Захист трудових прав працівників в судовому порядку
Трудові спори – це неврегульовані внаслідок безпосередніх переговорів розбіжності між працівником (колективом працівників) і власником (уповноваженим ним органом) з приводу застосування норм трудового законодавства, а також встановлення нових або зміни існуючих умов праці.
Види трудових спорів:
1) індивідуальні трудові спори;
2) колективні трудові спори.
Трудові спори розрізняються за своїм змістом, характером та порядком розгляду. Змістом індивідуального трудового спору є вимога про поновлення або визначення прав індивідуального працівника. Моментом виникнення індивідуального трудового спору є звернення із заявою до відповідного органу, що розглядає трудові спори, а саме:
1) комісії з трудових спорів;
2) районні, районні у містах, міські чи міськрайонні суди.
Змістом колективних трудових спорів є вимога про встановлення нових або зміну існуючих умов праці, які стосуються всіх працівників, а також виконання конкретних зобов’язань роботодавця стосовно всього трудового колективу або його частини.
Причинами виникнення трудових спорів є юридичні факти, що викликали розбіжності між працівником та роботодавцем, а також порушення тих чи інших прав працівника або невиконання працівником зобов’язань перед роботодавцем [14, 543].
Порядок розгляду трудових спорів поділяється на види:
1) загальний порядок;
2) судовий порядок;
3) особливий порядок.
Загальний порядок – відповідно до якого трудовий спів послідовно розглядається комісією з трудових спорів і в суді. Розгляд одних з спорів може завершитись в комісії, а деякі з них переносяться до суду (у разі з незгодою із рішенням комісії з трудових спорів). В судовому порядку трудовий спір розглядається безпосередньо судом. Особливий порядок передбачає особливості розгляду трудових спорів окремих категорій працівників: працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, суддів, прокурорсько-слідчих працівників.
Комісія по трудових спорах обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації з числом працюючих не менш як 15 чоловік. Комісія по трудових спорах обирає із свого складу голову, його заступників і секретаря комісії. Працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у спорах про виплату належної йому заробітної плати – без обмеження будь-яким строком.
Комісія по трудових спорах зобов’язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з дня подання заяви. Спори повинні розглядатися у присутності працівника, який подав заяву, представників власника або уповноваженого ним органу.
У судовому порядку розглядаються трудові спори за заявами:
- працівника чи власника (уповноваженого ним органу), коли вони не згідні із рішенням комісії по трудових спорах;
- прокурора, якщо він вважає, що рішення комісії по трудових спорах суперечить чинному законодавству.
Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Позовна давність у трудовому праві – це строк, протягом якого заінтересована особа може звернутися у юрисдикційний орган для захисту свого трудового права або інтересу.
На відміну від індивідуальних трудових спорів сторонами колективних трудових спорів є колектив найманих працівників чи їх окремі категорії, профспілки або їх об’єднання з однієї, а з другої – роботодавець, об’єднання роботодавців або їхні представники. Закон України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» визначає колективні трудові спори як розбіжності, що виникають між сторонами соціально-трудових відносин щодо встановлення умов праці або виконання законодавства про працю. Предметом колективного трудового спору є встановлення нових або зміна існуючих умов праці, застосування законодавства про працю.
Залежно від рівня сторонами колективного трудового спору є:
1) на виробничому рівні – наймані працівники та власник (уповноважений ним орган) підприємства, установи, організації; структурний підрозділ або первинна профспілкова організація уповноважена працівниками;
2) на галузевому, територіальному рівнях – працівники підприємств, установ, організацій однієї або декількох галузей (професій) або адміністративно-територіальних одиниць чи профспілки, їх об’єднання або інші уповноважені цими найманими працівниками органи та власники, об’єднання власників (уповноважені ними органи чи представники);
3) на національному рівні – працівники однієї або декількох галузей (професій) чи профспілки або їх об’єднання чи інші уповноважені найманими працівниками органи та власники, об'єднання власників (уповноважені ними органи чи представники) на території адміністративно-територіальних одиниць України [14, 553].
Процедура примирення відбувається як без участі, так і за участю посередника, який допомагає розв’язати гострі відносини у взаємостосунках між сторонами, що конфліктують. Протягом часу ведення переговорів між конфліктуючими сторонами відбуваються узгодження інтересів та компромісу. Завершення переговорів відбувається підписанням погоджувального документа.
Органами по розв’язанню колективних трудових спорів є примирна комісія та трудовий арбітраж, що вирішують та узгоджують непорозуміння між сторонами даного трудового спору.
Примирна комісія – орган, для вироблення рішення, що може задовольнити сторони колективного трудового спору (конфлікту), та який складається із представників сторін. Примирна комісія утворюється за ініціативою однієї зі сторін на виробничому рівні – у триденний, на галузевому чи територіальному рівні – у п’ятиденний, на національному – у десятиденний строк з моменту виникнення колективного трудового спору (конфлікту) з однакової кількості представників сторін. Порядок визначення представників до примирної комісії визначається кожною із сторін колективного трудового спору самостійно [12].
Сторони колективного трудового спору зобов’язані надавати примирній комісії інформацію для ведення переговорів. Колективні трудові спори розглядаються виробничою комісією у 5-денний строк, галузевою та територіальною – 10-денний, на національному рівні – у 15-денний строк з моменту утворення комісій. За згодою сторін ці строки можуть бути продовжені. Рішення примирної комісії оформляється протоколом та має для сторін обов’язкову силу і виконується в порядку і строки, які встановлені цим рішенням. Після прийняття рішення щодо вирішення колективного трудового спору (конфлікту) примирна комісія припиняє свою роботу [12].
Трудовий арбітраж – орган, який складається із залучених сторонами фахівців, експертів та інших осіб і приймає рішення по суті трудового спору.
Трудовий арбітраж утворюється з ініціативи однієї зі сторін або незалежного посередника у триденний строк. Кількісний і персональний склад трудового арбітражу визначається за згодою сторін. Голова трудового арбітражу обирається з числа його членів [про порядок розгляду трудових спорів].
Трудовий арбітраж повинен прийняти рішення у 10-денний строк з дня його створення. За рішенням більшості членів трудового арбітражу цей строк може бути продовжено до двадцяти днів. Рішення приймається більшістю голосів його членів, оформляється протоколом і підписується усіма його членами. Рішення є обов’язковим для виконання, якщо сторони про це попередньо домовилися [12].
Незалежний посередник – визначена за спільним вибором сторін особа, яка сприяє встановленню взаємодії між сторонами, проведенню переговорів, бере участь у виробленні примирною комісією взаємоприйнятого рішення [12].
З метою сприяння поліпшенню трудових відносин та запобігання виникненню колективних трудових спорів, їх прогнозування та сприяння своєчасному їх вирішенню, здійснення посередництва для вирішення таких спорів президентом України утворюється Національна служба посередництва і примирення. Вона складається з висококваліфікованих фахівців та експертів з питань вирішення колективних трудових спорів і має свої відділення в АРК та областях [12].
Страйк – це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (не вихід на роботу, невиконання своїх трудових обов’язків) підприємства, установи, організації з метою вирішення колективного трудового спору. Страйк застосовується як крайній засіб вирішення колективного трудового спору у зв’язку з відмовою роботодавця або уповноваженої ним особи, організації роботодавців, об’єднання організацій роботодавців задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ними органу, профспілки [12].
Орган (особа), який очолює страйк, зобов’язаний письмово попередити роботодавця або уповноважену ним особу, організацію роботодавців, об’єднання організацій роботодавців не пізніше семи днів до початку страйку, а у разі прийняття рішення про страйк на безперервно діючому виробництві – за п’ятнадцять днів. Локаут – тимчасова зупинка роботи або суттєве скорочення обсягів виробництва підприємства роботодавцем, одночасно з припиненням виплати зарплати працівникам. Локаут влаштовується з метою вчинення тиску на робітників. Крайньою формою локаута є колективне звільнення з ініціативи роботодавця у зв’язку з трудовою суперечкою, оголошенням страйку з боку робітників або якщо власник діє з метою попередити або зупинити страйк працівників, перешкодити створенню профспілки або змусити страйковий комітет піти на поступки.Отже, виділяють два види трудових спорів: індивідуальні та колективні. Трудові спори – це неврегульовані внаслідок безпосередніх переговорів розбіжності між працівником (колективом працівників) і власником (уповноваженим ним органом) з приводу застосування норм трудового законодавства, а також встановлення нових або зміни існуючих умов праці. Причинами виникнення трудових спорів є юридичні факти. Органи, які розглядають трудові спори, мають не тільки поновити порушене право працівника, а й вжити заходів щодо усунення причин, які породжують трудові спори. Для вирішення трудових спорів законом існує певний порядок: процедура їх вирішення, строки подання заяв та прийняття щодо них рішення та їх виконання.