Спадкодавцем може бути тільки фізична особа

Спадкоємцями можуть бути не лише фізичні, а й юридичні особи та держава. У свою чергу юридичні особи та держава успадковують майно тільки у випадку, коли це передбачено заповітом.

Існує категорія осіб, яких називають негідними спадкоємцями. Такі особи не мають права на спадкування. До їх кола належать:

1) особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили за­мах на життя цих осіб;

2) особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт;

3) батьки після дитини, щодо якої вони були позбавле­ні батьківських прав;

4) особи, які ухилялися від виконання обов’язку щодо утримання спадкодавця;

5) одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за зако­ном, усунення їх від права спадкування, неприйняття ними спадщини спадщина визнається судом відумерлою і пе­реходить у власність територіальної громади.

Важливе значення для спадщини має час та місце її відкриття.

Часом відкриття спадщини може бути визнано день:

- смерті спадкодавця;

- набрання законної сили рішенням суду про оголошення громадянина померлим.

Місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме, – місце знаходження майна чи основної його частини. Спадкоємці набувають право на спадкування у день відкриття спадщини.

Цивільним законодавством передбачаються такі підстави спадкування:

1) за заповітом;

2) за законом.

Спадкоємство за законом застосовується, якщо:

- заповіт відсутній;

- заповіт недійсний;

- померли спадкоємці, зазначені у заповіті,

- спадкоємці відмовились прийняти спадщину;

- заповідана частина майна, а інша частина успадковується за законом.

Фізичні особи закликаються до спадщини в порядку черги. Принцип черговості при залученні до спадщини дозво­ляє справедливо розподілити майно померлого: у тако­му випадку його одержать найбільш близькі до спадко­давця люди.

· Перша чергаспадкоємців за законом включає: дітей, у тому числі зачатих за життя спадкодавця і народжених після його смерті; того з подружжя, що пережив спадкодавця; батьків (усиновителів). Внуки та правнуки спадкодавця закликаються до спадку у порядку представлення. Тобтовони стають спадкоємцями тільки тоді, коли до моменту смерті спадкодавця немає в живих того з-поміж їхніх батьків, хто був би спадкоємцем. Внуки та правнуки, таким чином, заміщають (представляють) своїх батьків в якості спадкоємців.

· У другу чергуправо на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. Племінники, прабаба та прадід спадкують за правом представлення.

· У третю чергуправо на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця. Двоюрідні брати та сестри спадкують за правом представлення.

· У четверту чергуправо на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як п’ять років до часу відкриття спадщини.

· У п’яту чергуспадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня спорід­нення. Крім того, до п’ятої черги належать утриманці спадкодавця, які не були членами його сім’ї, але протягом не менш ніж п’ять років отримували від нього матеріальну допомогу, яка була для них основним джерелом засобів до існування.

Ступень споріднення визначаються за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги.

Спадкування за заповітом. Заповіт – це особисте розпорядження своїм майном на випадок своєї смерті. Вираз воли спадкодавця на випадок смерті іноді називають тестаментом. Право на заповіт має тільки фі­зична особа з повною цивільною дієздатністю.

Оскільки заповіт – це одностороння угода, за якою права та обв’язки інших осіб виникають за волевиявленням заповідача, тому до заповіту встановлюються такі ж умови дійсності, як до будь-якого договору, а саме:

· складання заповіту тільки дієздатною особою;

· дотримання форми, визначеної законом;

· відповідність змісту заповіту вимогам чинного законодавства.

Законодавець встановлює наступні вимоги щодо складання заповіту:

1) Обов’язкова письмова форма, де зазначаються місце й час його укладання.

2) Власноручний підпис і нотаріальне посвідчення.

3) Якщо спадкодавець через фізичні вади не може власноруч підписати заповіт, то за його дорученням і за присутності його та державного нотаріуса або іншої посадової особи, яка здійснює нотаріальні дії, заповіт може бути підписаний іншою особою, при цьому робиться позначка про причини, через які громадянин не зміг сам зробити підпис.

4) Заповіт не може бути підписаний особою, на користь якої його укладено.

5) Розпорядження спадкодавця не повинні викликати непорозумінь чи спорів після відкриття спадщини.

6) Посвідчення заповітів через представників не дозволяється так само, як і укладання одного заповіту від імені декількох осіб.

7) Спадкоємець, на користь якого складається заповіт, не повинен бути присутнім при цьому, він також не може підписувати заповіт за спадкодавцем.

Заповіт посвідчується:

· державними нотаріальними конторами;

· приватними нотаріусами;

· а там, де їх нема, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад.

Закон допускає складання секретних заповітів,які посвідчуються нотаріусом без ознайомлення з його змістом. Нотаріус ставить свій підпис на заклеєному конверті з текстом заповіту.

Нотаріально посвідчена письмова форма заповіту забезпечує виконання останньої волі спадкодавця відносно належного йому на праві власності майна. За кордоном ці функції виконують консульські установи України. Порушення правил про нотаріальну форму тягне за собою недійсність заповіту.

Посвідчуючи заповіт, нотаріус зобов^’язаний перевірити, чи не містить він розпоряджень, що суперечать закону.

Коли складається і посвідчується заповіт громадянина, що перебуває на лікуванні в лікарні або в будинках для пристарілих осіб та інвалідів, нотаріус у необхідних випадках може вимагати присутності лікаря цієї установи. На прохання нотаріуса лікар на підставі медичних показників дає висновок, що підчас складання заповіту спадкоємець міг керувати своїми діями. Уповноважені на здійснення нотаріальних дій особи посвідчують також заповіти, які відміняють або змінюють раніше складені заповіти і свідчать про справжність підписів спадкодавців на заявах про відміну або зміни заповітів. Про це в кожному випадку робиться відмітка на всіх екземплярах заповіту, який змінюється або відміняється, і робиться відмітка в реєстрі нотаріальних дій. Кількість екземплярів заповіту не може бути менше двох, один із яких залишається у організації, що здійснює нотаріальні дії, а інший у заповідача.

Коли громадянин з об’єктивно зумовлених причин не має можливості нотаріально посвідчити заповіт, він може звернутися до відповідних посадових осіб, посвідчення заповіту якими прирівнюється до нотаріально посвідчених, а саме:

1) Заповіти громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для пристарілих та інвалідів, можуть бути посвідчені головними лікарями, їх заступниками з медичної частини або черговими лікарями цих лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв, а також директорами і головними лікарями зазначених будинків для пристарілих та інвалідів.

2) Заповіти громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, можуть бути посвідчені капітанами цих суден.

3) Заповіти громадян, які перебувають у розвідувальних, арктичних та інших подібних їм експедиціях, можуть бути посвідчені начальниками цих експедицій.

4) Заповіти військовослужбовців в пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ і військово-навчальних закладів, де нема державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб та органів, що здійснюють нотаріальні дії, також заповіти робітників і службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців, можуть бути посвідчені командирами (начальниками) цих частин з’єднань, установ і закладів.

5) Заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, можуть бути посвідчені начальниками місць позбавлення волі.

6) Заповіти осіб, які перебувають під вартою, можуть бути посвідчені начальниками слідчого ізолятора.

Цивільне право України виходить із принципу свободи заповіту. Це означає, що заповідач може: залишити своє майно одному або декільком особам незалежно від наявності родинних відносин з ними, а також юридичним особам, державі чи іншим суб’єктами цивільного права; позбавити права спадкування одного, декількох або всіх спадкоємців за законом. Виняток складають особи, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. Їх не можна позбавити спадщини.

Незалежно від волі заповідача такі особи мають право на обов’язкову частку у спадщині. До таких осіб належать:

1) неповнолітні діти спадкодавця;

2) повнолітні непрацездатні діти спадкодавця;

3) непрацездатна вдова (вдівець) спадкодавця;

4) непрацездатні батьки (усиновителі) спадкодавця.

Всі ці особи успадковують половину часткиспадко­вого майна, що належала б їм за відсутності заповіту. Для того, щоб визначити цю частку, вдаються до юридичної функції – припускають, що заповіт відсутній. Наприклад, спадкодавець заповів все своє майно дружині (припустимо, це грошова сума у 8 000 грн.), але має дорослого непрацездатного сина, який має право на обов’язкову частину. Якщо б заповіту не існувало доля кожного мала бути 4 000 грн. Тому обов’язкова частка буде складати 2 000 грн. (¼ від вартості спадкового майна).

3.4.6.4. Цивільно-правовий захист власності

Відповідно до ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання, гарантує їм рівність перед законом. Право власності захищається нормами різних галузей права: кримінального, адміністративного, цивільного. Цивільно-правовий захист права власності полягає у забезпеченні власникові можливості нормально здійснювати правочинність щодо володіння, користування і розпорядження майном.

Право власності захищається наступними цивільно-правовими засобами:

1)витребування майназ чужого незаконного володіння - віндикація (від лат. Vindico – захищаю, заявляю претензії, вимагаю). Власник має право витребувати своє майно в особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Судовий позов, який містить таку вимогу, має назву віндикаційний;

2)усунення перешкоду здійсненні повноважень власника. Такі перешкоди можуть виявитися, наприклад, у спорудженні будов, які обмежують доступ світла у вікна сусіднього будинку або власник не може повною мірою використовувати свою земельну ділянку, тому що проїзд до неї загороджений сусідньою будівлею. У цьому разі власник ділянки має право подати негаторний позов;

3) визнання права власності. Позов про визнання права власності близький до негаторного позову. Власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності;

4) визнання незаконним правового акта, що порушує право власності. Власник вправі пред’явити позов проти органа державної влади, органа влади Автономної Республіки Крим або органа місцевого самоврядування, якщо ними виданий правовий акт, що порушує його право власності. Власник має право вимагати відновлення стану, який існував до видання цього акту;

5) відшкодування шкоди,завданої власникові житлового будинку, земельної ділянки, у зв’язку із зниженням їх цінності.