Формаційний і цивілізаційний підходи до аналізу взаємовідносин між державою і громадянським суспільством

Формаційний (марксистський) підхід абсолю­тизує класовий принцип і розглядає класові ідеології, цінності, інтереси як єдиний опор­ний принцип і рушійну силу в зміні соціально-економічних формацій. Сфера діяльності держави звужена і обумовлена її класовою природою. Так, К. Маркс визна­чає державу в перехідний політичний період від капіталізму до соціалізму як революційну диктатуру пролетаріату.

Цивілізаційний підхід виходить з пріоритету загальнолюдсь­ких цінностей як універсального способу інтеграції загально-гуманістичних традицій і демократичного політичного досвіду. Гуманізм розглядається як вища ціль і цінність сучасної цивілізації, а суспільство — рівною мірою відповідальним за таку важливу місію. Це не вимагає виокремлення особливого класу - гегемона, моно­польно (через «свою» державу) покликаного стати творцем більш високого рівня цивілізації.

Нестандартна оцінка достоїнств обох підходів вимагає визнати перевагу того, за якого досягнута вища якість емансипації суспільства і особистості і в якому соціалізація не суперечить базо­вим потребам людини.

Еволюція суспільства вирішальною мірою залежить від його взаємовідносин з державою. Свобода індивіда як мета і мірило гуманізації соціального життя є недосяжною навіть у потенційно сильному суспільстві, якщо держава домінує над ним.

Формаційний підхід передбачає перетворення держави з орга­ну, що стоїть над суспільством, в орган повністю підкорений суспільству, але неодмінно через проміжну форму держави - дер­жаву диктатури пролетаріату.

Цивілізаційний підхід виходить із службово-регулюючої функції держави як інституту, який представляє все суспільство, а не окре­мий клас-гегемон. Використання держави від імені і на благо одно­го класу чи соціальної групи суперечить утвердженню загально­людського і веде до серйозних деформацій у відносинах між' суспільством і державою, посиленню ролі державної бюрократії.

Однією з таких деформацій є етатизація соціального життя. Це одержавлення суспільства, підкорення його всеохопному апа­ратному контролю з боку апаратної держави, який набирає гіпертрофовані, не обумовлені об'єктивною необхідністю обсяги. Теоретичною основою цього процесу є етатизм - політичне вчен­ня, яке утверджує державу як вищу соціально-історичну цінність і вищу мету суспільного розвитку.

Етатизація в економічній сфері приводить до одержавлення власноті, ототожнення суспільної власності з державною, невиз­нання всіх інших форм власності, домінування державної власності.

У політичній сфері етатизація виражається в одержавленні практично всіх механізмів, які закривають масам доступ до участі в політиці. Зокрема, одержавлення профспілок перетворює їх на коліщатко величезного держаного механізму; етатизація приво­дить до зрощення партійного апарату з державними структурами. Цей процес проявляється в дублюванні правлячою партією функцій державних органів; у суспільстві створюється злоякісний симбіоз партійно-державної бюрократії. Він монопольно розпоряджається всіма соціальними взаємодіями, знищує паростки громадянського суспільства. У романах-антиутопіях «Ми» Є. Замятіна, «1984» Д. Оруелла та інших дається опис соціального маніпулювання, здійснюваного такою всюдисущою державою, і соціальні витрати її тотального патронажу.

У духовній сфері етатизація породжує «етатичну» свідомість. Це унікальний тип свідомості, що характеризується не грома­дянським ставленням до держави як до рівноправного партнера, а підданською покірливістю до неї людей. У ньому синтезовано споживацьку психологію людей: держава розглядається ними як певна месіанська структура, всевладний патрон-розпорядник людських доль.

Питання для самоконтролю й проблемні завдання

1. Є дві основні, альтернативні відносно одна одної доктрини організації державного апара­ту: доктрина троїстого розподілу влади (її творець - Ш. Монтеск'є), згідно з якою зако­нодавча, виконавча і судова влади повинні взаємодоповнювати, стримувати і контролю­вати одна одну; доктрина єдності влади, згідно з якою мандат на здійснення тих чи інших державних функцій дає представницька влада, тобто виконавчі і судові органи діють лише від особи влади, не будучи її суб'єктом. Яка доктрина візьме гору в політичній практиці майбутнього, якщо взяти до уваги:

а) «огромадянення» народу - первісного суб'єкта політики;

б) збільшення чисельності політичних партій як передумови підвищення значення парламенту;

в) прогресуючу бюрократизацію і корупцію державного апарату, що вимагає ефективного конституційного контролю?

2. Іспанський філософ X. Ортега-і-Гассет (1883-1955) досить песимістично оцінював перспективи відносин у системі «держава-маси». Він стверджував, що маса жорстоко помиляється, коли вважає державу своїм «я». Держава, на його погляд, є ідентичною масі лише в тому сенсі, в якому «х» є ідентичним «у», оскільки ніхто з них не є «2». Держава неодмінно остаточно придушить соціальну самодіяль­ність, суспільство буде вимушене жити для держави, людина - для державної машини. Сама держава, будучи лише машиною, стан якої залежить від живої сили оточення, витягне із суспільства всі соки, захиріє і вмре іржавою смертю механізму. Як Ви вважаєте, чи має підґрунтя такий сумний прогноз, якщо врахувати:

а) фактичну ізоляцію мас від прийняття життєво важливих рішень;

б) функціональну непідконтрольність влади електорату;

в) психологічний бар'єр, що розділяє державну номенклатуру і соціальні низи?

3. В якій країні — мононаціональній чи багатонаціональній — федерація як форма державного устрою є більш ефективною і життєдійною?

4. Чи є поняття «республіка» універсальним, таким, що несе в собі політичний зміст, визначений Цицероном як справу і надбання народу? Якщо ні, то чому?

5. Чому конфедерація, як свідчить політична історія, є тимча­совим державним утворенням?

6. Які суб'єкти політики утворюють «стик» між власне політичною і неполітичною сферами суспільства?

7. Загальновідомою є передумовна база, яка обумовила виник­нення держав. Чи можуть ці передумови в модифікованому вигляді обумовити якусь нову політичну якість сучасних держав?

8. Правлячі партії - оплот держави, опозиційні ж партії примушують державу витрачати енергію на їх нейтралізацію, а

в ряді випадків і на придушення суперників-конкурентів. Що може мінімізувати це одвічне «зло»?

9. Чи є наступність між політикою Петра І, який здійснював курс на «озахіднення» Російської імперії, та політикою теперішньої генерації лідерів Росії та України, які роблять ставку на асиміляцію політико-економічних цінностей Заходу?

10. Громадянське суспільство формується в процесі перетворен­ня підданих і громадян, однією з характеристик яких є здатність робити власний політичний вибір. Яку роль у цьому процесі відіграє держава?

11. Російський філософ і логік А. Зінов'єв стверджує, що у світі виник новий соціальний феномен - «надсуспільство - друге суспільство», більш високого рівня по відношенню до існуючих країн світу. До нього залучені сотні мільйонів людей. Це своєрідна надбудова над людством. На погляд Зінов'єва, це «надсуспільство» є своєрідною метрополією світової імперії. Якщо взяти цю посилку за основу, то виходить, що в цієї метрополії має бути і своя політична столиця. Яка наддержава не лише претендує, але й реально демонструє якості такого глобального монстра? Який варіант відповіді є найбільш імовірним:

а) США як наддержава, яка поставила себе вище від ООН внаслідок вигідної політичної кон'юнктури;

б) «велика сімка» як колективний виконавчий союзник США;

в) транснаціональні корпорації - «другі уряди» своїх країн і повновладні господарі економічних механізмів планети;

г) наднаціональне єврейське лоббі, яке реалізує «єврейську змову» і бере активну участь в управлінні суспільством;

д) ООН як формальний штаб міждержавної політики?

12. Видатний політолог США М. Паренті називає Конституцію своєї країни «невмирущим документом», оскільки вона справно служить народу своєї країни за допомогою нових тлумачень і поправок. Чи можна сказати те ж саме про Конституцію України?

13. Чи можна прийняти ефективну Конституцію і жити за її нормами, якщо:

а) суспільство перебуває в кризі, що затягнулася, і в ньому переважають маргіналізовані верстви;

б) у суспільстві відсутня політична еліта, здатна відповідально нести тягар конституційної творчості;

в) у суспільстві переважає номенклатурна державна бюрократія;

г) у суспільстві утвердилась позаекономічна поляризація і різко відчувається дефіцит «середнього класу»?

14. Марксисти мріяли про відмирання держави, коли на місце «управління людьми прийде управління речами». Які обставини спростовують цю прекраснодушну утопію?

Терміни і поняття

Генезис держави - сукупність чинників, які обумовили виникнення і вдосконалення дер­жави.

Глобальне суспільство - всеохопна людська спільнота, яка складається з громадянського суспільства і держави.

Етатизація - одержавлення, домінаж публічноправових відносин над приватноправовими, інфільтрація держави в усі сфери життєдіяльності суспільства, підкорення суспільства державі.

Конституційна держава - облаштування держави шляхом свідомого управління і регулювання; характеризується юридичною окресленістю повноважень і сферою втручання в суспільне життя.

«Левіафан» - алегоричний образ держави-машини, держави-автомата (Т. Гоббс).

Органічна теорія держави - теорія, яка ґрунтується на проведенні аналогії між державою і біологічним організмом (Г. Спенсер).

Правова держава - держава, яка функціонує на визнанні пріоритету права і законності, це правління законів, а не людей.

Республіка - форма правління, яка реалізує і представляє інтереси народної більшості як верховного суб'єкта політики і влади; основна ознака республіки — представництво влади.

Соціальна держава - держава, яка усуває недоліки правової держави; утверджує в суспільстві фактичну соціальну спра­ведливість, формуючи сприятливе для кожного громадянина соціальне середовище.

Традиційна держава - держава, яка виникла стихійно, на основі звичаїв і норм, що сягають у давнину; традиційна держава пригнічує суспільство та індивіда, одержавлює всі прояви життє­діяльності людини.

Політика в рамках системного аналізу

Шляхтун

Наши рекомендации