Участь органів державної влади, органів місцевого самоврядування у цивільному процесі

Така участь з метою захисту прав й інтересів інших осіб може мати місце в цивільних справах, пов'язаних з відповідною галуззю народного господарства, управління якою ними здійснюється, і якщо така участь передбачена законом. Із заявою до суду може звернутися Уповноважений Верховної Ради України з прав людини про захист прав і свобод людини та громадянина лише тих осіб, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин цього зробити не можуть самостійно (ст. 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. № 776/97-ВР). Порівняно широкі права на участь у процесі надані органам опіки та піклування, житлово-комунальним, фінансовим тощо.

Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (ст. 55 ЦК України, статті 243, 249 СК України). При цьому органами опіки та піклування є: державна адміністрація, районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі комітети міських чи районних у містах, сільські, селищні ради (ст. 215 СК України, п. 1.4 «Правил опіки та піклування», затверджених наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 р. № 34/166/131/88). Отже, зазначені органи можуть бути суб'єктами захисту прав неповнолітніх, недієздатних осіб, що перебувають під опікою і піклуванням, у всіх підвідомчих су­дові справах: мають право звернутися із заявою про відкриття провадження у справі, а якщо справа була розпочата за іні­ціативою інших осіб, можуть вступити у процес для подання висновку.

Органи опіки та піклування згідно з СК України мають пра­во пред'явити позов про визнання шлюбу недійсним (ст. 42), про позбавлення батьківських прав (ст. 165), про скасування чи визнання усиновлення недійсним (ст. 240), про відібрання дитини від батьків (ст. 170). Якщо справа була розпочата іншими особами, участь органів опіки та піклування можлива для подання висновку у таких справах. Відповідно до п. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одно­го з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення а дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка її тримає у себе не на підставі Закону України або рішення суду, управління батьками май­ном дитини, скасування усиновлення та визнання його не­дійсним, обов'язковим є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до ч. 1 ст. 254 ЦПК України у справах про усиновлення дітей, які проживають на території України, громадянами України та іноземними громадянами подається висновок органу опіки та піклування про доцільність усиновлений та відповідність його інтересам дитини (частини 1, 2 ст.253 ЦПК України).

Справи про поновлення батьківських прав, у спорах щодо дітей також розглядаються за участю органів опіки та піклування. Вони можуть вимагати від опікуна або піклувальника відшкодування майнової шкоди, заподіяної несумлінним або недбалим виконанням опікунських обов'язків та мають право подати заяву про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним (ст. 237 ЦПК України). Їх участь для подання висновку є обов'язковою (ст. 240 ЦПК України).

При здійсненні своїх функцій органи опіки та піклування подають до суду висновок щодо розв'язання спору (ч. 5 ст. 19 СК України) у письмовій формі. У справах про усиновлення беруть участь як заінтересовані особи відповідні органи опіки та піклування, а у справах, відкритих за заявами іноземних громадян — уповноважені органу виконавчої влади (ч. 1 ст. 253 ЦПК України).

Виконання житлово-комунальними органами функцій уп­равління житловим фондом України зумовлює можливу і не­обхідну їх участь у цивільному процесі щодо справ, пов'яза­них зі зміною юридичного, технічного, комунального стану споруд і будівель. Житлово-комунальні органи заінтересовані в такому вирішенні справ судами, яке відповідало б законо­давству в галузі житлового будівництва і захищало права гро­мадян, підприємств, установ, організацій.

На можливість участі таких органів у цивільному процесі у справах, що виникають зі спорів щодо житлових правовідносин, звертав увагу судів Верховний Суд УРСР у постановах Пленуму «Про практику застосування судами України статті 105 Цивільного кодексу України» від 19 вересня 1975 р. № 9; «Про практику застосування судами законодавства про жит­лово-будівельні кооперативи» від 18 вересня 1987 р. № 9 та Верховний Суд України у постанові Пленуму «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 р. № 2 тощо.

Для подання висновку про придатність жилого приміщен­ня для проживання, суди повинні залучати до участі у справі органи санітарно-епідеміологічної служби, а також місцеві житлові органи, якщо рішення у справі може вплинути на їхні інтереси. Невиконання цього обов'язку призводить до порушення прав зазначених органів і може бути підставою для скасування судового рішення, ухваленого у таких справах без їхньої участі.

Функцію органів місцевого самоврядування виконує суб’єкт комунальної власності і підприємницької діяльності - Бюро технічної інвентаризації асоціації «Укртехінвентаризація» (далі — Бюро), на яке покладено обов'язок здійснювати перевірку реального юридичного статусу об’єктів нерухомості, обстеження їх технічного стану, дер­жавну рєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебуває у власності юридичних та фізичних осіб. Бю­ро виконує технічну паспортизацію та інвентаризацію основ­них фондів комунального господарства, а також будинків підприємств, установ, організацій та окремих громадян, по­новлення документів на право володіння будинками і встанов­лення порядку користування будівлями. Верховний Суд Ук­раїни роз'яснив судам про необхідність залучати Бюро до по­дання висновку у справах про право володіння, поділу будівель і порядку їх використання.

Житлово-комунальні організації органів місцевого само­врядування, у підпорядкуванні і розпорядженні яких є жит­ловий фонд, у певних випадках можуть бути залучені у спра­ву третіми особами. У судовій практиці і теорії процесу вини­кають труднощі щодо розмежування їх процесуальної правосуб'єктності такими особами і суб'єктами захисту прав інших осіб. Відповідно до ст. 45 ЦПК України підставою для участі органів місцевого самоврядування у процесі буде відсутність спору щодо договору житлового найму з однією зі сторін, а не суб'єктивного юридичного інтересу, про що зазначається у літературі, оскільки він може мати не лише матеріально-пра­вовий, а й державно-правовий характер.

Захист прав інших осіб та інтересів держави в цивільному процесі можуть здійснювати фінансові органи місцевої дер­жавної адміністрації у справах, які виникають зі спорів про право власності, спадкування, а також у справах окремого провадження про встановлення юридичних фактів, від яких залежить здійснення громадянами таких прав.

Суб'єктами захисту прав інших осіб та інтересів держави можуть бути ті органи державної влади, участь яких у цивільному процесі зумовлюється необхідністю здійснення ними своєї компетенції у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності. Так, державна податкова адміністрація може стягувати з гро­мадян до бюджету у судовому порядку недоїмки по податках та інших обов'язкових платежах тощо.

Законом України «Про внесення змін і доповнень до Зако­ну Української РСР «Про захист прав споживачів» від 15 грудня 1993 р. № 3682-ХП передбачено, що Державний комітет України у справах захисту прав споживачів (ліквідований, його функції передані Державному комітету стандар­тизації, метрології та сертифікації - Указ Президента України «Про зміни у структурі центральних органів виконавчої
влади» від 15 грудня 1999 р. № 1573/99), його органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів у центральних і місцевих органах державної і виконавчої влади та господарюючими суб'єктами — підприємствами (їх об'єднаннями), ус­тановами, організаціями незалежно від форми власності, громадянами-підприємцями, іноземними юридичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність на території України, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право пред'явити до суду позови щодо захисту прав споживачів (ст. 5).

Законом України «Про внесення змін до Закону України „Про захист прав споживачів» від 10 січня 2002 р. № 2949-ІІІ було доповнено Закон ст. 101 про те, що органи місцевого самоврядування, з метою захисту прав споживачів, мають право створювати при їх виконавчих органах структурні підрозділи з питань захисту прав споживачів, які вправі подавати до суду позови про захист прав споживачів.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 р. № 962-ІУ до повноважень центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів у галузі охорони земель належить подання позовів про відшкодування шкоди і втрат, заподіяних внаслідок порушення законодавства України про охорону земель.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища. та ядерної безпеки України, державні комітети України: з водного господарства, земельних ресурсів, лісового гос­подарства, з питань геології та використання надр, їх органи на місцях можуть відкривати у судах справи про відшкоду­вання юридичними і фізичними особами збитків, завданих державі внаслідок порушень законодавства про надра (статті 64-67 Кодексу України про надра); про відшкодування збитків і витрат, заподіяних здоров'ю і життю людей та дер­жаві внаслідок порушення законодавства: про охорону навко­лишнього природного середовища (статті 5, 20, 67-69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середови­ща» від 25 червня 1991 р. № 1264-ХІІ); про охорону атмосфер­ного повітря (Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 р. № 2707-ХП); про природно-за­повідний фонд (статті 64-65 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 р. № 2456-ХП); у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу (ст. 63 Закону України «Про тваринний світ» від 13 грудня 2003 р. № 2894-ІП); порушення лісового законодав­ства (статті 97-101 Лісового кодексу (далі — ЛК) України).

Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці здійснюють: Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки, Комітет по нагляду за охороною праці, органи державного пожежного на­гляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України, органи та заклади санітарно-епідемічної служби Міністерства охорони здоров'я України (ст. 44 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. № 2694-ХІІ, ст. 260 КЗпП України). У справах за позовами до власників про відшкодування шкоди, збитків працівникам, іншим гро­мадянам, підприємствам і державі зазначені державні органи можуть брати участь для подання висновку у справі.

Органи державної влади і місцевого самоврядування для подання висновку у справі можуть бути залучені судом для участі в процесі або вступити у процес за своєю ініціативою. Їх участь у процесі для подання висновку є обов'язковою у випадках, передбачених законом, та коли суд визнає це за необхідне (ч. 3 ст. 45 ЦПК України).