Ж. Значення української романтики

1. Вплив романтики на пізнішу українську літературу чималий: те, що романтика дала українській літературі /482/ найбільшого поета нового часу, значною мірою спричинилося до надзвичайної сталости романтичного впливу. Інша, нешевченкінська романтична традиція, що перетривала часи романтики, є традиція чутливого та сумного романсу, що нав’язує до народної пісні. Впливи романтики — почасти формальні, почасти тематичні. Наслідуючи Шевченкові вірші, щоправда, якимось чином усе переводили їх на ритміку, знайому з російської або німецької поезії та з віршу інших романтиків, на нормальні тонічні ритми, чим своєрідну красу Шевченкових віршів цілком знищували, як ми бачили це в Куліша. До того зовсім не звертали уваги на інші властивості Шевченкових віршів, напр., їх „інструментацію“ (див. вище Д. 5). Отже, при всій зовнішній на перший погляд схожості віршу пошевченківських часів з Шевченковим, вірш наподобителів Шевченка завжди залишається сухим, одноманітним та гармонійно бідним. — Далеко більше впливу мала тематика української романтики — і передусім знов Шевченка — на літературу українського „реалізму“: з одного боку, — ідеалізація козацтва, з другого — трагічні теми з селянського життя міцно входять у традицію прози та драми українських. Якщо тематика селянського горя — цілком природна в „реалістичній“ драмі, то романтика козацтва, власне, цілком виходить поза межі „реалістичної“ тематики, скорше вже міг би реалізм піти слідом „Чорної Ради“, з її соціяльною проблематикою, але роман Куліша традиції не утворив. Великою мірою впливові саме романтичної літературної та наукової традиції треба приписати всі козацькі теми довгих десятиліть. Не без впливу романтичної, а саме Шевченкової тематики, є і трагічне забарвлення таких численних драм з селянського побуту. І в Кропивницького, і в Карпенка-Карого, і в Старицького знайдемо не лише цю тематику, а навіть і певні окремі мотиви та постаті байронічних поем Шевченка. Та без числа — окремі натяки, відгуки, мотиви з романтичної поезії в пізнішій українській літературі.

2. Проте, хоч які значні впливи літературного матеріялу романтики в пізнішій літературі, та їх ще „реалізм“ міг чималою мірою „перетравити“, надати їм свого власного характеру, свого власного оформлення: боротьба козацька — як боротьба за соціяльну справедливість, інтерпретація трохи не всієї романтичної літератури, як „народолюбства“ певного реалістам близького типу тощо. Інакше стоїть справа з романтичною ідеологією. З неї реалізм перейняв кілька мотивів, цілком змінивши тим самим своє „реалістичне“ обличчя. Поперше, відкриті романтикою як високовартний елемент народного життя звичаї, побут, вірування народні та народна поезія залишилися в межах /483/ мистецької уваги українського реалізму. Вони навіть часто закривали від реалістів те, що їх власне цікавило або мало б цікавити: соціяльні умовини народного життя. „Етнографічний реалізм є якимось сполученням реалістичних намірів з романтичною традицією. Так само не зникло в період українського реалізму романтичне захоплення минулим, зокрема козаччиною яку, щоправда, реалізм „стилізував“ на свій кшталт. І етнографізм, і захоплення минулим були, на жаль, в порівнянні з романтикою підупадом: в етнографічному матеріялі бачили вже не глибоке єство народного духу — шлях, яким можна було прийти до пізнання характеру народу, а бачили лише, в найліпшому випадку, „народну мудрість“, досить примітивну мораль, а в гіршому — просто матеріял, без глибшого значення. В історичному минулому не шукали специфічних рис певної доби та історичного моменту, а здебільша лише витовмачували його в дусі потреб сучасности, цілком закриваючи досить барвисте та повнокровне українське минуле сумним та занепалим українським життям 19-го віку. Без романтичної спадщини український реалізм напевне був би ще бідніший на теми та ще менш ідеологічний, аніж він був у дійсности.

Новим було і розуміння романтикою єства нації та процесу її життя. Нація як цілісний організм або „особа вищого ступеня“, життя якої випливає з одного джерела („серце“ Куліша), розуміється, для часу реалізму — уявлення занадто „містичне“. Але, без сумніву, доба „реалізму“ не дійшла б і до свого досить поверхового розуміння нації, якби не те виховання, що його давала поколінням української інтеліґенції романтична література. Але ще важливіша та зміна, що її внесла романтика в розуміння процесу життя української нації. В часи доромантичні загальним уявленням було, що українська нація або вмерла, або вмирає; ще пізніше Гулак-Артемовський міг висміювати Куліша, що говорив про „козацьку матку“ (Україну), що вже вона вмерла, і поруч несмачних дотепів на адресу Куліша, що, мовляв, „слинить“ з цього приводу, він міг лише попрощатися з нею по панахиді словами „царство їй небесне“. Романтика принесла уявлення про „національне відродження“, про „воскресення“ нації, і це слово та це уявлення залишилися, не зважаючи на зміну основних точок погляду на єство нації, в усі поромантичні періоди! А саме, як і романтики, що надавали такого надзвичайного значення „слову“ та літературі, пізніші українські ідеології усі зв’язували відродження нації з літературно-мовною реформою Котляревського, хоч після неї національне життя ще довго йшло шляхом дальшого підупаду. /484/

Поруч суто літературних та національних елементів романтичного світогляду залишилося в „середнього українського інтеліґента“ в пізніший час багато і окремих, хоч би й незначних елементів романтичного погляду на світ та життя. Але це належить уже до питань історії культури.

3. Найважливіша риса та заслуга української романтики — це те, що вона свідомо поставила собі завдання утворити „повну літературу“, що могла б задовольнити духові потреби всіх кіл та шарів українського суспільства. Стремління до „повної літератури“ знайшло своє здійснення головне в утворенні „повної мови“, мови всебічної, придатної для вислову в усіх сферах літератури та життя. Щоправда, почасти через політичні умови, почасти через значний розклад національного обличчя українського народу, чи ліпше — його вищих верств, свого практичного здійснення стремління романтики не досягнуло: була може певна ілюзія „повної літератури“ — але в дійсності майже не було драми, один роман та кілька оповідань не можуть утворити прози... Коли порівняємо віршописання романтиків з численними віршами барокка, то порівняння випаде кількісно теж не на користь романтики. Але в ідеалі вся література знайшла собі певну мету, до якої могла прямувати далі! Після перерви п’ятдесятих років романтики могли далі працювати над завданням, яке вони раніше собі поставили. До їх праці над утворенням „повної літератури“ тепер, у 60-ті роки, приєдналися представники нового покоління, „реалісти“. Дійсно, їм удалося куди ближче підійти до ідеалу „повної літератури“, вже кількістю та різноманітністю ґатунків творів. Але широта та повнота літератури реалізму сильно зменшується через прагнення „реалістів“ відбивати в своїх творах „дійсне“ сучасне життя українського народу; а поскільки народ складався переважно з селянства, то селянська тематика домінує в надзвичайних розмірах. Куліш, при всьому розумінні потреби повної літератури, частину своїх творів написав по-російськи, без сумніву, почасти через брак видавців, читачів та через цензурні умови. Але і в „Чорній Раді“ і в пізніших поемах він не лякався й найвищих ідеологічних тем. Він не боявся писати для „небагатьох“ або для „майбутнього читача“, якого самі твори „високого стилю“ мусили підготувати, витворити. „Реалісти“ свідомо ухиляються від „високої“ тематики, почасти, розуміється, теж через цензурні умови, але почасти і через те, що їх взагалі ця тематика не цікавить, та вони вже ніяк не намагаються підготувати нового читача з вищих кляс. Ліпша ситуація була лише в Галичині, /485/ що чимало спричинилося пізніше до провідної ролі Галичини в українському русі.

4. Поезія української романтики зацікавила й чужу, розуміється, в зв’язку з усією ідеологією романтики — переважно слов’янську романтику. Все ж переклади поглядно нечисленні. Крім чеських, перших у часі, головне переклади з Шевченка численні в південнослов’янських літературах — у болгарів та сербів, так що можемо говорити про вплив Шевченка на південнослов’янські літератури. Добрі переклади Шевченка мають і поляки (головне переклади Совінського та Кондратовича-Сирокомлі). У російській літературі, є численні, але, за малими винятками, слабкі переклади.

Та важливіші, здається, відгуки української народної поезії, відкритої романтиками. Такі відгуки, наслідування козацької тематики, наприклад, зустрінемо в чехів, а головне в словаків. Навіть у німецькій літературі після 1840 р. знайдемо невелику групу творів з українською тематикою: поруч виданих 1845 р. Боденштедтом („Поетична Україна“) та 1848 р. Вальдбрюлєм („Балалайка“) українських пісень, 1841 р. вийшла ориґінальна збірка віршів на українські теми „Українські пісні“ А. М. Йохмуса-Мавріціюса, поеми „Мазепа“ Г. Е. Штебіша 1844 р., „Ґонта“ Р. фон Ґотшалля 1850; романтично забарвлені трагедії К. Ю. Штарка „Бій під Полтавою“ (1855), Р. фон Готшалля „Мазеппа“ (так! 1865 р., перекладена на українську мову Федьковичем), та історичний роман „Мазепа“ А. Мюцельбурґа (1800). Вже 1831 р. Шаміссо переробив, на жаль, лише частину, „Войнаровського“ Рилеєва у чудові німецькі терцини; гірший, але повний німецький переклад „Войнаровського“ видав І. Ґоловін 1847 р. Коло 1840 р. з’являються німецькою мовою переклади польських „українськіх повістей“ М. Чайковського. Внутрішній зв’язок у розвитку цієї українсько-німецької романтичної літератури ще зовсім не досліджений.

5. Історична світова заслуга романтики — „відкриття“ народної поезії та значна участь у виробленні новітнього „історизму“. Ці заслуги має і українська романтика. Вже численні збірки укранїських народних пісень постали з романтичного захоплення народною поезією. Навіть і кілька збірок, що вийшли щойно пізніше, зобов’язані своїм постанням романтичному захопленню. Головне — наукові збірки самі, без романтичної віри, що в народній поезії захований глибокий ідейний зміст, що в ній сконцентроване єство народного духа, ніколи не могли б привести до розповсюдження тематики народної пісні, до вжитку її засобів у штучній поезії. Поромантичний період далі працює над /486/ народною поезією, її збирання та дослідження посунулися значно наперед. Зникло ідеалізування народної поезії, на яку почали дивитися лише як на етнографічний, історичний та літературний матеріял.

Звичайно не звертається уваги на те, що українська романтика відіграла величезну ролю в дослідженні української історії, бо відкриття та видання головних джерел гетьманського періоду є безсумнівною заслугою романтиків. Хоч яке некритичне було спочатку захоплення „Історією Русів“ та й іншими літописними та пісенними матеріялами, але не можна забувати й того, що романтики у їм властивим прагненням знайти в минулому те, що від сучасности відрізняється, що для минулого характеристичне, йому та лише йому властиве, зробили чимало, щоб перебороти некритичне ідеалізування української старовини. Наукова спадщина Костомарова і Куліша великою мірою пов’язана з їх романтичним світоглядом. І коли дальший розвиток історичної науки далеко залишив за собою старі романтичні дослідження, то зовсім інакше стояла справа у літературним використанням історичного матеріялу. Шевченко або Куліш дали спроби освітлення минулого України в його величності, але зуміли підійти до минулого України як до живого життя, різноманітного та різновартного; в часи „реалізму“ починає натомість панувати в історичному романі та драмі ідеалізація минулого, цілком некритичне виславлення його; цілком втрачено всяку здібність критично поставитися якщо не до минулого в цілості, то хоча б до окремих його з’явищ.

6. Найбільші заслуги української романтики в формальних досягненнях її літературної продукції. Ці досягнення не лише заслуга особистого генія Шевченка. Бо більшість тих основних формальних рис, що їх завдячує українська література Шевченкові, вже до Шевченка виступає в поетів української романтики. Головна риса — перехід від мовної традиції Котляревського, себто травестії, з однобічним добором слів з забарвленням якоїсь незвичайности: вульґаризму, комічности, рідкости і т. д., до утворення нової мови, нормалізованої та придатної для серйозних поетичних ґатунків, для вислову почувань і думок „повної нації“. Витворення нових форм, як романтичні баляди або „вільна поема“ і т. д. та їх стилістична українізація —- так само прокопницька праця романтиків. Музичність поетичної мови — основна вимога романтичної поетики — зобов’язана своїми найбільшими успіхами Шевченкові. Форма віршу робить дальші успіхи, остаточно відмовившися від старого силябічного віршу; але поруч /487/ розвитку перейнятого від росіян „тонічного“ (на наголосах збудованого) віршу, зустрічаємо ориґінальне наслідування народнопісенного віршу в Шевченка, — Шевченків вірш, як згадано, дивним чином не знаходить у межах романтики наслідування!

Найбільше враження від формальних успіхів романтики дістанемо тоді, коли придивимося ближче до того нехтування формальної сторони твору, яке зустрічаємо часто в період „реалізму“.

7. Кінець української романтики не був такою природною смертю, яку знайшла романтика на Заході або в наших близьких сусідів, де певно пересичення романтичним стилем привело до різкої зміни літературного напряму. Важко було „пересититися“ тими розмірно нечисленними творами, які дала українська романтика. Кінець української романтики та перемога нового стилю були зумовлені великою мірою причинами позалітературними — соціяльним розвитком, що вимагав нової літературної проблематики, а ще більше розвитком західніх та сусідніх літератур, зокрема російської, яка в цей час здобула такого рішучого впливу на українську, як ніколи до того. Розуміється, ми не можемо собі уявити, щоб романтична література трималася на Україні ще десятиліття після її занепаду в цілій Европі, — українська література, як і всяка інша, живе в щільному зв’язку з літературами інших народів. Але процес літературного розвитку став на Україні в цей час процесом „неорганічним“, майже виключно наслідуванням чужого розвитку. Певну своєрідність український „реалізм“, щоправда, має, але ця своєрідність є майже цілком неґативного характеру, насамперед рішуча перевага селянської тематики; інші напрями розпитку „реалізму“, напр., психологічний роман, що дам усюди найліпші квіти реалістичної літератури, на Україні залишилися в зародках. Близькість до життя, якої вимагала реалістична поетика, знайшла собі парадоксальним способом вираз у звуженні тематики літературних творів до тем „селянських“. Досягнення романтичної літератури на шляху до „повної літератури“ були знову загрожені, не зважаючи на надзвичайний зріст літературної продукції та на її почасти добру

ЕКСКУРС V