Відлига» та наростання застійних явищ

Хрущовська відлига та її характер в Україні.

У червні 1953 р. пленум ЦК КПУ звільнив з посади першо­го секретаря Л. Мельникова, звинувативши його у русифікації ви­щої школи і дискримінації місцевих кадрів па Західній Україні. Керівником республіканської партійної організації уперше було обрано українця — О. Кирпченка. Високу урядову посаду зайняв драматург — О. Корнійчук, якого призначено першим заступни­ком Голови Ради Міністрів УРСР. У липні 1953 р. другим секрета­рем Львівського обкому КПУ став Б.Дудикевич, колишній член КПЗУ, хоча Компартія Західної України на той час ще не була ре­абілітована. Показово її те, що заступником Голови Ради Міністрів УРСР призначено сина відомого західноукраїнського письменника Василя Стефаника — Семена.

...

Основні тенденції духового розвитку. Критика культу особи відкрила можливість оновлення і лібералізації суспільства. Цей про­цес проходив важко, болісно, суперечливо, але загалом сприяв гро­мадському пробудженню і національному відродженню в Україні. Серед різних категорій населення зріс інтерес до української мови і культури, до історії свого народу. З'явилися нові періодичні видан­ня, зокрема журнал «Прапор» (1956 p.), відновився вихід журналу «Всесвіт» (1958 p.). Почалося віщання «Українського історичного журналу» та першої «Української Радянської Енциклопедії».

Митці України, перш за все графіки, почали пошуки нових форм в образотворчому мистецтві. В дні святкування 100-річчя з дня народження І. Франка в Києві відбулося урочисте відкриття пам'ятника Каменяреві. У зв'язку з відзначенням 150-річчя з дня народження Т. Шевченка у Москві споруджено пам'ятник Кобза­реві. У 1962 році встановлено щорічну Шевченківську премію, яка присуджувалась у галузі літератури, журналістики, мистецтва і архітектури. Загалом процес лібералізації приніс нову морально-політичну атмосферу в суспільство і розширив можливості для творчої, наукової і культурної діяльності.

Лібералізація суспільства мала позитивне значення для розвит­ку української літератури. У цей час були написані «Зачарована Десна» і «Поема про море» О. Довженка, «Гомоніла Україна» П. Панча і «Вир» Г. Тютюнника, поетичні збірки М. Рильського, В. Сосюри та ін. Особлива роль у літературному процесі належала молодим митцям, які внесли свіжий струмінь в українську культу­ру. Покоління поетів і письменників, натхненних вірою в оновлен­ня суспільства, в торжество свободи й демократії, отримало назву шестидесятників. У цій славнійкогорті - поети В.Симоненко і Ліна Костенко, 1. Драч і Д. Павлнчко, М. Вінграновський, В. Коротич, Б. Олійник, І. Калинець, В. Стус; прозаїки — Г. Тютюнник і В. Шевчук, Є. Гуцало та Р. Івапнчук; критики 1. Дзюба, І. Світличний, Є. Сверстюк, В. Чорновіл та ін.

Творча молодь стрімко увійшла в літературу. Вона виступила проти фальшу і єлейності в зображенні радянської дійсності. Праг­нула зламати шаблони і знайти нові зображувальні форми, пересту­пити через одномірне, одноколірне, догматичне сприйняття світу.

Але доля багатьох шестидесятників склалася непросто. Не всі твори цих митців знаходили дорогу на сторінки літературних жур­налів, хоча користувалися популярністю у читачів, а тому поширю­вались в численних рукописах. Саме з цього часу беруть початок українські позацензурні видання або так званий «Самвидав».

Широкий наступ на шестидесятників розгорнувся наприкінці 1962 p., після відвідування М. Хрущовим виставки у Манежі моло­дих художників, що належали до Студії Е. Белютіна. Розгром, вла­штований Хрущовим на цій виставці, став сигналом для повсюдної боротьби з модернізмом, абстракціонізмом, з будь-якими но­ваціями, що виходили за рамки традиційного реалістичного мис­тецтва. В Україні боротьба з формалізмом і абстракціонізмом заче­пила насамперед І. Драча та М. Вінграновського — тих митців, які виходили за рамки традиційної поетики, твори яких відзначалися стилістичним і формозмістовним новаторством. Та справа була не лише в незвичних формах, які дехто сприймав як виклик, як зух­вальство. Не тільки в тому, що порушувались усталені уявлення про гармонію, традиції тощо. Критики зазнали І. Дзюба, В. Некра­сов, Ліна Костенко, С. Голованівський, почалися замовчування творчості В.Симоненка, інших шестидесятників. Очевидно, справа більшою мірою торкалася змісту, аніж форми, тобто того, що не­сли твори людям. У кінцевому підсумку ця кампанія стала захис­ною реакцією системи на процес оновлення та реформування. Во­на стала захисною акцією апарату, який прагнув зберегти і посили­ти свій контроль над суспільством. Існує думка, що однією з голо­вних помилок М. Хрущова було те, що він не довіряв інтелігенції. Але така недовіра — не стільки помилка, скільки неминучість: існу­вали межі, переступити які людина сталінської школи не могла.

...

Вагомим явищем у духовному житті Києва стало створення на початку 1960 р. Клубу творчої молоді. Навколо Л. Танюка згурту­валась талановита молодь — художники, літератори, актори, режи­сери, композитори. Вони прагнули відродження української культу­ри, шукали нових шляхів у мистецтві. До клубу входили І. Драч, М. Вінграновськнй, І. Світличний, Михайлина Коцюбинська, Є. Сверстюк та ін. Особливо активна робота розпочалася з прихо­дом до клубу Алли Горської, інших художників-нонконформістів, які принесли з собою дух бунтарства, заперечення старих догматів. Після відвідування А. Горською, В. Симоненком, Л. Танюком Биківні — місця масових розстрілів часів сталінських репресій, — і подання меморандуму до Київської міськради з результатами їхньої поїздки, почалися переслідування членів цієї організації.

Активними діячами дисидентського руху в Україні також були Ю. Бадзьо, І. Гель, М. і Б. Горині, В. Мороз, В. Чорновіл. Хвиля судових процесів, що прокотилася по містах України, стала ре­акцією влади на цей рух.

На рубежі 1950-х—1960-х pp. знову загострилося питання щодо української мови. У квітні 1959 р. Верховна Рада УРСР прийняла новий шкільний закон, який давав право батькам вибирати своїм дітям мову навчання і завдавав відчутного удару по українському шкільництву. Так, скажімо, в кінці 1980 років в Одесі 25% учнів бу­ли звільнені від вивчення української мови.

...

Реформи М.С. Горбачова. Перебудова.

...До цього часу нові ідеї спускалися «згори», тепер же па політичну арену виходять неформальні організації, вимоги глибоких суспільних перетворень звучать на мітингах, зборах, демонст­раціях. Так в Україні в 1987 р. створено Український культуро­логічний клуб (Київ), «Товариство Лева» (Львів), «Народний союз сприяння перебудові» (Одеса). Влітку 1988 р. у Львові відбулися не­санкціоновані багатотисячні мітинги.

...

Навесні і989 р. в республіці з'явилися перші неформальні газе­ти — «Вибір» — у Києві, «Поступ» — у Львові, що вивели гласність у позаофіційний простір. Того ж року створено Товариство україн­ської мови ім. Т. Шевченка, Українське республіканське товариство «Меморіал», екологічну асоціацію «Зелений світ», Студентське братство, відновлено Наукове товариство ім. Т. Шевченка.

Термінологічний словник

«Шістдесятники»— суспільно-культурне явище, духовний фено­мен, нове покоління культурних діячів, які мали у своєму активі ви­щий культурний рівень, талант, смак. Вони вважали природним своє право на розкутість, щирість почуттів, звернення до внутрішнього світу людини, прагнули до відновлення чистої есте­тики, культивували красу, палко бажали новизни й подолання провінційності своєї культури.

Бойко