Посади генерал-губернатора.

16. Окімі (яп., «великий ван», «великий правитель») — титул монарха (вана) у стародавній Японії і державі Ямато до утвердження титулу Імператор Японії.

Сумерагі – (царр , імператор , глава роду а згодом племінного союзу, що мав у своїх руках величезну владу будучи верховним вождем війська , суддею, жерцем в Японії.

Сессю – регент при малолітньому імператорові.

17. Тань – Цзи – основний титул імператора( син неба, або по-іншому імператор

Тенно - імператор Японії(небесний монарх) глава держави

Великий хан або Каган— титул правителя в монгольських та тюркських мовах, що відповідає титулам царя або великого князя, князя князів, хана ханів в староруських джерелах або імператора в джерелах європейських, і тим, хто правив імперією (каганатом). Він також може бути переведений як хан ханів , що еквівалентно Цар Царів.

18.

19. Виникнення надільної системи в Імперії Цзінь (280 - 316). Виникнення державної надільної системи. Епоха селянських бунтів та усобиць Троєцарства завершилася, але її наслідки були жахливими. Населення країни зменшилося з 60 млн до 7,7 млн чол., повний розвал і занепад переживала економіка. Світ вступав у середні віки, і для Китаю пологові муки нової епохи виявились нелегкими. Лише надзвичайна терплячість, працьовитість і витриманість дали можливість китайцям вижити і не вимерти поголовно. Саме в ці часи в сільському господарстві почали використовувати важкий плуг, сівалку, водяний млин і схожий на велосипед водопідйомний пристрій для зрошення полів. Проте негаразди були настільки катастрофічними, що без прямого втручання держави в економіку (що природно для цивілізаційної структури східного типу) відродити господарство здавалося неможливим.

У 280 р. Сима Янь своїм указом увів в імперії державну надільну систему, основу якої становила загальнодержавна власність на землю. Кожен селянський двір отримав із державного земельного фонду наділ, із розрахунку 120 му (8 га) на одного дорослого чоловіка (від 16 до 60 років), за користування яким сплачував державі зерновий податок (до 45 % врожаю), поставляв ремісничі вироби (переважно шовк) і виконував 20-денну трудову повинність на користь держави (будівництво шляхів, фортець, мостів тощо). Селянські двори об'єднувались у 5-, 25- і 125-дворки, основані на круговій поруці за розмір сплачених податків і кількість відроблених днів. Щорічно здійснювався переділ земель згідно із змінами у складі сім'ї.

Керівництво одержавленою економікою покладалося на розгалужений бюрократичний апарат, чиновники якого визначали де, що і скільки садитиме чи сіятиме селянин, який планується врожай та, відповідно, якими будуть податки. Для забезпечення чиновників і членів імператорської родини вводилася централізована грошова винагорода або система земельних пожалувань з прикріпленими до землі селянами (але не як магнатськими кріпаками, а як державними підданими, суворо нормована законом державна рента-податок з яких йшла на утримання чиновника, без власницьких прав останнього на цю землю чи селян).

Створення централізованого, одержавленого планового командно-адміністративного господарства стабілізувало економічну ситуацію. За часів Цзіньської імперії населення країни збільшилось з 7,7 млн до 16,2 млн чол. Але відродження виявилося короткочасним і відносним, а політичні негаразди швидко поклали йому край.

20. Відкриття морського шляху до Індії. Васко да Гама (1460— 1524) — португальський мореплавець, який відкрив морський шлях із Західної Європи до Індії. Про дитинство і юність

Васкода Гами відомо небагато. Народився він у Синіші, отримав освіту в Еворі, вивчав мистецтво навігації. Після відкриття Б. Діашом в 1488 р. мису Доброї Надії король Жуан II наказав побудувати судна і направити їх на пошуки морського шляху до Індії, однак через смерть короля (в 1495 р.) проект експедиції довелося відкласти. Новий король Мануел І в перші роки правління прагнув зміцнити свої позиції, щоб здійснити плани Жуана. У 1497 р. він наказав відправити експедицію під керівництвом Васко да Гами. Флотилія складалася з флагмана «Сан Габріел», корабля «Сан Рафаел» і двох суден менших розмірів. 8 липня 1497 р.

Васко да Гама вийшов з Лісабона, від островів Зеленого Мису взяв курс на захід, потім повернув на схід і дійшов до африканського узбережжя поблизу мису Доброї Надії. На східному узбережжі Африки португальці вступили в конфлікт з місцевими арабськими правителями, але в порту Малінді їх зустріли доброзичливо. Васкода Гама найняв досвідченого лоцмана, під керівництвом якого флотилія перетнула Індійський океан і 20 травня 1498 р. досягла Калікута (Кожікоде) на Малабарському березі Індії. У Лісабон експедиція повернулася в серпні 1499 р. Зі 170 учасників плавання живими залишилося 55. На батьківщину був доставлений цінний вантаж — перець та інші східні прянощі.

Так закінчилася найтриваліша подорож того часу, що увінчалася відкриттям морського шляху з Європи до Азії навколо Африки. Якщо завдяки плаванню Колумба були знайдені великі землі Нового Світу, то Васко да Гама відкрив для Європи зручний шлях до багатств і ресурсів Азії. Король Мануел подарував йому дворянський титул, а згодом — звання адмірала Індії. У лютому 1502 р. Васко да Гама був направлений до Індії з каральною експедицією. Дорогою він відкрив Амірантські о-ви в Індійському океані і заснував колонії в Мозамбіку й Софалі на східному узбережжі Африки. Поблизу берегів Індії португальці займалися морським розбоєм, грабуючи і знищуючи індійські й арабські торгові судна. Крім того, Гама обстріляв з гармат місто Калікут. Після цих піратських «подвигів» він у лютому 1503 р. повів флотилію в Португалію. За свою другу подорож Васко да Гама отримав від короля багато нагород і привілеїв. У 1519 р. йому були подаровані португальські міста Відігейра й Вілла-да-Фраде разом з титулом графа Відігейри. У квітні 1524р. новий корольЖуан III відправив Васко да Гаму до Індії віце-королем, доручивши йому керівництво першою європейською колонією в Азії. Васко да Гама прибув в індійське місто Гоа, звідти перебрався в Кочін і там 24 грудня 1524 р. помер.

20.05.1498 р. відкриття Індії ВАско да гама

21. Військовий переворот геннерала Чхве Чхунона.У 1196 р. генерал Чхве Чхунхон здійснив військовий переворот, створив власний уряд й апарат політичної влади (майже виключно із військових) і встановив у країні військову диктатуру. Терором і звірствами були припинені чвари серед чиновників, селянам “подарували” всі недоїмки й повернули землю, а ліквідацію невдоволених і заколотників узяло на себе створене диктатором “управління розслідувань” (таємна поліція). Родовий клан Чхве зосередив у своїх руках усю владу й, спираючись на армію, жорсткими заходами забезпечив порядок, дисципліну й спокій у країні. Жах паралізував суспільство, яким Чхве правили понад півстоліття (1196 - 1258). Що ж до королівської влади, то хоч номінально династія Ван залишилася, реальним правителем став Чхве Чхунхон. Протягом свого життя він ліквідував чотири заколоти проти нього, скинув двох, а саджав на престол чотирьох ванів, які перетворились на безсилих маріонеток військового диктатора.

Паралельне співіснування двох урядових апаратів (безвладного королівського й військово-диктаторського) лягло подвійним податковим тягарем на виробників, але спокій та стабільність були за нормами корейського менталітету важливішими, аніж матеріальний добробут, а небагатьох невдоволених мілітаризована влада швидко виявляла й знешкоджувала. До 1203 р. країна була повністю замирена, а з чжурчженями, які заступили місце регіональної наддержави після знищення імперії Ляо, Чхве підтримували мирні стосунки, визнаючи свій номінальний васалітет і сплачуючи символічну данину у вигляді подарунків, які відвозили в імперію Цзінь корейські посольства.

Гегемонія Чхве була незаперечною, тому після смерті Чхунхона його cин Чхве У (Чхве І) успадкував диктаторські повноваження без будь-яких проблем. У країні стабілізувалася економічна ситуація, припинилося масове розорення виробників і пов'язані з ним народні бунти, а в державному апараті запанувала військова дисципліна.