Переді мною розстелився степ, усіяний могилами. Переді мною красувалася моя прекрасна, моя бідна Україна в усій непорочній меланхолійній красі своїй... І я задумався

Щоденник. 1.07.1857.

Був я уторік на Україні – був у Межигірського Спаса. І на Хортиці, скрізь був і все плакав, сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями, бодай вони переказилися.

Лист до Я Кухаренка, 26.11.1844.

Новий підхід до історичного минулого:

у минулому шукає відповіді на сучасні проблеми. Ставлячи питання: чому?, за яких умов?, як? Україна втратила свою незалежність, Ш. прагнув осмислити трагедію сучасності і майбутні перспективи укр. народу.

Еволюція світогляду Þ взаємодія у творах трьох часових планів:

v героїчного минулого,

v ганебного сучасного,

v вільного майбутнього.

Перший період	Період “трьох літ ”
Найбільш розвинений план героїчного минулого	Минуле стає претекстом, поштовхом для звинувачення сучасників у рабській покорі (В.Смілянська). Основний ідейний зміст: політична критика сучасного, ведеться або відверто – прямим обвинувачення суспільства, або езопівською мовою. Поряд з історичним минулим більше розвивається план майбутнього, виражений у формі неминучої народної помсти та вільного щасливого життя на визволеній землі.

“Холодний Яр” (1845)

Продовження розробки розпочатої у “Гайдамаках” дискусії про роль Коліївщини в українській історії:

відсіч реакційним історикам (напр., А.Скальковському і його книзі “Набіги гайдамаків на Західну Україну у ХУШ ст. (1733-1768)”: зобразив гайдамаків у вигляді “злодіїв-розбійників” і стверджував, що ніби на славну Запорізьку Січ “лягла вічна пляма неслави, записана на багатьох сторінках польських і рос. Історій).

Майже цитуючи опонента, поет, не дбаючи про етикет, відповідає:

Гайдамаки не воины,-

Разбойники, воры.

Пятно в нашей истории…»

Брешеш, людоморе !

За святую правду-волю

Розбойник не стане

Не розкує закований

У ваші кайдани

Народ темний…

Все частіше і послідовніше у поета - не лише розвінчання соціальної несправедливості і її носіїв та апологетів-ідеологів, а суворе попередження і пряму пророча погроза:

Стережіться ж,

Бо лихо вам буде,

Тяжке лихо!…

Бо в день радості над вами

Розпадеться кара,

І повіє огонь новий

З Холодного Яру!

Поет підходить до минувшини з позиції наслідків історичних подій для сучасного життя. Він осмислює минуле, філософствує щодо історичного часу, змін тощо.

“Великий льох ”(1845)

Жовтень 1845 р., Миргород – закінчив.

Безпосередній поштовх до написання – враження від археологічних розкопин, алегорично переосмислених у контексті привласнення російською офіційною ідеологією української минувшини.

Роздуми поета про минуле й майбутнє свого народу,втілені в складну драматичну композицію й насичену символікою поетичну мову, набули історіософської і трансцендентної глибини.

І.Дзюба. Тарас Шевченко… - С.269

Своєрідне дослідження причин трагедії України.

Зупиняється на найбільш значимих для України подіях, що мали трагічну розв’язку.

Жанрова природа

Містерія. - жанр релігійної драми у давній літературі був дуже популярним, йдеться в ній про одне з священних таїнств – народження, смерть і воскресіння Христа. Ці три події були композиційними центрами цих творів. У м. часто використовували алегорію.

З часом сюжет змінюється з біблійного на світський, зокрема історичний.

У ХІХ ст. містерія перетворюється в романтичний алегоричний драматичний твір, для якого характерні поєднання фантастичного з реальним, таємничість і філософічність (“Каїн” Байрона, “Дзяди” Міцкевича, “Іжорський” Кюхельбекера, “Великий льох ” Т.Шевченка).

Не випадково обирає форму містерії:

v змога переносити події в різні плани та в різні місця та обставини минулого і сучасного поетові життя, досягти гостроти конфліктів, розв’язку яких подано у формі трагічних зламів.

v можливість використання символічної мови і алегорій.

v в основі твору - мотив таїнства відкуплення українського народу аналогічно до найпопулярніших середньовічних містерій, сюжетом яких було таїнство відкуплення Христом людського роду, найчастіше зображене в сценах народження Месії чи розп’яття і воскресіння Ісуса Христа. У творі всі події пов’язані з пошуками скарбу гетьмана Б.Хмельницького, захованого в льоху в колишній резиденції гетьмана в Суботові.

Виходячи з того, що Україна як держава оформилась після перемоги визвольної війни під проводом Б.Хмельницького, поет усі події, що відбуваються в творі, пов’язав з ім’ям цього діяча.

Суботівський льох, де заховано тлінні останки великого гетьмана – будівничого укр. держави, асоціювався в поетовій уяві з образом великого скарбу, сховища, в якому начебто зберігаються найбільші народні цінності ідейно-духовного порядку, де, мовляв, заховано саму ідею вольності і незалежності України.

В основу цього сюжету лягли нар. легенди і перекази, пов’язані з таємничістю “Великого льоху ” – “позамиканими ” там правами нації.

В оцінці явищ іст. минулого Шевченко виходив із сучасного йому стану України.

Замислюючись над трагічною долею України, Ш. згідно з нормативними правилами і духом містерії, пропонує розв’язку шляхом таємного розкопання Великого льоху, в якому, за народними переказали, заховано скарб, що символізує державну незалежність, волю і славу України, які здобував Хмельницький.

Аналіз причин, що призвели до такого становища, і показ етапів знищення України-держави:

1. Угода Богдана з царем.

2. Довіра Петрові.

3. Схиляння перед деспотизмом Катерини П і байдужість народу до політичних подій і його рабська покірність долі.

Звертаючись до сучасності, показує наслідки панування московської влади на Україні в символічному розкопанні малого льоху представниками імперської влади, в якому знайшлися лише заржавілі кайдани, гниле корито і черепок – ось що залишилося від квітучої держави.

Композиція

Принцип троїстості: три частини, в кожній – три діючі особи.

Симетрію частин підкреслено «автономністю» змісту і настрою їх.

І частина – «Три душі» - «монологічна» (послідовна сповідь трьох душ).

ІІ частина – «Три ворони» - «діалогічна».

ІІІ частина – «Три лірники» - «полілогічна»

Система образів

Образ льоху:

Варіація і поглиблення символу могили: або історична пам'ять народу й нагадування про героїчне минуле, або докір забудькуватим сучасникам, або марнота людських зусиль перед плином часу, або погубленість України.

Асоціюється з образом великого скарбу, сховища, в якому начебто зберігаються найбільші народні цінності.

Там захована ідея державної вольності і незалежності України.

Три душі:

Пташки[3] білі, прилетіли до Суботова, сіли на похиленому хресті Богданової церкви.

Покутують гріхи, які колись ще молодими вчинили несвідомо:

Перша– Пріся (з лат. давня, бувала) – з часів Богдана Хмельницького, підліток, дозріваюча дівчина (як і тодішня держава). Живе в Суботові.

Друга– недоліток, Іван Мазепа, Батурин. Напоїла коня Петрові І. Вмирає не лише вона, але й всі, хто п’є воду.

Третя– немовля. Катерина ІІ. Береги Дніпра (столиць вже немає):

Чи я знала, ще сповита,

Що тая цариця –

Лютий ворог України.

Голодна вовчиця!..

Шевченко сказав… про безмірність бід, заподіяних Україні спершу гетьманом, а потім російськими царем і царицею, - і про непрощенність будь-якої причетності до них, будь-якої, хоч і мимовільної, солідарності. В такий спосіб Шевченко висловив міру свого стражденного переживання історичної кривди, завданої Україні, - кривди, яка не лишається в минулому, а вросла в майбутнє України.

Втім, і несвідомість, яку собі в оборону виставляють усі три душі, - не таке вже й важливе виправдання, а може, й навпаки, бо йдеться не про особисту несвідомість, а про колективну – те, що пізніше в політології дістане назву відсутності чи недостатності національного самоусвідомлення. Це три історичні стани національної несвідомості: тих, хто підтримав Переяславську раду; тих, хто зрадив Мазепу і допомагав Петрові нищити Україну; тих, хто сприяв Катерині ІІ у ліквідації Запорозької Січі, Гетьманщини та в запровадженні кріпацтва.