Заходи процесуального промусу

Одним з найважливіших прав людини є право на свободу та особисту недоторканність, яке гарантоване Конституцією Укра­їни та багатьма міжнародними документами, зо­крема Загальною декларацією прав людини, Міжнарод­ним пактом про громадянські та політичні права, Конвен­цією про захист прав людини та основних свобод.

Згідно з частинами 2 та 3 ст. 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосовувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обгрунтованість якого протя­гом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затрима­на особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішен­ня суду про тримання під вартою.

Ці конституційні положення реалізовані Законом України від 21 червня 2001 р., яким були внесені зміни та доповнення у главу 13 КПК «Запобіжні заходи».

Стаття 149 КПК, яка закріплює перелік запобіжних заходів, крім підписки про невиїзд; особистої поруки; поруки громадської організації або трудового колективу; застави; взяття під варту та нагляду командування військової частини тимчасовим запобіжним заходом визнає затримання підозрюваного.

Вказані запобіжні заходи відповідно до ст. 148 КПК обира­ються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою: 1) запобігти спробам цих осіб ухилитися від діз­нання, слідства або суду; 2) не допустити, щоб вказані особи пе­решкоджали встановленню істини у кримінальній справі; 3) запобігти злочинній діяльності; 4) забезпечити можливість вико­нання процесуальних рішень.[8, ст.52-54]

Стаття 148 КПК в новій редакції не містить діючого раніше положення про те, що запобіжні заходи застосовуються, коли є достатні підстави вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, продовжуватиме злочинну діяльність або буде намагатися ухилитися від виконання своїх процесуальних обов'язків. Виключення з цієї норми словосполучення «перебуваючи на волі» свідчить про зміну законодавцем акцентів при вирішенні питан­ня про обрання запобіжного заходу, орієнтацію органів досудового слідства та суду на виважений підхід до вибору конкретного виду запобіжного заходу, відмову від пріоритетного застосування взяття під варту.

Серед заходів процесуального примусу, які застосову­ються при провадженні у кримінальних справах, запо­біжні заходи законодавець виділяє в окрему главу, бо вони істотно обмежують свободу обвинуваченого чи підозрюваного.

Підставою для застосування запобіжного заходу є на­явні в кримінальній справі докази, які вказують на те, що обвинувачений може ухилитися від слідства й суду або виконання вироку, перешкодити встановленню істини чи займатиметься злочинною діяльністю. Питання про наяв­ність достатніх підстав для застосування запобіжного за­ходу в кожному конкретному випадку вирішується осо­бою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором і су­дом з урахуванням даних про те, що обвинувачений не має постійного місця проживання чи постійних занять, що він схиляє свідків чи потерпілих до відмови від пока­зань чи до дачі неправдивих показань, намагався знищи­ти документи, предмети, які можуть бути речовими дока­зами, замислив чи готує новий злочин. Закон передбачає, що, вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу, належить враховувати також тяжкість вчиненого злочину, особу обвинуваченого, його вік, стан здоров'я, сімейний стан.

Метою застосування запобіжного заходу є перешко­дити обвинуваченому скритися від слідства й суду, зава­жати встановленню істини в справі, займатися злочин­ною діяльністю або ухилитися від виконання вироку, тобто забезпечити обвинуваченого за органами розсліду­вання й суду та його належну поведінку.

Таким чином, треба розрізняти підстави і мету засто­сування запобіжного заходу, а також обставини, які вра­ховуються при цьому.

Застосувати запобіжний захід при наявності для цього достатніх підстав — це право, а не обов'язок слідчого, органу дізнання, прокурора, судді і суду. Якщо немає підстав для застосування запобіжного заходу, від обвину­ваченого відбирається письмове зобов'язання про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування, а також про те, що він з'явиться до слідчого й суду за їх викликом. Це зобов'язання не є запобіжним заходом, і його не слід плутати з підпискою про невиїзд. При порушенні цього зобо­в'язання до обвинуваченого можуть буги застосовані привід або запобіжний захід.

Як правило, запобіжний захід застосовується до обви­нуваченого. Проте у виняткових випадках він може бути застосований щодо підозрюваного. В цьому разі обвину­вачення має бути пред'явлено йому не пізніше десяти діб.