Спростування тези

3.Виявлення неспроможності демонстрації

4.Обговорення теоретичних і практичних проблем, іноді переростає у дискусію

Дискусія — широке публічне обговорення, якого-небудь питання, висловлення різних думок з приводу певного питання.

Суб'єктами дискусії є : пропонент, опонент та аудиторія.

Пропонент (від латинського той хто щось стверджує, доводить)- учасник дискусії, доповідач, дисертант, дипломник, що висунув і відстоює певну тезу, ідею або концепцію.

Опонент (той що протиставляє, заперечує) — Особа (учасник дискусії, співдоповідач аюо рецензент, який заперечує або спростовує думку пропонента чи оцінює її.

Аудиторія— це третій колективний суб'єкт дискусії оскільки як пропонент так і опонент не тільки намагаються переконати один одного, а й схилити всіх присутніх на свою сторону.

21.Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій.

Презентація це спеціально організоване спілкування з аудиторією мета якого переконати або спонукати її до певних дій.

Презентацію здійснюють через три канали: вербальний (те що я говорю), вокальний (як я говорю), не вербальний(вираз очей, жести, рухи).Презентація може бути успішною і не успішною. Основними причинами неуспішної презентації є : нездатність подолати хвилювання перед великою аудиторією, недоліки у плануванні і підготовці презентації, погано організований і неструктурований зміст, недостатній контакт з аудиторією, неуважність до деталей, відсутність відчуття часу, неефективне використання наочних засобів, перевантаження інформацією.

Розрізняють такі типи презентацій:

1. презентація за сценарієм

2.інтерактивна презентація

3.автоматична презентація

4.навчальна презентація

Структурні компоненти презентації:

1.Експозиція— встановлення миттєвого контакту з аудиторією. Вступ, якому відводиться 5-10% від перебігу всієї презентації.

2.Вступна частина презентації передбачає такі етапи:

-привітання

-пояснення мети презентації

-огляд основних етапів презентації

-пропозиція ставити запитання після або під час презентації

3.Основна частина становить 70-85% презентації

ЇЇ завдання схарактеризувати ситуацію, подати можливі засоби для її покращення, обов'язково запропонувати власний варіант її репрезентації, кульмінація презентації.

Резюме

Резюме підсумовує сказане

5. Висновок — це вихід з контакту, завершення спілкування

Закон краю — промовця слухають на початку і на прикінці презентації.

22.Слухання і його роль у комунікації. Види запитань

Важливим компонентом техніки професійного спілкування є вміння слухати. Слухання не просто мовчання, а активна діяльність, своєрідна робота, якій передує бажання почути, інтерес до співрозмовника.

Виділяють два типи слухання: активне і пасивне.

Пасивне це таке слухання, за якого відсутні дії реципієнта.

Активне слухання- це з'ясування, дослівне повторювання, перефразування і резюмування.

Логічності виступу сприяють питальні конструкції за їх допомоги окреслюють проблему, викладають нову інформацію.

Види запитань:

Закрите запитання-запитання на яке можна відповісти однозначно так або ні, назвати точну дату, ім'я або число.

Відкрите запитання- на яке важко відповісти одним словом, вони вимагають розгорнутої відповіді.

Альтернативне запитання- середнє між закритим і відкритим, ставлять у формі відкритого, аля при цьому пропонують варіанти відповіді.

Риторичні запитання — не потребують відповіді

Підтверджувальні запитання- одержати від співрозмовника низку відповідей, щоб створити атмосферу і змусити відповісти так на головне питання.

Спрямувальнізапитання.

Запитання кристалізатори- допомагають шліфувати думки.

Інформаційні запитання

Однополісні запитання— відзеркалюють запитання співрозмовника.

Проблемні запитання- формулюють мету, мікротему.

Провокаційні запитання- підбурюють на певні дії, спонукають до бажань.

Навідні запитання- стимулюють мислення, наводять на певні думки

Прикінцеві запитання — використовують на етапі завершення розмови виступу, таким питанням мають передувати 1-2 підтверджувальні результати.

23.Документ як основний вид офіційно-ділового стилю

Головні вимоги до укладання ділових паперів:

1.Використання слів тільки у прямому значенні.

2.Точність, ясність, лаконічність, стислість викладу думки

3.Уникнення розмовно-побутових, офіційно забарвлених слів та висловів.

4.Дотримання норм сучасної літературної мови, використання спеціальної термінології, використання прямого порядку слів у реченні.

Різновиди офіційно-ділового стилю:

1.Законодавчий

2.Дипломатичний

3.Юридичний

4.Адміністративно-канцелярський

Документ- це основний вид ділової мови, засіб фіксації певним чином на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної дійсності. Документи мають правове значення. Юридична сила — це властивість документа, яка надається йому чинним законодавством.

Виходячи з цього документ має бути достовірним і переконливим, повинен містити конкретні пропозиції та вказівки, а найважливіше повинен бути відредагованим.

Всі офіційні документи виконують загальні та спеціальні функції

Загальні функції документів:

-інформаційна

-соціальна

-комунікативна

-культурна

Спеціальні функції

-управлінська

-правова

-історична

24.Класифікація документів

Класифікація документів — це поділ їх на класи за найбільш загальними ознаками схожості і відмінності.

Мета класифікації: полягає у підвищенні оперативності роботи апарату управління.

Існують такі класифікаційні групи документів:

1. За найменуванням (договір, заява, звіт)

2.За походженням (службові та особисті)

3.За місцем виникнення (внутрішні, зовнішні)

4.За призначенням (що до особового статусу, кадрові, довідкові, інформаційні, розпорядчі, господарсько- договірні)

5.За напрямком (вхідні та вихідні)

6.За формою (стандартні, індивідуальні)

7.За терміном виконання (безстрокові, термінові, дуже термінові, звичайні)

8. За ступенем власності (для загального користування, для службового користування,таємні, цілком таємні)

9.За стадіями створення (оригінали, копії)

10.За складність (прості, складні)

11.За терміном зберігання (тимчасові, до 10 років, постійного зберігання)

12.За технікою відтворення(рукописні, механічним способом)

13.За юридичною силою (справжні, підробні)

14.За носієм інформації (на папері, диску, фото)

25.Національний стандарт України

Щоб документ відповідав своєму призначенню він має бути складений у відповідності до форми, яка прийнята для цієї категорії документів.

Цей процес регламентують в Україні затверджені і чинні стандарти.

Організаційно- розпорядчі документи повинні складатися у суровій відповідності до Держстандарту.

Реквізити- це основні елементи документа.

Без реквізитів документ не може бути підставою для обліку і звичайно ж не має юридичної сили.

Реквізити бувають постійними і змінними.

Формуляр- сукупність реквізитів розміщених у встановленій послідовності.

Бланк— аркуш паперу з відтвореними на ньому реквізитами, що містять постійну інформацію.

Штамп — це група реквізитів та їх постійних частин відтворених на бланку документа як єдиний блок.

Для кожного реквізита існує постійне місце.

Існують такі реквізити:

1.Державний Герб України

2.Емблема

3.Зображення нагороди

4.Код організації

5.Код форми документа

6.Назва міністерства

7.Назва організації автора документа

8.Назва структурного підрозділу

9.Індекс підприємства зв'язку, поштова адреса, номер телефону

10.Назва документа

11.Дата

12.Індекс

13.Посилання на індекс

14.Місце укладання

15.Гриф(обмеження доступу до документа)

16.Адресат

17.Гриф затвердження

18.Резолюція

19.Заголовок до тексту

20.Позначка про контроль

21.Текст

22.Позначка про наявність додатків

23.Підпис

24.Гриф погодження

25.Віза

26.Відбиток печатки

27.Позначка про засвідчення копії

28.Прізвище виконавця та номер його телефону

29.Позначка про виконання документу

30.Позначка про перенесення даних на машинний носій

31.Позначка про надходження

32.Запис про державну реєстрацію

26.Вимоги до змісту та розташування реквізитів. Вимоги до бланків.

Під час оформлювання документів треба дотримуватися головних правил їх складання, що передбачають правильне написання реквізитів, їх розміщення на бланку документа або чистому аркуші паперу. Додержання цих вимог надає документові юридичної чинності.

Державний Герб України-На бланках з кутовою розташованістю реквізитів розмішують на верхньому березі бланка над серединою рядків з назвою організації, на бланках з поздовжньою розташованістю реквізитів - у центрі верхнього берега.

Емблема організації або товарного знака-На лівому березі бланка на рівні назви організації.

Зображення нагород- На лівому березі бланка на рівні назви організації.

Код організації-Після реквізиту "Довідкові дані про організацію"

Для документів з високим рівнем стандартизації друкарським або іншим способом виготовляють бланки, які містять трафаретний текст.

Бланк документа - це зуніфікована форма (службового) документа з надрукованою послідовною інформацією реквізитів і місцем, відведеним для змінної інформації. Бланк виготовляють згідно з вимогами Національного стандарту України.

Залежно від установчих документів організації загальний бланк містить такі реквізити:

o зображення Державного герба України, герба Автономної Республіки Крим

o емблеми організації або товарного знака (знака обслуговування)

o зображення нагород

o код організації

o назва організації вищого рівня

o назва організації

o назва структурного підрозділу

o місця складання або видання документа

27.Оформлення сторінки. Вимоги до тексту докемента

Текст- головний реквізит документа. Важливо, щоб зміст документа правильно й точно висвітлював факти, що в ньому викладаються.

Тексти документів, як правило, поділяють на дві частини:

У першій частині вказують підставу для складання документа

У другій- викладають висновки, пропозиції, рішення, розпорядження, прохання.

Кожному тексту передує заголовок- коротке викладення змісту документа.

Для того щоб текст був зрозумілий і викладений більш чітко, застосовується його рубрикація- це членування тексту на складові частини, а також використання заголовків.

Щоб не ускладнювався процес читання й опрацювання документа, у ділових паперах рубрики нумеруються. Нумерація-це числове або буквене позначення послідовностірозташування складових частин тексту.

Під час складання текстів документів слід дотримуватися таких правил:

- Текст викладати від третьої особи: Комісія ухвачила...; Інститут просить...; Ректорат клопочеться...

- Від першої особи пишуться заяви, автобіографії, доповідні й пояснювальні записки, накази.

- Не вживати образних виразів, емоційно забарвлених слів і синтаксичних конструкцій.

- Уживати стійкі (стандартизовані) сполучення типу: відповідно до, з огляду на, на підставі, згідно з, з метою, необхідний для, в порядку, залежно від. Повторювані в текстах мовні штампи треба видозмінювати, наприклад: відповідно до угоди - згідно з угодою - на виконання угоди, щодо органів виконавської влади -стосовно представників бізнесу.

- Використовувати синтаксичні конструкції типу: Доводимо до Вашого відома, що...; Нагадуємо Вам, що...; Підтверджуємо з вдячністю...; У порядку надання матеріальної допомоги...; У порядку обміну досвідом...; На підставі вказівки ...; Відповідно до попередньої домовленості...; Відповідно до Вашого прохання...

- Дієприслівникові звороти вживати на початку речення: Враховуючи...; Беручи до уваги...; Розглянувши. ..; Вважаючи...; Користуючись нагодою...

- Використовувати мовні засоби, що відповідають нормам літературної мови і зрозумілі для широкого кола читачів.

- Послуговуватися в текстах питомою українською лексикою, уникаючи слів іншомовного походження (синоніми-дублети): бігборд -стенд, екзитпол - опитування на виході, пресинг-тиск, провайдер-постачальник, тренінг-вишкіл, фан- уболівальник тощо.

- Уживати прямий порядок слів у реченнях (підмет передує присудкові, означення стоїть перед означуваними словами, додатки - після опорного слова, вставні слова - на початку речення).

- Називаючи виконавця дії, потрібно вживати двоскладне речення: Верховна Рада ухвалила законопроект; Ви не висловили пропозицій. Форми на -но, - то виражають результативну дію без зазначення її виконавця.

- Уживати інфінітивні конструкції: створити комісію; відкликати працівників, підготувати обґрунтування, координувати роботу. Інфінітив у текстах ділових паперів уживають із суфіксом -ти, а не -ть.

- У розпорядчих документах слід вживати дієслівні конструкції у формі наказового способу: Наказую...; Пропоную...

- Використовувати скорочення слів, складноскорочені слова й абревіатури, які пишуться у діловодстві за загальними правилами: р-н, обл., км, напр., канд. філол. наук.

- Віддавати перевагу простим реченням. Використовувати форми ввічливості за допомоги слів: шановний; високошановний; вельмишановний; високоповажний...

- Нову інформацію в тексті розпочинати з абзацу.

28,Документація з кадрово-контрактних питань

Документи з кадрово-контрактових питань — це документи, що містять інформацію про особовий склад підприємства (організації), зафіксовану в заявах про прийняття (звільнення , переведення) на роботу, наказах про особовий склад, автобіографіях, характеристиках, контрактах (трудових угодах) з найму працівників тощо.

Резюме- документ, у якому претендент повідомляє стислі відомості про освіту, трудову діяльність, професійний досвід і досягнення тощо.

Автобіографія - це документ з незначним рівнем стандартизації, у якому особа повідомляє основні факти своєї біографії, є обов'язковою складовою особової справи працівника.

Характеристика - це документ, у якому в офіційній формі висловлено громадську думку про працівника, оцінено його ділові та моральні якості. її складають на вимогу особи або письмовий запит іншої установи.

Заява - це письмове прохання, оформлене за певним взірцем, яке подають на ім'я офіційної особи або до установи чи організації з метою реалізації прав або захисту інтересів.

Наказ - це розпорядчий документ, який видає керівник підприємства, установи. Накази щодо особового складу регламентують призначення, звільнення, відрядження, відпустки, заохочення і стягнення працівників.

Трудова книжка - це документ установленого зразка, що підтверджує трудову діяльність особи і служить для встановлення загального, безперервного й спеціального стажу.

29.Довідково-інформаційні документи

Довідково-інформаційні документи- документи у яких містиця інформація про фактичний стан справ в установі, організації, на підприємстві, який є підставою для прийняття розпорядчих документів. Особливість цих документів полягає в тому, що вони направляються знизу вверх по системі управління: від працівника до керівника структурного підрозділу, від керівника структурного підрозділу до керівника організації, від підвідомчої організації до вищої.

До довідково-інформаційної документації відносяться такі види документів: