Візантія в VII—XI ст. Іконоборство

На рубежі VI-VII ст. Візантія швидко втратила частину своїх володінь як на Заході, так і на Сході.

На середину VII ст. територія Візантії скоротилася вдвічі порівняно з епохою Юстиніана. Тепер вона дедалі більше набувала вигляду середньовічної держави. Замість римського титулу «імператор» починає вживатися грецький — «василевс». Офіційною державною мовою стала грецька. Зменшилася кількість міст, у всіх сферах життєдіяльності країни спостерігався занепад.

Певна стабілізація візантійської держави відбулася за правління перших василевсів Ісаврійської династії. Її засновник Лев III Ісавр урятував імперію від натиску арабів, які в 717 р. взяли в облогу Константинополь. Арабський флот з 1800 бойових кораблів увійшов у Босфор. Завдяки невтомній енергії Лева III та мужності захисників міста напад арабів було відбито, а їхній флот спалено «грецьким вогнем».

У VII ст. серед візантійського духовенства почало ширитися вчення, прихильники якого виступали проти шанування ікон і святих мощей. Це вчення відкрито підтримав Лев III. У 726 р. він указом звелів повсюдно замінити розп’яття на звичайний хрест, згодом наказав забілити образи всіх святих, передусім Діви Марії.

Так у Візантії розгорівся тривалий конфлікт, відомий як іконоборство.

Найвірогідніше, виступ імператора проти шанування священних зображень був пов’язаний із збагаченням монастирів. Атже, незважаючи на глибоку повагу візантійців до ченців та священнослужителів, кричуща розкіш монастирів викликала невдоволення в суспільстві, а ікони символізували це багатство.

Урочистий вихід Теодори. Мозаїка з церкви Сан-Вітале в Равенні. VI ст.

Історична цікавинка

Уперше візантійці використали «грецький вогонь» у 70-х pp. VII ст. Це була метальна запалювальна суміш, яку виготовляли з нафти, смоли, селітри та сірки. Її винайшов візантійський учений Каллінік. За допомогою спеціальних труб що суміш викидали на ворожі судна або облогові механізми, перетворюючи їх на попіл. Урятуватися не можна було навіть уплав, бо суміш горіла й на воді. Грізна зброя неодноразово приносила візантійцям перемогу. Секрет її виготовлення суворо оберігався.

«Грецький вогонь». Мініатюра. XIII ст.

Протистояння між іконоборцями та іконошанувальниками тривало понад 100 років і охопило всі верстви населення. Воно супроводжувалося нищенням ікон, катуваннями, стратами, вигнаннями іконошанувальників, а головне — конфіскацією церковних і монастирських угідь. Нарешті у 843 р. іконошанувальники одержали перемогу. Культ ікон було відновлено, а іконоборців відлучено від церкви. Однак ця внутрішня боротьба спричинила послаблення Візантії.

Вагомі зрушення в житті Візантійської імперії спостерігаються в період панування Македонської династії (середина IX — середина XI ст.), який часто називають «золотим віком» візантійської державності. У цей час формується розкішний етикет візантійського двору та строгий церемоніал прийому іноземних послів.

ВИВЧАЄМО ДЖЕРЕЛА

X ст. Розповідь Ліутпранда, посла італійського короля Беренгара, про придворний церемоніал у палаці василевса

У Константинополі до імператорського палацу безпосередньо прилягає зала дивовижної пишноти і краси, яку греки називали Магнавра, або Золота палата... Перед імператорським троном стояло дерево з позолоченого заліза і на його гілках сиділи найрізноманітніші птахи, теж із позолоченого заліза, і кожен птах щось виспівував. Сам трон було сконструйовано так, що він то видавався низьким, то здіймався високо вгору. З обох боків трон стерегли велетенські леви з позолоченого металу чи дерева, що били хвостами по підлозі й ревіли, роззявляючи пащі й ворушачи язиками...

У тій залі два євнухи підвели мене до імператора. Коли я ввійшов, леви заревли, а птахи заспівали... Коли я втретє простерся перед троном і підвів голову, то побачив , імператора, що спершу сидів трохи вище від мене, уже майже під самою стелею зали і вбраного в інші шати. Як вони це зробили, я не знаю...

Чудотворна ікона Божої Матері «Нікопея» — покровителька Константинополя

Виняткова роль у зміцненні міжнародного становища Візантійської держави належить імператорові Василієві II (976-1025). Упродовж тривалого часу він вів війну з болгарами. Вирішальну перемогу над ними василевс отримав у 1014 р. Візантійці оточили армію болгарського царя. Значна частина болгарського війська загинула, а ще більша — потрапила в полон. Василій II наказав осліпити майже 14 тис. полонених. Тільки кожному сотому було залишено одне око. Ці поодинокі поводирі мали провести своїх незрячих товаришів до болгарського царя. За цей бузувірський вчинок Василій II отримав прізвисько Болгаробоєць. Зусиллями Василія II до Візантії було повернуто увесь Балканський півострів, частину Сирії, Месопотамії, Малої Азії і Закавказзя. За його правління Візантія знову стала могутньою державою в Східному Середземномор’ї.

Із середини IX ст. починається піднесення візантійських міст, що сприяло розвитку ремесел. Центром виготовлення предметів розкоші, головним посередником у торгівлі між Азією та Європою був Константинополь. Могутні стіни, розкішні палаци, церкви й монастирі, арки та статуї, повна кораблів гавань «Золотий Ріг», різномовний строкатий натовп — усе це надавало Константинополю особливої привабливості, передусім для іноземних гостей із багатьох країн середньовічного світу. А вже поруч із палацами знатних осіб на вузеньких, позбавлених сонця вуличках, із непрохідною багнюкою чи їдкою курявою, тулилися халупки бідняків. Ніде не було так багато шовку й золота, воїнів і священиків, вельмож і сановників, як у візантійській столиці, але ж ніде не було й такої кількості злидарів, калік і злодіїв.

Ісаврійська (Сирійська) династія

Політику імператорів Іраклійської династії продовжив Лев III (правив в 717-741 роках), засновник Ісаврійської династії. Ісаврійські імператори були діяльними і вдатними правителями. Повернути землі, зайняті слов’янами, вони не могли, але їм принаймні вдалося не підпустити слов’ян до Константинополя. У Малій Азії вони відбилися від арабів, витіснивши їх за межі цих територій. Особливу популярність принесла Ісаврійським імператорам їх роль у бурхливих подіях навколо іконоборства. Іконоборство – єретичний релігійний рух, спрямований проти поклоніння іконам, зображенням Ісуса Христа та святих. Його підтримували широкі верстви суспільства і багато священнослужителів, перш за все в Малій Азії. Однак воно суперечило древнім церковним звичаям і було засуджене римською церквою. Зрештою, після відновлення вшанування ікон собором 843 року, рух був придушений.

Візантія за Македонської династії

Доба правління імператорів Македонської династії стала часом розквіту Візантії. Константинополь перетворився у найбільший на той час торговельний центр, а візантійські купці підпорядкували собі всю торгівлю між Заходом і Сходом. Саме завдяки розвиткові торгівлі до скарбниці імператора надходили такі прибутки, яких не мав жоден із королів Західної Європи.

Для Візантії небезпека арабських завоювань припинилась у другій половині IX ст., коли Арабський халіфат розпався на окремі держави. Імперія сама перейшла в наступ і розпочала тривалі війни за повернення втрачених територій. Найбільших успіхів досяг імператор Василій II (976-1025).

Він зробив Візантійську імперію наймогутнішою державою Європи, але спричинився до її занепаду, витрачаючи всі сили імперії на завоювання нових земель. Ослаблення Візантії стало однією з причин її поразки у боротьбі проти турків-сельджуків.

Ініціатором русько-візантійських відносин була Русь. Етапи русько-візантійських відносин:1. Етап встановлення звязків Русі з візантійською колонією в Криму-Херсонесом. Це не було вигідно візантійцям, бо Херсонес втрачав свій прибток, а Візантія втрачала Херсон як оборонний форпост від русів.2.Епат харектеризується спробами Русі встановити безпосередній зв'язок з містами прибережних чорноморських провінцій Візантії. Мабуть встановлення цих звязків далеко не було мирним. Ймовірно, руси вчиняли набіги на прибережні міста Понта. Житіє Стефана Амастрідського говорить про те, що руси захопили м.Амастріду. 3. Етап. Це початок безпосередніх контактів Русі з Константинополем. Першу згадку маємо уБертинських аналах, де згадуються посли від «хакана» до ім. Феофіла. Не маючи змоги повернутися дніпровським шляхом вони поверталися іншою дорогою і прибули в Інгельгейм до Людовіка Благочестивого. Знаємо, що князі Асколь і Дір здійснили декілька походів на Константинополь-860, 866 та 874 роках.

Договори князя Олега 907, 911 років стосувалися унормування відносин між державами, регламентували торгівлю руських купців у Константинополі і передбачала службу руських контингентів у візантійській армії. Угода була досить вигідною для обох сторін.

Князь Ігор організував невдалий похід на Царгород (941) і планував взяти реванш, плануючи похід 944 р. однак, імператор Роман Лакапін вирішує питання мирним шляхом – відправляє до Ігоря послів. Внаслідок був підписаний договір 944 р. менш вигідний для русів, ніж договір 911 р.

У 957 р. до столиці Імперії для владнання торговельних умов і політичних зв’язків прибула княгиня Ольга, прийняла християнство в Константинополі. Прийомом в Константинополі Ольга залишилась незадоволеною, оскільки угода залишилась без змін. Намагаючись вплинути на позицію константинопольського двору Ольга у 959 р. відправила послів до Оттона І з метою зав'язати переговори про організацію християнської церкви на Русі. Однак, спроба була невдалою.

За князювання Святослава Русь розглядалася Візантією як сила, якої треба було остерігатися і одночасно пробувати використати з вигодою для себе 971 року була підписана угода згідно з якою Святослав зобов’язувався не воювати з Візантією і відмовлявся від претензій на Болгарію та Крим. А імператор зобов’язувався переконати печенігів не нападати на Святослава на шляху до Русі.

За часів В.Великого. Ім. Василій 2 звернувся по допомогу, Володимир погодився за умовами видати за нього заміж свою сестру Анну. Також прозвучала заява Володимира про готовність охреститися. Хрещення, а водночас і шлюб Володимира з Анною, можливо, відбулося у Корсуні в 987 р. По приїзді князя до Києва, він охрестив своїх синів і киян ( офіційне хрещення 988 р.).

Протягом майже всього часу князювання Ярослава Мудрого в Києві русько-візантійські відносини були дружніми. Проте, 1043 р. спалахнула русько-візантійська війна. Конфронтація з Візантією тривала до 1046 р. і закінчилася новою угодою, скріпленою шлюбом сина Ярослава Всеволода з родичкою імператора Константина IX Марією.

На цьому суперечності не припинилися, варто згадати спробу князя Ярослава позбутися залежності від Візантії в церковних справах поставивши без згоди Патріарха в 1051 р. Іларіона митрополитом, але по смерті Ярослава його наступники відмовляються від подібних дій.

Ярославовичі залишаються союзниками Візантії. Активну участь візантійської дипломатії у руських справах, добре помітно на прикладі Олега Святославовича, котрого дядьки позбавили спадщини – Чернігівської землі.

Продовжується традиція укладання шлюбів. Важливу роль зіграв Володимир Мономах, визнавши самозванця Лжедіогена спадкоємцем візантійського престолу і видав за нього дочку Марину. У 1122 р. новий союз було скріплено шлюбом між сином візантійського імператора Іоанна Комніна та дочкою Мстислава Володимировича.

Протягом ХІІ ст. продовжуються непорозуміння в церковній політиці між Візантією та окремими правителями на Русі. Дещо занепадає торгівля Києва з Візантією.

Варто відзначити, що 1104 р. було закріплено перший випадок прямого політичного союзу Візантії з окремим руським князівством. Дочка перемишльського князя Володаря була видана за сина імператора Олексія Комніна. Такий союз був досить вигідним для обох сторін.

Галицькі князі виступали на стороні Візантії у сутичках з половцями в середині ХІІ ст. Конфронтація між Візантією і Галицьким князівством наступила після загибелі Адроніка Комніна (родича князя Ярослава Осьмомисла) у 1185 р. коли до влади прийшла династія Ангелів – відповідно змінилися відносини між Візантією та Галицьким князівством. Проте, конфронтація між імперією та князівством не була тривалою.

Отже, відносини Київської Русі з Візантійською імперією пройшли еволюцію від конфронтації до співпраці. Протягом ІХ-Х ст. Русь укладає ряд угод, що сприяють розвитку торгівлі з Візантією, утвердженню руської держави на міжнародній арені. Окремо варто розглядати питання прийняття християнства на Русі, а також вплив візантійського Патріархату на розвиток Руської Церкви. У ХІІ ст. спостерігаємо розвиток відносин окремих удільних руських князівств і правителів з Візантією.

Візантійська імперія – східна частина Римської імперії, яка пережила падіння Риму і втрату західних провінцій на початку Середніх віків та проіснувала до завоювання Константинополя (столиці Візантійської імперії) турками в 1453 році. Був період, коли вона простягалася від Іспанії до Персії, але основу її завжди складали Греція та інші балканські землі, а також Мала Азія. До середини 11 столітт Візантія була наймогутнішою державою християнського світу, а Константинополь був найбільшим містом Європи. Візантійці називали свою країну «Імперією ромеїв» (грец. «ромей» - римлянин), проте вона надзвичайно сильно відрізнялася від Римської імперії часів Августа. Візантія зберегла римську систему управління і закони, але за мовою і культурою була грецькою державою, мала монархію східного типу, а найголовніше – ревно зберігала християнську віру. Століттями Візантійська імперія виступала як хранителька грецької культури, завдяки їй до цивілізації долучилися слов’янські народи.