Первіснообщинний лад на території україни

1. Біля села Королево на Закарпатті були виявленні найдавніші сліди перебування людини на території України, які датуються від 600 тис. до 1 млн. років тому.

Для Європи це досить ранній час появи людини. Це була доба палеоліту. Палеоліт (давній кам'яний вік) тривав від появи людини до IX тис. до н.е. Протягом палеоліту відбувалися зміни фізичного типу людини: пітекантроп (архантроп) - 1 млн. - 150 - 100 тис. років тому; неандерталець (палеоантроп) - 150 - 100 тис. - 40 - 30 тис. років тому; кроманьйонець (неоантроп) - 40 - 35 тис. років тому і по сьогодні. Можна виділити такі етапи палеоліту: ранній (пітекантроп, неандерталець) і пізній (кроманьйонець). У палеоліті знаряддя праці виготовлялися з каменю, дерева, кістки, рогу. Основними видами діяльності давніх людей були полювання та збиральництво.

Доба палеоліту характеризується льодовиковими періодами (зледеніннями) в історії Землі: 1) 1 млн. - 700 тис. років тому; 2) 500 тис. - 350 тис. років тому; 3) 250 тис. - 100 тис. років тому (цей був найбільший і єдиний з усіх досяг півночі України та дійшов до Карпат і по Дніпру (до Дніпропетровська)); 4) 80 тис. - 12 тис. років тому (цей був найхолодніший).

Під час льодовиків відбувалася зміна клімату, флори та фауни. Під час останнього льодовика основний ландшафт в Україні представляли на півночі - тундра і лісотундра, а на півдні - холодний степ, де панували холодолюбні тварини - мамути, північні олені, бики, дикі коні та ін. Чорне море було озером.

В умовах різкого похолодання виникла потреба у використанні вогню, одягу, житла. Усе це вже вміли робити неандертальці. У пізньому палеоліті сформувалася родова громада - материнський рід, нова більш досконала форма соціальної організації людського суспільства. До цього існували різні форми дородових громад, починаючи від первісного людського стада. Також у цей період простежуються початки мистецтва та релігійних вірувань.

Усього в межах України виявлено більше тисячі пам'яток доби палеоліту. Завершення льодовикового періоду стало заключною межею палеоліту.

2. Мезоліт (середній кам'яний вік ) датується IX - VI тис. до н. е. На початку мезоліту відступив на північ і поступово розтанув льодовик, сформувалися сучасні природно - кліматичні умови в Україні, а саме: сучасний клімат, флора та фауна, оформилася сучасні ландшафтні зони - ліс, лісостеп, степ. Досконалішими стали кам'яні знаряддя праці (поява мікролітів).

Провідною галуззю господарювання було полювання, але за більш сприятливих умов життя поступово зростає чисельність населення, що разом зі зміною об'єктів полювання призводить до кризи мисливського господарства. Потреба здобувати більше їжі зумовлює необхідність підвищити ефективність полювання. Тому в мезоліті винайшли лук та стріли і приручили собаку. Необхідність повніше використовувати природні ресурси своєї території призводить до того, що зростає роль збиральництва, розвивається рибальство, а це спричинює наприкінці мезоліту появу зародків землеробства та тваринництва. Всього в Україні виявлено майже тисячу пам'яток мезоліту.

3. Неоліт (новий кам'яний вік) тривав у VI - IV тис. до н. е. У неоліті відбувся перехід від привласнюючих форм господарювання (полювання і збиральництва) до відтворюючих форм господарювання (землеробства і тваринництва), який дістав назву „неолітична революція". За наслідками в подальшому розвитку людства це дійсно була революція. „Неолітична революція" заклала передумови для переходу людства до етапу цивілізації. Цивілізацією вважатимемо етап в розвитку людства, коли існують класове суспільство, держава та все їм супутнє. Цивілізаційні ж процеси - це процеси становлення та розвитку класового суспільства і держави, тобто процеси державотворення і класоутворення. Держава утворюється зі становленням класового суспільства, з появою класів, які з'являються в умовах розкладу родового ладу, до чого призводять якісні зміни в розвитку продуктивних сил, їх стрімке зростання. Поштовх цьому й дала „неолітична революція".

У неоліті визначилася нерівномірність в розвитку людства в Україні. Північні племена були ще мисливсько - рибальськими, тобто мезолітичними. А південно - західні племена вже землеробсько - скотарськими. У неоліті різко прискорюється прогрес в розвитку людства - з'являється керамічний посуд, винайдені були прядіння та ткацтво, досконалішою стала обробка каменю з використанням нових прийомів (розпилювання, шліфування, свердлення).

Нові форми господарювання, особливо землеробство, потребували більш досконалих і продуктивних знарядь праці. Виникла потреба в новому матеріалі, з'являються металеві вироби. В історії людства починається доба металів.

4. Енеоліт (мідно - кам'яний вік) тривав у IV - III тис. до н. е. В енеоліті в Україні поширюється землеробство і скотарство.

Самою знаменитою в Україні в енеоліті є трипільська культура, яка існувала у IV - першій половині III тис. до н. е. У добу розквіту вона займала майже всю Правобережну Україну. Основним заняттям її населення було землеробство, для свого часу досить розвинене. У трипільців була чудова кераміка („культура мальованої кераміки"). Виявлені гігантські поселення трипільців площею 300 - 400 га, з більше як 2000 жител, 25000 мешканців, двоповерховими будинками. Ці поселення науковці умовно називають „протомістами".

На пізньому етапі відбулася зміна клімату, який став більш посушливим, що підірвало економічну базу існування трипільської культури. Землеробство занепадає, підноситься роль скотарства. Біднішою стає матеріальна та духовна культура трипільців. До загибелі ж трипільської культури спричинила агресія сусідніх племен.

Існує гіпотеза, що трипільці - це предки українців, але за даними антропології трипільці не можуть бути прямими предками сучасних українців. Для свого часу трипільська культура досягла високого рівня розвитку і мала сильний вплив на сусідні племена та народи. До того ж трипільська культура є спорідненою землеробським культурам Близького Сходу та Балкан, відгалуженням яких вона була. На етапі розквіту вона не поступалася в розвитку землеробським культурам Передньої Азії, на базі яких утворилися перші цивілізації в історії людства. Але цивілізаційний потенціал трипільської культури, зародки якого можливо вже виявлялися, не реалізувався внаслідок вже названих причин.

5. У бронзовому віці, який тривав у III - на початку I тис. до н. е., в степу затвердилося кочове скотарство. Тим самим визначилися дві основні природно - економічні зони в Україні - землеробський Ліс і скотарський Степ. Так визначилося протистояння між землеробами і кочовими скотарями, яке тривало в Україні до XVIII ст. В добу бронзи, як в скотарських (ямна, катакомбна, зрубна) культурах, так і в землеробських племенах, чіткіше починають визначати себе цивілізаційні процеси.

На терені України стародавні люди з’явилися (за різними даними) від 1 млн до 300 тис. років тому. Найвірогідніше, що найдавніші люди (архантропи) прийшли на територію України з Передньої Азії через Кавказ та Балкани.

Найдавніша епоха в історії людства визначається як кам’яний вік. Він поділяється на три періоди: палеоліт (від 1 млн р. до X тис. до н.е.), мезоліт (IX-VI тис. до н.е.) і неоліт (VI-IV тис. до н.е.). Кам’яний вік тривав на території України від 1 млн р. до н.е. до З тис. р. до н.е. Кам’яним він називається тому, що основними знаряддями праці були вироби з каменю, які поступово вдосконалювалися.»» Це вдосконалення призвело до першого поділу праці, коли з’явилися знаряддя праці різного призначення. За допомогою тертя люди навчилися добувати вогонь, що стало справжньою революцією у їхньому житті, оскільки це зробило їх менш залежними від природи і сприяло кращому забезпеченню існування (тепло, термічна обробка їжі). Це сталося близько 100 тис. років тому.
«”Найдавніші стоянки людей на території України знайдені археологами поблизу м. Амвросіївка Донецької обл.*та біля с. Лука-Врублівецька Хмельницької обл.

Першою суспільною організацією людей було первісне стадо, потім на зміну йому-близько 40 тис. років тому—прийшла матріархальна родова община.«Основним осередком суспільства став рід-група кровних родичів по материнській лінії, оскільки при груповому шлюбі інакше визначити спорідненість було неможливо. Крім того, жінки посідали провідне місце і в суспільному виробництві (гончарство, ткацтво), збиранні їстівних рослин.

‘Близько 40 тис. років до н.е. з’являється людина сучасного фізичного типу-«людина розумна» ‘-homo sapiens («кроманьйонець» -від назви печери у Франції, де були вперше знайдені рештки такої людини). У цей же час виникають перші форми світогляду у вигляді релігійних вірувань: анімізму (віра в те, що живі і неживі предмети мають душу); тотемізму (віра в походження людей від єдиного предка – тварини чи птиці); магії (чаклування); фетишизму (віра в надприродні властивості предметів).

У період мезоліту відбулися суттєві зміни в озброєнні людини: з’явилися лук і стріли, і зі знарядь праці було винайдено сокиру, долото, гачки для рибальства, сіть, човни, видовбані з дерева. Особливо важливе значення мало впровадження лука-складного, як на той час, механічного знаряддя, що дало змогу полювати на звірів на відстані і зменшити кількість мисливців, вивільнивши їх для інших робіт. Почалося приручення диких тварин: спочатку-собаки, потім-свині.

У період неоліту відбулася так звана «неолітична революція»-перехід від присвоюючих форм господарства до відтворюючихг Раніше основними формами економіки були мисливство, рибальство і збиральництво, коли люди присвоювали продукти природи. Тепер вони почали їх відтворювати за допомогою розвитку скотарства і землеробства. Це був якісно новий етап у розвитку людства, коли воно вийшло з «колиски» господарювання і перейшло до свідомого виробництва продуктів харчування. Із цього починається відлік людської цивілізації. Наслідком неолітичної революції стало не лише еуттєве зростання продуктивних сил, але й помітне покращення умов життя, збільшення харчових запасів, тривалості життя (до 30-32 років). Відбувається перший «демографічний вибух», і населення Землі зростає з 5 млн до 80 млн

Змінилася організація суспільного життя. Надлишки продуктів сприяли відокремленню парної сім’ї, оскільки вже можна було прожити не лише за допомогою колективного господарювання, але й сімейного.
Кам’яний вік займає більше ніж 99 % історії людства.’Перехідною епохою від кам’яного до металічного періоду був енеоліт»-мідно-кам’яний вік, коли, поряд із кам’яними, почали виробляти знаряддя з міді (ПІ-ІІ тис. до н.е.). Перехід до використання металу-одна з найважливіших віх в історії людства^На території України в цей час проживали племена, культура яких відома під назвою «трипільської» (від с. Трипілля Київської обл.). Сільське господарство у трипільців було вже на досить високому рівні. Землю обробляли за допомогою дерев’яної сохи (Орне землеробство, а не мотичне, як раніше). Урожай збирали серпами з крем’яними лезами, розмелюючи потім зерно ручними кам’яними зернотерками. Високого розвитку досярло гончарство-виробляли посуд із тонкими стінками, добре випалений, з багатим орнаментом. Відомо їм було вже і ткацтво. ^Трипільці застосовували (вперше в Україні) механічний предмет-свердло.* 4 На зміну енеоліту прийшов бронзовий1 вік (II тис. до н.е.), коли люди навчилися виробляти бронзу (сплав міді з оловом)-перший штучний сплав, знаряддя з якого мали перевагу над кам’яними. Відбувається перший великий суспільний поділ праці-відокремлення скотарства від землеробства/’ Розподіл праці між орачами і скотарями передбачав необхідність обміну продуктами праці, тобто примітивної торгівлі, яка оперувала відтепер не лише злаками (ячмінь, пшениця, просо, жито) і м’ясом, але й металевими виробами та сіллю. Це призвело до того, що на зміну матріархату приходить патріархат, оскільки чоловіки починають відігравати більшу роль у металургії та скотарстві.* Рід тепер складається з ряду сімей, споріднених по батьківській лінії.рРодові общини об’єднувалися в племенаг Вони займали певну територію, мали свою мову, звичаї, управління, в На чолі племен’ стояли ради родових вождів-старійшин, які обиралися 5 найавторитетніших осіб. Для розв’язання найважливіших питань скликалися збори всього племені. Ради старійшин вирішували спільні питання, розподіляли між родами племені ділянки для полювання і скотарства, землі для обробки і побудови житла.

Поступово первісне суспільство вступає у період розкладу, оскільки як основний його осередок виділяється патріархальна сім’я^ви-никає поділ общинників на, багатих і бідних (майнова і станова* нерівність), з’являється приватна власність, що було дуже важливим явищем в історії людства. На зміну родовій общині кровних родичів приходить сусідська (територіальна), де родинні зв’язки змінилися спільністю території і господарського життя. Ці процеси посилилися в часи залізного віку (1 тис. р. до н.е.), коли використання заліза, твердішого від бронзи, призвело до ще одно-” го великого суспільного поділу праці-ремесло відділяється від землеробства і стає самостійною галуззю. Активно йде процес етногенезу, тобто утворення народів за рахунок об’єднання племен. Формується цивілізоване суспільство, яке характеризується існуванням спільнот людей із певною ієрархією, суспільним поділом праці в різних галузях, наявністю знарядь пра^ ці певної досконалості, виникненням світогляду, певної культури (розвиток мови і початків писемності), появою приватної власності.

Розвиток людини на території України відбувався в основному за тими самим напрямками, що і в інших регіонах. Заселення сталося близько 1,5 млн. років тому. Вивчивши археологічні пам’ятники, пов’язані зі знаряддями праці, на основі матеріалу, з якого вони зроблені, виділяють декілька значних періодів розвитку первісного ладу (їх за традицією називають віками): кам’яний (його складають палеоліт, мезоліт, неоліт), мідно-бронзовий, залізний. Деякі дослідники після кам’яного вміщують перехідний вік – мідно-кам’яний (енеоліт).
Палеоліт тривав від появи першої людини на наших теренах близько 1,5 мільйона років тому до 10 тис. років до н. е. В його ранній період первісна людина вміла виготовляти примітивні засоби праці з каменю та дерева (загострені гілки, шкребачки, рубила). Основними заняттями людини були збиральництво та полювання. Соціальною формою існування за раннього палеоліту виступало людське стадо, оскільки лише колективне буття давало можливість вижити у складних кліматичних і природних умовах. Жили люди того часу в печерах або хижах із дерева та кісток мамонта.
Археологи знайшли сліди перебування людини періоду раннього палеоліту недалеко від с. Королеве у Закарпатській області, у районі м. Амвросіївка у Донбасі, у с. Лука-Врублевецька на Житомирщині.
За середнього палеоліту (150 тис. – 40–35 тис. років тому) з’явився неандерталець – людина нового фізичного типу, найважливішим досягненням якої є використання вoгню, що значно зменшило її залежність від природи. Пам’ятки середнього палеоліту вчені виявили у с. Молодово Чернівецької області, у Криму, у басейні річок Дністра і Десни.
На зміну неандертальцеві в епоху пізнього палеоліту прийшов кроманьйонець – „людина розумна”, яка вже є не просто споживачем дарунків природи, але й виробником знарядь праці. З’явилися різці, вістря стріл, кістяні гарпуни. Будувалися землянки. Важливі зміни відбулися і в соціальній організації – на зміну первісному стаду приходить родова община з колективною власністю на засоби виробництва. Родинні зв’язки визначалися за материнською лінією, отож є підстави твердити про виникнення у цей період матріархату.
Удосконалення житла і виникнення шитого із шкір одягу значно розширили територію розселення первісної людини. Свідченням цього є стоянки пізнього палеоліту практично на всій території України – Мізинська – на Десні, Рилівська, Межиріч і т. д.
У період пізнього палеоліту постали релігія (ритуальні дійства) і палеолітичне мистецтво (магічні малюнки, різьблення по кістці). Язичницька релігія виникла у вигляді чотирьох основних форм: анімізму, тотемізму, магії і фетишизму.
Близько 10–11 тис. років тому палеоліт змінився мезолітом.
Зникли льодовики, природа Європи набула близького до сучасного вигляду, вимерли мамонти, носороги. Людина винайшла лук і стріли. Основними різновидами господарювання були полювання, рибальство, почалося приручення тварин – спершу собаки, згодом – свині.
З мезолітичних стоянок можна відзначити хоча бЖуравську – на Чернігівщині, Фатьма-Коба і Мурзак-Коба – у Криму, Гребеники – в Одеській області. В цю епоху, згідно пам’яток матеріальної культури, вже можна виділити окремі етнокультурні області.
Наприкінці мезоліту відбувся поступовий перехід від збиральництва і полювання до землеробства і скотарства, які остаточно розвинулися в епоху неоліту (VII–IV тис. до н. е. ). Це був перший суспільний поділ праці. Саме цей період вважають розквітом первісного ладу, тому що вже постало продуктивне господарство. Винайдені шліфування і свердління каменю, з’явилися штучні матеріали (обпалена глина), а потім – тканина. Відбувся перехід від привласнюючого до відтворюючого господарювання. Цей процес отримав назву „неолітичної революції”.
Сусідська община змінила родову організацію людей. Натомість матріархату постав патріархат. Сьогодні відомі понад 500 неолітичних поселень у басейнах річок Десни, Дністра, Південного Бугу, Прип’яті та інших регіонах України.
Енеоліт – перехідна епоха від кам’яного до мідного віку (VI–III тис. до н. е.) – пов’язаний перш за все з корінними змінами в житті людини: опануванням металів. У цей період на території України сформувалися дві основні групи племен: землероби – на Правобережжі і скотарі – на півдні та південному заході. Це свідчило про перший суспільний поділ праці. Використовуючи тяглову силу худоби, люди почали збирати більший врожай, що зумовило виникнення надлишків сільськогосподарської продукції, майнової нерівності та обміну продуктами. Таким чином виділилася родоплемінна верхівка, яка, привласнюючи результати праці гурту, поступово зосереджувала у своїх руках владу над ним.
Найбільш вивченою археологічною культурою цієї епохи є трипільська. Саме в с. Трипілля Київської області київський археолог В. Хвойка віднайшов перше таке поселення. До сьогоднішнього дня „відкритими” лишаються питання походження трипільців, хронологічних рамок їхньої культури, і, частково, території, яку вони заселяли.
Сучасні археологи визначають приблизні рамки існування трипільської культури початком IV – кінцем III тис. до н. е. Територія, заселена трипільцями, пролягала від Словаччини та Румунії до Слобідської України, від Чернігова до Чорного моря. Стосовно походження, то більшість археологів вважають, що основу Трипільської культури на її ранньому етапі складали балканські землеробсько-скотарські племена. Трипільці, які поселились на Правобережжі України, були фактично найдавнішими хліборобськими племенами. Обробляючи землю дерев’яним плугом з ка-м’яним або кістяним лемехом, вони вирощували пшеницю, ячмінь, просо. Зерно мололи за допомогою простих кам’яних жорен. Окрім цього, трипільці розводили дрібну рогату худобу та коней, свиней. Селились трипільці у басейнах річок. На сьогодні археологами вивчено декілька великих поселень (від 10 до 20 тис. мешканців) – Майданецьке, Доброводи, Талянки (на Черкащині). Населення жило у стаціонарних чотирикутних глиняних одно- двоповерхових будинках з кількома кімнатами.
На надзвичайно високому рівні у трипільців знаходився розвиток гончарства. Посуд виготовлявся у спеціальних гончарних печах, а потім фарбувався білою, червоною і чорною фарбами характерними візерунками. Розвивалося ткацтво.
Археологічні знахідки свідчать про зв’язки трипільських племен із Малою Азією, Кавказом.
Розвиток знарядь праці із сплаву міді та олова – бронзи був головним досягненням цієї епохи, яке зумовило зміни суспільних відносин. Застосування більш міцного металу – бронзи дало можливість значно вдосконалити транспортні засоби, знаряддя виробництва.
Подальшого розвитку набули різні ремесла: гончарне, каменярське, бронзоплавильне. Відбувся другий суспільний поділ праці – відокремлення ремесла від землеробства (третій пов’язаний із відокремленням торгівлі). Суспільство поступово перейшло від первісного ладу до епохи соціального розшарування. Це не могло не зумовити зіткнення між племенами і всередині племен.
Бронзова епоха на території України була фактично завершальною стадією первісного ладу.
У І тис. до н.е. на території України з’явилися перші залізні знаряддя праці. До цього часу вона була заселена різною за походженням людністю. Тут жили, зокрема, пращури слов’ян – місцеві землеробські племена. Згодом на українські землі прийшли кочівники. Першими з них були кіммерійці, які належали до іраномовної групи населення. Ввони вже опанували технологію залізоробного виробництва з болотяних руд. Основна суспільна діяльність кіммерійців була пов’язана з військовими походами, які сягали країн Малої та Передньої Азії. Мобільні вершники, озброєні залізною зброєю, ці завойовники були значною військовою потугою. Кіммерійці не мали постійних осель. Вони об’єднувалися у племена, а ті, в свою чергу, у союз племен на чолі з вождем. Саме на даному історичному етапі військові кочові племена, які з’явились на території України, на нашу думку, загальмували позитивний процес відокремлення ремесла від землеробства, відкинули поступальний розвиток суспільства дещо назад.
Наприкінці VII ст. до н. е. кіммерійців витиснули з території України іраномовні племена скіфи, які мали чисельну перевагу, були краще зорганізовані та військово вишколені. Очолювали племена скіфів царі з необмеженою владою.
Видатний давньогрецький історик Геродот вирізняв серед них царських скіфів, скіфів-кочовиків, скіфів-орачів і скіфів-землеробів. Перші жили на берегах Азовського моря та у степовому Криму, кочовики – у степах Наддніпрянщини, землероби – у лісостеповій зоні, орачі – між Дніпром і Дністром. Окрім військових походів, скіфи торгували з грецькими колоніями у Причорномор’ї. В обмін на зерно, хутра, віск, мед, а особливо рабів скіфи отримували вино, зброю, предмети розкоші.
Наприкінці VI ст. до н. е. скіфи сформували свою державу, поділену на три частини, кожен з керівників якої був верховним царем. На чолі цих царств перебували представники єдиної династії, що, безумовно, зміцнювало таку державу.
З-поміж військових успіхів скіфів варто особливо зазначити перемогу над перським царем Дарієм. Скіфські воїни вирізнялися, за словами Геродота, нечуваною жорстокістю.
Найбільшого розквіту Скіфія досягла у IV ст. до н. е. за царя Атея, пролігши від Дунаю до Дону.
Але на кінець IV – початок III століття до н. е. через деякі об’єктивні обставини становище Скіфії різко погіршилося. На думку дослідників, це сталося через глобальну зміну кліматичних умов на території України: висихання степів, збіднення економічних ресурсів лісостепів, зменшення трав’яного покриття. Окрім цього, у III столітті до н. е. на територію Північного Причорномор’я з поволзько-приуральських степів прийшли сармати, які витіснили скіфів. Частина скіфського населення відійшла на південь і створила дві Малих Скіфії: першу – у Нижній Наддніпрянщині й Північному Криму, другу – у степовому і передгірному Криму зі столицею у Неаполі Скіфському, поблизу теперішнього Бахчисараю.
Після цього до середини ІІІ століття н. е. у Північному Причорномор’ї панували сармати. Це були спілки декількох племен: язигів, роксаланів, аланів, які, однак, не мали міцної центральної влади. Основним господарством сарматів було кочове скотарство. Розводили велику рогату худобу, коней, овець. Окрім цього, полювали, ремеслували.
Мова сарматів, як і скіфів, належала до іранського типу.
Наприкінці I ст. з ініціативи та під керівництвом племені аланів було створено великий союз племен. Проте у III ст. у ці краї прийшли вихідці з Прибалтики – племена готів, а трохи пізніше – зі Сходу – гунів, і пануванню сарматів настав кінець.
Ще у VII–VI ст. до н. е. почався процес „великої грецької колонізації” у Північному Причорномор’ї, викликаний передусім їх торговою експансією та відсутністю пристосованої для землеробства землі у самій Греції.
Першим грецьким поселенням на півдні України був о. Березань – Борисфеніда (біля м. Очакова Миколаївської області). Потім, у першій половині VI ст. до н. е. на правобережжі Бузького лиману постала Ольвія, на кінець V ст. до н. е. – Херсонес (поблизу сучасного Севастополя), Тіра (на лимані Дністра), Феодосія – у Криму, Пантікапей – на місці теперішньої Керчі.
Основою грецького господарства Північного Причорномор’я були землеробство, виноробство, рибальство і переробка риби, яка потім вивозилась до Греції. Високого рівня досягло ремесло: ткацтво, гончарство, обробка металів.
Грецькі міста-держави були центрами торгівлі та ремесел Північного Причорномор’я. З Греції надходила зброя, коштовності, посуд, солодощі, приправи, спеції.
Грецькі міста-держави, за винятком Боспору, за своїм устроєм були рабовласницькими аристократичними або демократичними республіками. Значна роль в їхньому керівництві належала вільним громадянам, хоч основна влада належала багатим купцям.
У V ст. до н.е. за царя Мітрідата Євпатора виникло Боспорське царство зі столицею у Пантикапеї, яке охоплювало Керченський, Таманський півострови та північне узбережжя Азовського моря до витоків Дону. Поступово Боспор поширив свою владу на багато інших грецьких колоній.
У грецьких містах, де панувала понтійська культура, значна увага приділялася розвиткові освіти. Розповсюдженою була література, розвивались історія, театр, музика. Будувалися храми, прикрашені скульптурою, фресками та мозаїкою. В кожному місті карбувалася власна монета.
Проте на зламі IV–ІІІ ст. до н. е. міста–держави вступили в епоху кризи, причинами якої були як внутрішні суперечності, так і загарбницькі дії скіфів у Криму. Все це зумовило падіння міст і ослаблення впливу греків у Північному Причорномор’ї. В середині I ст. Ольвія, Тіра, Херсонес ввійшли до складу римської провінції Нижньої Лізії, оскільки загроза з боку варварів змусила їх визнати владу римських легіонів.
Протягом ІІІ–IV ст. під ударами готів і гунів, які виступали проти Римської імперії, античні міста–держави в епоху великого переселення народів фактично припинили своє існування.