Закріплення вивченого матеріалу

1. Вміти давати відповіді на питання:

1. До історії яких країн належить діяльність: Ю. Пілсудського, К. Георгієва, М. Хорті. Т. Масарика.

2. З нападу на яку країни почалась Друга світова війна.

3. Назвіть багатонаціональні країни.

4. Назвіть країни, що виникли після Першої світової війни.

5. Яку подію ми називаемо «Мюнхенською змовою», чому.

6. Назвіть країни, що в міжвоенний час були демократичними республіками.

7. До складу яких країн входили українські землі в 20 – на початку 30-х років.

8. В якій країні недовгий час існувала радянська республіка.

9. Назвіть найкраще економічно розвинену країну.

10. Яка країна перестала існувати напередодні Другої світової війни.

11. Які країни добровільно увійшли до фашистського блоку.

12. Які країни входили до блоку Мала Антанта.

2. Вміти аналізувати: Наслідки Мюнхенської наради для народів Європи.

Причини вступу країн ЦСЄ до німецького блоку.

3. Підготувати доповіді:

«Проголошення Закарпатської Русі».

«Міжнаціональні конфлікти в країнах ЦСЄ, їх вплив на ситуацію в регіоні».

«Мюнхенська змова».

Література

Основна:

Бердичевський Я.М., Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: Навч. посібник для 10 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. – Запоріжжя: Прем’єр, 2006. – С. 276, 283-285, 293-294, 300-303, 310-312, 321-322

Тема: Соціалістичне будівництво в СРСР.

Основні поняття:«форсована індустріалізація», «примусова колективізація», репресії, диктатура, «великий терор».

План:

1. Тоталітарний характер сталінського режиму.

2. Форсована індустріалізація.

3. Примусова колективізація.

4. Суспільно-політичне життя в 30-х роках.

1.21 січня 1924 р. Ленін помер. Основними суперниками у боротьбі за владу виступали Й. Сталін і Л. Троцький. В січні 1925 р. Троцького було засуджено на пленумі ЦК ВКП(б), усунуто з поста військового наркома. Сталіну вдалося знищити внутрішньо­партійну демократію й затвердити свою особис­ту владу в партії і в країні. 1929 р. став роком перемоги Сталіна в боротьбі за владу. І став початком затвердження сталінського тоталітарного режиму в СРСР. Цьому сприяло: відсутність традицій політичної демократії в країні; низь­кий рівень політичної культури; готовність до безмовної покори; зрощування партійного і дер­жавного апаратів; монополізм політичної влади в руках однієї партії; переростання диктатури класу в диктатуру партії; централізована система управління. Політична система, що сформувалася напр. 20-х — на поч. 30-х рр. зберегла всі зовнішні атри­бути демократії (з'їзди Рад, колективні органи влади), фактично перетворюється на режим особистої влади Сталіна. Основними методами режиму були тотальний контроль та по­стійний терор проти всіх верств суспільства.

2. У грудні 1927 р. XV з'їзд РКП(б) проголосив курс на прискорення індустріалізації. За затвердже­ним 1929 р. першим п'ятирічним планом обсяг промисло­вого виробництва протягом трьох років мав зрости на 37,7%. Перехід до індустріалізації відбувався водночас із запровадженням адмініст­ративно-командних методах керівництва та директивному плануванні: централізація, організації масового виробничого зма­гання.

За підсумками І п'яти­річки політбюро своїм рішенням від 1 лютого 1933 р. заборонило публікувати будь-які дані. Країні запропонували версію Сталіна: п'ятирічку ви­конано за 4 роки й 3 місяці, а важка промисловість досягла рівня 108%. Проте планові показники п'ятирічки не було виконано практично за всіма напрямками., темпи розвитку про­мисловості впали з 23,7% в 1928 р. до 5% в 1933 р. Було введено до ладу гіганти промисловості: Дніпрогес, Туркестансько-Сибірську залізницю, тракторні заводи в Харкові та Челябінську, автомобільні заводи в Москві та Нижньому Новгороді, металургійні комбінати в Магніто­горську й Кузнецьку, «Запоріжсталь» та ін. II п'ятирічка, розрахована на 1933-1937 рр. продовжувала суперечливі тенденції.. У планах особлива увага приділялася створенню новітньої технічної бази, завершенню будів­ництва й освоюванню нових підприємств. Приріст промислової продук­ції намічався 16,5% щорічно. За 1933-1937 рр. було введено до дії 4500 підприємств, швидко розвивалися легка й харчова галузі промисловості. Рівень фактичного виконання плану не переви­щував 70-77%. Держава дедалі частіше використовувала ін­струменти примусу. Указом від 26 червня 1940 р. встановлювався 8-годинний робочий день при семиденному робочому тижні; самовільне залишення підприємства кара­лося позбавленням волі до 4 місяців, прогул — до 6 місяців. Випуск неякісної продукції за указом від 10 липня 1940 р. класифікувався як прояв шкідництва. Такими засобами фор­мувалася дисципліна в країні та на виробництві.

3. Гасло суцільної колективізації було проголошене на листопадо­вому (1929 р.) пленумі ЦК ВКП(б). Метою стало створення колгоспів для контролю над селянами та для безперешкодного вилучення сільськогосподарської продукції для продажу за кордоном і вкладанням грошей в промисловість.

Методи: примусове усуспільнення землі, засобів виробництва, худоби, позбав­лення селян прав розпоряджатися вирощеною продукцією через обов'язкові постачання державі за нижчими цінами ніж ринкові; розкуркулення, позбавлення громадянських прав і виселення до Сибіру тих, хто чинив опір.

У січні 1930 р. було опубліковано постанову ЦК ВКП(б) «Про темпи колективізації й про заходи допомоги держави колгоспному будівництву». Загальну колективізацію було заплановано як комунізацію з утворенням госпо­дарств максимального рівня усуспільнення. Така практика зустріла різкий опір селян. З'явилася постанова ЦК ВКП (б) «Про боротьбу з викривленнями партійної лінії у колгоспному русі». Місцевим партійним організаціям пропонувалося відмовитися від адміністративного тиску на селян. З 1930 р. вільну торгівлю фактично заборонили, однак продуктивність сільського господарства різко зменшилася через відсутність матеріальної зацікавленості. Виріше­но знищити найбільш заможний прошарок селянства. 1 лютого 1930 р. постано­ва «Про заходи щодо зміцнення соціалістичної перебудови с. г. в районах суцільної колективіза­ції, щодо боротьби з куркульством». Держава постійно збіль­шувала плани постачання зерна, забираючи у селян від 60 до 70% зібраного врожаю. Невиконання плану каралося позбавленням окремих господарств, а то й цілих районів промислового обладнання. Посилювалася хвиля репресій проти керівників. Політика викачування продовольства із села призвела до голоду 1932-1933 рр. в Україні, на Кубані, Волзі та Дону, від якого загинуло більше 7 млн. чол.

У 1932-1933 рр. уряд посилив особисту й колективну відповідальність селян за плани хлібопостачання: указом від 7 серпня 1932 р. десятки тисяч селян було заарештовано за самовільне зрізування невеликої кількості колосся пше­ниці. На 1935 р. 98% всього земельного фонду СРСР перебувало в колективізо­ваних господарствах.

4.Поширюється атмосфера страху та колективної поруки; виховання відданих режиму, бездумних виконавців; влада веде пошук «відповідальних» за свої ж прорахунки. Першими жертвами стали спеціалісти — інженерно-технічні робітники з доре­волюційною підготовкою: 1928 р.- «шах­тинський процес» над групою спеціалістів Донецького басейну.

Піком репресій в СРСР став 1937 р. 1 грудня 1934 р. в Ленінграді було вбито С. М. Кірова. Після цього розпочалися найбільші хви­лі репресій. 28-29 грудня 1934 р. відбувся процес над членами «Ленінградського центру», обвинуваче­них було засуджено до смертної кари. 5-16 січня 1935 р. - судовий процес у Москві за сфабрикованою справою «Московського центру». В антипартійній та антидержавній діяльності було звинувачено 19 чоловік, серед них Л. Каменєв, Г. Зінов'єв. 9 червня 1939 р. прийнято закон про смертну кару за втечу за кордон. 11 червня 1937 р. - винесення смертного виро­ку звинуваченому в шпигунстві та зрадництві маршалу Тухачевському, воєначальникам Якіру, Уборевичу, Ейдеману, Корку. У 1937-1938 рр. було репресовано біля 10 млн. чол. З них 2-3 млн. знищено фізично.

Політика й практика «великого терору» була холоднокровно продуманою й глибоко злочинною акцією. Творчі мислячі люди, здатні критично оцінювати становище в країні, ніяк не вписувалися до схеми казарменого соціалізму.