Місце «всеосяжність партій»у відносинах між громадянським суспільством і державою 2 страница
Третім напрямком, що виділився в критиці сучасної партійної демократії, є «корпоратизм» і «неокорпоратизм» (Chalmers, 1985; Schmitter, 1992; Zhang, 1994; Caste, 1994). Активне дослідження сучасного корпоратізма було стимульовано статтею Філіпа Шміттер «Чи всі ще століття корпоратізма?» (Schmitter, 1974).
Представлений асоціаціями робочих, сільських трудівників, підприємців, працівників інших професійних і соціальних груп, тісно пов'язаних з державою, «неокор поратізм» став розглядатися деякими дослідниками в якості заміни (або важливого доповнення) партійної демократії і прямого контакту груп інтересів з партійною державою. Корпоративна демократія, як і демократична модель з картельними партіями, орієнтується на підтримку стабільності, але на відміну від останньої базується швидше на праві, ніж на політиці. Як пише Філіп Шміттер, «до цього дня зв'язок між корпоратизмом і демократією залишається" істотно суперечливою "» (Schmitter, 1992, р. 167). Хоча значення корпоратізма велика і в «старих» де кратії, але воно значно підвищується в країні консолідуючих демократій третьої хвилі.
Емпіричне вивчення корпоратизму в порівняльній политології супроводжувалося пошуком шкал для вимірювання рівня корпора тивних відносин у різних країнах. У вивченні корпоратізма К. Шміттер, Д. Камероном акцент ставиться на організаційних ознаках учасників корпоративних відносин та їх активистский потенціал (Shmitter, 1981; Cameron, 1984). Рівень партнерських відношень з державою в процесі укладення угод є важливим показником корпоратізма для М. Шмідта та Р. Чаду (Schmidt, 1982; Czada, 1987). Для Х. Палоамо і Ф. Ленера вимір корпоратизма означає визначення рівня «концентрації», тобто загального еко мічного консенсусу між основними учасниками корпоративних відносин, який викликає «логіку пристосування» (Palo-heimo, 1984; Lehner, 1988).
13.6. Емпіричний аналіз партійних систем
Вивчення партійних систем в порівняльній політології на емпіричні рівні будується як пошук залежностей між партійними системами на електоральному або парламентському рівнях і факторами електоральної, соціальної та державної систем. Хоча всі офіційно зареєстровані партії входять в політичну систему, але їх число як дійсних політичних акторів різко зменшується в процесі виборів та розподілу місць у парламентах. Більш того, навіть опиняючись на електоральному рівні і в парламенті не всі партії є дієвими, або ефективними. Вивчається також питання про фактори, що визначають рівень партійної роздробленості парламентів (або фракціоналізації парламентів). Наведемо кілька прикладів емпіричного ана лізу подібного роду.
Дослідження умов фракціоналізаціі "парламентів». Політичний плюралізм як показник демократичності системи має деякі межі, перехід за які загрожує її стійкості. Тому в порівняльній політології проблема роздробленості політичних структур займає важливе місце. Вивчаються не тільки показники диференціації партійних систем , парламентів, а й намагаються визначити причини, що впливають на величину політичної диференціації. Одним з досліджень подібного роду було вивчення Пауеллом партійної фракціоналізаціі парламентів в 27 країнах (84 випадки виборів) за період 1965 - 1976 рр.. (Powell, 1982). У Як фактори, що визначають рівень роздробленості парламентів, він виділяє особливості електоральної системи, соціальну диференціацію суспільства і форму державного прав- ління. У цьому дослідженні вважається, що рівень партійної фракціоналізаціі парламентів визначається рівнем роздробленості соціальних структур, так як партії представляють особливі інтереси і проводять їх до парламенту через процес делегування. Важливим чинником числа партій в парламенті є характер виборечої системи. Ще в 50-і роки Морісом Дюверже було встановлено, що виборчі системи мають різної силою, що впливає на партійні системи (Duverger, 1954). Найсильнішою вважається плюральної система виборів (або мажоритарна в один тур), яка веде до становлення фактично двопартійної системи; хоча насправді є й інші політичні партії крім двох, але вони не відіграють значної ролі і не визначають політичний процес. Третім чинником впливу виявляється президентська система державного правління, при якій президент обирається прямим або непрямим голосуванням населення. Операціоналізація виділених змінних здійснюється у цьому дослідженні наступним чином.
В якості залежної змінної виступає фракціоналізація парламенту, яка визначається спеціальним індексом - індекс Rae.
Індекс Rae = 1 - I Si², де
Si - частка місць i-ой партії в парламенті.
Даний індекс був запропонований Дугласом Раї в його книзі «Політичні умови електорального права» (Rae, 1967) - першому систематичному порівняльному дослідженні впливу електоральних систем на партійну систему.
Наведемо конкретний приклад використання індексу Rae:
Вибори до Бундестагу ФРН у березні 1983 р. дали такий розподіл голосів і місць у нижній палаті парламенту (див. табл. 6).
Таблиця 6
Розподіл голосів виборців і місць у парламенті у ФРН
(1983 р.) *
| Партії | Частка голосів,% ** | Число місць | Частка місць,% |
| Християнсько-демократичний союз / Християнсько-соціальний союз | 48,8 | 49,0 | |
| Соціал-демократична партія | 38,2 | 38,8 | |
| Вільна 'демократична партія | 7,0 | 6,8 | |
| «Зелені» | 5,6 | 5,4 | |
| Національно-демократична пар-ку | 0,2 | ||
| Комуністична партія | 0,2 | ||
| Інші | 0,1 | ||
| Разом: |
* Джерело: Leonard, Natkiel, 1985. P. 59.
** Розподіл голосів вироблено на підставі результатів голосування за партійними списками.
Індекс Rae = 1 - (0,24 +0,15 +0,005 +0,003) = 1 - 0,4 = 0,6.
У порівнянні, наприклад, з Японією (індекс Rae = 0,67 для ви борів 1983 р.), у ФРН рівень партійної фракціоналізаціі парламенту нижче, але він вище, ніж у США (0,49 - для виборів 1984 в палату представників).
Незалежні змінні в дослідженні Пауелла, тобто впливають фактори, виражалися наступними індикаторами:
(1) Етнічна диференціація:
Вона підраховувалася також за допомогою індексу Rae.
Індекс Rae = 1 - £ gі2,
де gi - частка i-ої етнічної групи у складі населення.
(2) Індекс сільськогосподарського населення:
Для вимірювання сільськогосподарського населення використовувалася
шкала від 1 до 3. Вона зіставлялася з часткою сільськогосподарського
населення наступним чином:
5 - 19% сільськогосподарського населення - 1, 20 - 49% сільськогосподарського населення - 2, 50 - 80% сільськогосподарського населення - 3.
(3) Індекс католицького населення:
Для вимірювання католицького населення використовувалася шкала від 1 до 3. Вона зіставлялася з часткою католицького населення анал гічної попереднього індексу:
5 - 19% католицького населення - 1,
20 - 49% католицького населення - 2,
50 - 80% католицького населення - 3.
(4) «Сила» електоральної системи підраховувалася за шкалою від 1 до 3. Бали шкали зіставлялися з видом електоральної системи таким чином:
Плюральним система виборів за
одномандатних округах - 3,
Змішана система - 2,
Пропорційна система - 1.
(5) Форма державного правління оцінювалася за шкалою 0 - 1:
Президентська форма державного правління - 1,
інші - 0.
Використовуючи множинну регресію, автор писав про підтвердженаму того, що фракціоналізація парламенту заохочується наступнійми умовами: немажорітарнимі електоральними системами, всіма видами диференціації, президентською системою державного правління.
Дослідження ефективного числа електоральних і парламентських партій. Дослідження електорального процесу в багатопартійних системах показало, що не всі партії впливають на хід виборів і не всі з них є значущими для виборця. У свою чергу, розподіл місць у парламенті моди ваних розподіл влади та вплив вже парламентських партій на діяльність представницьких органів. Фактично уравліняя на державну політику і законотворчий процес радикально обмежувала якимось, так званим, «ефективним числом» партій, яке було меншим, ніж загальна кількість партій, які брали участь у виборах. Вперше індекс «ефективного числа партій» був запровадження Маккі Лааксо і Рейном Таагепера в 1979 р. (Laakso, Taagepera, 1979). Як пишуть Р. Таагепера і М. Шугарт, «перевага використання ефективного, а не дійсного, числа партій полягає в тому, що воно надає точний спосіб для розрізнення між значущими і менш значимими партіями. Формула індексу є такою, коли кожна партія зважується за допомогою зведення в квадрат. Дуже маленькі партії представлені слабо в індексі, а великі вносять до нього більше »(Taagepera, Shugart, 1993, p. 445). Формула, яку вони запропонували, була наступною:
N = l/i=1pi2
де pi - частка місць, отриманих партією. Слід зауважити, що цей індекс вимірює дисперсію номіналних змінних. Його статистичний зміст полягає в тому, що він характерізує ступінь концентрації випадків навколо центральної тенденції у досліджуваній змінної, вимірюваної таким показником, як мода. У політичну науку цей захід приходить з якою літератури, в якій на початку 60-х років описуються виміру ня концентрації фірм в індустріальній галузі за допомогою індексу Херфіндаля \ Herfindahl-index). Номінальна міра дисперсії досягає свого мінімуму, коли є тільки одна фірма чи партія. Звідси мінімальна оцінка міри концентрації складають. Якщо б всі фірми або партії володіли рівною значимістю, то максимальна дисперсія для номінальної змінної з фірмами або партіями дорівнювала б п.
Потім дослідники-компаративісти вирішили підрахувати це «ефекне число» стосовно до виборчого процесу та до розподілу місць у парламенті. Вони запропонували такі показники, як ефективна кількість електоральних партій (effective number of party votes - ENPV) та ефективне число парламентських партій (effective number of party seats - ENPS), які характеризували кількість партій, що роблять найбільший вплив на політичний процес. В якості залежних змінних ці показники беруться рядом дослідників (див., наприклад, Lijphart, 1984; Ordeshook and Shvetsova, 1994; Neto, Cox, 1997; Moser, 1999; Taagepera, 1999). Дані змінні вимірюються наступними індексами:
1. Ефективне число електоральних партій (ENPV):
ENPV=l/i=1vi2 , де vi - частка голосів, отриманих i-ої партією на виборах.
2. Ефективне число парламентських партій (ENPS):
ENPS= I/si2,
i=1
i = 1
де si - частка місць в парламенті, отриманих i-ої партією.
Приклад: Підрахуємо ефективна кількість електоральних та парла ментських партій для результатів парламентських виборів в Фінляндії в березні 1983 р. Дані виборів наведено в табл. 7.
Таблиця 7
Результати парламентських виборів у Фінляндії. (1983 р.) *
| Партії | Число голосів | % | Число місць | % |
| Соціал-демократична партія | 795.953 | 26,7 | 28,5 | |
| Національно-коаліційна партія | 659.078 | 22,1 | 22,0 | |
| Партія центру ** | 525.207 | 17,6 | 19,0 | |
| Народний демократичний союз | 416.270 | 13,8 | 13,5 | |
| Сільська партія | 288.711 | 9,7 | 8,5 | |
| Шведська народна партія | 146.881 | 4,9 | 5,5 | |
| Християнський союз | 90.410 | 3,0 | 1,5 | |
| Конституціональна партія | 11.104 | 0,4 | 0,5 | |
| «Зелені» | 42.045 | 1,4 | 1,0 | |
| Інші | 4.035 | 0,1 | 0,0 | |
| Всього | 2.979.694 |
* Джерело: Leonard, Natkiel, 1986. P. 49.
** Включаючи Ліберальну партію.
ENPV = 1 / 0,2672 + 0,2212 + 0,1762 + 0,1382 + 0,0972 + 0,0492 + 0,032 + 0,0042 + 0,0142 + 0,0012 = i / 0,0713 + 0, 0448 + 0,031 + 0,019 + 0,0094 + 0,0024 + 0,0009 + 0,0 + 0,0002 + 0,0 = = 1 / 0,183 = 5,46
ENPS = 1 / 0,2852 + 0,222 + о, 192 + 0,1352 + 0,0852 + 0,0552 + 0,0152 + 0,0052 + о, 012 = = 1 / 0,0812 + 0,0484 + 0, 0361 + 0,0182 + 0,0072 + 0,003 + 0,0002 + 0,0 + 0,0001 = 1 / 0,1944= = 5,14
Як видно з розрахунків ефективна кількість парламентських партій у Фінляндії в 1983 р. було меншим, ніж ефективне число електоральних партій, хоча й не набагато.
Це пов'язано з тим, що у Фінляндії парламент обирається на основі пропорційного представництва з використанням формули D'Hondt при розподілі місць. В інших країнах різниця між ENPV і ENPS може бути більшою. Так, у Франції в 1981 р. ефективна кількість електоральних партій становило 4,13, а ефективна кількість парламентських партій - 2,68. Справа в тому, що до 1986 р. у Франції існувала мажоритарна система виборів нижньої палати парламенту, передбачає для перемоги більше 50% голосів виборців і два тури голосування, якщо в першому жоден з кандидатів не набирає необхідної частки голосів. Різниця між цими двома показниками може також визначатися значи-них політичним плюралізмом, системою розподілу місць у парламенті, наявністю значних виборчих порогів для політичних партій і т.д.
У практиці порівняльних досліджень використовуються спеціальні вимірювачі диспропорційності, яка існує в раз-особистих політичних системах між розподілом голосів на виборах і розподілом місць у представницьких органах влади. При тому, що існує труднощі в дотриманні пропорціонально як би спочатку, тим не менше на неї впливають виборчі рательние системи і способи розрахунку голосів. Існують два широко використовуються індексу диспропорциональности. Перший був розроблений Дугласом Раї (Rae, 1967, р. 84 - 86). Цей індекс (I) грунтуеться на підрахунку модульної різниці між відсотком голосів та відсотком місць всіх партій, які набрали принаймні півпроцента голосів, підсумовування цієї різниці і знаходження середньої величини, яка і є показником диспропорції нальності. Він показує середній відсоток сверхпредставленних і недопредставлених виборців, що припадають на одну електорально-ліберальну партію. Чим вище ця величина, тим більша диспропорції-онального спостерігається в системі.
I= 1/n i=1n\vi-si\
де
n-число партій,
vi - відсоток голосів, отриманих i-він партією,
si - відсоток місць, отриманих i-ої партією.
Другий індекс диспропорційності (D) запропонований Джоном Лусмором і Віктором Ханд (Loosemore, Handy, 1971). Він спирається на іншу ідею: сума відхилень між отриманими голосами і місцями для сверхпредставленних в парламенті партій буде тією ж самою, що і сума відповідних відхилень для недопредставлених в парламенті партій. Звідси, загальну модульну величину суми відхилень вони ділять на два. Індекс диспропорційності набуває у них наступну форму:
D=1/2i=1\vi-si\
де
vi - відсоток голосів, отриманих i-ої партією,
Si - відсоток місць, отриманих i-ої партією.
Він фіксує відсоток виборців недопредставлених або сверхпредставленних в парламенті. Велика величина показує велику диспропорційність. Іноді для того, щоб змен-шити вплив малих партій на показник диспропорційний-ності (так як для порівняння більш значима диспропорційність у представництві великих партій), використовують квадратичний ін-декс диспропорциональности. Формула останнього полягає в тому, що різницю в долі голосів і місць зводять у квадрат, підсумовують отриманий результат, ділять його на два, а потім витягають корінь квад-ратний з отриманого результату (Moser, 1999, р. 370). Формула даного індексу диспропорційності наступна:
LSq = SqRt из ½ (vi - si)2,
де
LSq - квадратичний індекс диспропорційності,
SqRt - корінь квадратний,
vj - відсоток голосів, отриманих i-ої партією на виборах,
si - відсоток місць, отриманих i-ої партією в парламенті.
Як свідчить практика порівняльних досліджень пар-партійних систем, перший індекс диспропорційності дуже чувст-ставники до маленьких партій і насправді перебільшує пропорційність пропорційної системи виборів. Другий індекс чутливий до числа партій, що беруть участь у виборах, а по того схильний недооцінювати пропорційність пропорційної системи виборів. Для того щоб уникнути слабкостей обох індексації сов Лейпхарт пропонує індекс диспропорційності як засо ню величину суми відхилень між відсотком отриманих го лосов і місць у парламенті двох найбільших партій (Lijphart, 1984, р. 163).
Таблиця 8
Результати виборів до Палати громад Канади у вересні 1984р .*
| Партії | Голоса | % | Місця | % |
| Прогресивна консервативна партія | 50,0 | 74,8 | ||
| Ліберальна партія | 28,0 | 14,2 | ||
| Нова демократична партія | 18,8 | 10,6 | ||
| Інші | 3,1 | 0,4 | ||
| Всього: | ||||
* Джерело: Leonard, Natkiel, 1986. P. 25.
Порівняємо показники диспропорційності для трьох країн, враховуючи, що у ФРН є змішана виборча система, в Фінляндія - пропорційна, а в Канаді - плюральним, тобто по відносна більшості голосів. Таблиці розподілу голосів і місць у парламентах ФРН та Фінляндії наведені вище. Покажемо подібний розподіл для Канади на виборах до Палати громад (нижня палата парламенту) в 1984 р. (див. табл. 8).
Підрахуємо модульну суму відхилень відсотків голосів і місць для кожної країни, а потім обчислимо індекси диспропорції I, D, Лейпхарта і LSq.
Німеччина : I = 1/ni=1 \vi-si\
I = | 48,8 - 49,9 | + | 38,2 - 38,8 | + | 7,0 - 6,8 | + | 5,6 - 5,4 | / 4 = 1,1 + 0, 6 + 0,2 + 0,2 / 4 = = 2,1 / 4 = 0,53
D=1/2 I=1 \vi-si\ ,
D = 2,1 + 0,2 + 0,2 + 0,1 / 2 = 2,6 / 2 = 1,3
Індекс Лейпхарта = 1,7 / 2 = 0,85
LSq = SqRt з 1,21 +0,36 +0,04 +0,04 +0,04 +0,04 +0,01 / 2 = 0,93
Фінляндія:
I = | 26,7 - 28,5 | + | 22,1 - 22,0 | + | 17,6 - 19,0 | + | 13,8 - 13,5 | + | 9,7 - 8,5 | + | 4,9 - 5,5 | + | 3,0 - 1,5 | + | 1,4 - 1,0 | / 8 = 1,8 + 0,1 + 1,4 + 0,3 + 1,2 + 0,6 + 1,5 + 0,4 / 8 = 7,3 / 8 = 0,9
D = 7,3 + 0,1 / 2 = 7,4 / 2 = 3,7
Індекс Лейпхарта = 1,8 + 0,1 / 2 = 1,9 / 2 = 0,95
LSq = SqRt з 3,24 +0,01 +1,96 +0,09 +1,44 +0,36 +2,25 +0,16 +0,01 / 2 = 2,2
Канада:
I = | 50,0 - 74,8 | + | 28,0 - 14,2 | + | 18,8 - 10,6 | +] 3,1 - 0,4 | / 4 = 24,8 + 13, 8 + 8,2 + 2,7 / 4 = 49,5 / 4 = 12,4
D = 49,5 / 2 = 24,8
Індекс Лейпхарта = 38,6 / 2 = 19,3
LSq = SqRt з 615,04 +190,44 +67,24 +7,29 / 2 = 21
Порівняння отриманих показників диспропорційності свідчить, що змішані системи і пропорційні системи в принципі незначно відрізняються один від одного по репрезентативності виборів. У Німеччині індекси диспропорційності I, D, Лейпхарта і LSq склали відповідно 0,53; 1,3; 0,85 і 0,93; у Фінляндії відповідно - 0,9; 3,7; 0, 95 і 2,2. Що ж стосується плюрально системи в Канаді, то вона дає високі показники диспропорційності - відповідно 12,4; 24,8: 19,3 і 21. Загалом тут 24,8% виборців опинилися недопредставлених в парламенти, тобто не мали там своїх представників. Прогресивно-консервативна партія Канади, завоювавши 50,0% голосів виборців, отримала майже 75% місць, тоді як Ліберальна партія отримала в два рази менше місць, ніж голосів виборців. Подібна ситуація з плюральним виборами добре відома, але індекси диспропорційності дозволяють не тільки наочно продемонструвати недоліки цієї системи, але і можуть бути застосовані при емпіричному досліджених та інших умов партійної системи та парламентаризму.
Дослідження умов, що визначають партійні системи. Для вивчення факторів, які визначають кількісного параметри партійних систем, у порівняльній політології ис-користуються такі теоретичні моделі. По-перше, ряд досліджень грунтується на тому, що отримало назву «закону Дюверже»: «система простої більшості з одним туром [тобто з правилом відносної більшості при одномандатних округах] сприяє двопартійної системи »(Duverger, 1954, p. 217). Тут основним фактором виступає характер партійної системи, а логіка цього підходу полягає в тому, що виборці при подібною з бірательной системі швидше будуть голосувати за потенційних переможників, ніж за треті партії, а лідери партій будуть прагнути до коаліцій, або нарощувати потенціал власної партії для за воеванія більшості голосів. Ця модель заклала основу для так званого інституційного підходу при вивченні партійних систем, коли умовами різноманітності виступають не тільки виборчих системи, а й інші інституційні чинники - політичні режими, форми держави, норми правового регулювання партійних систем і т.д . По-друге, існує ряд дослідників, які при вивченні партійних систем використовують модель «стабілізації європейських партійних систем», запропоновану Ліпсета та Рокканом в 1967 р. (Lipset, Rokkan, 1967). У відповіності з нею на партійні системи європейських країн значною мірою впливають ті соціально певні структури політичної конкуренції, які склалися ще в 20-ті роки минулого столітті. У Європі партійні системи відображають певний соціальний еквівалентну лібріум, характерний для відносин між різними группами населення. Дана модель стала підставою пошуку різних соціальних причин, що визначають партійні системи, насамперед факторів, пов'язаних із соціальною диференціацією. По-третіх, деякі дослідники намагаються об'єднати дані інституціональні та соціальні моделі в одну теоретичну конструкцію. Цілі дослідження тут партійних систем визначають вибір незалежних змінних - інституційних і соціальних. Так, Октавіо Нето і Гарі Кокс виділяють такі основні гіпотези і відповідно до них будують систему незалежних змінних (Neto, Сох, 1997, р. 149-174):
(1) Існує взаємозв'язок між соціальною диференціацією та виборчими системами, яка впливає на ефективний число електоральних партій.
(2) Існує взаємозв'язок між парламентськими виборами і виборами президента в президентській системі.
(3) Існує взаємозв'язок між ефективним числом парламентських партій і ефективним числом електоральних партій.
(4) Існує взаємозв'язок між ефективним числом парла ментських партій і значимістю виборів депутатів за національному списком.
Для дослідження даних гіпотез були запропоновані наступні незалежні змінні:
1. Значимість електоральних округів
Значимість електоральних округів часто визначається через показник середньої величини електоральних округів. Під величиною округу розуміється число мандатів, що є в окрузі. Так, напри заходів, якщо у Фінляндії 200 членів парламенту обираються в 15 багатомандатних округах, кількість мандатів у яких коливається від 1 до 27, то середня величина електорального округу тут становитиме 13,3.
Оскільки різниця мандатів між округами досягає іноді декількох десятків одиниць, то для більш точного визначення електорального округу використовують не середні величини, а показники. У випадку з Фінляндією даний показник складе 17, оскільки 50% депутатів обираються в округах з мандатами 17 і вище, інші 50% - в округах нижче 17. У розглядаємому нами ви слідуванні автори користуються медіанним показниками і визначають значимість електорального округу як десятковий логарифм величини округу по виборах в законодавчий орган (LML - the logarithm of the median legislator's district's magnitude).
LML = lg M, де
M - медіанна величина електорального округу.
2. Значимість виборів депутатів по загальнонаціональному списку
У ряді країн поряд із звичайними виборчими округами име ються загальнонаціональні округу і відповідно загальнонаціональні списки кандидатів у депутати (див. табл. 9). Подібна ситуація на кладивает відбиток на характер партійної системи і взаємовідношення партій на загальнонаціональному рівні. Їм доводиться викорис вувати подвійну тактику: на місцевому та загальнонаціональному рівнях. Маленькі партії в цьому випадку не можуть конкурувати з великими у загальнонаціональних округах, що само собою призводить до укрупн ню партій. До того ж перемога у загальнонаціональних округах підвищення легітимність партії.
Таблиця 9
Місця в парламентах (нижніх палатах), розподілені
за результатами голосування по загальнонаціональних
виборчим округам *
| Країна | Дата виборів | Число депутатів | Депутати, обрані за загальнонаціональними ізбірательними округах | |
| Число | % | |||
| Австрія | 11,4 | |||
| Бельгія | 40,0 | |||
| Венесуела | 9,0 | |||
| Німеччина | 49,8 | |||
| Греція | 24,1 | |||
| Ісландія | И | 18,3 | ||
| Італія | 11,4 | |||
| Росія | 50,0 | |||
| Уругвай | 27,2 | |||
| Чехія | 5,0 |
* Джерело: Neto, Сох, 1997. Р. 171.
Значимість виборів депутатів по загальнонаціональному виборчого округу фіксується індексом UPPER (upper-tier variable), який підраховується як відсоток депутатів, які обираються за національному округу.
3. Близькість президентських і парламентських виборів.
У президентських і напівпрезидентських республіках партії вовле каються у змагання за голоси виборців не тільки на виборах членів парламенту, але і на виборах президента. Природно, що страгія і тактика виборчої боротьби тут має суттєві різниця. Разом з тим, перемога або поразка на президентських виборах позначається і на виборах до парламенту (і навпаки), особливо коли за часом президентські і парламентські кампанії збігаються. Даний фактор слід враховувати при дослідженні партійних систем. Запропонований Нето і Коксом індекс близькості президентських і парламентських виборів (PROXIMITY) підраховується за такою формулою:
де:
Lj - дата парламентських виборів,
PROXIMITY = 2 \(Lj – Pj-1)/(Pj+1 – Pj-1)\
Pj-1 - дата попередніх президентських виборів, Pj +1 - дата наступних президентських виборів.