Реставраційна праця митрополита Петра Могили

Оскільки запобігливою була досьогочасна праця над піднесенням з румовищ стародавніх палядіїв предківської віри й свідків давньої могутньости і слави, остільки систематичнішою стає вона гад осо­бистим проводом і нерідко коштами київського митрополита Петра Могили (1633—1647). Людина справді ренесансового покрою, вхо­пивши в руки керму української церкви, як немож краще зрозуміла й оцінила першорядну роль мистецтва. Першим з будівничих подви­гів Могили була обнова київської Софі ї — митрополичого собору, відібраного від уніатів. Почав він роботу над Софією мало не на дру­гий день по свому в'їзді на митрополичу столицю й не залишав її до самої смерті. А скільки труду, кошту та інвенції довелося йому вложити в цю працю, можемо переконатися з порівнання жахливих описів софійських руїн, перед реставрацією, з виглядом Софії, збере­женим на малюнку А. Вестерфельда з 1654 р. та дещо пізнішого опису собору Павла Алепського.

Тогочасна Софія, хоча й обновлена Могилою, зберегла в собі ще дуже багато первісного характеру, майже цілковито затертого пізні­шими добудовами. Видно, що освічений митрополит, шануючи софій­ську старовину, не поважувався вводити надто різких змін в її за­гальну конструкцію та зовнішнє оформлення. Обхідні підсіння, тоді ще партерові, були зєднані з корпусом собору косою кришею, чолові вежі фасади були покриті гострокінчастими шатрами, головна баня була перекрита сферично й мала ліхтаршо, а перекриття решти бань було вже злегка барокізоване. В нішах, що декорували зовнішні стіни вівтарних апсид, поміщено неіснуючі сьогодня, фрескові малюнки. В загибах утворених головною вівтарною апсидою з побічними, були вмуровані сильні відпорники. Найцікавіше й для західньо-европейського світогляду митрополита характерне це те, що бокові аркади собору були закінчені аттиками, на яких буди вміщені блище неозначені статуї. Верхом східної стіни галєрії бігла типова для пізнього північ-нього ренесансу декорація, зложена з перехоплюючихся есівниць (волют). В цілому сталевий характер реставрації відповідав своїми мотивами радше пізному ренесансові аніж барокові. В противенстві до вівтарньої частини, яку вдалося Могилі довести до ладу, а навіть обогатити новими елементами, чолова фасада залишилася за життя Могили в румовищах, хоч може й не таких запущених і «мальовни­чих», як це бачимо на рисунках Вестерфельда. Говорить про це Павло Алепський в своїх подорожніх записках з 1654 р. Огорожа й дві дзвіни­ці Софії часів Могили були деревляни, типової для українського деревляного будівництва форми.

Вслід за Софією присвятив Могила свою увагу Десятинній церкві, що збудована Володимиром Великим, завалилася підчас наступу Батія на Київ у 1240 р. Стан її був настільки безнадійний, що Могилі довелося робити мало не археологічні розкопки, щоби уста­лити й використати її первісні фундаменти та рештки мурів, що по сві­доцтву Бопляна сягали. 5—6 стіп і були покриті грецькими написами, кованими в алябастрі. Могила не старався навіть відбудувати цілої церкви, але покористувавшися частиною фундаментів і стін, побудував однонавну, прямокутну базиліку з трьохгранною вівтарною апсидою і шатровою деревляною банею. Від заходу добудував Могила деревляний бабинець з такоюж дзвіницею, На панорамі Києва з 1651 р. зобра­жена Десятинна церква трьохзрубною й трьохбанною, на зразок усталеного типу в деревляни архітектурі. На відомому малюнку Деся­тинної церкви з початку XIX ст. бачимо її уже в формі усталеній в кінці XVII ст. москалями, що зайнявши Київ у І654 p., призначили її для своєї залоги. Десятинну церкву в її Могилиній редакції з пізні­шими додатками, розібрали в 1824 p., а два роки згодом на її місці побудували нову, прозвану теж Десятинною, але нічим незвязану ані з Володимировою, ані з Могилиною будовою.

Одинокою з київських церков, що зберегла на собі стилевий ха­рактер могилянської обнови, є церква Спаса на Берестові (1643 p.). Побудована в першій чвертині XII ст., як типова для свого часу трьохнавна й трьохапсидна, центробсінна церква з нартексом, ви­ступаючим поза лінію бокових нав, в XVII ст. найшлася в запустінню. Могила, залишаючи збережені стіни нартексу, добудував до них пятигранну вівтарну апсиду від сходу й прямокутний бабинець від чола. Все те перекрив трьома здавленими банями з легкими бароковими перехватами і виїмково гарними маківками. В результаті утворився характеристичний для української деревляноі архітектури тип хрещатої трьох-, а відтак пятибанної церкви, на щастя мало зіпсованої пізнішими перебірками. (Дві пізніші бокові бані витримані в характері старших, а бічні апсиди й ампірова дзвіниця з 1814 p., закінчена московською «швайкою», хоч і псують вражіння цілости, незвязані з нею орга­нічно) . Трьохсвятительська (Васильківська) церква, збудо­вана в XII ст. як одна з церков найменче складного типу (чотирьохстовпна, трьохнавна, трьохапсидна) збереглася до часів Могили відносно добре. Відібрана Могилою від уніатів (1640 р.) була ним обновлена, при чому одиноким свідоцтвом характеру цеї обнови є для нас її мініятурне зображення на панорамі Києва з 1651 р. В 1658 р. церква погоріла й довго була вживана московською залогою як харчевий магазин, а відновлена в добу Мазепи, зівсім затратила свій характер з часу могилянської обнови.

Нарешті до церков, обновлених Могилою, належить Михайлівська церква Видубицького монастиря; збудована в XI ст. над кручею старого Дніпрового русла, була в XII ст. забез­печена відпорниками, збудованими архітектом Милонігом. Не помогло її це й в XV—XVI ст. таки обвалилася її вівтарня частина, а залиши­лася тільки середня й чолова від заходу, більш-менш в 3/4 її первісних розмірів. До цієї решти добудував Могила деревляні апсиди, що майже притикали до первісного притвору. Обнова церкви в 1765-8,0 pp. за­мінила деревляні могилянські частини мурованими, правдоподібно згідно з розмірами, наданими їм Могилою, але уже в пізно-бароковому стилевому оформленні.

В парі з реставраційним рухом в Києві, проходить анальогічний рух на провінції, хоч може не такий уже систематичний і скромніший щодо засобів та мистецьких досягнень.

Одною з раньше обновлених церков була Успенська в Пере­яславі, що через нетривкий матеріал розвалилася й у XIX ст. уступила місця будівлі «казьонного» типу. Роботи над її обновою й поши­ренням проводилися і в половині XVII ст., коли то оглянув церкву й описав Павло Алепський. «Вона ще не закінчена — читаємо в Алепського — але викликає подив своєю затійливою формою, висотою, си­метрією і своїми пяти банями. Вона має форму хреста: чотири великі арки і при кожній Дві дуже гарні менчі арки з боків, так що всіх є 12. Великий вівтар творить головна арка з двома боковими; крім цього ще два вівтарі в низу — Покрови й Воздвижения, а два на хорах — Похвали Богородиці та Петра й Павла. Церква має подвійні хори: одні над західніми дверми, для співаків, а вище них друга галєрія, що біжить довкола великої бані — цілком подібна до хорів св. Софії, своєю структурою і стовпами. Вони захоплюють очі глядача і хоч зроблені з дерева, виглядають цілком як мраморні. Знадвору церква потинкована з виробленими на тинку смугами й глухими арками»...

В 1649 р. обновлено І л і н с ь к у церкву Троіцького монастиря під Черниговом. Побудована, мабуть, в XI ст. як однобанна, найпростішого україно-візантійського типу, була тепер поширена при­твором від заходу та перекрита трьома банями, що виростають з двохсхилої криші. Головна баня на первісному круглому підбаннику — трьохповерха, закінчена стрункою маківкою, дві новіші бані на гран­частих підбанниках з ліхтарнями й маківками. Декорація стін, окапів і оформлення бань суто барокові.