Публічно-правові справи щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян відне­сені до його внутрішньої діяльності або виключної компе­тенції

Так, наприклад, відповідно до ч. З ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року^ виключно на пленарних засіданнях міських (міст, де утворені органи внутрішніх справ) рад, крім питань, зазна­чених у частині першій цієї статті, вирішуються такі питання:

1) утворення, реорганізації або ліквідації за погодженням з відповідними головними управліннями, управліннями Мініс­терства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі місцевої міліції;

2) погодження призначення на посади і звільнення з посад ке­рівника місцевої міліції, начальників структурних підрозділів та дільничних інспекторів цієї міліції, пропозицій щодо їх за­охочення або притягнення до відповідальності.

Особливий суб'єктний склад спору. На розгляд адмініст­ративного суду передається не будь-який публічно-правовий спір, а лише такий, у якому хоча б однією із сторін є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня поса­дова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 п. 7 ст. З, ч. 1 ст. 17 КАС України).

Отже, підвідомчість конкретної справи адміністративному суду обумовлюється участю у ній суб'єктів владних повнова­жень, які виконують покладені на них чинним законодавством завдання та функції держави. Чітке відмежування осіб, які на­лежать до суб'єктів владних повноважень від суб'єктів, які та­кими повноваженнями не наділені, має принципове значення для правильного визначення справ підвідомчих адміністратив­ним судам.

Відтак, наведемо коротку характеристику суб'єктів владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність яких можуть бути оскаржені в адміністративному суді.

Поняття суб'єктів владних повноважень нерозривно по­в'язане із державною владою, яка здійснюється в Україні на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції України), але всі гілки влади виконують тією чи іншою мірою управлінські функції (функції внутрішньо-орга-нізаційного управління). Це стосується також Президента Ук­раїни та його Секретаріату, який у широкому розумінні слова також виконує управлінську діяльність'.

Важливою є управлінська діяльність органів місцевого са­моврядування, котрі, хоч і не є державними органами, але їх вплив на управлінську діяльність значний, тим більше, що ряд повноважень державних органів (органів виконавчої влади) може бути їм делеговано, згідно з Конституцією України, За­конами України "Про місцеве самоврядування" та "Про місцеві державні адміністрації

Для нормального та ефективного функціонування будь-якої організації необхідний свій апарат (персонал), який складаєть­ся із спеціально підготовлених службовців. Державні служ­бовці, як відомо, виконують покладені на них обов'язки на постійній чи тимчасовій основі, на підставі, як правило, кон­курсного відбору, залежно від категорії посади. Посада, яку обіймає державний службовець, визначає зміст його діяльності ' правове положення. Від посади залежить обсяг, форми, методи участі державного службовця у практичному здійсненні компетенції того державного органу, в якому він працює'.

Крім державних службовців, залежно від виду організації, виділяють службовців органів місцевого самоврядування, гро­мадських об'єднань, політичних партій і рухів, недержавних (виробничих і невиробничих організацій), релігійних, міжна­родних та інших організацій. Всі вони зайняті суспільно ко­рисною працею. Суспільно корисною працею зайняті також працівники, що забезпечують виховні і освітянські функції, здійснюють правоохоронну діяльність, надають послуги, ство­рюють матеріальні цінності та ін. Вони також є службовцями, але не представляють інтереси держави чи її органів. Близь­кою за змістом до державної є служба в органах місцевого са­моврядування, оскільки це органи публічної (місцевої) влади, а її службовці є представниками цих органів, виконують пуб­лічні повноваження, а в деяких випадках повноваження, деле­говані їм органами місцевої державної влади. Від державних службовців, таким чином, всі інші службовці відрізняються тим, що не наділені державно-владними, публічними повнова­женнями, не служать державі, а служать місцевій громаді, конкретній організації, об'єднанню громадян, парти та ін.^

Таким чином, підвідомчість справ адміністративної юрис­дикції— інститут адміністративного процесуального права, який забезпечує розгляд та вирішення адміністративними су­дами публічно-правових спорів, віднесеніа процесуаіьним зако­ном виключно до їх компетенції, відмежовуючи публічно-пра­вові спори, які належать до компетенції інших судових чи державних органів.

Закріплений ч. 1 ст. 17 КАС України у імперативній формі перелік адміністративних справ, віднесених до компетенції адміністративних судів, є вичерпним і доповненню не підлягає. Тобто таким чином законодавець виключає будь які можливі варіанти розгляду та вирішення вказаних публічно-правових спорів іншими судами чи юрисдикційними органами. Отже, компетентним здійснювати правосуддя щодо публічно-право­вих спорів, закріплених ч. і ст. 17 КАС України, є лише адмі­ністративний суд.

Відтак, класифікуючи підвідомчість адміністративним су­дам публічно-правових спорів, можна зробити висновок, що вона існує лише одного виду — це виключна підвідомчість.