Поняття політичної влади, її сутність і функції
Політична влада є найважливішим видом влади в суспільстві.
Політична влада — здатність і можливість здійснювати визначальний вплив на діяльність, поведінку людей та їх об'єднань за допомогою волі, авторитету, права, насильства.
Вперше в європейській традиції владу описує Гісіот, де підкреслює її інструментальний характер.
В 2-й пол. 20 ст. в політичній науці сформувалася кратологія – наука про владу. Категорія влади стає основною в усьому комплексі соціально-гуманітарних наук.
Існують такі концепції влади: -гносеологічна (належить Платону); -біологічна (належить Арістотелю); -теократична (пов’язана з Біблією- підкреслюється сокральність влади, тобто Богу богове, Кесарю –кесариве); -політологічна (Вебер); -антипологічна.
Влада- це здатність і спроможність суб’єктів політичного процесу (політичних лідерів, політичної еліти, соціальні, професійні групи, нації,держави) здійснити вплив на інших політичних лідерів, задля реалізації поставленої мети за допомогою авторитета, права, примусу.
Ознаками влади є:-транспарентність (відкритість, прозорість); -легальність;- моноцентричність (наявність єдиного центру прийняття політичних рішень в межах виконавчої, законодавчої і судової влади); -ресурсність; -ієрархічність(нерівність статусів. Інверсія –це зміна статусів);-комулятивність(прагнення суб’єктів політичного процесу до максимального накопичення владних ресурсів).
Ресурсами влади є:-економічні(рівень розвитку економіки); -фінансові; -інформаційні; -демографічні;- інтелектуальні;- силові(якість збройних сил і якість управління ними); -культурно-ідеологічні(рівень культури); -адміністративні; -соціальні(можливість збільшувати чи зменшувати соціальні статуси).
Функціями влади є: -управління чи керування(вибір оптимальної стратегії); -політична соціалізація (забезпечення входження в світ політики); -політична інтеграція; -політична комунікація; -політична стабвльність(досягнення політичної стабільності є головна мета досягнення в політичній владі).
Політичні режими.
Політичний режим (в пер. з франц. «управління»)- це особливий соціальний механізм, спосіб управління суспільством, що об’єднує, з одного боку, базові моделі виборів, моделі прийняття управлінських рішень, а з іншого боку, способи участі в політичному житті суб’єктів політичного процесу (окремих громадян, політичних лідерів і ін.).Політичний режим характерезує аспект владних відносин.
Розрізняють такі види політичних режимів:
-тоталітарний;
-автократичний;
-демократичний.
Тоталітарний (в пер.з лат. «цілісний», «всеохопний») -спосіб організації суспільства, який характеризується всебічним і всеохопним контролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі.
Термін “тоталітаризм” запровадив Б. Муссоліні для характеристики фашистського руху в Італії та для відмежування його від нацистського руху в Німеччині.
Вперше використовує цей термін Футуретті.
Передумовами виникнення та розвитку тоталітаризму в політичній практиці є індустріальна стадія розвитку суспільства, наявність засобів масової інформації, колективістський світогляд, могутній державний апарат, особливості соціальної психології тощо.
Тоталітаризм вимагає від людини активних виявів лояльності й відданості режиму.
В 1939р. в США проходить перший симфозіум з проблем тоталітаризму.
В 1951р. Аренд в праці «Джерела тоталітаризму» розглядає вплив культури і мистецтва на тоталітарну політичну свідомість і культуру.
Бжезинський розробляє концепцію тоталітаризму, яка війшла в історію як «тоталітарний синдром»: неможливість самодетермінації і готовність цілком підкорятися тому, хто обіцяє стабільне існування.
В 1972р. Арон в праці «Демократія і тоталітаризм» пояснює взаємодію демократії і тоталітаризму.
В кінці 20 ст. виникає загроза нового тоталітаризму, який пов'язаний з зміною ідеологією.
Ознаками тоталітаризмує: -однопартійна система (вождь-харизматик); -зрощування партійних і державних органів і формування органу партія-держава; -відсутність інституції грамотного суспільства; -наявність тоталітарних ідей (соціальна ідея, ідея зверхності раси, зверхність нації або етнічної групи); -ставлення до економіки і приватної власності (правий тоталітарний режим залишає приватну власність, але ставить її під державний контроль, а лівий- усуспільнює приватну власність і регламентує її діяльність); -наявність масового суспільно-політичного руху, мета якого формування політичної свідомості і культури; -абсолютний контроль за діяльність ЗМІ; -терор, як засіб зовнішньої і внутрішньої політики.
Після смерті вождя –харизматика спостерігається прцес рутинізації харизми, а тоталітаризм трансформується в посттоталітаризм.
Автократичний політичний режим передбачає існування автократа, тобто особи, котра персоніфікує інститут, від імені якого діють усі ті, хто наділяється частиною або часточкою публічної влади. У разі наслідування автократії наявна комбінація автократичного принципу з аристократичною тенденцією, а в разі виборної автократії — комбінація автократичного принципу з демократичною тенденцією.
Демократичний політичний режим базується на додержані й гарантованому захисті невід'ємних прав людини, на участі населення у формуванні й діяльності державних органів, прямої його участі у вирішенні державних справ. За сучасних умов головними ознаками демократичної держави є визнання найвищої цінності особистості, захищеність її природних і невід'ємних прав, належне забезпечення всіма економічними, політичними, ідеологічними та юридичними гарантіями, у тому числі судовим захистом проти будь-яких порушень (у тому числі й з боку державних структур)
. найважливішою рисою демократичного режиму є те, що він характеризується одночасно як режим законності. Жодні зміни державного керівництва не дозволяють відмовитися від цього режиму, відхилитися від дотримання чинного, правового за змістом, законодавства.