День обдурених (10-11 листопада 1630 року)

З 1624 по 1630 роки Франціэю правив тріумвірат, що включав в себе короля, королеву-матір та кардинала. Але в листопаді 1630 року Людовік повинен був розлучитися з одним із них. Він зробив свій вибір і ця подія стала називатися «Днем обдурених». Сучасники відмічали, що після Ля-Рошелі кардинал став менш люб’язний з королевою матір’ю. Одним із найбільш конфліктних питань було питання про проведення лояльної або є незалежної від Іспанії політики(захват і утримання Піньєроля). У цей час король тяжко захворів і ледве видужав, а Марія Медичі вирвала в нього обітницю відстронити кардинала Рішельє. 9 листопада король, королева-матір та кардинал вже були в своїв Паризьких резиденціях. Марія Медичі вимагала відставки Рішельє. Король, гадав, що вони помиряться,запропонував кардиналу просити в неї аудієнції наступного дня, перед візитом у Версаль. 10 листопада Рішельє прийшов до Люксенбургського палацу, але його навіть на поріг не пустили. Прекрасно знаючі всі ходи палацу, він без перешкод зайшов до кімнати Марії Медичі, де вона була разом з сином-королем.

- Ваші Величності говорять про мене? –запитав він.

- Так! – гордо відповіла Марія.

Після цього, вона пояснила, що не може більше приховувати своєї ненависті до кардинала і переносити образи з його боку. Вона наказала йому піти і сказала, що не бажає більше ні чути про кардинала, ні бачити його. У відповідь Кардинал Рішельє поплакався на свою долю. Він запевнив короля, що для нього немає гіршої немилості,ніж втрата гарного відношення зі стороні королеви-матері. Він просив для себе відставку, тому що він став ненависним матері короля і тепер йому нема на що розраховувати. Марія поставила короля перед складним вибором або вона, або кардинал, повинні покинути двір. Король вибрав Рішельє і великий кардинал залишився при дворі.

В ранці 11 листопада король викликав до себе в Версаль кардинала. Це було дуже не звично, тому що на той час Версаль був маленьким сільським будиночком, де Людовік ховався від державних справ,тому що у Версалі засідання парламенту не проводились. Король виразив бажання, щоб Рішельє залишився при ньому. Кардинал знову просив про відставку, але король не став його слухати: «Я категорично забороняю вам уходити, і прошу залишитися та управляти моїми справами; це моє кінцеве рішення!» . Хранителя печаток Марийяка заарештували, його брата казнили.

Марія Медичі продовжувала відмовлятися від примирення з Рішельє. Король посадив її під домашній арешт, вона віткла. Людовік наказав конфіскувати її майно. Марія померла в Кельні в 1642 році.

6. Рішельє та вища аристократія.

Рішельє вважав, що аристократія не повинна приймати участь у політичних інтригах та наносити шкоду її монарху. Основним супротивником Рішельє в створенні централізованої держави була аристократія. Кардинал добивався від неї безумовного підкорення королівськів владі, хотів відмінити ряд привідеїв, які защемляють владу монарха, наносять шкоду іншим верствам населення та державним інтересам. Перш за все рефори кардинала викликали протест саме в вищих верствах населення. В 1626 році виходить знаменитий єдикт про заборону дуєлей між дворянами, під страхом утрати дворянского титулу. Дворянство прийняло це за нападки на свою честь. Саме дворянство слугує опорою монархії. Після видання єдикту дуельна статистика пішла вниз. Представники вищої аристократії намагалися зберегти свою незалежність – в дусі феодальних традицій. Розуміння кардиналом потреб держави суттєво було відмінним від розуміння грандів.

Через декілька років після в ступу в свої обов’язки міністра, він завоював велику ненависть за сторони аристократії, що підвергло його життя великій небезпеці. Але для нього поперед усе були інтереси Франції. Король Людовік, розуміючи, що сам він не впорається з усім, повністю захищає кардинала від наговору королеви та аристократії. В1632 році кардинал розкрив чергову змову проти короля, в якому приймали участь Гастон Орлеанський та Анрі де Монморансі.

7. Зовнішня політика Рішельє або «Політика пістолів»

Однією з цілей Рішельє, як відмічено в його «Політичному заповіті», було стрімління підняти репутацію короля до надлежащого рівня серед інших європейських держав. «Абсолютно необхідно, - писав він, - для добробуту королівства безутомно, явно й тайно вести переговори завжди і всюди, навіть там, де результати не дуже радують.»

Австрія і Іспанія претендували на світове панування. Ставши міністром, Рішельє не двусмисленно дав зрозуміти , що віднині Франція не буде жертвою іспанської гегемонії, а стає незалежною державою з самостійною політикою. Іспанія не бажала змиритися з таким положенням справ. Рішельє намагався уникнути участі Франції у війні до тих пір, доки це було можливо, - хоча, вірогідно, це зволікання потягло за собою ряд великих втрат після початку воєнних дій. Кардинал бажав миру, - як політик, розуміючий неготовність держави до війни та її жахливим наслідкам, і як священник, - але саме він прийняв рішення про початок воєнних дій. Франція не готова до відкритого протистояння Габсбургам, тому Рішельє вирішує платити кошти тим, хто готовий воювати. Так у нього виникла думка підключити до війни шведського короля Густава Адольфа.

На спільному германському сеймі в Регенсбурзі у 1630 році, отець Жозеф, вірний друг та помічник кардинала, умовив Фердинанда ІІ розпустити армію Валенштейна, безпринципного, але прославленого полководця. А 23 січня 1631 року був підписаний Бервальдський договір, це була ще одна перемога «дипломатії пістолів».

В вересні 1634 році шведсько-германські війська терплять жахливу поразку при Нердлінгені. Після цього деякі учасники антигабсбургської коаліції, - зокрема Браденбург та Саксонія, - підписують мир з Імперією. Швеція мусила вивести деяку частину своєї армії з Німеччини, в зв’язку з тим, що потрібно було охорняти кордони зі сторони Польщі.

8. Остання війна Рішельє

Березень 1635 рік. - Іспанські війська заходять у Трір. Французький гарнізон знащений. Курфюста Тріра взято в полон, як військовополоняного.

Квітень 1635 рік. Рішельє надсилає Хуану Австрійському протест, з вимогою покинути Трір та звільнити курфюста. Протест відхилено. Саме ці події стають останнім аргументом на користь необхідності відкритого протистояння Іспанії.

Травень 1635 рік. Європа має можливість побачити давно не використовуваний церемоніал і зрозуміти, що оголошення війни та оголошення війни Арманом де Рішельє – не одне й те саме. Франція вступає у війну.

На думку Хеллера Беллока, Рішельє знав напевне, що «перший етап війни буде невдалим, тому що гальський темперамент проявляв себе лише тоді, коли перед французам з’являлися великі труднощі».

Поперед усе, стараннями Рішельє кількістність французької армій вирісла з 60 000 до 160 000 чоловік. Спочатку воєнні справи йшли погано, особливо у Фландрії, де солдати залишились в жахливому стані. 20 травня маршали Шатільйон та Брезе розбили іспанців під Авене (бельгійське Аверденне).

В Німеччині більшість князів перейшли на сторону Габсбургів. Імператор добився цього завдяки тому, що відтягнув термін повернення церковних земель за едиктом до 1637 року. Від великої антигабсбургської коаліції залишилося лише кілька армій на утриманні Франції. Маршал Лафорс та герцог Ангулемський змушені відступати з Лотарингії. А також Карлу IV, герцогу Лотарингії, вдалося підняти в своіх землях антифранцузьке повстання. Маршал і герцог отримують з Парижу найжорсткіші накази відносто повстанців. Маршал Туара помер у перших же битвах. Герцог Анрі де Роган, перейшовший на службу королю, успішно захищав Вальтеліну від австрійців та іспанців.

Над столицею з’явилася загроза нападу. Кардинал – інфант Хуан Австрійський, брат короля Іспанії, зайшов в Пікардію. В 1636 році він захватив фортецю Корбі – останню перешкоду на шляху до столиці. Рішельє віддав наказ підірвати всі мости на північ від Парижу, та підірвати усі млини, щоб ускладнити рух неприятелю.

В Парижі почалася паніка. Дороги на Тур, Блуа та Орлеан були заповнені втікачами. Багато парижан втікло на південь, але Людовік XIII залишався непохитним. І справді безхарактерний монарх проявив багато сили та енерії. « Його Величність,- згадував кардинал, - підписав наказ, згідно якого усі чоловіки, які могли трмати зброю, негайно вступили в ряди армії маршала де Лафорса.» Справді 4 серпня 1636 року король Людовік звернувся до паризького населення з закликом до мобілізації. Король показав приклад: вся прислуга, окрім декількох чоловік, які обслуговували особисто короля, вступили в армію. Місто готувалося до довгої оборони, не збираючись здаватися на милість ворога. Прийшло багато делігацій ремесленників, які запевняли, що готові віддати все що мають, аби перемогти ворога. Мабуть уперше Людовік XIII обіймався з простим людом, так як раніше його не пускали у палац. Після того як дон Хуан покинув Пікардію, щоб захистити Нідерланди, король почав відвойовувати свої землі. Це було навіть легше ніж уявлялося. 14 листопада відвойована фортеця Корбі. До початку 1637 року більша частина Франції звільнена від ворога. 1637 рік був для Рішельє виликим випробуванням. Мали місце також декілька мілких інтриг. В останній день 1637 року король дарував племінниці кардинала володіння в Егійонні. Віднині вона стала називатися герцогинею д’Егійон.(по П.П. Черкасову)