Quot;РУСЬКА ТРІЙЦЯ" у розвитку суспільно-політичного руху Галичини

Культурно-освітні прцеси в Західній Україні наприкінці XVIII-до кінці 40-х ррXIXст. Ввійшли в історію як перша хвиля національного відродження на західноукраїнських землях. Йому сприяли реформи Марії –Терезії і Йосифа II. На чолі відродження стало греко-католицьке духовенство – єдина освічена соціальна група українців, що не була зденаціоналізована. Саме воно було носієм української національної ідеї на західноукраїнських землях.

З середовища греко-католицького духовенства вийшли Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич і Яків Головацький, які з кінця 1820-х років розпочали в Галичині національно-просвітницьку діяльність. Ці видатні національні діячі увійшли в історію як "Руська трійця" непересічною подією в історії національного відродження було видання альманаху "Русалка Дністрова". Написана живою українською мовою, вона довела, що між західними українцями і українцями Російської імперії немає істотних відмінностей, що вони є єдиний народ.

На початку 30-х років XIX ст. центром національного життя та національного руху в Галичині стає Львів. Саме тут виникає напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угруповання "Руська трійця". Таку назву воно отримало тому, що його засновниками були троє друзів-студентів Львівського університету і водночас вихованців греко-католицької духовної семінарії: М. Шашкевич (1811-1843), І. Вагилевич (1811-1866) та Я. Головацький (1814-1888), які активно виступили на захист рідної української мови (термін "руська" для галичан означав українська). Головною постаттю був в цій групі Маркіян Шашкевич. Син сільського свяшенника, він зріс у гущі українського народу й був добре обізнаний з його становищем, розумів його потреби.

На другому році навчання Шашкевич запрмятелював з Вагилевичем та Головацьким. Вони читали й обговорювали прочитане, дискутували і завжди розмовляли лише українською мовою. Саме за це їх спольщені товатиші називали "Руською трійцею"

Перебуваючи під значним впливом ідейних віянь романтизму, національно-визвольних змагань поляків, творів істориків (Д. Бантиша-Каменського), етнографів (М. Максимовича) та літераторів (І. Котляревського) з Наддніпрянської України, члени "Руської трійці" своє головне завдання вбачали в піднесенні статусу української мови, розширенні сфери ЇЇ вжитку і впливу, прагненні "підняти дух народний, просвітити народ", максимально сприяти пробудженню його національної свідомості.

Свою діяльність члени гуртка розпочали з вивчення життя, традицій та історії власного народу. Із записниками в руках Я. Головацький та І. Вагилевич побували в багатьох містечках та селах Галичини, Буковини та Закарпаття. Наслідком цього своєрідного "ходіння в народ" стали не тільки численні добірки матеріалів з народознавства, фольклористики, історії та мовознавства, а й знання реального сучасного становища українського народу під іноземним гнітом. Зауважимо, що молоді патріоти шукали свій власний шлях допомоги пригніченому народові. Зокрема, під час своїх етнографічних подорожей вони контактували з польськими підпільниками, які готували антиурядовий виступ, але "Руська трійця" не пішла за революційними змовниками, зосередивши зусилля на культурницько-просвітницькій діяльності.

Першою пробою сил для членів гуртка став рукописний збірник власних поезій та перекладів під назвою "Син Русі" (1833), у якому вже досить чітко пролунали заклики до народного єднання та національного пробудження. Наступним кроком "Руської трійці" став підготовлений До друку збірник "Зоря" (1834), який містив народні пісні, оригінальні твори гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Лейтмотивом збірки було засудження іноземного панування, уславлення визвольної боротьби Народу, оспівування козацьких ватажків — Б. Хмельницького та С. Наливайка. Прозвучав у збірці і заклик до єднання українців Галичини і Наддніпрянщини. Слід зазначити, що видання цієї книжки було заборонене і віденською, і львівською цензурою. Перша намагалася придушити молоді паростки українського руху в Галичині, побоюючись, що він у перспективі може стати проросійським. Друга, відображаючи інтереси консервативних лідерів греко-католицької церкви, виступила не стільки проти змісту, скільки проти форми: поява книжки українською мовою посягала б на монополію та авторитет мови церковнослов'янської, а також австрійська влада побоювалась, що вихід її українською мовою призведе до зародження у Галичині українського руху, який може бути спрямований проти імперії Габсбургів.

Для молодих авторів забороненої "Зорі" розпочався період переслідувань, обшуків, доносів, звинувачень у неблагонадійності. Принципове звинувачення було сформульоване директором львівської поліції: "Ці безумці хочуть воскресити... мертву русинську національність". Проте навіть у цих несприятливих умовах члени "Руської трійці" не припинили активної діяльності. Вони, ламаючи консервативну традицію, що передбачала виголошення офіційних церковних промов латинською, польською чи німецькою мовами, водночас у трьох церквах Львова прочитали релігійно-моральні проповіді українською мовою. "Трійчани" енергійно виступали проти латинізації письменства, всіляко підтримували повернення рідної мови в побут національної інтелігенції. У 1836 р. М. Шашкевич підготував підручник для молодших школярів -"Читанку", написаний живою розмовною українською мовою (термін "читанка" належить самому М. Шашкевичу). Щоб довести, що українською мовою можна висловлювати навіть філософські та релігійні ідеї, шашкевич в 1836 році виголосив першу українську промову в музеї семінарії перед духовною владою і запрошеними гістьми. До того часу такі промови виголошували тільки польською, німецькою або латинською мовами. Це сподобалося всім семінаристам, і від того часу деякі з них стали розмовляти українською мовою.

Наприкінці 1836 р. у Будапешті побачила світ альманах, з якого почалася нова українська література в західній Україні "Русалка Дністровая". Він вийшов загальним тиражем 1000 примірників. 100 з них видавець (Георгій Петрович) переслав з Угорщини до Відня, а решту – до Львова. І хоча ідеї визволення прозвучали в ній із значно меншою силою, ніж у "3орі", лише 200 примірників цієї збірки потрапили до рук читачів, решту було конфісковано. Що ж злякало офіційну владу цього разу? Це був новаторський твір і за формою, і за змістом. Він написаний живою народною мовою, фонетичним правописом, "гражданським" шрифтом. Все це виділяло збірку з тогочасного літературного потоку, робило її близькою і зрозумілою широким народним верствам. Зміст "Русалки Дністрової" визначають три основні ідеї: визнання єдності українського народу, розділеного кордонами різних держав, та заклик до ЇЇ поновлення; позитивне ставлення до суспільних рухів та уславлення народних ватажків — борців за соціальне та національне визволення; пропаганда ідей власної державності та політичної незалежності. Цілком очевидно, що автори збірки певною мірою вийшли за межі культурно-просвітницької діяльності у політичну сферу.

Аналізуючи причини заборони збірки, І. Франко зазначав: "Русалка Дністровая", хоч і який незначний її зміст, які неясні думки в ній висказані — була свого часу явищем наскрізь революційним". Це був рішучий виступ проти традиційних політичних і соціальних авторитетів.

Коли членам "Руської трійці" влаштували допит, вони з гідністю заявили, що мають право писати і друкувати будь-які твори українською мовою. М Шашкевич висловився так:"Я випробував свої сили руською мовою, бо це моя рідна мова, яка значно відрізняється від церковної і великоросійської (московської), і хотів закласти наріжний камінь для її подальшого розвитку й тим зарадити нестачі руської літератури". По суті, альманах став політичним маніфестом українського національного руху.

"Русалка Дністровая" стала підсумком ідейних шукань та своєрідним піком діяльності "Руської трійці". Незабаром це об'єднання розпадається. Позбавлені можливості й надалі займатися письменницькою і науковою працею, переслідуваний світською і церковною владою, на 32-му році життя помирає Маркіян Шашкевич. У 1848 р. перейшов на пропольські позиції І. Вагилевич, який починає проповідувати ідею польсько-українського союзу під верховенством Польщі. Довше від інших обстоював ідеї "Руської трійці" Яків Головацький. Під час буржуазної революції 1848-1849рр. в Австрії він став професором української мови та літератури, а згодом ректором Львівського університету. Проте й він під впливом М. Погодіна приєднується до москвофілів і 1867 р. емігрує до Росії, де й помер у 1888р. на посаді голови Віленської археологічної комісії.

Яскравим та самобутнім явищем була діяльність громадсько-культурного об'єднання "Руська трійця". Члени цієї організації визначили та оприлюднили основне ядро ідей національного відродження, своєю різнобічною діяльністю здійснили перехід від фольклорно-етнографічного етапу національного руху до культурницького, робили перші спроби спрямувати вирішення національних проблем у політичну площину.

Діяльність "Руської трійці" залишилася пам'ятно. Віхою в історії національного руху в цілому, і зокрема в Східній Галичині. Академік О.ілецький назвав її першим виявом "галицько-руського відродження", а "Русалку Дністрову" – першою заявою "народу Західної України про своє існування, про свою національну гідність".

Наслідками існування "Руської трійці" було те, що після скасування у 1848 році панщини у Львові утворилася перша українська культурно-політична організація "Руська Рада". Всі члени цієї організації одноголосно вирішили, що їхньою мовою буде мова якою почав писати в Галичині аркіян Шашкевич. У 1893 році після перепоховання М.Шашкевича, австрійська влада видала розпорядження, що в школі повинні вчити писати лише фонетикою. Це був поклін праці і пам'яті М. Шашкевичу.

Головна́ Ру́ська Ра́да (оригінальне написання — Головна Руска Рада[1]) — перша українська політична організація у Галичині. Створена 2 травня 1848 у Львові під час революції в Австрійській імперії для оборони прав українського населення.

У маніфесті від 10 травня 1848 Головна Руська Рада заявила про єдність усього 15-мільйонного українського народу і підтримала національні права всіх поневолених народів Австрійської імперії. Головна Руська Рада вимагала поділити Галичину на дві окремі адміністративні одиниці: східну — українську і західну — польську; об'єднати в одну провінції українські землі — Галичину, Буковину і Закарпаття; викладання в школах та видання урядових розпоряджень вести українською мовою.

Головна Руська Рада складалася з 30 членів — представників греко-католицького духовенства та інтелігенції. Головою ГРР був обраний єпископ Григорій Яхимович, пізніше — крилошанин Михайло Куземський. Рада поділялася на відділи політичних прав, шкільництва, селянських справ, фінансовий та ін. ГРР підпорядковувались «менші» ради. До місцевих рад (бл. 50) входило по троє представників від селян, міщан, шляхти, дяків і 18 представників від інтелігенції (в тому числі 10 священиків). ГРР створила національну гвардію, а на Підкарпатті для боротьби з угорськими загонами — народну самооборону і батальйон гірських стрільців.

Головна Руська Рада організувала культурно-освітнє товариство Галицько-Руську матицю, відкрила Народний Дім у Львові. 19 жовтня 1848 скликала Собор руських учених, видавала першу в Галичині українську газету «Зоря Галицька». 1851 року ГРР була розпущена.