Особливості східноєвропейського Просвітництва

Теорії західноєвропейської Просвітництва знайшли дуже благодат­ний ґрунт і на Сході Європи, зокрема в Росії. Сама імператриця Катери­на II виступила з цілою низкою просвітительських ініціатив: вона оголо­сила конкурс на кращий твір з питання звільнення селян від кріпосної залежності, заохочувала розвиток періодичної преси (перший російсь­кий сатиричний журнал "Усяка всячина" виходив під її безпосереднім керівництвом). Катерина II усіляко підкреслювала свій намір утілити в життя улюблену доктрину європейських просвітителів — ідею освіче­ної монархії. Російська імператриця листувалася з Вольтером і пропо­нувала йому допомогу й притулок; вона готова була надати Д. Дідро можливість друкувати "Енциклопедію" в Росії, коли це з політичних при­чин стало неможливим у Франції; вона сама перекладала російською мовою заборонений у Франції роман Ж.Ф. Мармонтеля "Велізарій". Щоправда, ці шляхетні починання мали здебільш показний характер, що маскував досить твердий характер імперської політики уряду Кате­рини П: журнали повинні були виявляти лояльність до політичного режи­му, а за прояви радикалізму легко було потрапити до в'язниці, як це сталося з прогресивним видавцем М.І. Новиковим; 1766 р. була оголо­шено про підготовку Укладення "Щодо засобів досягнення суспільного благоденства", а 1783 р. вийшов указ, що забороняв вільні переходи селян по всій території Російської імперії.

Незважаючи на зазначені обставини, саме соціальні верхи Рос­ійської імперіями були провідниками просвітницьких ідей, що великою мірою визначило характер російського Просвітництва. Так, найболючі­ша для Росії того часу проблема кріпосництва осмислювалася крізь призму просвітницького світогляду як проблема пробудження у прав­лячій верстві почуття відповідальності за свої дії. МЛ. Новиков, Д.І. Фонвізін жадали від дворян виправдовувати шляхетними справами ті пільги, що вони мають перед іншими станами. Це просвітительське виховання зіграло велику роль в активізації суспільної думки, у форму­ванні розумних, гідних, шляхетних і сповнених духовної краси людей, що дивляться на нас з портретів Д.Г. Левицького, Ф.С. Рокотова, В.Л. Бо-ровиковського.

Російські просвітителі знаходили у простих людях не лише жаха­ючі прояви вбогості, безправ'я, затурканості кріпосної людини, але й своєрідну мудрість, чистоту, духовну велич. У Росії досить яскраво ви­явив себе один із просвітительських напрямів — сентименталізм, що звертався не стільки до освіченого розуму, скільки до щиросердечного життя простої, "природної" людини, наближеної до природи, з якої й чер­пає вона свої чесноти. У повісті "Бідна Ліза" М.М. Карамзін висловив думку, що схвилювала кріпосну Росію: "І селянки любити вміють!"

Доля української культури в XVIII ст. складалася суперечливо. Україна поступово втрачала значення культурного провідника між Ро­сією й країнами Західної Європи, яке вона мала у XVTI ст. Росія ж, зацікавлена у зміцненні держави, прагнула обмежити, а відтак і знищи­ти політичну самостійність України (від скасування гетьманства в 1722 р. при Петрі І до знищення Січі при Катерині II у 1775 p.). Істотні зміни відбулися й у соціальній структурі українського суспільства: з од­ного боку, поступове покріпачення селян за російським взірцем, з іншо­го — розшарування козацької старшини, частина якої розчинилася в міщанстві, селянстві, а частина зберегла свій соціальний статус, піддав­шись неминучій за таких історичних умов русифікації.

Переміщення центра культурного розвитку на північ від України викликало відтік інтелектуальних і культурних сил з української території. Вихідцями з України були чудові художники-портретисти Д.Г. Ле-вицький і В. Л. Боровиковський, що жили й творили в Росії. На традиціях української музичної культури була заснована співоча школа в Глухові, створена за спеціальним імператорським указом. У ній училися компо­зитори М. Березовський і Д. Бортнянський, чия творчість суттєво впли­нула на становлення музичної культури в Росії. 1700 р. з Київської Ака­демії викликали в Москву й Петербург українських учених ченців, які займали в Росії всі архієрейські кафедри.

Внаслідок специфічних історичних умов, що склалися на Україні у XVIII ст., тут не створилося ні соціальної, ні культурної основи для ши­рокого розвитку Просвітництва: в офіційній культурі, орієнтованій на ро­сійську державність, складався стереотип другосортності всього ук­раїнського; "низова" ж культура, де національні традиції зберігалися, не могла бути тим ґрунтом, у якому вкоренилися б інтелектуальні, "го­ловні" ідеали Просвітництва. Однак традиції шкільної освіти продовжу­ють жити на Україні, незважаючи на контроль Святішого Синоду над церковнопарафіяльними школами. Так, у 1740-48 pp. на території семи козацьких полків старої України на тисячу жителів налічувалась одна школа; на Слобожанщині (район Харкова) одна школа приходилася в середині XVIII ст. на 2500 душ населення, а 100 років по тому — аж на 4270 душ. У першій половиш століття відкриваються як свого роду філії Києво-Могилянської Академії колегіуми в Чернігові, Білгороді (потім Харкові) і Переяславлі; у другій половиш століття розробляються плани відкриття на Україні університету, але вони наштовхувалися на нездо­ланний опір уряду Російської імперії. 1783 р. у всіх колегіумах і в Києво-Могилянській Академії запроваджується навчання російською мовою, а пізніше усі вони перетворюються на навчальні заклади, що готують тільки священиків.

Видатною фігурою в українській культурі XVIII ст. був Григорій Савович Сковорода, мислитель, поет, письменник, чия творчість зали­шила яскравий слід у вітчизняній літературі й філософській думці епохи Просвітництва.

Питання для самоперевірки.

1. Назвіть основні риси раціоналістичної культури Нового часу.

2. Які функціональні зміни в області релігії, природознавства, політичної філософії й мистецтва сформували новий образ світу й нове розу­міння людини в європейській культурі 17-18 ст.?

3. У чому полягали особливості процесу затвердження ідеології Про­світництва на сході Європи?

4. Яку роль відіграло Просвітництво в культурному розвитку люд­ства?

Лозовий