими водами (Гудзонова затока, Канада, затока Чесапикська і Делавар, США, Бургаська і Варненська затоки, Болгарія, залив Петра Великого, Росія, затока Сидра, Лівія, і ін.);

г) води портів;

д) води усть річок, що впадають безпосередньо в море;

е) води, розташовані у бік берега від вихідних ліній.

Прибережна держава самостійно визначає правовий режим внутрішніх морських вод своїм внутрішнім законодавством.

3. Територіальне море (води) та прилегла зона

Під територіальним морем (водами) розуміється морська смуга, що примикає до сухопутної території, внутрішнім водам держави, водам держави-архіпелагу, що входять до складу території держави (ст. 1 Конвенції про територіальне море і прилеглу зону 1958 р., ст. 2 Конвенції ООН з морського права 1982 р.). Острови мають власне територіальне море. Включаються в територіальне море рейди, якими звичайно користуються для навантаження, розвантаження і якірної стоянки суден і які інакше були б розташовані цілком чи частково за зовнішньою межею територіального моря.

Територіальне море відмірюється від вихідних ліній в сторону моря. Конвенція про територіальне море і прилеглу зону 1958 р. не встановлює межі ширини територіального моря. Окремі держави оголосили про встановлення ними територіального моря шириною в 200 миль. Таке положення веде до обмеження просторів відкритого моря на шкоду законним інтересам інших держав. З огляду на це, Конвенція ООН з морського права 1982 р. закріпила норму про те, що кожна держава має право встановлювати ширину свого територіального моря до межі, що не перевищує дванадцяти морських миль (ст. 3).

Розмежування територіального моря між державами, що розташовані одна проти одної чи примикають одна до одної здійснюється на основі укладених між ними угод. При відсутності угоди жодна держава не має права поширювати своє територіальне море за серединну лінію. Така лінія проводиться таким чином, що кожна її точка є рівновіддаленою від найближчих точок вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря кожної з цих держав (ст. 15 Конвенції ООН з морського права 1982 р.). На територіальне море розповсюджується суверенітет прибережної держави. Разом з тим у територіальному морі діє право мирного проходу. Прохід є мирним, якщо не порушується мир, добрий порядок і безпека прибережної держави.

Відповідно до Конвенції ООН з морського права 1982р. до дій, що порушують мирний характер проходу, відносяться:

а) погроза силою або її застосування проти суверенітету, територіальної цілісності або політичної незалежності прибережної держави;

б) будь-які маневри або навчання зі зброєю будь-якого виду;

в) будь-який акт, спрямований на збір інформації на шкоду обороні чи безпеці прибережної держави;

г) будь-який акт пропаганди, що має метою зазіхання на оборону або безпеку прибережної держави;

д) підйом у повітря, посадку або прийняття на борт будь-якого літального апарата;

е) підйом у повітря, посадку або прийняття на борт будь-якого військового пристрою;

ж) навантаження або вивантаження товарів, вантажів, посадку або висадження осіб в порушення правил прибережної держави;

з) будь-який акт навмисного і серйозного забруднення морського середовища;

і) будь-яка рибальська діяльність;

к) проведення дослідницької чи гідрографічної діяльності;

л) створення перешкод функціонуванню будь-яких систем зв’язку або будь-яких інших споруджень чи установок прибережної держави;

м) будь-яка інша діяльність, що не має прямого відношення до проходу (ст. 19 Конвенції ООН з морського права 1982 р.).

Підводні човни й інші підводні транспортні засоби повинні випливати на поверхню і піднімати свій прапор (ст. 20 Конвенції 1982 р.).

Прибережна держава щодо мирного проходу:

А. Може приймати закони і правила з таких питань:

- безпеки судноплавства і регулювання руху суден;

- захисту навігаційних засобів і обладнання (інших споруджень чи установок);

- захисту кабелів і трубопроводів;

- збереження живих ресурсів моря;

- запобігання порушення рибальських законів і правил прибережної держави;

- збереження навколишнього середовища прибережної держави і запобігання її забруднення;

- морських наукових досліджень і гідрографічних зйомок;

- запобігання порушення митних, фіскальних, імміграційних чи санітарних законів і правил прибережної держави.

Усі такі закони і правила прибережна держава опубліковує належним чином (ст. 21 Конвенції ООН з морського права 1982 р.).

Може в разі потреби зажадати від іноземних суден (військових кораблів) користуватися встановленими їм морськими коридорами і схемами поділу руху. Такі коридори і схеми поділу руху прибережна держава чітко вказує на морських картах і належним чином їх опубліковує (ст. 22 Конвенції ООН з морського права 1982 р.).

Може вимагати від військового корабля негайно залишити територіальне море, якщо він не дотримується законів і правил прибережної держави, що стосуються проходу через територіальне море, і ігнорує будь-яке звернення з вимогою про їх дотримання (ст. 30 Конвенції ООН з морського права 1982 р.).

Може здійснювати на борту іноземного торговельного судна і державного судна, яке експлуатується в комерційних цілях., які проходять через територіальне море:

а) карну юрисдикцію для арешту будь-якої особи або здійснювати розслідування в зв’язку з будь-яким злочином, здійсненним на борту судна під час його проходу:

- якщо наслідки злочину поширюються на прибережну державу;

- якщо злочин має такий характер, що їм порушується спокій у країні або існуючий порядок у територіальному морі;

- якщо капітан судна, дипломатичний агент чи консульська посадова особа держави прапора звернеться до місцевої влади з проханням про надання допомоги;

- якщо такі заходи необхідні для припинення незаконної торгівлі наркотичними засобами чи психотропними речовинами;

б) будь-які заходи, що дозволяються законами прибережної держави для арешту чи розслідування на борту іноземного судна, що проходить через територіальне море після виходу з внутрішніх вод;

в) заходи для здійснення арешту будь-якої особи чи проведення розслідування з приводу злочину, вчиненого до входу судна в територіальне море, коли судно обмежується проходом через територіальне море, не заходячи у внутрішні води. Такі заходи можуть бути розпочаті лише за порушення законів і правил діючих в економічній зоні прибережної держави або зв’язаних із забрудненням моря.

г). Може зупиняти (чи змінювати курс) іноземного торговельного судна і державного судна, експлуатованого в комерційних цілях, що проходять через територіальне море з метою здійснення громадянської юрисдикції відносно особи, що знаходиться на борту судна в зв’язку з зобов’язаннями або в силу відповідальності, прийнятої чи накликаної на себе цим судном під час проходу чи для проходу його через води прибережної держави.

д). Застосовувати заходи стягнення або арешт за громадянською справою у відношенні іноземного судна, що знаходиться на стоянці в територіальному морі чи проходить через територіальне море після виходу з внутрішніх вод.

Прилегла зона – це морський простір, що прилягає до територіального моря. Ширина прилеглої зони неповинна перевищувати 12 морських миль від межі територіального моря або 24 морських миль (Конвенція ООН з морського права 1982 р.) від вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіального моря.

У прилеглій зоні прибережна держава може здійснювати контроль, необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних (фінансових), імміграційних чи санітарних законів і правил у межах її території або територіального моря і застосовувати покарання за порушення, здійснене в межах її території (включаючи територіальне море).

Крім того, прибережна держава, з метою боротьби з торгівлею археологічними й історичними об’єктами, знайденими в її прилеглій зоні, може встановити, що відшкодування таких об’єктів може здійснюватися лише зі схвалення даної держави (ст. 303, п. 2 Конвенції ООН з морського права 1982 р.).

Види, форми, механізм контролю у своїй прилеглій зоні визначається національним законодавством прибережної держави. Це може бути тільки митний контроль, тільки санітарний і ін., або всі види одночасно. Обсяг контролю залежить від умов, чи знаходилося судно в межах території прибережної держави чи ні. Якщо не знаходилося, то контроль зводиться до запобігання порушення (зупинка, огляд, відмовлення у відвідуванні територіального моря чи внутрішніх морських вод і ін.).

Контроль за порушення встановлених у прилеглій зоні правил, зроблених в межах території держави, здійснюється в повному обсязі (зупинка, огляд, огляд, арешт судна і притягнення до відповідальності винних осіб). Контролю в прилеглій зоні підлягають судна, які не мають імунітету. У тих випадках, коли порушені права, для захисту яких установлена прилегла зона, переслідування судна-порушника може бути почате з даної зони. Міжнародній практиці відомі інші види контролю і відповідно назви зони (на відміну від передбачених міжнародно-правовими актами): карної і громадянської юрисдикції, безпеки, радіо-нагляду й ін. Таку практику варто визнати не відповідною діючим нормам міжнародного морського права.

4. Виключна економічна зона

Виключна економічна зона – нове поняття в міжнародному морському праві. Значення економічних зон визначається тим, що, як правило, у межах 200-мильної прибережної смуги знаходяться основні запаси промислових риб і інших живих ресурсів, велика частина родовищ нафти і природного газу, проходить значна кількість міжнародних морських шляхів. Основне призначення таких зон полягає в наданні прибережній державі визначених прав економічного характеру в морському просторі, що прилягає, до її територіальних вод. З установленням виключних економічних зон держав, що розвиваються, зв’язують надії на подолання економічної залежності і відсталості.

Формування концепції виключної економічної зони проходило на різних міжнародних форумах. Наприклад, регіональний семінар африканських держав з питань морського права, що проходив у Яунді (Камерун) з 20 по 30 червня 1972 р., прийняв таку рекомендацію: африканські держави відповідно до розумних критеріїв, що враховують, зокрема, їх власні географічні і біологічні фактори, мають право за межами територіальних вод (не більше 12 морських миль) встановлювати економічну зону, над якою вони будуть здійснювати виняткову юрисдикцію з метою контролю і розробки в національному масштабі живих ресурсів моря.

В остаточному вигляді Концепція виключної економічної зони була сформульована в Конвенції ООН з морського права 1982 р.

Правовий режим виключної економічної зони

Згідно з положеннями Конвенції ООН з морського права 1982 р. кожна держава уздовж свого узбережжя і навколо островів має право встановлювати виключну економічну зону шириною до 200 морських миль, яка відміряється від тих же вихідних ліній, від яких відміряється ширина територіальних вод (практично ширина такої зони при 12-мильних територіальних водах може складати до 188 миль).

Бічні і зовнішні межі виключної економічної зони (коли відстань між двома державами менш 400 миль) визначаються шляхом відповідної угоди між зацікавленими державами. Названі межі зон прибережні держави зобов’язані вказувати на картах прийнятного для цих цілей масштабу, що повинні бути опубліковані.

Яке ж правове положення виключної економічної зони? У Конвенції чітко вказується, що виняткова економічна зона являє собою район, що знаходиться за межами територіальних вод і прилягає до них.

Специфіка правового режиму виключної економічної зони полягає в обсязі прав прибережної держави і прав інших держав у зоні. При цьому важливо відзначити, що правовий режим такої зони необхідно розглядати в нерозривному зв’язку положень частини V «Виняткова економічна зона» з положеннями частини VII «Відкрите море» і іншими положеннями Конвенції 1982 р.

Прибережна держава в зазначеній зоні має суверенні права відносно розвідки, розробки і збереження природних ресурсів (як живих, так і неживих), що знаходяться на дні, у його надрах і водах, а також інших видів діяльності з метою економічної експлуатації зони, таких, наприклад, як виробництво енергії за допомогою води і вітру. Звідси випливає: по-перше, незалежно від того, розробляє чи ні сама прибережна держава природні ресурси в економічній зоні, без її згоди іноземні держави не можуть займатися розвідкою і розробкою таких ресурсів; по-друге, прибережна держава вправі приймати закони і правила, що стосуються ресурсної діяльності в економічній зоні (у тому числі закони і правила по збереженню і використанню живих ресурсів), і, нарешті, прибережна держава може уживати заходи, необхідні для забезпечення її законів і правил щодо розвідки, експлуатації, збереження живих ресурсів і керування ними у винятковій економічній зоні. Поряд з іншими такими заходами можуть бути: огляд, інспекція, арешт і судовий розгляд .

Важливо мати на увазі, що, надаючи суверенні права на живі ресурси у виключній економічній зоні, Конвенція 1982 р. разом з цим зобов’язує прибережну державу визначати свої можливості такого промислу. Якщо прибережна держава не має можливості виловити весь припустимий улов, вона шляхом угоди й інших домовленостей повинна надавати іншим державам доступ до залишку припустимого улову.

Конвенцією передбачається також, що прибережна держава у виключній економічній зоні має юрисдикцію відносно:

- створення і використання штучних островів, установок і споруджень (прибережна держава має виключне право споруджувати, дозволяти і регулювати створення, експлуатацію і використання в економічній зоні будь-яких штучних островів, усякого роду установок і споруджень, призначених для проведення наукових досліджень, розвідки і розробки природних ресурсів і для інших економічних цілей, а також установок і споруджень, що можуть перешкоджати здійсненню прав прибережної держави в зоні);

- морських наукових досліджень (дослідження проводяться за згодою прибережної держави, що має право регулювати, дозволяти і проводити морські наукові дослідження у своїй зоні;

- захисту і збереження морського середовища.

Правовий режим виключної економічної зони України визначається законом «Про виключну економічну зону України»

5. Архіпелажні води

У світі нараховується більш 30 держав, сухопутна територія яких складається винятково з островів. Групи островів, що лежать на невеликих відстанях один від одного історично розглядаються як одне ціле і звуться архіпелагами.

В Конвенції 1982 р. знайшла закріплення сучасна концепція статусу держави-архіпелагу і прийняті положення, що відносяться до держав-архіпелагів, у яких враховані інтереси як держав-архіпелагів, так і інших держав. Основу цих положень складає Частина IV Конвенції, озаглавлена «Держави-архіпелаги» і містить нові юридичні поняття: держава-архіпелаг, архіпелажні вихідні лінії, архіпелажні води, архіпелажний прохід і ін.

Конвенційне поняття «держава-архіпелаг» означає державу, що цілком складається з одного або більш архіпелагів і може включати інші острови. При цьому архіпелаг означає групу островів, включаючи частини островів, взаємосполучені води й інші природні утворення, наприклад, атоли, рифи, скелі та ін., які настільки тісно взаємозалежні, що такі острови, води й інші природні утворення складають єдине географічне, економічне і політичне ціле чи вважаються такими в історичному плані (ст. 46 Конвенції).

Відповідно до Конвенції держава-архіпелаг може формуватисвою територію, проводячи прямі архіпелажні вихідні лінії, що з’єднують найбільш віддалені в море точки найбільш віддалених островів і рифів архіпелагу, які висихають, за умови, що в межах периметра, утвореного з таких вихідних ліній, включені головні острови, а співвідношення між площею води і площею суші, включаючи атоли, усередині такого району складе від 1:1 до 9:1.

Для деяких держав це співвідношення приблизно складає: в Індонезії – 1,5:1; у Фіджі – 4,9:1; у Філіппін–2,1:1; у Багамських островів – 9:1; в Островів Зеленого Мису – 11:1; у Тонга – 45:1; у Сейшельських островів – 238:1 і ін.

Це положення обмежує можливі домагання деяких держав, розташованих на островах, проголосити себе державами-архіпелагами, включивши дуже віддалені острови до складу архіпелагу, а знаходяться між ними й основною частиною архіпелагу води до складу архіпелажних вод.

Довжина прямих архіпелажних вихідних ліній не повинна перевищувати 100 морських миль. Однак передбачається, що до трьох відсотків від загального числа вихідних ліній, що замикають будь-який архіпелаг, може перевищувати цю довжину до максимальної довжини в 125 морських миль.

На зазначені внутрішні води поширюється суверенітет держави-архіпелагу без будь-яких вилучень.

Таким чином, територія держави-архіпелагу складається із суші островів, архіпелажних вод, розташованих усередині периметра архіпелажних вихідних ліній, що визначають архіпелаг як єдине ціле, територіальних вод, що представляють собою смугу моря визначеної ширини з зовнішньої сторони того ж периметра архіпелажних вихідних ліній, а також внутрішніх вод – морського простору, обмеженого береговою лінією островів і замикаючими лініями. Крім того, морські простори держави-архіпелагу можуть включати економічну зону, прилеглу зону, а також континентальний шельф.

Ширина територіального моря, прилеглої зони, виключної економічної зони і континентального шельфу держави-архіпелагу має ті ж межі, що і передбачені Конвенцією 1982 р. для прибережних держав, але відміряються вони від вихідних архіпелажних ліній .