Українська культура ХІХ ст. між західництвом та слов’янофільством

У кінці XVIII століття територія України була розділенаміж Австрійською(увійшло 20 % площі) і Російською (80 %) імперіями. До цьогочасузавершилася ліквідація української державності. В обохімперіяхрозгалужений бюрократичний апарат повністю контролював всісторони життясуспільства. У Росії у XIX століття особливу роль починаєвідігравати поліція,3-є відділення Власної Його ІмператорськоїВеличності канцелярії, жандармерія.Широкими правами наділяєтьсяцензура. Вживання української мови зберігаєтьсявиключно у народномусередовищі. Тобто на рубежі XVIII—XIX століть у розвиткуукраїнськоїкультури склалася кризова, критична ситуація. Власне стояло питанняпросаме її існування. Тут можлива історична аналогія зі станомукраїнськоїкультури у XVI столітті, коли значна частина найбільшосвічених вищихфеодальних шарів українського суспільства відмовиласявід національноїкультури, православ'я, ополячилася. В тих умовах рольдуховного лідераукраїнського суспільства взяло на себе козацтво. Однакдо кінця XVIII століттякозацька старшина стала частиною російськогодворянства і втратила колишнюроль. У XIX столітті в Україні поступовоскладається новий соціальний шарсуспільства — національна інтелігенція.Поява в її особі культурної еліти ізбереження національних культурнихтрадицій в народному середовищі зробилиреальним українське культурневідродження.
Освіта
Вирішальною передумовою формування українськоїнаціональної різночинноїінтелігенції став розвиток освіти. У XIX столітті новіпотребиуправління й економічного розвитку, особливо з появоюкапіталістичнихвідносин, примусили уряд спеціально займатися питаннямиосвіти. Що стосуєтьсяУкраїни, то на її території власна традиціяширокої шкільної освіти булаперервана. Якщо на початку XVIII століттяпрактично кожне українське село малопочаткову школу, то до його кінця,після закріпачення селян, вціліли лишеодиничні школи, які утримувалисяна кошти батьків. У XIX столітті системаосвіти почала розвиватися урамках загальнодержавної російської політики.
При Олександрові I створюється система освіти, якаскладається з 4рівнів, узгоджено пов'язаних між собою. Наймасовішою формоюбулицерковно-парафіяльні школи, де навчали читанню, письму, арифметицііЗакону Божому. Але навіть на ці школи припадало всього 1 учень на 200жителівУкраїни. Другим рівнем були двокласні, пізніше трикласніповітові училища.Повноцінну середню освіту давали гімназії, але вониносили яскраво вираженийстановий характер. У них навчалися майжевиключно діти дворян і чиновників.
У стані справжнього занепаду перебувала освіта уЗахідній Україні. УрядАвстро-Угорщини проводив колонізаторську політику. УЗакарпатті навіть упочаткових школах навчання велося угорською мовою, уГаличині —німецькою і польською, на Буковині — німецькою і румунською.Формально у1869 р. тут було введене обов'язкове навчання дітей віком від 6 до14років, однак переважна частина населення (від 55 до 75 %)залишаласянеписьменною.

(Продолжить)

([javascript:;|Продовжити])
Буржуазніреформи 60-х років в Росії порушили і сферуосвіти, реформа тут булапроведена у 1864 р. Відповідно до неї всі типи шкіл,які існувалираніше, проголошувалися загальностановими й отримували назвупочатковихнародних училищ. Важкі матеріальні умови не дозволяли більшостідітейселян і робітників здобувати освіту, тому в кінці 90-х років урізнихгуберніях питома вага письменних коливалася від 15 до 28 %, дотого ж всенавчання йшло російською мовою. І все ж кількість шкіл вУкраїні зросла з 1300на початку століття до 1700 у другій йогополовині.
Серед випускників шкіл дуже повільно, але все жзбільшувалося числолюдей, пов'язаних з народним середовищем і українськоюкультурноютрадицією. Принципову роль у цьому процесі відіграловідкриттяуніверситетів. У 1805 р. за ініціативою українського вченого,винахідника,культурного та громадського діяча В. Каразіна було відкритоХарківськийуніверситет, який зараз носить ім'я свого засновника.Навчання тут проходилоросійською мовою, однак університет ставперетворюватися на центр самеукраїнської культури. Його ректором був П.Гулак-Артемовський — відомийукраїнський поет. Тут видавалися«Український вісник», «Український журнал».Звідси вийшло багатовидатних діячів української культури: Г.Квітка-Основ'яненко — авторперших українських повістей, М. Костомаров — видатнийісторик, О.Павловський — автор першої української граматики, А. Павловський—український математик і багато інших.
У 1834 р. був відкритий Київський університет, першимректором якогостав відомий український вчений — М. Максимович. Він заохочувавіособисто брав участь у збиранні українського фольклору, вивченніпам'ятокстаровини. У 1865 р. відкрився університет у Одесі, у 1898 р. —Київськийполітехнічний інститут, 1899 — Катеринославське вище гірничеучилище (ниніНаціональна гірнича академія України). Назахідноукраїнських землях основнимицентрами науки були Львівський(заснований 1661 р.) і Чернівецький (1875 р.)університети, заняття вяких велися польською і німецькою мовами.
Театр
Становлення українського національного мистецтва (театр,музика,образотворче мистецтво, архітектура) дещо відставало відлітературногорозвитку. Так, театральне мистецтво в більшій, ніжлітература, мірі залежитьвід політичного режиму, фінансовихможливостей, підготовленості аудиторії. До1861 року продовжувавіснувати кріпосний театр, і не тільки у садибах, але і вмістах. У 1828році офіційно було заборонено купувати до театру кріпаків, але іпісляцього кріпосні актори продовжували входити до складу деякихтеатральнихтруп. У 1789 театр був побудований у Харкові, але в ньомуйшли тільки російськіп'єси.
Першими українськими постановками були «НаталкаПолтавка» в 1819 р. іпізніше «Москаль-чарівник» у Полтавському любительськомутеатрі. Вонистали можливими завдяки щасливому збігу обставин:підтримкагенерал-губернатора Малоросії М. Репіна, керівництво трупою І.Котляревським,гра геніального актора М. Щепкіна, тоді ще кріпака.Професійна ж українськатрупа була створена тільки на початку 80-хроків. Організаційними питаннями вній займався Михайло Старицький,режисурою — Марк Кропивницький. Обидва булитакож драматургами. Їмвдалося об'єднати талановитих акторів: брати Тобілевичі(псевдоніми:Івана — Карпенко-Карий, Миколи — Садовський, Панаса —Саксаганський), М.Заньковецька, Г. Затиркевич, інші. Пізніше трупа декількаразіврозділялася, але, що цікаво, всі чотири оформлені колективипродовжувалипрацювати яскраво, мали великий успіх в Україні, на півдніРосії (тому що трупибули пересувними).
Великий знавець української мови, М. Старицький писавкомедії (не гаснепопулярність «За двома зайцями»), драми («Не судилося»,«БогданХмельницький»). Вони змальовували реалістичні картинисільського,міського побуту, передавали типові національні характери.Але ні Старицький, ніблизький йому Кропивницький не виходили за рамкитак званої «етнографічноїдраматургії». Творцем української соціальноїдрами став І. Карпенко-Карий (ІванТобілевич). У основі його п'єс (драми«Бурлака», «Безталанна», комедії «Стотисяч», «Хазяїн») лежать глибокіпсихологічні конфлікти, гострі соціальніпротиріччя.
Музика
Поетична і музична обдарованість українського народубула основоювисокого рівня розвитку музично-пісенної творчості. У XIX століттіяк іраніше побутують землеробські пісні календарного циклу, а такожколядки,веснянки, колискові, весільні. Широкою популярністюкористувалися пісні-романси«Їхав козак за Дунай», «Віють вітри», «Сонценизенько», а також створені навірші Шевченка «Думи мої, думи»,«Заповіт». З народного середовища висувалисяталановиті співаки-кобзарі(Остап Вересай, Іван Кравченко-Крюковський, ГнатГончаренко, ТерентійПархоменко, Михайло Кравченко, Андрій Шут та ін.).
Значного поширення набуло сімейне музикування,любительський молодіжнийрозважальний спів. Центрами розвитку музичної культурибули духовнінавчальні заклади, гімназії, приватні пансіони, університети, вякихвивчалася нотна грамота і теорія музики. Багато хто отримувавпрофесійнумузичну підготовку в церковних хорах.
Музика, спів міцно увійшли в повсякденне життя якміського, так ісільського населення. За жанрами пісні були різноманітними:ліричні,жартівливі, романси, виконувалися вони соло, дуетом, хором,підакомпанемент бандури, скрипки, гітари, фортепіано. Переважно це булиавторськітвори, які згодом розповсюджувалися і ставали народними.
Концертну діяльність в містах України розгорталисамодіяльні колективи.Традиційними серед інтелігенції великих міст булилітературно-музичнівечори. Влаштовувалися добродійні концерти, особливо підчас проведеннявеликих контрактових ярмарок. Однак часто така діяльністьнаштовхуваласяна адміністративні заборони. Наприклад, в 1867 у Києві буввипадок, коливлада дозволила концерт за умови, що тексти пісень будутьзвучатифранцузькою мовою.
Високого рівня досягла майстерність партесного(багатоголосого) співу. УXIX столітті хоровий спів поступово виходить за рамкичисто культового.Загальнофілософський зміст канонічних образів залучав дохраму немалосвітських слухачів. З великими концертними програмами виступалихориКиївської академії, Переяславської семінарії. Розвиток своїхнаціональнихтрадицій гальмувався, оскільки перевага адміністративнонадавалася іноземнимавторам.
Одночасно з народною і церковною традиціями в XIXстолітті складаєтьсясвітська професійна музична культура. С. С.Гулак-Артемовський напочатку 60-х років створює першу українську оперу«Запорожець заДунаєм». Перлиною української вокальної класики стали«Вечорниці» П. І.Нищинського. Вони малюють широку музичну картину народногожиття,знаменитий чоловічий хор «Закувала та сива зозуля», тема якого—страждання козаків у турецькій неволі, їх прагнення до свободи.Мелодичнимбагатством, співучістю, драматичною напруженістю привабиласлухачів опера М. М.Аркаса «Катерина» за однойменною поемою Т. Г.Шевченка. Композитори широковикористовували багаті традиції українськихнародних пісень, обробляли їх. П.П. Сокальському належить глибокатеоретична праця «Русская народная песня,великорусская і малорусская, вее строении мелодическом и ритмическом…».
Цілуепоху в музичному житті України складає творчість М. В. Лисенка —великогоукраїнського композитора, блискучого піаніста-віртуоза,талановитого хоровогодиригента, педагога, музикознавця й активногогромадського діяча демократичногонапряму. Він є основоположникомукраїнської класичної музики.