Методичні рекомендації до семінарського заняття. Розгляд першого питання семінару доцільно розпочати з аналізу дохристиянської матеріальної, духовної культури
Розгляд першого питання семінару доцільно розпочати з аналізу дохристиянської матеріальної, духовної культури, яка має величезне значення для формування основної бази української культури. Багата духовна культура наших предків, злившись у єдине русло з християнським ученням, дала світові новий вражаючий продукт - культуру, з якою рахувалися Європа і світ, українську культуру. Жили слов’яни великими групами (родами) у хатах, часто заглиблених у землю, обмащених глиною, побілених. Хата мала сіни, дві кімнати. По суті вони нагадують сьогоднішнє житло селян в Україні. По Дніпру, річках Рось, Сейм, Десна, Сула знайдено багато таких городів-укріплень. На Київщині їх виявлено близько 400, на Волині - 350, Поділлі - 250, Галичині - 100. Городища мали своє військо, охороняли жителів від набігів. Це були адміністративні одиниці. Такою одиницею довгий час був саме рід. Богом над богами в давні часи був Род. За міфологією він живе на небі, дарує життя людям, звірам, птахам. Цей бог зберігався в народній пам’яті дуже довго. Його вшановували ще й у XIX ст. Уважалося, що він є покровителем роду, предків і нащадків, які ще не народжені.
Жіночі божества Рожаниці були покровительками народження і мали таємний зв’язок з космосом, з зірками. Душа людини в уяві наших пращурів - це зірка, яка з’являлась і гасла одночасно з народженням і смертю людини. Рожаниця згодом поділилась на образи Лади і її доньки Лелі. Їх ототожнювали із сузір’ями Великої і Малої Ведмедиці. Владикою світу був Сварог, бог вогню і світла. Від нього походять інші боги - Сварожичі. У трипільський період молилися до домашнього вогню (Овина), Даждь Бог - бог сонця - дослівний переклад сучасною мовою. Даждь — дай і Бог (добро, багатство), тобто давач добра. Тому і тепер ще кажуть: «Дай, Боже, здоров’я», або «Дай Боже». Це колись звучало «Даждь Боже». Останній сніп жита - Дідух - дух Даждь Бога, завжди зберігався в хаті на покуті. Хорсу поклонялись роксолани, йому жертвували хліб, медяники, коржі. Слово «корж» співзвучне зі словом «Хорс», воно означає «коло» по-індоєвропейськи. Стрибог - бог - родоначальник вітрів. Велес (Волос) - бог достатку, торгівлі, «скотний бог». Мокоша - жіноче божество - покровителька жінок. Її сфера - рукоділля, прядіння, ткання. Однак поклонялись їй усі. До нас дійшли вишиті на рушниках зображення цієї богині. Культ Мокоші походить від ще давнішого культу Дани - богині води. Богиня Дана присутня в назвах слов’янських рік. Да (вода), на (нене) - мати води. Слово «Дон» - вода, Данепр, Даністр, або Дунай. Слово «данина» походить від назви жертв богині Дані. Купайло - бог літнього сонця. Ярило - бог, близький до Купайла, але діє тільки навесні. Троян - триєдине божество. Деякі дослідники вважають, що це Ярило, Купайло і Даждь Бог. Інша назва Триглав. Сімаргл - недосліджене божество. Уважають, що це охоронець рослин. У численних зображеннях він сприймається як сторожа дерева життя. В іранців Сі маргл - крилатий собака. Білі кам’яні плити з його зображенням були, наприклад, у Борисоглібському соборі (XII ст.) у Чернігові. Після пожежі 1611 р. вони були зняті. Зображення часто практикуються ювелірами.
Наші предки вірили в існування духів, демонів - лісовик, водяник, русалка, польовик, перелесник, болотяник. Вірили у перевертнів, вовкулак. Міфів є дуже багато. Вони стали основою переказів, фольклору: міф про живу воду, про створення світу з яйця.
Існувало багато свят і обрядів. Були святилища, жертовники, де стояли боги і їм приносили жертви. З прийняттям християнства їх потопили в річках, знищили. Одну з таких пам’яток знайдено в р. Збруч. Чотириликий, всевидящий (Світовид) під одним головним убором бог. Зберігається у Вавельському замку в Кракові. Копії є в Києві і Москві. Крім культових відправ була своя народна творчість, обрядові поезії, пісні календарні (календа - повідомлення, вість про початок зими, весни, літа, потім стали повідомляти про народження Христа; звідси і слова коляда, колядники, а також і календар).
Обряди, пісні були весільні, похоронні, народно-календарного циклу. Свято русаліїв нині злилося зі святом Трійці. Зимові колядки, щедрівки - ці обряди мали магічні функції. Вони і сьогодні збігаються зі святом Нового року, Різдва Христового, Водохрещ.
У другому питанні перш за все необхідно зосередитися на тому, що християнство є релігією письма. Йому притаманне шанобливе ставлення до Слова. А слово - це культура. Священні тексти і весь світ сприймався християнами як книга. Культура набирає книжного змісту. А крім усього, християнство - могутня база язичницького міфологічно-ліричного епосу. На культурно-історичний процес активно впливають два чинники:
- світова інтелектуальна, антична культура, грецька думка;
- язичницька духовна і матеріальна культура.
Володимир хрестив Русь не лише з дипломатичних міркувань та через прагнення прилучитися до імператорської влади, а, звичайно, і з огляду на необхідність входження до світової культури. Завдяки християнству Русь долучилася до світової культури, налагодились інтенсивні контакти з Візантією, Болгарією.
Християнське учення стало головним у формуванні самосвідомості індивіда. Воно, проголосивши принцип всезагальної гріховності, перенесло центр уваги людини на осмислення себе в системі людських відносин, свого місця у світі, своєї відповідальності перед Богом.
Християнство змінило культ сили в язичництві на нові моральні цінності, перш за все любов до ближнього, милосердя, всепрощення. Моральному прогресові сприяли принципи рівності перед Богом. Християнство зберегло обрядовість, основні магічні дії язичництва - молитву, хрещення, причащання. Християнство ввело Русь до складу європейських країн, розширило взаємовпливи в духовній та матеріальній культурі.
Християнство дало ідеї цілісного світу, в якому конкретні прояви буття пов’язані єдиною першопричиною. Це дало можливість і для глибокого освоєння духовної культури людства.
Відповідь на третє питання доцільно розпочати із з’ясування візантійських впливів на культуру Київської Русі. Київська держава одержала від Візантії чимало надбань світової культури. Вона синтезувала в собі і культуру Сходу і культуру Заходу. Освоєння цих культур Україною та внутрішня еволюція культурних надбань поставили культуру держави на провідне місце в Європі. У християнства на той час була монополія на писемність, освіту, архітектуру, живопис, музику. Прогрес цих галузей пов’язаний з оформленням культу і культових відправ (будівництво храмів, богослужебна література).
Храми, монастирі стали осередками освіти, науки, мистецтва. Одним з таких осередків стала Києво-Печерська лавра (міська вулиця, квартал - з грецької), заснована в 1051 р. ченцями Антонієм і Феодосієм. Назву «лавра» монастир отримав у XII ст. Видубицький монастир засновано в другій половині XI ст.
Уже Володимир Великий біля Десятинної церкви збудував школу і брав у бояр дітей, велів вчити їх грамоті, книжним наукам. Відповідно до християнських канонів Бог недоступний до пізнання, але він відкриває себе людям, і це одкровення міститься у Святім Письмі, Біблії, тлумачення якої і є основним шляхом богопізнання. У період Київської Русі існувала вища школа.Перша бібліотека (близько 1000 томів) Софійського собору заснована в 1037 р. Ярославом Мудрим (1019 - 1054). Потім з’явилась бібліотека в лаврі. Однією з найдавніших пам’яток є «Ізборник Святослава» 1073 р. Розвивалась школа в Києві і за Ярослава Мудрого. Учили писати і читати. Була і світська вища школа. У вищій школі поряд з літургійними книгами вивчались історичні, філософські збірники висловлювань античних авторів, географічні і природничі праці, арифметика, граматика, історія, грецька мова. У київському аристократичному середовищі широко вивчались іноземні мови. Згадаємо Всеволода Ярославича, який знав п’ять мов. Освіту могли отримати і дівчата, і юнаки. Анна Ярославна, королева Франції - відома своєю етикою, мораллю, грамотністю. Вона підписувала державні документи підписом, коли вельможі Франції ще ставили під ними хрестики. Янка Всеволодівна, Єфросинія Полоцька влаштовували школи. Киянка Зоя-Євпраксія написала трактат з медицини про лікування мазями.
За короткий час після прийняття християнства культура Київської Русі-України досягла свого розквіту, особливо за часів Ярослава Мудрого. Київ став одним з великих культурних центрів Європи, виникло багато інших культурних центрів. Значного розвитку набули ремесла, іконопис, дерев’яне та кам’яне будівництво.
При розгляді третього питання зверніть увагу на те, що з християнством була тісно пов’язана державна, князівська влада і її адміністративний апарат. Християнські текстологічні, іконографічні канони виконувались безумовно. Ярослав Мудрий 1051 р. скликав собор руських єпископів і поставив митрополитом священика Іларіона, письменника, одного з засновників Києво-Печерського монастиря. Іларіон користувався великим довір’ям Ярослава Мудрого, став його близьким сподвижником, очевидно і духовним наставником. Він допомагав князеві складати його відомий церковний Статут, важливий юридичний і політичний документ, брав участь у створенні «Правди Ярослава», збірника законів давньоруського феодального права.Великим авторитетом користувався Ярослав Мудрий у Західній Європі. Неабияке значення для розвитку культури мали дружні стосунки з римсько-німецькими імператорами Генріхом II, Конрадом II і Генріхом III. Вони часто обмінювались посольствами. Династична дипломатія також давала змогу для культурних взаємовпливів.
Видатною пам’яткою української культури і права була «Руська правда» (1037 - 1039 р.). Вона містила окремі норми «Закону руського», «Правду Ярослава», «Правду Ярославичів», «Устав Володимира Мономаха». Мала три редакції: коротку, широку, скорочену. Ними регламентувались права, захищалось здоров’я і честь, фізична, економічна, моральна безпека вільних представників суспільства й інші аспекти життєдіяльного буття.
Слід наголосити на величезному значенні «Повчання дітям» Володимира Мономаха. Адже в ньому не лише основи нашої педагогіки, української і взагалі слов’янської моралі, у ньому і вихідні принципи нашої політики, людської справедливості і добра.
Мораль Володимира Мономаха - це українські лицарські християнські цінності, які мали великий вплив на розвиток етики, моралі, норм справедливості, дидактики, взагалі культури, на формування її аксіологічних настанов.
Життєвий, культурний досвід народу найглибше відобразився в прислів’ях, обрядах, звичаях, в усній поетичній творчості. Народні мотиви лягли в основу чудових пам’яток української культури - «Слова о полку Ігоревім» і «Велесової книги». Особливості культуротворчих процесів ХІ - ХІІ ст. полягають у тому, що проходив процес ототожнення понять «Русь» і «Україна»; культура будувалася і на документальних, і на міфологічних, і на християнських (біблійних) засадах. Літописці ставили питання: звідки пішла руська земля. Однак уже складалась основа української культури - це мова, звичаї полян, древлян, дулібів і т. д. Зміст, форми розвитку освіти, науки, мистецтва в ХІ - ХІІ ст. формують світорозуміння українців, їх психіку, філософію та педагогіку.
У культурному поступі України дуже цікавим явищем були літописи і серед них «Повість минулих літ», «Київський патерик». Саме Нестор і його наступники створили повну систему її культурно-історичного поступу, чим не може похвалитись жодна з націй.
Перенесені на київську землю, духовні цінності Візантії, її церковні догми, філософія, естетика глибоко трансформувались, переосмислювались, набували зовсім інших рис під впливом національних творчих сил. Найбільше це виявилось у образотворчому та прикладному мистецтві. Наше мистецтво розвивалось у єдиному руслі культури Західної Європи і залишалось переважно культовим. Мистецтво було справою ремісників, справою артільною. У XII ст. в Україні утверджується єдиний архітектурний стиль. Його риси - чіткість ліній, гармонія форм, багатство декору на фасадах. По вертикалі - це ступінчаста центрична композиція, яка створювала враження легкості, спрямованості до неба. Виразною, яскравою, художньо довершеною є П’ятницька церква в Чернігові (XII - поч. XIII ст.). Збудована вона з червоної цегли. Для силуету храму характерна виразність ліній, форм. Сприймається цілісно, об’ємно, витончено і одночасно велично.
Характерною рисою були галерейки, які оточували церкву з трьох боків (крім сходу). Завершували будову одна, п’ять або дев’ять бань округлої, еліпсної або гранчастої форми. Загальні маси, зовнішній вигляд завжди підпорядковувались внутрішнім просторовим формам, навіть дах. Це надавало будовам своєрідності, специфічності, оригінальності.
Ікона - це класична форма українського мистецтва, як для античної Греції була статуя, Єгипту - рельєф, Візантії - мозаїка. Ікони писались на липових і соснових дошках. Дошки покривались левкасом, тонким шаром гіпсу, на який наносились контури малюнка. Фарби, розтерті на яєчному жовтку, були особливо яскраві і стійкі. Головна мета ікони - виховання внутрішньо просвітленої людини. Ікона стає книгою для народу. Внутрішній стан передається через очі, вуста, порухи рук. Людина, споглядаючи ікону, відчуває духовне піднесення, переймає радість і скорботу, аскетизм. Високорозвинутим на Київщині було різьблення по каменю.
Четверте питання семінару присвячене аналізу значення Київської Русі. Київська Русь у своєму розвитку культури перевищувала більшість країн Західної Європи. Контакти між ними здійснювались різними каналами. Найінтенсивнішими вони стали в ХІІ - ХІІІ ст., під час розквіту романського мистецтва на Заході. Почав ослаблятись візантійський вплив і на Русі. Завдяки торгівлі йшов обмін виробами ремесла, прикладного мистецтва. Багато виробів, відлитих з бронзи, ювелірні чаші, підсвічники, різьба по кості з Лотарінгії, Рейнської області виявлені в Україні. Чимало виробів художнього ремесла з Русі потрапило до Франції, Скандинавії і є гордістю цих країн.
Окремі мотиви українського фольклору ввійшли в німецький, скандинавський фольклор. У період Київської Русі особливо розквітають ремесла, виготовлення золотих, емалевих прикрас, виробів з бронзи, скла, використовувалась особлива сталь для виготовлення зброї і кольчуг. Існувало понад 60 ремесел.
Таким чином, Київська держава витворила оригінальну і багатющу культуру. Це був продукт складної взаємодії місцевих традицій, впливів візантійської, римської, західних культур, свого синтезу всіх окремо взятих елементів.
Рекомендована література:
Основна література:(1),(2),(3).
Додаткова література:(3), (4), (7), (8), (14), (15), (17).
Семінарське заняття № 5