ЗАВДАННЯ ДО МОДУЛЬ-КОНТРОЛЮ № 1

(бліцопитування)

1. Форма зовнішнього вираження норм міжнародного права- це?
2. Перехід прав та обов’язків від зниклого суб’єкта до нового - це?
3. Назвіть три стадії процесу створення норм міжнародного права.
4. Співвідношення між суб’єктами міжнародного права являються - чим?
5. Назвіть чотири джерела принципів міжнародного права?
6. Протиправне застосування збройної сили - це?
7. Територія, дія, утримання від дії - що це?
8. Квазідержави - що це, перерахувати?
9. Головна відміна утворення норм міжнародного права та норм внутрідержавного права?
10. Чи може МП входити у яку-небудь національно-правову систему?
11. Що таке оптація?

12. Які види договорів існують?

13. Що таке ратифікація, яке значення має ратифікація за для міжнародного права?

14. У чому відмінність денонсації від анулювання міжнародного договіру?

15. Назвіть види міжнародних організацій.

16. На підставі чого діють міжнародні організації?

17. Структура Організації Об'єднаних Націй: назва та склад.

ЗМІСТОВИЙ Модуль IІ

Тема 7. Дипломатичне та консульське право (2 години)

Тема 8. Права людини і міжнародне право (2 години)

Тема 9. Збройні конфлікти і міжнародне право (2 години)

Тема 10. Відповідальність в міжнародному праві (2 години)

Тема 11.Міжнародна боротьба зі злочинністю (2 години)

Тема 12. Право міжнародної безпеки (2 години)

ДО ЗМІСТОВОГО МОДУЛЮ ІІ

ТЕМИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Тема 7

Загальні положення права зовнішніх зносин (2 години)

План

1. Поняття дипломатичного та консульського права, їх джерела.

2. Органи зовнішніх зносин держав.

3. Дипломатичні представництва.

4. Привілеї та імунітети дипломатів та консулів, представників держав при міжнародних організаціях, делегацій на міжнародних зустрічах і конференціях.

5. Порядок формування та діяльність консульських установ.

6. Функції та повновладдя консулів.

Теми рефератів:

1. Консульські округи: коло інтересів.

2. Особисті імунітети і привілеї консулів.

3. Внутрішньодержавні органи зовнішніх зносин.

4. Імунітет і привілеї дипломатичного представництва.

5. Особисті імунітети і привілеї дипломатів.

Основні поняття: голова держави, парламент ,штатний консул, почесний консул, консульський патент, імунітет, привілеї, консульський округ, консульський корпус, голова держави, парламент, дипломатичний клас, дипломатичний ранг, дипломатичний корпус, агреман, вірчі грамоти, дипломатичний представник, військовий аташе, " персона нон грата", імунітет, привілею.

Контрольні питання і завдання:

1. Які відмінності в обсязі імунітету послів і консулів?

2. Які основні задачі стоять перед органами, які здійснюють зовнішньополітичні функції в сучасних умовах?

3. Назвіть джерела консульського права?

4. Що таке спеціальна місія?

5. Що таке консульський корпус?

6. Які особливості правового статусу голів держав, урядів і міністрів закордонних справ?

7. Які відмінності в обсязі імунітету послів і консулів?

8. Які основні задачі стоять перед органами, які здійснюють зовнішньополітичні функції в сучасних умовах?

9. Назвіть джерела дипломатичного права?

10. Що таке спеціальна місія?

11. Що таке дипломатичний корпус?

12. Які особливості правового статусу голів держав, урядів і міністрів закордонних справ?

При розгляді даної теми студенти мають уяснити, що вона є дуже важливою для сучасних світових політичних процесів. Міжнародні відносини за всіх часів, починаючи з глибокої давнини, характеризувалися складністю і різноплановою системою зв'язків, притаманних кожному етапові суспільного розвитку. Саме тому в міжнародному праві з давніх-давен існували норми, покликані регулювати становище і діяльність представників держав або їх органів в офіційних відносинах між ними з метою представництва і захисту їх прав та законних інтересів у процесі міжнародного спілкування. У наші дні це одна з найбільш упорядкованих, у розумінні кодифікації, галузей міжнародного права. Але якщо приблизно до кінця 70-х pp. XX ст. говорили переважно про диплома­тичне і консульське право як галузь міжнародного права, що регулює офіційні зв'язки і відносини між суб'єктами міжна­родного права, то згодом ситуація істотно змінилася. Зросла роль і питома вага міжнародних організацій у системі міжна­родних відносин, у зв'язку з чим з'явилася нова складова цієї галузі — дипломатичне право міжнародних організацій. Зросло значення права спеціальних державних місій, робота яких можлива і за відсутності дипломатичних відносин між державами.

У першому питанні також слід розкрити основний зміст міжнародно-правових документів, які регламентують діяльність органів зовнішніх зносин. Це Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 p., Віденська конвенція про консульські зносини 1963 p., Конвенція про спеціальні місії 1969 р. та Віденська конвенція про представництво держав у їх від­носинах із міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р. тощо. Ці конвенції утворюють систему міжнародно-правових норм, комплекс внутрішньо погоджених, упорядкованих еле­ментів, що регулюють цей вид суспільних відносин.

У другому питанні слід розкрити поняття органів зовнішніх зносин та їх правове становище. Студенти маєть уяснити, що органи зовнішніх зносин підрозділяються на внутрішньодержавні та зовнішні. У свою чергу кожна із цих груп теж підрозділяється. Студенти забов’язани розкрити наступні терміни: дипломатичне представництво, консульська установа, торгове представництво, представництва при міжнародних організація урядового характеру та чим вони різняться. Крім того слід очертити коло тих суб’єктів хто є представниками внутрішньодержавних органів зовнішніх зносин. Політичне керівництво зовнішніми зносинами і регулювання їх здійснюються вищими органами влади держави. Відповідно до ст. 85 Конституції України визначення напрямів внутрішньої і зовнішньої політики належить до повноважень Верховної Ради України. Саме тому Основні напрями зовнішньої політики України були затверджені постановою Верховної Ради від 2 липня 1993 р. У ній рекомен­дується Кабінетові Міністрів України, Міністерству закор­донних справ, дипломатичним і консульським представницт­вам України за кордоном, іншим міністерствам і державним установам України, що беруть участь у реалізації зовнішньо­політичного курсу України, керуватися у своїй роботі Основ­ними напрямами зовнішньої політики України.

Наступне питання розкриває зміст та характеризує діяльність дипломатичних представництв. При розгляді дипломатичного права як частини права зовнішніх зносин доцільно звернути увагу на такі питання, як:

• внутрішньодержавна організація дипломатичної діяльності;

• міжнародно-правове регулювання організації і діяльності постійних дипломатичних представництв держав за кордоном;

• дипломатичні привілеї та імунітети;

• інститут торговельних представництв у сучасному дип­ломатичному праві [2].

Студента повинні розкрити питання про діяльності постійних дипломатичних представництв держав за кордоном. Це є важливою ланкою у функціонуванні закордонних органів зовнішніх зносин. Дипломатичні зв'язки і відносини в сучасному світі є стрижнем усієї системи міждержавних відносин. Вони є найбільш стійкою і всеосяжною формою з усіх існуючих дипломатичних контактів між державами. Серед найважливіших термінів, які слід також розкрити та пояснити їх правову сутність є посольство — представництво першого, вищого класу; місія — представництво другого класу; дипломатичні представництва, що мають з різних причин інші назви та деякі особливості організації (наприклад, Народні бюро зовнішніх зв'язків у Лівії). Також студенти забовязані знати структуру та порядок призначення дипломатичних представництв, їх функції та склад.

Четверте питання має важливе значення для розуміння значення тих осіб, які виконують дипломатичні та консульські обов’язки. Перш за все, це привілеї та імунітети дипломатичних представництв в цілом, а також особисті привілеї та імунітети послів та консулів. Їх перелік формувався на протязі багатьох століть. У сучасному міжнародному праві їх виконання є обов’язковим для всіх країн. Студенти повинні розкрити поняття привілеїв та імунітетів, розкрив сутність кожного з них.

Наступні питання стосовно консульського права потрібно розглядити за той самою схемою, зя якою розглядалось і дипломатичне право. Більш детальніше слід розглянути склад та порядок формування консульських установ.

Тема 8

Міжнародно-правова відповідальність: види та форми (2 години)

План

1. Поняття, цілі та функції інституту міжнародно-правової відповідальності.

2. Підстави міжнародно-правової відповідальності держав. Класифікація міжнародних правопорушень.

3. Обставини, що виключають відповідальність держав.

4. Види і форми міжнародної відповідальності держав.

Теми рефератів:

1. Нематеріальна міжнародно-правова відповідальність : ситуації та обставини застосування.

2. Репарація у сучасному міжнародному праві: теорія та практика.

3. Міжнародно-правова відповідальність XIX та XXI століть: відмінності та спільне.

Основні поняття: військовий трибунал, міжнародно-правова відповідальність, міжнародна суспільна небезпека, міжнародний делікт, реституція, репарація, геноцид, апартеід, держава-агресор, міжнародний злочин, агресія,реторсія, санкція, сатисфакція, репрессалія.

Контрольні питання і завдання:

1. Хто є суб’єктами міжнародно-правової відповідальності? Чи можливо застосування міжнародної відповідальності до юридичних осіб?

2. За які правопорушення наступає міжнародно-правова відповідальність?

3. У яких випадках застосовують матеріальні форми відповідальності, а в яких нематеріальні?

4. Хто є обвинувачем у міжнародних трибуналах? Якой державі чи іншому суб’єкту міжнародного права належать досудебні слідчі органи?

5. У чому відмінність реторсії та репресалії?

6. Які ще форми міжнародно-правової відповідальності існували в історії міжнародного права?

Особливий міжнародно-правовий інститут становлять норми, що стосуються відповідальності держав у міжнародному праві. Він безпосередньо пов'язаний з функціонуванням міжнародного права, зміцненням міжнародного миру і правопорядку. Фактично цей інститут є необхідним юридичним засобом забезпечення додержання норм міжнародного права.

Студенти мають правильно оцінювати важливість данного інституту: розкрити сутністьміжнародно-правової відповідальності та її різних форм реалізації. Студенти також мають знати підстави застосування міжнародної відповідальності та її склад.

"Оціночними критеріями для кваліфікації поведінки держави як міжнародного правопорушення в кожному конкретному випадку, — відзначає український професор В. А. Василенко, — є міжнародно-правові акти, приписи яких були порушені". З міжнародного досвіду відомо, що на практиці при тлумаченні приписів міжнародно-правового акта виникають труднощі через непевність, а часом і розпливчастість змісту деяких джерел юридичних основ відповідальності держави. Це стосується як звичаєво-правових норм, так і мови (викладу) міжнародно-правового документа. Але ці труднощі можна перебороти шляхом тлумачення норми права. Історично інститут міжнародно-правової відповідальності змінювався у процесі свого розвитку. Кожна епоха вносила в нього свою концепцію, яка грунтувалася на визначенні головного у взаємовідносинах суб'єктів міжнародного права, що зумовлюють формування норм про міжнародну відповідальність держав. При цьому значний вплив мали прогресивні принципи міжнародного права, що зумовлювали внесення до корінних змін та у сам інститут міжнародно-правової відповідальності. Наприклад, до таких принципів можна віднести принципи заборони агресивної війни, невід'ємного суверенітету держав тощо.

Також студенти забов’язані знати деяки принципи міжнародно-правової відповідальності:

• принцип, що встановлює відповідальність стосовно всіх міжнародно-протиправних дій держави;

• принцип, що визначає суб'єктів таких дій;

• принцип, що визначає умови наявності міжнародно-протиправних дій;

• принцип незастосовності внутрішнього права для визначення наявності цих дій [8].

Керуючись принципами міжнародно-правової відповідальності, держави забезпечують додержання норм міжнародного права і міжнародної законності. При цьому держави виконують функцію юридичної відповідальності у напрямі досягнення мети відповідальності.

Крім того слід чітко визначати форми реалізації міжнародно-правової відповідальності.У міжнародно-правовій доктрині усталеною є думка, що міжнародно-правова відповідальність держав існує в конкретних її видах. На цьому однозначність думки закінчується і поступається місцем широким теоретичним дискусіям про взаємовідносини і зв'язки видів і форм відповідальності держав, а також ролі в цих взаємозв'язках "міжнародно-правової санкції" як правової категорії. У доктрині міжнародного права загальноприйнято розрізняти два види відповідальності — матеріальну і нематеріальну. Такий погляд зумовлений поділом збитку, що заподіюється міжнародним правопорушенням, на матеріальний і нематеріальний. У свою чергу кожен з видів відповідальності співвідноситься з найбільш типовими його формами як структурними елементами обсягу відповідальності. Слід звернути увагу на те, що поділ відповідальності на види відображає основні елементи зовнішньої структури обсягу відповідальності, а форми відповідальності виступають як елементи її внутрішньої структури. Розгляд же зовнішньої і внутрішньої структур обсягу відповідальності в їх динамічній взаємодії і взаємозв'язку і дає нам картину, подану в додатку .

Форма відповідальності — це структурний елемент обсягу відповідальності у межах того чи іншого її виду і водночас спосіб, за допомогою якого держава-правопорушниця повинна задовольнити вимоги і (або) відшкодувати або вжити заходів, що виходять за їх межі, коли йдеться про відповідальність за міжнародні злочини. Отже, виходячи з аналізу міжнародно-правової доктрини І практики, можна виділити з-поміж видів міжнародної відповідальності держав (зовнішня структура) відповідні їм типові форми (внутрішня структура). У межах політичної (морально-політичної) відповідальності такими формами є ресторація, сатисфакція (ор­динарна або надзвичайна), обмеження міжнародно-правової суб'єктності, післявоєнна окупація, демілітаризація, міжнародний трибунал і т. п. У межах матеріальної відповідальності — це реституція, субституція, репарація (ординарна і надзвичайна). Розглянемо докладніше зазначені форми міжнародної відповідальності держав.

Ресторація— це відновлення державою-правопорушни-цею колишнього стану і ліквідація нею усіх пов'язаних із цим будь-яких несприятливих наслідків. Прикладом ресторації може бути звільнення державою-правопорушницею незаконно зайнятої території і відшкодування пов'язаних із цим матеріальних витрат.

Сатисфакція(від лат. satisfacio — задовольняю) — це задоволення державою-правопорушницею явно виражених або таких, що припускаються, нематеріальних вимог, висунутих потерпілою державою, які виходять за межі простого відновлення (ресторації). Мета сатисфакції полягає у згла джуванні, як правило, нематеріальної шкоди і насамперед шкоди, завданої честі і гідності потерпілої держави.

У міжнародній практиці розрізняють сатисфакцію ординарну і надзвичайну. Ординарна сатисфакція — це задоволення державою-правопорушницею правомірних нематеріальних вимог потерпілої держави. При цьому міжнародне правопорушення не пов'язане із заподінням матеріальної шкоди.

Найбільш характерними її прикладами є:

• вибачення;

• офіційне вираження жалю або співчуття;

• дезавуювання дій офіційних представників;

• покладення обов'язку матеріального відшкодування на осіб, причетних до вчинення міжнародного правопорушення, або їх карне чи адміністративне переслідування;

• запевнення в тому, що подібні неправомірні акції не матимуть місця в майбутньому;

• видання спеціальних законів, спрямованих на забезпечення додержання міжнародних зобов'язань;

• віддавання почестей прапору потерпілої держави або виконання її гімну у відповідній урочистій обстановці;

• делегування спеціальних місій для вибачення тощо.

На відміну від ординарних надзвичайні сатисфакції — це різні тимчасові обмеження суверенітету і правоздатності держави, яка вчинила міжнародний злочин, їх метою є викорінення причин, що породили міжнародний злочин, і створення гарантій його неповторення.

Прикладами надзвичайних сатисфакцій можуть бути:

• тимчасова окупація частини або всієї території;

• реорганізація окремих елементів політичної системи і скасування суспільних інститутів, наявність яких сприяла вчиненню державою міжнародного злочину;

• тимчасове призупинення або обмеження прерогатив законодавчих, виконавчих і судових органів держави-правопорушниці;

• міжнародний контроль за використанням наукового і промислового потенціалу;

• заходи щодо демілітаризації промисловості, розпуску або скорочення збройних сил;

• обов'язок не оснащувати їх у майбутньому певними видами озброєнь і не виготовляти таких та ін.

У широкому розумінні поняття реституція (лат. restitu-tio) — відновлення стану в тому вигляді, в якому він існував на момент здійснення дії, що спричинила шкоду.

Реституція(під час збройних конфліктів) — це відшкодування державою-правопорушницею заподіяної матеріальної шкоди в натурі. Прикладом реституції можна назвати повернення майна, що неправомірно затримується, художніх цінностей, транспортних засобів і т. д.

Реституція — досить складна міжнародно-правова проблема. Не випадково, наприклад, питанню реституції культурних цінностей присвячена низка резолюцій Генеральної Асамблеї ООН (38/34 (XXXVIII) від 25 листопада 1983 p., 42/7 (XLII) від 22 жовтня 1987 p., 48/15 (XLVIII) від 2 листопада 1993 p., 50/56 (L) від 11 грудня 1995 р.) [27].

Україна приділяє значну увагу питанням реституції у міжнародному спілкуванні з іншими суб'єктами міжнародного права. Існує близько десятка договорів із Росією і майже такаж кількість з іншими країнами СНД. У межах регіонального співробітництва підписано більше десяти документів із Польщею і країнами Балтії. Великий переговорний процес здійснюється Україною з ФРН із питань повернення культурних цінностей, переміщених під час Другої світової війни.

Від реституції слід відрізняти субституцію(від лат. sub-stituo — замінюю), що являє собою заміну неправомірно знищеного або пошкодженого майна, будинків, творів мистецтва і т. д. подібними і рівноцінними предметами.

Розрізняють репарації(від лат. гераго — відновлюю) ординарні і надзвичайні. Тут застосовується загальний принцип градації: перша форма відповідальності (ординарна) характерна міжнародному правопорушенню, а друга — міжнародному злочину.

Отже, ординарна репарація — це відшкодування державою-правопорушницею матеріальної шкоди шляхом виплати грошових компенсацій, постачання товарів, надання послуг, еквівалентних сумі, що підлягає відшкодуванню, потерпілим суб'єктам. У міжнародній практиці до репарацій вдаються, як правило, у тих випадках, коли матеріальне відшкодування в натурі неможливе. Іноді замість терміна "репарація" прихильники репараційної концепції відповідальності вживають термін "компенсація" (наприклад, при грошових виплатах потерпілим фізичним і юридичним особам). Надзвичайні репарації — особливі обтяження, що полягають у тимчасовому обмеженні правомочностей держави, що вчинила міжнародний злочин, розпоряджатися своїми матеріальними ресурсами. Метою надзвичайних репарацій є не тільки забезпечити максимально можливе відшкодування матеріальної шкоди, а й усунути чинники, що сприяли вчиненню міжнародного злочину. Такі дії можуть обмежувати самостійність держави-правопорушниці у виборі джерела репарацій.

Тема 9