Міжгалузеві й галузеві принципи 24 страница

Нормативний правовий акт_— це офіційний документ, прий­нятий компетентними суб'єктами правотворчості у визначених законом порядку і формі, який містить норми права. Нормативні акти поширені в усіх правових системах, і це обумовлено тим, що вони:

а) приймаються спеціально уповноваженими суб'єктами правотворчості;

б) найбільш чітко і однаково формулюють зміст правових
норм;

в) мають обов'язкову письмову форму, офіційні видання, що
дозволяє оперативно доводити їх до відома адресатів;

г) оперативно реагують на зміни і потреби соціальної практики;
ґ) зручні для систематизації².

Нормативний правовий договір — це двостороння або багато­стороння угода, яка містить норми права. Договори з норматив­ним змістом на відміну від більшості індивідуально-правових до­говорів (наприклад, договору купівлі-продажу, трудового кон­тракту, шлюбного контракту) завжди містять загальні правила поведінки і не мають персоніфікованого, разового характеру. Нормативні договори — це документи, які закріплюють волевияв­лення сторін з приводу прав і обов'язків, встановлюють порядок їх реалізації, а також взаємну відповідальність за невиконання або неналежне виконання добровільно прийнятих на себе зо­бов'язань. Нормативні договори використовуються в міжнарод­ному праві (міжнародний договір — це угода між державами та

' Кросе Р. Прецедент в английском праве. М., 1985; Уолкер Р. Английская судебная система. М., 1980.

'Докладніше про види нормативних актів див. § 2, 3, 5.

РОЗАІЛ XX

іншими суб'єктами міжнародного права з питань, що мають для них спільний інтерес і що регулюють їхні відносини шляхом утво­рення взаємних прав і обов'язків); у конституційному праві (на­приклад, Конституційний Договір 1995 року між Верховною Ра­дою України та Президентом України, який діяв до прийняття Конституції України); в трудовому праві (колективний трудовий договір, який укладається між трудовим колективом і власником підприємства) та інших галузях права. Роль нормативних дого­ворів в умовах ринкових відносин зростає, що пов'язано з тим, що вони є швидким, зручним і простим способом регулювання, який дозволяє враховувати взаємні інтереси суб'єктів і забезпечувати відносно безконфліктне існування громадянського суспільства.

На певних історичних етапах розвитку правових систем фор­мою права виступає юридична наука. Так, найвидатніші римські юристи давали роз'яснення, обов'язкові в подальшому для судів. Протягом тривалого часу правова доктрина впливала на розвиток права в романо-германській правовій системі: саме зусиллями вче­них французьких, німецьких, італійських університетів у XIII—XIX століттях вироблялись основні принципи права. Юридична наука має значний вплив на розвиток юридичної практики, сприяє удос­коналенню законодавства, оскільки виробляє юридичні поняття і конструкції, способи і прийоми тлумачення і реалізації правових норм, якими користуються правотворчі і правозастосовчі органи.

У мусульманському праві, де формою права визнаються релі­гійні тексти, які містяться в Корані і Сунні, допускаються офіцій­ні посилання на наукову доктрину.

У романо-германській правовій системі при наявності прога­лин у законодавстві і вирішенні юридичних справ за аналогією як форма права використовуються сформульовані юридичною наукою загальні принципи права.

В Україні основною формою права є нормативні правові акти.

§ 2. Ознаки нормативного правового акта і вимоги до нього

Нормативний правовий акт_ - це офіційний письмовий доку­мент, прийнятий уповноваженими суб'єктами правотворчості у визначених законом порядку і формі, який містить норми права. Для нормативних правових актів характерні такі ознаки. Вони: 1) завжди містять норми права (оформлюють встановлення, зміну чи доповнення норм права);

2У6

ФОРМИ ПРАВА

2) приймаються тільки правотворчими суб'єктами і в межах їх
компетенції. Суб'єктами прийняття нормативних актів в Україні
є народ України, Верховна Рада України, Президент України,
Кабінет Міністрів України, міністерства, інші органи і посадові
особи, передбачені Конституцією та законами України;

3) приймаються з дотриманням певної процедури. Основними
стадіями правотворчого процесу є правотворча ініціатива, розробка, розгляд, обговорення проектів нормативних актів, прий­няття та введення їх у дію;

4) ухвалюються суб'єктами правотворчості у формах, визначених для кожного з них Конституцією і законами України (так, Вер­ховна Рада України, зокрема, приймає закони, Президент України — укази, Кабінет Міністрів України — постанови).

До нормативного правового акта як офіційного письмового документа ставляться відповідні вимоги.

По-перше, структура нормативного акта повинна включатинз.-зву акта (вказує на орган, який видав акт, вид акта, предмет регулю­вання), преамбулу (містить інформацію про причини, умови, ціль прийняття акта, принципи його дії),..розділи, глави, статті, пункти, підпункти статей. Кодифіковані нормативні акти поділяються на загальну і особливу частини. Загальна частина містить норми прин-ципи, дефініції, юридичні конструкції, статутні приписи тощо, а особлива — норми, які визначають вид і міру можливої або необ­хідної поведінки, міру юридичної відповідальності, спеціалізовані приписи. Наприкінці акта розміщується дата і місце його прийнят­тя, а також підпис відповідальної посадової особи. Засвідчення (скріплення підписом) офіційних текстів нормативних актів в Укра­їні здійснюється щодо законів України — Президентом України, постанов Кабінету Міністрів — прем'єр-міністром України, рішень органів місцевого самоврядування — головами місцевих рад.

По-друге, нормативні правові акти підлягають обов'язковій державній реєстрації та обліку. Так, нормативні правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, що торкаються прав, свобод і законних інтересів громадян або ма­ють міжвідомчий характер, реєструються в Міністерстві юстиції України¹. В Україні створено Єдиний державний реєстр норматив­них актів², до якого включаються чинні, опубліковані та неопуб-

' Див. Указ Президента України «Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади» від 3 жовт­ня 1992 р. (Урядовий кур'єр. - 1992. - № 25-26).

' Урядовий кур'єр. - 1997. - №3-4.

РОЗДІЛ XX

ФОРМИ ПРАВА

ліковані, в тому числі з обмежувальними грифами, закони Укра­їни, постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, декрети, постанови і розпорядження Кабіне­ту Міністрів України, нормативні акти міністерств, інших цент­ральних органів виконавчої влади, органів адміністративно-госпо­дарського управління та контролю, зареєстровані в Міністерстві юстиції, нормативні акти Національного банку, міжнародні дого­вори України.

По-третє, нормативні правові акти опрацьовуються з ураху­ванням правил юридичної техніки. Ці правила, зокрема, передба­чають вимоги щодо використання мови (в тому числі юридичної термінології), прийомів і засобів викладення тексту нормативних актів, юридичних конструкцій, дотримання логічних законів тощо.

По-четверте, нормативні правові акти публікуються в офіцій­них друкованих виданнях. Наприклад, закони України, норма­тивні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади з 1997 року публікуються в щотижнево­му інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України».

Крім нормативних актів до юридичних актів належать інтерпретаційні акти та акти застосування норм права.

Інтерпретаційні акти_— це акти тлумачення норм права. Як­що нормативні правові акти мають своєю метою встановити чи змінити зміст правових норм, то акти тлумачення норм права спрямовані на роз'яснення їх змісту, меж дії прийнятих норм права. Такі акти адресовані суб'єктам, які застосовують норми права, що роз'яснені в інтерпретаційному акті.

Акти застосування норм права — це акти державних та ін­ших уповноважених організацій, посадових осіб, які містять дер­жавно-владні, персоніфіковані правові рішення з конкретних юридичних справ (наприклад, вирок суду, наказ керівника підприємства). Індивідуальні акти адресуються конкретним осо­бам або організаціям і обов'язкові для виконання тільки ними. На відміну від індивідуальних нормативні правові акти містять за­гальнообов'язкові правила поведінки (норми), відрізняються від них неперсоніфікованістю адресатів, тобто обов'язкові для всіх суб'єктів, що опиняються в нормативно-регламентованій ситу­ації. Нормативні акти, як правило, діють тривалий або невизначений час і не вичерпують себе фактами їх застосування.

Нормативні правові акти є основною формою права в Україні. Вони становлять єдину ієрархічну систему, яка повинна характер

;

ризуватися внутрішньою узгодженістю і забезпечувати правове регулювання в різних сферах суспільних відносин. Нормативні правові акти можна класифікувати: 1) за юридичною силою — на закони-акти вищої юридичної сили, і підзаконні акти — акти, засновані на законах, що їм не су­перечать;

2)_за суб'єктами правотворчості — на нормативні акти, прий­няті народом, главою держави, органами законодавчої, виконав­чої влади, органами місцевого самоврядування і т. д.;

3) за обсягом і характером дії — на акти загальної дії, які
охоплюють всю сукупність відносин певного виду на даній території; акти обмеженої дії (спеціальні), які поширюються на части­ну території або на певне коло осіб; акти виняткової дії (надзви­чайної), регулятивні можливості яких реалізуються при наяв­ності виняткових обставин (воєнних дій, стихійного лиха, тощо);

4) за галузевою належністю — на нормативні акти, які містять
норми конституційного чи адміністративного, цивільного, кримінального, трудового, сімейного та інших галузей права;

5) за зовнішньою формою виразу— на закони, укази, постанови, рішення, розпорядження, накази тощо.

§ 3. Поняття, ознаки, види законів

Закон — це нормативний правовий акт вищої юридичної сили, прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосередньо народом, який визначає від­правні засади правового регулювання суспільних відносин.

Закони відрізняються від інших видів нормативних правових актів за такими ознаками. Вони:

а) приймаються вищим представницьким органом держави
(парламентом) або безпосередньо народом (шляхом референдуму). В Україні прийняття законів є компетенцією Верховної Ради України. Народ України здійснює законодавчі повноваження через всеукраїнський референдум;

б) регулюють найважливіші, соціально значущі суспільні відносини. Згідно з Конституцією України (ст. 92) тільки законами визначаються права, свободи, обов'язки людини і громадянина, правовий режим власності, територіальний устрій України, ор-

¹ Юридична сила є властивістю нормативних актів, яка визначає їх спів­відношення за змістом з іншими нормативними актами і залежить від компе­тенції правотворчого органу та його місця в механізмі держави.

РОЗДІЛ XX

ганізація і порядок проведення виборів і референдумів, органі­зація і діяльність органів виконавчої влади, основи місцевого са­моврядування, судоустрій, основи цивільно-правової відпові­дальності, діяння, які є злочинами, адміністративними чи дис­циплінарними правопорушеннями, і відповідальність за них та ін.;

в) мстять первинні юридичні норми, є базою поточної правотворчості;

г) мають вищу юридичну силу щодо усіх інших нормативних
правових актів. Вища юридична сила закону означає, що нормативні акти Президента України, органів і посадових осіб держав­ної виконавчої влади і місцевого самоврядування приймаються на основі і на виконання законів і не можуть суперечити їм і тому є підзаконними; закони змінюються чи скасовуються тільки іншими законами;

ґ) приймаються в особливому порядку, передбаченому Кон­ституцією. Законодавчий процес в Україні відбувається за пев­ною процедурою, яка передбачає законодавчу ініціативу, підго­товку, розгляд та обговорення законопроектів, прийняття та вве­дення в дію законів.

Основним законом є Конституція держави, яка має найвищу юридичну силу і втілює принцип верховенства права. Термін «конституція» латинського походження (constitutio) і означає «засновую», «установлюю». Розуміння конституції як основного закону суспільства формується, починаючи з XVIII століття. Першими такими конституціями були американська (1787 р.), французька (1751 р.).

Залежно від способу вираження основного закону держави розрізняють писані і неписані конституції. Писана конституція може складатися як з одного, так і із кількох окремих документів, що були прийняті в різний час і офіційно проголошені основними законами держави. Так, Конституція Швеції складається з акта «Форма правління», акта про престолонаслідування і акта про свободу друку. Неписаною конституцією називають сукупність несистематизованих законів, судових прецедентів і звичаїв, які фактично закріплюють певний державний лад у країні, проте є не проголошеними формально її основними законами. Неписані конституції мають Великобританія, Нова Зеландія, Ізраїль.

Конституція необхідна для правового оформлення організації і здійснення суверенної влади, вона визначає правові орієнтири роз­витку держави.

Стаття 8 Конституції України закріплює положення про те, що закони та інші нормативні правові акти приймаються на основі 300

ФОРМИ ПРАВА

Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція як акт найвищої юридичної сили є юридичною базою решти законів. Усе ж, що суперечить Конституції або не відповідає їй, вважається не­законним.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Всі органи, посадові особи і громадяни при розв'язанні правових спорів і конкретних справ можуть посилатись на норми Конституції. До­пускається постанова судових рішень на основі безпосереднього застосування норм Конституції.

Констгітуцгя — акт установчого характеру, який закріплює загальні засади громадянського суспільства і держави, основи правової системи, правового статусу громадян, державно-тери­торіального устрою, організації органів державної влади і місцевого самоврядування. Конституція — нормативний акт, що має виняткові властивості, вона засновується на загальнолюдсь­ких цінностях, виступає гарантом демократії, свободи, справед­ливості. Це стабільний правовий акт тривалої і постійної дії. Охо­рона Конституції України забезпечується спеціальним орга­ном — Конституційним Судом України.

Закони поділяються на окремі види за різними критеріями. Зокрема, це такі:

У< конституційні закони — органічно поєднані з Основним Зако­ном нормативні акти, які приймаються в порядку, передбаченому розділом XIII Конституції України, або якими вносяться зміни чи доповнення до Конституції; звичайні закони — нормативні акти, які приймаються на основі і на виконання Конституції і визначають основи правового регулю­вання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон «Про професійно-технічну освіту»). Звичайні закони приймаються простою більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, надзвичайні закони— нормативні акти тимчасового характе­ру, які приймаються за надзвичайних обставин і можуть призу­пиняти дію чинних у відповідній сфері законів (наприклад, для забезпечення безпеки громадян у разі катастроф, епідемії; захис­ту конституційного ладу при спробі захоплення державної влади шляхом насильства тощо); кодифіковані закони— нормативні акти, затверджені закона­ми, в яких узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин. Кодифіковані зако­ни приймаються у формі кодексів та Основ законодавства (на-

РОЗДІЛ XX

приклад, Митний Кодекс України, Основи законодавства Укра­їни про загальнообов'язкове державне соціальне страхування); Є. тимчасові закони — нормативні акти, прийняті на визначений У часі термін дії (наприклад, Закон України про державний бюджет на певний рік);

допоміжні закони — нормативні акти, які затверджують, змінюють, зупиняють, скасовують, денонсують інші нормативні акти або мають допоміжне значення для їх застосування (напри­клад, Закон України «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 22 січня 1993 року» від 3 березня 1998 року).

§ 4. Порядок прийняття законів в Україні

На сьогодні порядок прийняття законів в Україні регу­люється Конституцією України і Регламентом Верховної Ради України.

Законодавча діяльність, як і правотворення в цілому, ґрун­тується на принципах верховенства права, демократизму, глас­ності, врахування громадської думки, плановості, системності, на­укової обґрунтованості законодавчих рішень, визнання людини найвищою соціальною цінністю.

Законодавчий процес складається з самостійних стадій — логічно завершених етапів щодо прийняття законопроекту. Таки­ми стадіями є:

законодавча ініціатива — звернення суб'єктів, визначених Конституцією України, до Верховної Ради України стосовно прийняття нового закону або зміни чинного закону, яке здій­снюється шляхом подання на розгляд Верховної Ради України законодавчої пропозиції чи проекту закону. Згідно зі ст. 93 Кон­ституції України право законодавчої ініціативи мають Президент України, народні депутати України, Кабінет Міністрів України і Національний банк України;

підготовка проекту закону до розгляду його Верховною Ра­дою України¹. Основними етапами підготовки є прийняття рішен­ня щодо підготовки проекту, організаційно-технічне та фінансо­ве забезпечення підготовки проекту, розробка концепції законо-

¹ Ця стадія іноді може передувати законодавчій ініціативі.

ФОРМИ ПРАВА

проекту, підготовка тексту проекту закону та додатків до нього, наукова експертиза проекту закону, подання закону на розгляд Верховної Ради України суб'єктом права законодавчої ініціати­ви. Особливе значення має наукова експертиза законопроекту — діяльність компетентних органів, установ, спеціалізованих екс­пертних організацій, окремих експертів та груп експертів, що включає дослідження і оцінку наукового рівня, юридичних якос­тей проекту закону, його відповідності спеціально встановленим вимогам (економічним, фінансовим, екологічним, національної безпеки тощо). Підготовлені проекти законів можуть бути опри­люднені для обговорення державними органами, науковими установами, громадськістю. Обов'язковим є оприлюднення про­ектів конституційних законів та законопроектів, що виносяться на всеукраїнський референдум. Далі законопроекти за участю суб'єкта права законодавчої ініціативи та розробників проекту проходять попередній розгляд у відповідних комітетах Верховної Ради України;

розгляд і обговорення проекту закону Верховною Радою України. Законопроекти розглядаються на пленарних засіданнях Верховної Ради України, як правило, в першому, другому, тре­тьому читаннях. За результатами розгляду і обговорення проекту закону приймаються такі рішення: повернути проект закону для доопрацювання із визначенням головних зауважень і терміну до­опрацювання; надіслати проект закону на додаткову експертизу; відхилити проект закону із зазначенням причин відхилення; схва­лити текст закону в цілому і внести його на всенародний рефе­рендум; прийняти закон і визначити порядок введення його в дію;

прийняття закону Верховною Радою України. Закони прий­маються в цілому, а частина з них і постатейно — за результатами другого і третього читання на відкритому пленарному засіданні шляхом голосування простою або кваліфікованою більшістю го­лосів народних депутатів України залежно від характеру закону. Прийнятий Верховною Радою закон підписує Голова Верховної Ради України;

введення закону в дію. Одночасно з прийняттям закону Вер­ховна Рада України вирішує питання щодо умов введення його в дію, тобто визначення строку, порядку, умов набрання чинності законом. Введення в дію закону визначається у прикінцевих чи перехідних положеннях закону. Конституційний закон та кодекс вводяться в дію окремими законами.

Прийнятий і підписаний Головою Верховної Ради України за­кон направляється на підпис Президентові України. Президент

РОЗДІЛ XX

України підписує закон протягом 15 днів після його отримання і офіційно оприлюднює його або в цей же строк застосовує своє право вето щодо прийнятого закону, повертаючи його зі своїми вмотивованими пропозиціями для повторного розгляду Верхов­ною Радою України. Якщо при повторному розгляді закон буде прийнятий у тій же редакції не менш як двома третинами від кон­ституційного складу Верховної Ради, Президент зобов'язаний підписати його протягом 10 днів з дня повторного прийняття.

Закони України не пізніше як у 15-денний строк після їх прий­няття і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях: «Голосі України», «Офіційно­му віснику України», «Відомостях Верховної Ради України». За­кон набирає чинності через 10 днів з дня його-офіційного опри­люднення, якщо інше на передбачене самим законом, але не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Особливою формою законодавчої діяльності є прийняття за­кону всеукраїнським референдумом. Всеукраїнським референду­мом може бути прийнятий будь-який конституційний або звичай­ний закон, крім законів з питань податків, бюджету та амністії. Закони, прийняті референдумом, не потребують затвердження державними органами, вони змінюються лише іншим всеукраїн­ським референдумом. Конституційні закони, затверджені або прийняті всеукраїнським референдумом, мають більш високу юридичну силу, ніж звичайні закони. Датою прийняття таких за­конів вважається день проведення референдуму. Вони набирають чинності в порядку, визначеному самим законом, але не пізніше 10 днів з дня їх офіційного оприлюднення.

§ 5. Підзаконні нормативні правові акти

Підзаконні нормативні правові акти — це акти, які Прийма­ються уповноваженими правотворчими суб'єктами на основі і на виконання законів і не повинні суперечити їм.

Існування підзаконних нормативних актів у правовій системі обумовлене багаторівневою структурою самих суспільних відно­син, які потребують як законодавчого, так і підзаконного (в тому числі локального) нормативного регулювання; необхідністю опе­ративного, компетентного і професійного вирішення питань у відповідних сферах життєдіяльності суспільства. Акти цієї групи утворюють складну ієрархічну систему.

їх можна класифікувати за такими критеріями: 304

ФОРМИ ПРАВА

1) Нормативні акти глави держави, уряд центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування та ін.;

2) загальні (нормативні акти Президента, уряду, іноді центральних органів виконавчої влади, які обов'язкові для виконання на всій території держави); відомчі (нормативні акти органів спеціальної компетенції — міністерств, відомств, які поширюються тільки на організації і осіб данного відомства); локальні (нормативні акти органів місцевого самоврядування і місцевої виконавчої влади, сфера дії яких обмежена відповідною територією, і нормативні акти підприємств, установ, організацій, які діють тільки в межах цих організацій);

3) за зовнішньою формою акта - укази, постанови, накази,
разпорядження, рішення, статути, правила і т. ін.;

4) за часом дії— постійні і тимчасові;

5) за характером правотворчої компетенції (наприклад, нормативні акти глави держави) і прийняті в порядку реалізації деле­гованих повноважень (наприклад, нормативні акти органів місце­вого самоврядування);

6) за порядком прийняття—видані особисто (наприклад,
керівником відомства або главою місцевої державної
адміністрації) і прийняті колегіально (наприклад, Кабінетом
Міністрів на його засіданні, місцевою Радою на її сесії).

Згідно з Конституцією і законами України розрізняють такі види підзаконних нормативних правових актів.

Нормативні правові акти Президента України, Президент України — глава держави — на основі Конституції і законів України в межах своїх повноважень видає нормативні акти у формі ударів, які є обов'язковими для виконання на всій території України (ст. 106 Конституції України). Прикладом може бути Указ Президента України від 27 грудня 2001 року «Про державну службу експорт­ного контролю України».

Нормативні правові акти Кабінету Міністрів України. Ка­бінет Міністрів України — вищий орган у системі органів вико­навчої влади — в межах своєї компетенції видає нормативні акти у формі постанов, які є обов'язковими до виконання (ст. 117Кон­ституції України). Постановами Кабінету Міністрів оформлю­ються найбільш важливі рішення, а рішення з оперативних, по­точних питань видаються у формі розпоряджень (так, постанова Кабінету Міністрів України від 3 січня 2002 року «Про порядок та

РОЗДІЛ XX

ФОРМИ ПРАВА

терміни дії галузевих стандартів і прирівняних до них інших нор­мативних документів колишнього СРСР» має нормативний ха­рактер. Кабінет Міністрів приймає нормативні акти спільно з інши­ми центральними органами (наприклад, постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 19 квітня

1999 року «Про проведення заліків простроченої взаємної заборгованості підприємствами, установами, організаціями електроенергетики, вугільної та газової промисловості»). Правові акти Кабінету Міністрів готуються за спеціальною процедурою, передбаченою Положенням про підготовку проектів постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України¹. До основного тексту акта завжди додається пояснювальна записка, в якій наводяться не­ обхідні обґрунтування і прогнози очікуваних соціально-економічних, юридичних та інших наслідків його реалізації. Проекти рішень нормативного характеру підлягають обов'язковому узгодженню з Міністерством юстиції України.

Нормативні правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Міністри та керівники інших цент­ральних органів виконавчої влади в межах компетенції очолюва­них ними органів у відповідній сфері управління видають норма­тивні акти у формі наказів (ст. 117Конституції України, п. 6 Загального Положення про міністерство, інший центральний ор­ган державної виконавчої влади України)², Правління Націо­нального банку України видає постанови. Нормативні акти цент­ральних органів виконавчої влади називають відомчими; вони, як правило, поширюються на осіб, що перебувають у системі служ­бового підпорядкування відповідного міністерства, відомства. У випадках, передбачених законодавством, а саме, коли вони торкаються прав, свобод, обов'язків громадян або мають між­відомчий характер, нормативні акти міністерств є обов'язковими до виконання іншими суб'єктами права.

Наказами міністерств та інших центральних органів виконав­чої владі затверджуються такі нормативні акти, як інструкції (наприклад, Інструкція про звільнення від виконання вимог міжнародних конвенцій під час Конвенційної сертифікації суден України, затверджена наказом Мінтрансу України від 27 вересня

2000 р.), положення (наприклад, Положення про філії — те-

' Затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 липня 1993 року. Див. також Указ Президента України «Питання прийняття рішень Кабінетом Міністрів України» від 10 грудня 1994 року.

¹ Урядовий кур'єр. - 1996. - № 58-59.

риторіальні управління) НБУ, затверджене постановою Прав­ління Національного банку України від 22 грудня 2000 року), ФМР рядоіс (наприклад, Порядок розподілу додаткових коштів між обласним бюджетом та бюджетами територіальних громад,за­тверджений наказом Мінфіна України від 3 листопада 2000 року) та ін. У разі потреби міністерства видають спільні нормативні ак­ти разом з іншими міністерствами, центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та представницькими органами (наприклад, наказ Мінекономіки України, МВС України, Державної податкової адміністрації Укра­їни, Державного Комітету стандартизації, метрології і сер­тифікації України від 26 червня 2000 року «Про організацію контролю за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльнос­ті вимог нормативно-правових документів, які регламентують оп­тову та роздрібну торгівлю аудіовізуальними товарами та при­мірниками фонограм»).

Нормативні правові акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Нормативні правові акти місцевих державних адміністрацій. Виконавчу владу в областях і районах, у містах Києві та Севасто­полі здійснюють місцеві державні адміністрації. Голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень і на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів вико­навчої влади, власних і делегованих повноважень видає розпорядження, обов'язкові для всіх органів, підприємств, установ, ор­ганізацій, посадових осіб та громадян, які знаходяться на відповідній території. Керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів місцевої державної адміністрації видають накази (ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 року)¹. Акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконав­чої влади вищого рівня або суду.