Соціальне партнерство у сфері соціально-трудових правовідносин

Організація роботодавців – це громадська неприбуткова організація, що об’єднує роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту їх прав та інтересів. Об’єднання організацій роботодавців – неприбуткова організація роботодавців, яка об’єднує організації роботодавців на засадах добровільності та рівноправності з метою представництва і захисту прав та інтересів організацій роботодавців та роботодавців [6].

Організації роботодавців, їх об’єднання створюються і діють з метою представництва та захисту прав та законних інтересів роботодавців у економічній, соціальній, трудовій та інших сферах, у тому числі в їх відносинах з іншими сторонами соціального діалогу.

Основними завданнями організацій роботодавців, об’єднань організацій роботодавців є:

- забезпечення представництва і захисту прав та законних інтересів роботодавців у відносинах з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, професійними спілками, іншими громадськими об’єднаннями, підприємствами, установами, організаціями та утвореними ними органами;

- сприяння збільшенню обсягів виробництва продукції та послуг;

- сприяння створенню нових робочих місць;

- вдосконалення системи підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації працівників, сприяння поширенню професійних знань та досвіду;

- участь у колективних переговорах з укладення угод на національному, галузевому та територіальному рівнях, координація діяльності роботодавців у виконанні зобов’язань за цими угодами [6].

Організації роботодавців та їх об’єднання утворюються та діють на принципах:

1) законності та верховенства права;

2) свободи об’єднання;

3) незалежності та рівноправності членів;

4) самоврядності;

5) соціального діалогу;

6) аполітичності;

7) відкритості та гласності;

8) відповідальності за виконання взятих зобов’язань [6].

Держава гарантує додержання прав та законних інтересів організацій роботодавців, об’єднань організації роботодавців і забезпечує їх реалізацію в установленому законом порядку. Організації роботодавців та їх об’єднання самостійно організовують свою діяльність, проводять збори, конференції, засідання утворених ними органів, проводять інші заходи, які не суперечать законодавству. Забороняється втручання у статутну діяльність організацій роботодавців, їх об’єднань з боку органів державної влади, органів влади АРК та органів місцевого самоврядування. Держава не несе відповідальності за зобов’язання організацій роботодавців та їх об’єднань, організації роботодавців та їх об’єднання не несуть відповідальності за зобов’зання держави, окрім випадків, прямо передбачених законом [6].

Організації роботодавців створюються і діють за територіальною або галузевою ознакою та мають статус місцевих, обласних, республіканських АРК. Засновниками організації роботодавців є роботодавці. Рішення про утворення організації роботодавців приймається установчим з’їздом (конференцією) роботодавців, що оформлюється протоколом установчого з’їзду (конференції), який підписують головуючий та секретар установчого з’їзду.

Невід’ємною частиною протоколу є реєстр осіб, які брали участь в установчому з’їзді (конференції). У реєстрі зазначаються дані щодо роботодавців [6].

Організації роботодавців можуть бути припинені шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення чи ліквідації на підставі відповідного рішення з’їзду організації або у примусовому порядку за рішенням суду. Із організації роботодавців може бути виділені інші відповідні організації, та їх об’єднання. Одночасно з прийняттям такого рішення з’їзду організації, приймається рішення про використання майна та коштів організації роботодавців, що залишилися після проведення всіх необхідних розрахунків з кредиторами. Припинення організації роботодавців тягне за собою виключення їх з переліку організацій роботодавців (їх об’єднань).

Організації роботодавців та їх об’єднання зобов’язані брати участь у веденні колективних переговорів стосовно розроблення та укладення угод на відповідному рівні. Організації роботодавців та їх об’єднання у межах своїх повноважень укладають угоди, здійснюють контроль та забезпечують їх виконання, несуть відповідальність за невиконання угод. Також, вони виступають стороною в угоді на відповідному рівні, беруть участь у соціальному партнерстві.

В сфері застосування праці сформована система правовідносин, що включає в себе:

1) трудові правовідносини;

2) організаційно-управлінські правовідносини між трудовим колективом та роботодавцем;

3) правовідносини працевлаштування;

4) правовідносини професійної підготовки та підвищення кваліфікації працівників.

Не всі відносини в галузі праці регулюються нормами трудового права. Сферою дії трудового законодавства охоплені лише найбільш значимі і суттєві для процесу застосування праці громадян трудові відносини та інші взаємозалежні з ними суспільні відносини. Інші ж відносини, що залишаються поза рамками правового регулювання нормами трудового права, можуть визначатися правовими нормами інших галузей права. Характер трудових правовідносин обумовлюється певними особливостями, наприклад: сферою виникнення, змістом, учасниками, трудовими повноваженнями та іншими ознаками.

Зміст трудових правовідносин на підприємстві складають трудові права і обов’язки працівника та роботодавця (уповноваженого ним органу). Працівник зобов’язується особисто виконувати визначену трудову функцію за обумовленою спеціальністю чи посадою, з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець, в свою чергу, зобов’язується виплачувати заробітну платню працівникові за виконану ним роботу, дотримуватися та забезпечувати належні умови праці, що передбачено як законодавством України, так і укладеним договором між сторонами.

Соціальне партнерство – це система взаємозв’язків між найманими працівниками, трудовими колективами чи профспілками – з одного боку, роботодавцями та їх об’єднаннями – з другого боку, та державою і органами місцевого самоврядування – з третього, їхніми представниками та спільно створеними органами з регулювання соціально-трудових відносин, які полягають у взаємних переговорах, консультаціях і примирних процедурах на взаємоузгоджених принципах з метою дотримання прав та інтересів працівників, роботодавців та держави [13].

Суть соціального партнерства полягає в тому, що це специфічний вид громадських відносин між різними соціальними групами, прошарками й класами, які мають суттєво відмінні соціально-економічні та політичні інтереси. Законодавство про соціальне партнерство в Україні базується на нормах Конституції України і складається з Закону України «Про соціальний діалог в Україні», Закону України «Про колективні договори і угоди», проект Закону України «Про соціальне партнерство».

У процесі здійснення статутної діяльності ПАТ КБ «Надра» підтримує різні форми соціального партнерства, тобто: проводить спільні консультації щодо регулювання трудових відносин, укладає договори та угоди, розв’язує колективні трудові спори, створює умови, щоб запобігти тих чи інших конфліктів.

Актом соціального партнерства, що прийнято підприємством є колективний договір, який є основним інструментом для збалансування інтересів найманих працівників і роботодавця, регулювання виробничих, трудових та соціально-економічних відносин, визначення наявних можливостей їх задоволення і спрямований на досягнення соціальної злагоди [13].

Колективний договір – нормативно-правовий договір, що укладається між роботодавцем і найманими працівниками з метою врегулювання трудових, соціально-економічних відносин та узгодження інтересів суб’єктів соціального партнерства. Колективний договір укладається на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи [7].

Колективний договір укладається між роботодавцем з однієї сторони і однією або кількома профспілковими органами, а у разі відсутності таких органів – представниками працівників, обраними і уповноваженими трудовим колективом [7].

Процес переговорів та укладання колективного договору здійснюється за певною процедурою, в якій можна виділити п’ять стадій:

1. Визначення сфери дії колективного договору. Взаємне визнання сторін учасників переговорів як повноправних партнерів.

2. Подання та підготовка вимог працівників.

3. Процес переговорів.

4. Укладання договору.

5. Реєстрація колективного договору.

Зміст колективного договору, що підписане установою, як одним з членів соціального партнерства визначається саме соціальними партнерами, в межах їх компетенції. В колективному договорі зазначаються взаємні обов’язки щодо регулювання трудових та соціально-економічних відносин, забезпечення продуктивної зайнятості, тобто створення нових робочих місць, вакантних місць, нормування і оплата праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної платні, надбавок чи доплат, зміни в організації виробництва праці, встановлення гарантій, пільг та компенсацій.

Проект заяви про включення до членів організації роботодавців бази практики пред’явлений у Додатку Г. В даній заяві вказується в особі кого представляється ПАТ КБ «Надра», адреса, умови, з якими банк ознайомлений, посада, підпис та дата. Заява про вступ банку до організації роботодавців містить основні реквізити, праворуч вказується адресат, тобто до кого подається, потім чітко викладається прохання з коротким його обгрунтуванням.

Отже, розглянувши дані теми можна зробити деякі висновки: організація роботодавців – це добровільна неприбуткова організація, що має на меті представництво та захист прав та інтересів роботодавців у всіх сферах. Організації роботодавців створюються і діють за територіальною або галузевою ознакою.

Зміст трудових правовідносин на підприємстві складають трудові права і обов’язки працівника та роботодавця (уповноваженого ним органу). При цьому сторони мають однаково як права так і обов’язки.

Суть соціального партнерства полягає в тому, що це специфічний вид громадських відносин між різними соціальними групами, прошарками й класами, які мають суттєво відмінні соціально-економічні та політичні інтереси. В колективному договорі зазначаються взаємні обов’язки щодо регулювання трудових та соціально-економічних відносин.

ТЕМА 7