Пореформене слов'янофільство

У період підготовки і проведення "великих реформ" активізували свою діяльність слов'янофіли. Правда, творці слов'янофільства (О. Хом'яков, І. Ки-реєвський, К. Аксаков) не дожили до звільнення селян. Слов'янофіли-прак-тики (О. Кошелєв, Ю. Самарін, В. Черкаський) у губернських комітетах і Редакційних комісіях працювали над основними положеннями селянської реформи, взяли активну участь у підготовці та проведенні інших реформ 60-70-х років. Слов'янофіли пропонували свою програму реформ місцевого і центрального управління, розвитку освіти, будівництва залізниць, утворен­ня банків і комерційних підприємств. Подальшого розвитку набула слов'я­нофільська ідея скликання всестанового законодорадчого Земського собору як виразника "громадської думки". Земський собор, не обмежуючи само­державної влади царя, мав стати інструментом "єднання царя з народом" і гарантом від революційних потрясінь.

Після смерті старших слов'янофілів Іван Аксаков (1823-1886) став го­ловним теоретиком цього руху. Ще в 50-ті роки XIX ст. він почав працю-

¹

Росія в другій половині XIX ст.

вати над теорією "Суспільства" ("Общества"), яку в пореформений період поєднав із теорією "Землі і Держави" свого брата Костянтина. Нова теорія одержала повну підтримку всіх послідовників слов'янофілів. "Суспільство", за І. Аксаковим, - це певний соціальний прошарок між урядом і "Землею", який діє в інтересах останньої. "Суспільство" безстанове; живить його на­род через найкращих своїх людей, яких об'єднує висока освіта і культура. "Суспільство" напрацьовує ідеї, які визначають розвиток Росії. Одним із най­важливіших інструментів впливу "Суспільства" на владу є друковане слово. Тому у своїх друкованих виданнях - газетах "День" (1861-1865), "Москва" (1867-1868), "Русь" (1880-1886) - І. Аксаков проповідував ці ідеї.

Однією з провідних у публіцистичних працях та практичній діяльнос­ті І. Аксакова була слов'янська ідея - єднання усіх слов'ян навколо Росії. Наприкінці 50-х років Аксаков став одним з організаторів і керівників Мос­ковського слов'янського комітету, а 1867 р. - одним з організаторів Слов'ян­ського з'їзду в Москві, де закликав представників зарубіжних слов'ян до єднання з Росією. З початком балканської кризи середини 70-х років на сто­рінках своїх видань він гаряче обстоював вступ Росії у війну проти Туреч­чини, а саму російсько-турецьку війну 1877-1878 р. називав "історично по­трібною" та "народною".

Близьким до слов'янофілів було "почвенничество " (від "почвьі" - ґрунт, основа для створення, виникнення чогось) - суспільно-літературна течія, що сформувалась на початку 1860-х років навколо редакцій журналів "Вре-мя" та "Зпоха", які видавали М. Страхов та брати М. та Ф. Достоєвські. "Поч-венники" проповідували ідею самоцінності російського народу і розглядали його як "втілення доброчесності". Вони закликали подолати "розрив" між осві­ченим суспільством і народом, проповідували особливу місію російського православного світу, який покликаний "врятувати людство і дати нові форми життя та мистецтва".

І слов'янофіли, і "почвенники" прихильно сприйняли працю "Росія і Європа" (1871) члена Петербурзького слов'янського комітету Миколи Да-нилевського (1822-1885), відомого на ту пору природодослідника. Поши­ривши на людські спільноти дію законів природи, Данилевськии висунув теорію "культурно-історичних типів", або цивілізацій. Під цим терміном Да­нилевськии розумів народи, об'єднані спільністю мови і культури. Виходя­чи із своєї теорії, він стверджував, що через етнографічні, релігійні та істо­ричні особливості слов'янство творить особливий культурно-історичний тип, або цивілізацію. Саме слов'янська цивілізація прийде на зміну європейсько­му, романо-германському типові, потенціал якого вичерпується, наголошував він. Центральне місце в новій, слов'янській цивілізації належатиме Росії, інші народи матимуть змогу самостійно розвиватися всередині цього куль­турно-історичного типу. Головною метою політики Росії, вважав Данилев­ськии, має стати боротьба за створення слов'янської федерації, до складу

якої після розпаду Ту] народами увійдуть так

Своїм учителем мислитель - Костянії для втілення слов'янс концепцію "візантиз>. в'янство" (1876) та ні: державність і культур' самодержавною форм клало початок російсь явився згубним і руш тунок держави і наці інакше пророкував Ро

Поширення соці ставників слов'янофіл ства, ідеологами яких

Розділ 3. З

Після поразки ними європейський! сійським дипломатам моря (1871), однак зу ристь виявилось не ~ турецька війна 187"-

Загострення рс. ків показало 4™="' сії. Підписаний на по нансову залежність Р у разі воєнного конф активізація її по. ' важливі стратегічні кою експансією в

У підсумку, родне становище, це було у першій

1.

У перші роки завданнями після Кримської

Зовнішня політика

якої після розпаду Туреччини та Австро-Угорщини поряд із слов'янськими народами увійдуть також греки, румуни й угорці.

Своїм учителем вважав Данилевського інший самобутній російський мислитель - Костянтин Леонтьєв (1831-1891). У пошуках суспільної ідеї для втілення слов'янського культурно-історичного типу Леонтьєв створив концепцію "візантизму", основні ідеї якої виклав у праці "Візантизм і сло­в'янство" (1876) та низці статей. Він був переконаний у тому, що російська державність і культура тісно пов'язані з візантійськими засадами, насамперед самодержавною формою правління і православ'ям. Царювання Петра І по­клало початок російській культурно-політичній двоїстості, вплив Заходу ви­явився згубним і руйнівним для держави й народу, стверджував він. Поря­тунок держави і нації Леонтьєв убачав у відновленні засад "візантизму", інакше пророкував Росії "соціалістичний експеримент" і крах державності.

Поширення соціалістичних і ліберальних ідей зумовило зближення пред­ставників слов'янофільських кіл із захисниками непорушності самодержав­ства, ідеологами яких виступали К. Побєдоносцев і М. Катков.

Розділ 3. Зовнішня політика

Після поразки в Кримській війні, орієнтуючись на союз із централь­ними європейськими державами - Німеччиною та Австро-Угорщиною, ро­сійським дипломатам вдалося домогтися скасування нейтралізації Чорного моря (1871), однак змінити режим проток Босфору і Дарданелл на свою ко­ристь виявилось не під силу. Не принесла бажаних результатів і російсько-турецька війна 1877-1878 р.

Загострення російсько-німецьких суперечностей від середини 80-х ро­ків показало ненадійність "Союзу трьох імператорів" як гаранта безпеки Ро­сії. Підписаний на початку 90-х років союз Росії та Франції послаблював фі­нансову залежність Росії від Німеччини і забезпечував їй підтримку Франції у разі воєнного конфлікту. Подальше просування Росії в Середню Азію та активізація її політики на Далекому Сході мали на меті не тільки придбати важливі стратегічні та економічні території, але були зумовлені й англійсь­кою експансією в цих регіонах.

У підсумку, наприкінці століття Росії вдалося поліпшити своє міжна­родне становище, однак домогтися відновлення колишньої ролі в Європі, як це було у першій половині XIX ст., не вдалося.