Підстави спадкування за законом.

Якщо спадкоємців немає або жоден із спадкоємців не прийняв спадщини, або

всі спадкоємці позбавлені спадкодавцем спадщини, майно померлого за

правом спадкоємства переходить до держави.

Спадкоємство за законом має місце в таких випадках:

• заповіту немає;

• заповіт визнано недійсним;

• спадкоємці, призначені в заповіті, відмовилися прийняти спадщину або

померли до її прийняття.

Спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово (ст.1258),

або як зазначено у ст.1259 черговість одержання спадкоємцями за законом

може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих

спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Фізична особа, яка є

спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати

право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на

спадкування, за умови,що вона протягом тривалого часу опікувалася,

матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який

через похилий вік, тяжку хворобу або калійтво був у безпорадному стані.

1. Коло спадкоємців за законом.

До першої черги належать діти (в тому числі й усиновлені), дружина і

батьки (усиновителі) померлого, а також дитина померлого, яка народилася

після його смерті. Онуки і правнуки є спадкоємцями, якщо на час

відкриття спадщини немає в живих того з батьків, хто був би спадкоємцем.

Всі спадкоємці першої черги, крім онуків і правнуків, успадковують в

рівних частках. Онуки і правнуки успадковують порівну в тій частині, яка

належала б при спадкоємстві за законом їх померлим батьку чи матері.

Друга черга спадкоємців за законом закликається до спадкування, якщо

немає спадкоємців першої черги, а також у разі, коли всі спадкоємці

першої черги не закликаються до спадкування.

До другої черги спадкоємців за законом (ст.1262 ЦК) належать брати й

сестри померлого, його дідусь і бабуся, як з боку батька, так і з боку

матері. Слід мати на увазі, що брати і сестри можуть бути повнорідні і

неповнорідні. Повнорідними називаються брати й сестри, які мають

спільного батька і спільну матір. Неповнорідні брати й сестри

поділяються на єдинокровних, які мають спільного батька і різних

матерів, та єдиноутробних, які мають спільну матір, але різних батьків.

До спадкування закликаються як повнорідні, так і неповнорідні брати й о спадкування закликаються як повнорідні, так і неповнорідні брати й

сестри. Спадщина між цими спадкоємцями ділиться порівну. Окрему групу

спадкоємців становлять утриманці померлого. Вони закликаються до

спадкування за умови, що знаходилися на утриманні померлого не менше

року до дня його смерті. Утриманцями визнаються тільки непрацездатні

особи, але незалежно від того, чи є вони родичами померлого, чи ні. Для

визнання цих осіб утриманцями померлого необхідно, щоб їх

непрацездатність настала до відкриття спадщини і була сталою, а не

тимчасовою. Непрацездатними визнаються: жінки, що досягли 55 років,

чоловіки — 60 років, інваліди всіх трьох груп інвалідності, а також

особи, які не досягли 16 років (ті, що навчаються — 18 років). Спадщина

між цими спадкоємцями також ділиться порівну.

При наявності інших спадкоємців утриманці успадковують нарівні зі

спадкоємцями тієї черги, яка закликається до спадкоємства. Отже, при

наявності спадкоємців першої черги утриманці будуть успадковувати разом

з ними. Якщо до спадкоємства закликаються спадкоємці другої черги,

утриманці успадковують разом з ними. За відсутності спадкоємців першої і

другої черг або за їх відмови від спадщини успадковують тільки

утриманці.

До третьої черги спадкоємців відносять рідних дядька та тітку

спадкодавця. У четверту чергу мають право на спадкування за законом

особи, які проживали з спадкодавцем однією сім’єю не менше як 5 років до

часу відкриття спадщини. У п’яту чергу отримають спадщину інші родичі

спадкоємця, а також утриманці, які не були членами сім’ї спадкоємця

(ст.1265).

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.Спадкоємці

за усною чи письмовою угодою між собою можуть змінити розмір частки

когось із них (ст.1267).

1. Порядок закликання спадкоємців за законом до спадкування.

Спадкування за законом будується на засадах послідовності закликання черг до спадкування та рівності часток спадкоємців однієї черги.

Спадкоємці кожної наступної черги спадкують за відсутності спадкоємців попередньої черги (тобто, якщо спадкоємців попередньої черги взагалі немає або жоден з них не має права спадкувати, або вони усунуті від спадкування, або позбавлені спадщини, або ніхто з них не прийняв спадщину, або відмовився від неї).

Коло спадкоємців вичерпним чином встановлено законом і його розширення неможливе.

Зазначимо, що відповідно до п. 9 постанови Верховної Ради України від «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» 24 грудня 1993 р. реабілітовані особи (їх спадкоємці першої черги) мають право на повернення (відшкодування вартості) вилученого у них майна. Майно (або його компенсація) повертається спадкоємцям першої черги реабілі­тованого у разі подання свідоцтва про право на спадщину, яка відкривається, з дня прийняття про це рішення Комісією з питань поновлення прав реабілітованих. Коло спадкоємців першої черги визначається на день винесення даного рішення.

Таким чином, наведеною постановою за відсутності спадкоємців першої черги право спадкоємців інших черг на спадщину реабілітованого не передбачено, що суперечить положенням гл. 86 ЦК України.

1. Розподіл майна померлого між спадкоємцями при спадкуванні за законом.

. Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

2. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

3. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

1. Спадкоємці однієї черги спадкують у рівних частках, за винятком спадкоємців, які спадкують за правом представлення. У цьому разі між названими особами ділиться та частка спадщини, яка належала спадкоємцю, якого вони представляють.

Якщо у спадщину до декількох осіб переходять неподільні речі, то кожен із спадкоємців, відповідно, набуває право на ту чи іншу частку. В цьому випадку на вказане майно поширюється правовий режим спільної часткової власності відповідно до гл. 26 ЦК України. За бажанням спадкоємці можуть здійснити поділ такого майна, виділити свою частку тощо. До поділу спадщини застосову­ються загальні правила цього Кодексу щодо форми правочину і форми договору. Поділ спадкового майна оформлюється договором спадкоємців, а за відсутності згоди — судовим рішенням.

2. З урахуванням конкретних обставин (наприклад, матеріальне становище спадкоємця, наявність утриманців, неподільність речі, річ належить до речей професійних занять одного із спадкоємців) спадкоємці, які закликаються до спадщини, можуть відійти від принципу рівності поділу часток і за усною домовленістю перерозподілити рухоме майно, що входить до складу спадщини. Зміна розміру частки спадщини проводиться за згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, до видачі свідоцтва про право на неї.

3. Якщо перерозподіл спадщини стосується транспортних засобів або речей, відчуження яких відповідно до чинного законодавства вимагає нотаріальної форми, то угода спадкоємців про відмову від права на спадкування частки таких речей і бажання набути цю річ у спадщину повинна бути посвідчена нотаріусом.

1. Спадкування за правом представлення.

Стаття 1266. Спадкування за правом представлення

1. Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини.

2. Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

3. Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

4. Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

5. Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну.

6. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.

1-5. Під спадкуванням за правом представлення розуміють такий порядок спадкування, коли одна особа у випадку смерті іншої, яка є спадкоємцем за законом, до відкриття спадщини нібито заступає її місце і набуває право спадкування тієї частки у спадковому майні, яку отримав би померлий спадкоємець, якщо він був би живий на момент відкриття спадщини. Звичайно, термін, який використовує законодавець «спадкування за правом представлення», є досить умовним, оскільки особа, яку «представляють», померла до відкриття спадщини. Спадкування за правом представлення має місце за умови, коли:

а) спадкодавець не склав заповіт;

б) спадкоємець за законом помер до відкриття спадщини, тобто до дня смерті спадкодавця або одночасно в один день з ним;

в) спадкоємець, якого представляють, за свого життя не втратив права на спадщину як негідний.

Спадкування за правом представлення надано не лише внукам та правнукам (як це мало місце за ЦК УРСР), а й прабабі, прадіду, племінникам, двоюрідним братам та сестрам, тобто родичам третього-четвертого ступеня споріднення. До спадкування за правом представлення закликаються саме згадані вище особи, а не їх нащадки.

Оскільки спадкоємці за правом представлення спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їх родичам, якби останні були б живими на час відкриття спадщини, то вони можуть не одержати частку, рівну часткам інших спадкоємців. Наприклад, у спадкодавця залишилася дочка і троє онуків померлого раніше сина. У цьому випадку дочка отримає половину спадщини, а онуки, як спадкоємці за правом представлення, відповідно по 1/6 частині спадкового майна. Тобто для наведеної категорії спадкоємців умовою отримання спадщини за законом є смерть їх висхідного родича, частку якого вони успадковують. Законодавець не розглядає цих осіб як звичайних спадкоємців, не включаючи їх безпосередньо до кола спадкоємців, оскільки в іншому випадку (в багатодітних сім'ях) це викликало б подрібнення спадщини і несправедливість її поділу. Так, у наведеному прикладі, якщо до спадщини закликалися б як самостійні спадкоємці три онуки, дочка спадкоємця отримала б спадщину втричі меншу.

6. При прямій низхідній лінії споріднення родинність визначається від пращура до нащадка: прапрадід, прадід, дід, батько, син, онук... Тому після смерті прапрадіда, за відсутності інших спадкоємців по прямій низхідній лінії, до спадщини у порядку представлення буде закликатися, наприклад, прапраправнук померлого.

Спадкоємці, які спадкують за правом представлення, не мають права на обов'язкову частку, оскільки коло обов'язкових спадкоємців у законі визначено вичерпно.

Заняття 4. Здійснення права на спадкування.

1. Прийняття спадщини.

1. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

2. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

3. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

4. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 Цивільного Кодексу України.

5. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

1. За ЦК УРСР спадкуванням вважався перехід майна після смерті його власника (спадкодавця) до інших осіб, які мали право спадкувати за законом або за заповітом. Спадкування за новим ЦК — це перехід прав і обов'язків померлого (спадкодавця) до його спадкоємців. Спадщина — це спадкова маса, спадкове майно, а за новим ЦК — сукупність прав та обов'язків спадкодавця, які переходять після його смерті до спадкоємців. До майнових прав, що входять до складу спадкової маси відносять право власності на майно, право вимоги, що випливає з різного роду договорів, які уклав спадкодавець до смерті, право на неодержану зарплату, майнові права авторів літературних, художніх творів, творів мистецтва тощо (див.: Популярна юридична енциклопедія. — К, 2002).

Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема, такі, що передбачені у ст. 1219 ЦК України. Одними з них є особисті немайнові права. Як же визначити що саме це право належить особі і є невідчужуваним? На це дає відповідь ст. 271 ЦК України і визначає зміст особистого немайнового права як можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд, визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. До таких прав належать: право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на повагу до честі і гідності і т. д. Цей перелік не є вичерпним. Саме ці права не успадковуються. Не успадковується право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами (п.2 ч.І ст.1219 ЦК України).

Крім цього, не успадковується право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (п.З ст.1219 ЦК України), але суми відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, які вже належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Так само вирішується питання стосовно сум заробітної плати, пенсій, стипендій, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя. Самі ж права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом, не входять до складу спадщини (п 4 ч.І ст.1219 ЦК України).

Разом з тим до складу спадщини входить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов'язаннях (ст.1230 ЦК України). Крім цього, до спадкоємців переходить право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків та право на відшкодування моральної шкоди, які були присуджені судом спад­кодавцеві за його життя.

Спадкоємець має право прийняти спадщину за законом або за заповітом. Отже, якщо спадкодавець склав заповіт, то спадкують спадкоємці, вказані у ньому, а якщо такого заповіту немає, то спадкують за законом у порядку черговості, передбаченої статтями 1261 — 1265 ЦК.

2. Спадщина не може бути прийнята спадкоємцями з умовою чи із застереженням. Наприклад: помирає спадкодавець — мати, котра має дві спадкоємиці-доньки. Спадщина, яка залишилася після смерті матері, — будинок у м. Л. Доньки приймають спадщину. Одна з них вказує у заяві: «Спадщину я приймаю з умовою, що при даруванні мені сестрою частки у нашій спільній з нею квартирі, я відмовляюся від частки у спадщині, яка залишилась після смерті матері».

Такі заяви не можуть прийматися нотаріусом для оформлення спадщини. Крім цього, спадкоємець не має права приймати спадщину у вигляді лише того майна, яке йому необхідне, і відмовитися від іншого.

Якщо спадкоємець подає заяву на будь-яке майно, що входить до складу спадщини, то це означає, що він приймає спадкове майно в цілому, яким би воно не було і з чого б воно не складалося і якими боргами не було б обтяжене.

3. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину.

Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР 1963 р. спадщина вважалася прийнятою за умови, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном або якщо він подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Слід відзначити, що ці положення цивільного законодавства щодо встановлення факту прийняття спадщини можливо застосовувати лише до спадщини, яка відкрилася до набрання чинності новим Цивільним кодексом, тобто до 1 січня 2004 року. В інших випадках необхідно керуватися нормами нового Цивільного кодексу, які по іншому регулюють ці правовідносини, оскільки частиною 3 ст. 1268 ЦК передбачається, що тільки спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Якщо спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, він повинен подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини (ч.І ст.1269 ЦК України).

В інших випадках положення нового Цивільного кодексу України (ч.І ст.5 Прикінцевих та перехідних положень) можливо застосовувати лише до тих правовідносин, коли спадщина відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до 01.01.2004 р., тобто коли правовідносини виникли до набрання чинності ЦК України, проте спадкоємець з якихось причин не прийняв спадщину. Тому при здійсненні та оформленні права на спадкування слід керуватися нормами книги шостої нового Цивільного кодексу.

Відповідно до п. 211 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 3 березня 2004 р. доказом постійного проживання разом із спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом із спадкодавцем; копія рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; реєстраційний запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, інші документи, які підтверджують факт постійного проживання разом із спадкодавцем.

Отже, якщо спадкоємець у встановлений законом час не подав заяву про прийняття спадщини, але на час її відкриття постійно проживав разом із спадкодавцем і має докази цього, то вважається, що він прийняв спадщину. Крім цього, законом чітко визначений строк для подачі такої заяви.

Якщо спадкоємець у встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини подав заяву до нотаріуса, то це також означає, що він спадщину прийняв. Якщо ж спадкоємець подав заяву про відмову від спадщини у цей строк то вважається, що він відмовився від спадщини.

4. Для малолітніх, неповнолітніх, недієздатних осіб, а також тих, цивільна дієздатність яких обмежена, законодавець робить виняток і незалежно, де і з ким вони проживають і чи подали останні заяву до нотаріуса про прийняття спадщини у встановлений законом строк, вони вважаються такими, що прийняли спадщину, якщо їх представники від спадщини не відмовилися.

5. Незалежно від того, коли відкрилася спадщина і коли спадкоємець подав заяву, остання належить йому з часу відкриття спадщини.

Наприклад: Спадкодавець помер 10 січня 2004 р. Після його смерті залишився син М., який проживав разом з батьком до дня смерті і продовжував проживати у квартирі, що належала померлому, і після його смерті. Заяву про прийняття спадщини і видачу йому свідоцтва на спадщину на право власності на квартиру син подав до нотаріуса через сім місяців після смерті останнього, тобто 10 серпня 2004 р.

Отже, син вважається таким, що спадщину прийняв, оскільки постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини і вона належить йому з часу її відкриття.

1. Правові наслідки прийняття спадщини.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або в і прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами 2—3 ст. 1273 ЦК України. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.

Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун.

Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншим спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Якщо протягом шести місяців з часу відкриття спадщини відказоодержувач не відмовився від заповідального відказу, вважається, що він його прийняв.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

1. Відмова від спадщини та її правові наслідки.

1. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

2. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

3. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

1. Законом встановлений загальний шестимісячний строк для спадкоємців як за законом, так і за заповітом для прийняття спадщини або для відмови від неї. Якщо ж спадкоємець у цей строк не прийме спадщину, то вважається, що він не прийняв її (див. коментар до ст. 1270 ЦК).

2. Однак не можна стверджувати, що спадкоємець втратив право прийняти спадщину в усіх випадках пропущення встановленого строку. Законодавець залишає можливість такому спадкоємцю за певних умов її прийняти, а саме:

1) якщо інші спадкоємці, котрі прийняли спадщину дадуть письмову згоду, то спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, має право її прийняти, відповідно подавши заяву до нотаріуса за місцем відкриття спадщини про прийняття останньої;

2) якщо пропуск спадкоємцем строку для прийняття спадщини відбувся з поважних причин.

3. У другому випадку цей строк може бути продовжений судом. Для цього спадкоємцю, який звернувся до суду, необхідно надати суду докази, які стали поважною причиною для пропуску ним даного строку (це може бути: довготривале відрядження за межі країни, хвороба, а також відсутність відомостей про смерть спадкодавця тощо). Якщо суд визнає такі причини досить поважними, він може визначити для спадкоємця додатковий строк, який буде достатнім для подачі ним заяви до нотаріуса про прийняття спадщини. При цьому слід зазначити, що прийняття судом такого рішення є його правом, а не обов'язком.

Так, відповідно до вимог ч.2 ст.1272 ЦК України, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Як випливає з матеріалів справи і встановлено в судовому засіданні, позивачка гр-ка X. не мала можливості прийняти спадщину, оскільки є особою похилого віку, має хронічні захворювання, тому за станом здоров'я не змогла вчасно звернутися до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Оцінивши зібрані у справі докази в сукупності, суд вважає, що причини, які перешкоджали позивачці своєчасно звернутися із заявою про прийняття спадщини, є поважними, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. (Рішення Дніпровського район­ного суду м.Києва від 10 серпня 2005 р. Справа №2-2033/05. Головуючий - Савлук Т.В.)

1. Спадкова трансмісія.

1. Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.

1. Ця стаття передбачає перехід права на прийняття спадщини на підставі так званої спадкової трансмісії. Спадкова трансмісія можлива у разі, коли спадщина відкрилася, але спадкоємець, який мав би спадкувати, помер ще до прийняття ним спадщини, тобто після смерті спадкодавця, не встигнувши прийняти цю спадщину. Це означає, що він спадщину прийняв, оскільки помер у період, встановлений законом для прийняття спадщини, але юридично не встиг її оформити. У даному разі законодавець надав можливість зробити це його спадкоємцям.

2. Спадкова трансмісія застосовується при спадкуванні як за законом, так і за заповітом. Право на прийняття спадщини спадкоємці, які її приймають у порядку спадкової трансмісії, здійснюють на загальних підставах, протягом строку, що залишився після смерті їх спадкодавця, який прийняв спадщину, але не встиг її оформити у зв'язку зі смертю. Якщо цей строк менший, ніж три місяці, він подовжується до трьох місяців. Спадкову трансмісію не слід порівнювати із спадкуванням за так званим правом представлення, коли спадкоємець помер раніше від спадкодавця. У такому випадку спадкують тільки родичі спадкоємця, який помер раніше від спадкодавця.

Наприклад: Після смерті спадкодавця спадщина за законом переходить до його дітей (сина і дочки). Однак син загинув у автокатастрофі ще до смерті свого батька. У цьому випадку за сина—спадкодавця будуть спадкувати його діти чи дружина за правом представлення за вибулого спадкоємця (сина після смерті свого батька).

1. Відумерлість спадщини.

1. У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

2. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

3. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

4. Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до статті 1231 цього Кодексу.

5. Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумерлою відповідно до статті 1283 цього Кодексу.

1. Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР у разі відсутності спадкоємців за заповітом та за законом, відмови від спадщини всіма спадкоємцями, позбавлення всіх спадкоємців спадщини заповідачем спадкове майно переходило до держави.

Тепер така спадщина називається відумерлою та переходить до територіальної громади за місцем її відкриття у випадках:

1)у разі відсутності спадкоємців за заповітом та за законом; 2) у разі усунення всіх спадкоємців від права на спадкування; 3)у разі неприйняття спадщини всіма спадкоємцями; 4) у разі відмови всіх спадкоємців від спадщини.

2. Визнання спадщини відумерлою здійснюється виключно у судовому порядку. Заява відповідного органу місцевого самоврядування про визнання спадщини

відумерлою подається до суду за місцем її відкриття після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Без подання такої заяви неможливе судове визнання спадщини відумерлою, оскільки закон не визначає інших суб'єктів таких заяв.

Суд відповідно до ст.276 ЦПК України відмовляє у прийнятті заяви про визнання спадщини відумерлою, якщо орган місцевого самоврядування подасть заяву до закінчення одного року з часу відкриття спадщини.

Проте перед тим, як подавати заяву до суду про визнання спадщини відумерлою, орган місцевого самоврядування має переконатися у тому, що у померлого немає спадкоємців, які б могли претендувати на спадщину, і у випадку визнання її відумерлою, вимагати скасування рішення. Окрім того, слід з'ясувати, чи мав спадкодавець утриманців, які мають право спадкувати у п'яту чергу, чи були спадкоємці, які постійно проживали із спадкодавцем.

3. Тільки за рішенням суду спадщина може бути визнана відумерлою і лише за рішенням суду може перейти у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

4. Територіальна громада, яка стає власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, оскільки до спадкоємців майна переходять не тільки права, а й обов'язки спадкодавця, але у межах вартості майна, одержаного у спадщину, і лише ті вимоги, які заявлені відповідно до ст. 1231 цього Кодексу. Це стосується лише спадкування територіальною громадою обов'язку відшкодувати майнову шкоду (збитки) та моральну шкоду, завдану спадкодавцем.

За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержано територіальною громадою у спадщину.

Орган місцевого самоврядування з приводу вказаного зобов'язаний звернутися з позовом до суду. Отже, суд може зменшити розмір платежів, але не може повністю звільнити спадкоємця від обов'язку їх сплатити.

5. Якщо спадкоємці не приймають спадщину, то вона охороняється відповідно до ст. 1283, до визнання її відумерлою.

До визнання спадщини відумерлою необхідно подбати про охорону спадщини.

Відповідно до п.195 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 року №20/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03.03.2004 року за №283/8882, якщо у складі спадщини є майно, що потребує утримання, догляду, учинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса - відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту, на підставі заяви заінтересованої особи (наприклад, представника територіальної громади), після пред'явлення свідоцтва про смерть спадкодавця, укладає договір на управління спадщиною.

На підставі заяви заінтересованої особи про відкриття спадщини та договору на управління спадщиною нотаріус заводить спадкову справу.

Договір на управління спадщиною укладається за місцем відкриття спадщини з дотриманням вимог ч.2 ст.212 ЦК України.

Договір на управління спадщиною не реєструється в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій, а заноситься до книги обліку таких договорів.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, укладений договір діє до ухвалення судом рішення про визнання спадщини відумерлою.

1. Оформлення спадкових прав.

Під час спадкування права та обов'язки переходять від спадкодавця до спадкоємця (спадкоємців). Цю процедуру має бути належним чином оформлено, що дасть можливість у повному обсязі захистити права та охоронювані законом інтереси спадкоємців.

Окрім ЦК, питанням оформлення та охорони спадкових прав присвячено цілу низка нормативно-правових актів: Закон України "Про нотаріат", Постанова KM України "Про порядок посвідчення заповітів і доручень, прирівнюваних до нотаріально посвідчених", накази Мінюсту "Про затвердження Положення про єдиний реєстр заповітів та спадкових справ", "Про затвердження форм книги для реєстрації заповітів, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, посвідчувальних написів на заповітах і дорученнях, прирівнювальних до нотаріально посвідчених, та зразків цих документів" тощо. Проте слід зауважити, що згадані нормативно-правові акти приймалися на реалізацію ЦК УРСР (1964 p.), а тому із прийняттям і введенням в дію ЦК діятимуть лише в тій частині, що не суперечить останньому.

Оформленню спадкових прав передує відкриття спадщини, що відбувається у день смерті спадкодавця або у день оголошення його померлим. Спадщина відкривається за місцем останнього проживання, а у разі, коли воно невідоме, — за місцем знаходження нерухомого майна чи його частини.

З моменту відкриття спадщини у спадкоємців виникає право на прийняття спадщини або на відмову від спадщини. ЦК забороняє прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Для того, щоб прийняти спадщину або відмовитися від її прийняття, необхідно подати відповідну заяву до нотаріальної контори, причому цю заяву подає спадкоємець особисто. Від імені неповнолітньої особи, яка не досягла 14 років чи недієздатної особи, заяву подають батьки (усиновителі), опікуни. Неповнолітня особа, яка досягла 14 років, може подати заяву самостійно. Якщо спадкоємець постійно проживав із спадкодавцем, то від нього не вимагається подання заяви в нотаріальну контору, оскільки презюмується факт прийняття спадщини, внаслідок фактичного вступу у володіння спадковим майном.

Прийняття спадщини обмежується шестимісячним строком, який обчислюється з часу відкриття спадщини. Крім цього, ЦК передбачає, що якщо виникнення в особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у 3 місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. У тому разі, якщо строк, що залишився, менший за 3 місяці, він продовжується до 3 місяців. У разі пропуску встановлених вище строків, законодавство передбачає відповідні наслідки — якщо спадкоємець протягом зазначеного у законі строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що її не прийняв. У такому разі, спадкоємець втрачає право на спадщину, за винятком таких випадків:

• якщо звернеться з позовом до суду і доведе, що строк було пропущено з поважної причини;

• якщо отримає письмову згоду інших спадкоємців і звернеться до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

1. Відповідальність спадкоємців по боргах спадкодавця.

1. Спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

2. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

3. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

4. Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Якщо у спадкодавця за життя були борги і про них стало відомо його спадкоємцям, то обов'язок повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини після смерті останнього законом покладається на спадкоємців.

Якщо ж кредитору особисто стане відомо про відкриття спадщини після смерті спадкодавця (боржника), він має пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги, але в межах 6 місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини.

Інколи незалежно від обставин, кредитор не знає і не може знати про відкриття спадщини після смерті боржника (спадкодавця). У такому випадку кредитор має право протягом одного року від дня настання строку вимоги пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину.

Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» від 24 червня 1983 р. № 4 встановлений ст. 557 ЦК УРСР шестимісячний з дня відкриття спадщини строк для пред'явлення претензій кредитора спадкодавця до спадкоємців подовженню не підлягає. Непред'явлення у зазначений строк претензій призводить до втрати належного кредиторові права вимоги за боргами спадкодавця.

Однак ці правила не застосовуються до зобов'язань, забезпечених заставою (за позичками кредитних установ), оскільки відповідно до ст. 572 ЦК, ст. 1 Закону України «Про заставу» кредитор вправі одержати задоволення з вартості (за рахунок за новим Кодексом) заставленого майна переважно перед іншими кредиторами, і при переході права власності на заставлене майно до іншої особи право застави зберігає силу щодо нового власника (абз. 2 п. 10 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 13 від 25 грудня 1992 р.).

Не застосовується зазначений строк при пред'явленні вимог потерпілими особами про визнання права власності, про відшкодування витрат по догляду за спадкодавцем під час його хвороби, на поховання спадкодавця, оскільки вони не випливають із зобов'язань спадкодавця, для яких встановлено обов'язок кредитора пред'явити претензію до спадкодавця (абз. З п. 10 із змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України № 13 від 25 грудня 1992 р.).

Після смерті спадкодавця, майно якого знаходиться у податковій заставі, обов'язок з повідомлення податкового органу про відкриття спадщини покладено на спадкоємців цих осіб.

Проте права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені ст. 608 ЦК України, не входять до складу спадщини, оскільки є нерозривно пов'язані з особою спадкодавця.

Так, 22.11.2005 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду м. Києва задовольнила апеляційну скаргу Д. Є. на рішення районного суду від 23.08.2005 р. у справі за позовом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства до Д. Є. про стягнення боргу.

У червні 2004 р. Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства пред'явило позов до Д. Є. Позивач просив стягнути з відповідача заборгованість зі сплати витрат на утримання будинку та прибудинкової території та плати за комунальні послуги в сумі 3 177,61 грн. за період з січня 1998р. по квітень 2005 р. Позивач зазначав, що Д. Є. відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21.01.2003 р. є спадкоємцем квартири після смерті сина - І. Д., який помер 08.07.2002 р. Д. Є. повинен відповідати за зобов'язаннями зі сплати боргу, який залишився після смерті сина.

Рішенням суду першої інстанції задоволено позов Комунального підприємства. Проте з таким висновком районного суду не погодився апеляційний суд.

Відповідно до п.17 Правил користування приміщеннями житлових будинків та прибу-динковими територіями, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992р. №572, власники квартир багатоквартирних будинків зобов'язані вносити на відповідний рахунок власника будинку плату за обслуговування і ремонт будинку.

Відповідач набув право власності на спірну квартиру за заповітом у січні 2003 р. після смерті сина, з яким фактично було укладено договір щодо сплати витрат на утримання будинку і прибудинкової території та комунальних послуг. За зобов'язаннями зі сплати боргу за послуги, які надавалися позивачем, до липня 2002 р. мав відповідати спадкодавець, померлий син відповідача у справі, і ці зобов'язання нерозривно пов'язані з його особою (відповідно до ч.І ст.608 ЦК України), тому рішення в частині стягнення заборгованості за період з січня 1998 р. по грудень 2002 р. є безпідставним.

Між тим позивач до спадкодавця -1. Д. з позовом про стягнення заборгованості з витрат на утримання будинку та квартирної плати з січня 1998 р. до суду не звертався. Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Після набуття права власності на квартиру, відповідач свої зобов'язання з оплати послуг виконує добросовісно, своєчасно вносить плату за утримання будинку та прибудинкової території та оплачує комунальні послуги, що свідчить про безпідставність вимог, заявлених позивачем і в цій частині.

Апеляційну скаргу Д. Є. задоволено.

1. Поділ спадкового майна та підстави його перерозподілу.

1. Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.

2. Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

1. Спадкова маса у момент відкриття спадщини юридично виступає як єдине ціле незалежно від того, які права та обов'язки до неї входять.

Ситуація, коли є один спадкоємець або частки кожного із спадкоємців визначені спадкодавцем у заповіті, є зрозумілою і у такому разі питання про поділ спадщини не виникає.

У інших випадках, коли частки не визначені, законодавець застосовує принцип рівності часток всіх спадкоємців у спадщині. Названий підхід до визначення часток у спадщині найбільше відповідає інтересам самих спадкоємців.

2. Вже після визначення рівного розміру часток кожного спадкоємця кожен з них має право на виділ його частки у натурі. Такий виділ може бути здійснений спадкоємцями за взаємною згодою, шляхом укладення договору або (у разі наявності спору) в судовому порядку. Якщо ж неможливо виділити частку спадкоємця у натурі, то спадкове майно передається одному із спадкоємців, а іншим — відповідна грошова компенсація. Знову ж такий виділ чи поділ спадкового майна може бути здійснений у нотаріуса відразу, під час отримання кожним із спадкоємців свідоцтва про право на спадщину, шляхом укладення відповідного договору між спадкоємцями. А якщо між ними не досягнуто згоди, то виділ чи поділ спадкового майна відбувається за рішенням суду з урахуванням правил ЦК про право спільної власності (глава 26 ЦК).

1. Якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу Ті між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці (частини друга і третя статті. 1272 цього Кодексу), вона підлягає перерозподілу між ними.

Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.

2. Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. Уразі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.

1. Дана стаття регулює таку ситуацію, коли спадкоємці, котрі прийняли спадщину, поділили її між собою і отримали свідоцтво про право на спадщину, однак з'являються інші спадкоємці, які пропустили строк для її прийняття з поважних причин у двох визначених законом випадках, а саме: за заявою спадкоємців, що прийняли спадщину або за рішенням суду про визначення їм додаткового строку для прийняття спадщини вони включені до кола спадкоємців.

У цьому разі законодавець дає можливість названим спадкоємцям вимагати перерозподілу спадщини між ними. Якщо таке право виникло у них, коли спадкоємці вже отримали свідоцтво про право на спадщину, але, наприклад, ще не зареєстрували своє право власності (на нерухомість) або не пред'явили це свідоцтво до банку і не отримали гроші, які належали померлому, тоді всі спадкоємці можуть звернутися до нотаріуса і укласти договір про перерозподіл спадщини.

2. Якщо таке свідоцтво про право власності (на нерухомість) вже зареєстроване у реєстрі прав власності чи за ним отримали кошти у банку, то спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, чи сплати грошової компенсації. Якщо між спадкоємцями з приводу цього досягнута згода, то всі вказані питання можна врегулювати шляхом укладення цивільно-правових правочинів. А якщо між спадкоємцями є спір, він вирішується у судовому порядку. Це ж стосується і майна, яке перейшло як відумерле до територіальної громади та збереглося. У такому випадку спадкоємець має право вимагати від органу місцевого самоврядування передання його у натурі або також має право на грошову компенсацію у разі, коли це майно вже продано. Розмір компенсації у даному випадку буде відповідати розміру вартості успадкованого майна, за яку його продано.

1. Охорона спадкового майна. Управління спадщиною.

Під час процедури оформлення спадкових прав може виникнути необхідність у вжитті заходів з охорони спадкового майна, які здійснюються в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження спадкового майна до прийняття спадщини спадкоємцями. Ці заходи вживають за заявою спадкоємців або за ініціативою нотаріуса, органу місцевого самоврядування у місцевості, де немає нотаріальної контори. Для охорони спадкового майна проводять опис майна і передають його на зберігання спадкоємцям або іншим особам. Триває охорона спадкового майна до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини, а витрати на неї (охорону) відшкодовують спадкоємці.

Спадкові права оформляються шляхом видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину, яке буває двох видів: свідоцтво про право на спадщину за законом та свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Нотаріус, видаючи свідоцтво про право на спадщину за законом, перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та склад спадкового майна.

Видаючи свідоцтво про право на спадщину за заповітом, нотаріус перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна. Нотаріус також перевіряє коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині.

Якщо спадщина приймається кількома особами, то кожному із них видається свідоцтво із зазначенням їх частки. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Однак ЦК зобов'язує спадкоємців звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно.

За загальним правилом, свідоцтво про право на спадщину видається після закінчення 6 місяців із часу відкриття спадщини. Якщо заповіт складено на користь зачатої, але ще не народженої дитини, свідоцтво може бути видано лише після народження дитини. До закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), якщо це зумовлено обставинами, що мають істотне значення.

Цивільне законодавство передбачає державну реєстрацію права на спадщину в разі, якщо до спадкового майна входить нерухоме майно, — право власності спадкоємця на таке майно виникає з моменту державної реєстрації.

На практиці можуть бути випадки, коли необхідно внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. Для цього має бути згода усіх спадкоємців, які прийняли спадщину, або відповідне рішення суду про внесення змін до свідоцтва.

Свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, передбачених законом.

Новелою в цивільному законодавстві є можливість укладення спадкового договору, який є специфічним засобом оформлення спадкових прав. Зокрема, за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача. Спадковий договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. На майно, визначене в спадковому договорі, нотаріус, який його посвідчив, накладає заборону на відчуження. Після смерті відчужувача набувач за спадковим договором набуває право власності на майно, яке зазначено в договорі, та вправі отримати на це майно відповідний правовстановлюючий документ.

Важливе значення має інститут охорони спадкових прав, який дає можливість відповідно до чинного законодавства забезпечити захист прав та інтересів суб'єктів спадкового права. Слід зазначити, що є два основні способи охорони спадкових прав: позасудовими (нотаріальними) та судовий. Зокрема, нотаріальні контори за місцем відкриття спадщини, а у відповідній місцевості, де немає нотаріуса — відповідні органи місцевого самоврядування, можуть вживати заходів з охорони спадкового майна та управління спадковим майном, про які було зазначено. Важливим способом охорони спадкових прав є звернення до суду. Зокрема, Конституція України у ст. 55 зазначає, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму ВСУ "Про практику розгляду судами України справ про спадкування" від 24 червня 1983 р. № 4 у порядку позовного провадження розглядаються заяви по спорах про спадкове майно, в тому числі заяви про продовження строку прийняття спадщини; в порядку окремого провадження розглядаються скарги на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні, заяви про встановлення факту прийняття спадщини, факту належності заповіту, перебування на утриманні, якщо при цьому немає спору про спадщину.