Травлення в інших відділах травної системи

Травлення в тонкому кишечнику.

Кишкове травлення – завершуючий етап механічної і хімічної обробки їжі. Травлення в інших відділах тонкого кишечнику (порожня і клубова кишки) доповнює травлення в дванадцятипалій кишці і знаходиться з ним в тісному зв’язку. Функціональними взаємозв’язками між цими відділами шлунково-кишкового тракту є вступ до тонкого кишечнику секрету дуоденальних залоз, підшлункової залози і печінки. Тут травні соки продовжують свою перетравлюючи дію, т.я. в тонкому кишечнику також лужне середовище. До впливу цих секретів приєднується міцна дія кишкового соку.

Слизова оболонка тонкої кишки вкрита ворсинками, між якими відкриваються протоки трубчастих залоз, які виділяють кишковий сік. Кишковий сік – безбарвна рідина з домішками слизу та клітинами поверхневого епітелію, відриваючись від слизової оболонки утворюють слизові грудочки, які запобігають механічним пошкодженням слизової оболонки. До складу кишкового соку входять близько 20 ферментів, основними з яких є амілаза, лактаза, мальтаза, ліпаза, нуклеаза, пептидаза (розщеплює поліпептиди до амінокислот).

Залежно від локалізації травного процесу в кишечнику розрізняють такі види травлення: порожнинне та пристінкове або мембранне.

Порожнинне травлення відбувається ферментами, що синтезуються залозистими клітинами і виділяються в складі травного соку в порожнину кишечнику, де специфічно впливають на травну кашицю.

Пристінкове травлення відбувається ферментами, фіксованими на клітинній мембрані, цьому це травлення називають мембранним або контактним. Його особливість в тому, що воно відбувається на межі позаклітинного і внутрішньоклітинного середовищ.

Ці два види травлення взаємопов’язані між собою, т.я. порожнинне забезпечує початковий гідроліз травних речовин до проміжних продуктів, а мембранне – гідроліз проміжної і заключної його стадій і перехід до всмоктування.

В тонкому кишечнику розвивається велика кількість бактерій, які не можуть проникнути в кровоносне русло, оскільки мікропори слизової оболонки тонкого кишечнику виконують функцію бактеріального фільтру.

Отже, остаточне перетравлення харчових мас до кінцевих продуктів відбувається в тонких кишках.

Продукти травлення в основному всмоктуються в кров і лімфу в тонкому кишечнику. Слизова оболонка кишок має велику кількість складок і ворсинок. Ворсинки – це вирости слизової оболонки тонкого кишечнику, які збільшують її загальну площу в 8 разів, та складаються з війок, утвореними мікроворсинками. У середині ворсинок знаходяться добре розвинені кровоносні та лімфатичні судини. Ворсинки мають пальцевидну форму, довжиною 0,2–1 мм. Основу кожної ворсинки складає сполучна тканина, пронизана сплетінням гладких м’язів. У тонкому кишечнику 4 млн ворсинок, на 1 мм2 в середньому – 18–40 шт. У початковому відділі тонкого кишечнику, де всмоктування інтенсивніше, кількість ворсинок більше, ніж в нижньому відділі.

Внутрішня поверхня тонкого кишечнику в людини приблизьмо 0,65 м2 , але за рахунок складок і ворсинок всмоктувальна поверхня кишечнику збільшується до 4–5 м 2 , що в 2–3 рази більше поверхні тіла.

У верхніх відділах тонкого кишечнику всмоктуються вуглеводи в кров у вигляді глюкози та інших моносахаридів (галактози, фруктози). Активний транспорт відбувається за допомогою білка-переносчика, який приєднує до себе Na і глюкозу, по системі ворітної вени до печінки, одна їх частина йде на синтез глікогену, а інша – на енергетичний матеріал.

Білки всмоктуються в кров у вигляді амінокислот і тільки невелика кількість у вигляді простих пептидів. Особливо енергійно всмоктуються продукти розщеплення білків у верхніх відділах тонкого кишечнику, при чому продукти розщеплення білків тваринного походження (м'ясо, яйця, молоко) всмоктуються на 95–99 %, а рослинного походження (хліб, овочі, клітковина) – на 60–80 %. Амінокислоти по системі ворітної вени активно транспортуються, за участю молекул-переносчиків із затратою енергії у формі АТФ, до печінки і використовуються для синтезу білків крові, розносячись по крові виконують пластичну функцію, тобто є будівельним матеріалом клітин, гормонів, ферментів, гемоглобіну.

Жири всмоктуються у вигляді жирних кислот та гліцерину. Жирні кислоти та холестерин проходять крізь стінку за допомогою жовчних кислот у вигляді ефірагарних сполук. У стінках кишок вони з’єднуються з гліцерином і утворюють специфічний жир. У дванадцятипалій та порожній кишках більше 90% жирів всмоктуються в лімфу і тільки невелика частина (10%) – у кров із жиророзчинними вітамінами. З загального кровоточу жири надходять в жирове депо, де відкладаються, а потім звідси використовуються для енергетичних і пластичних потреб.

Травлення в товстому кишечнику.

Харчові маси позбавлені поживних речовин (хімус) невеликими порціями надходять в товсту кишку, де відбувається всмоктування води і утворення калових мас та їх виділення з організму.

У стінках товстого кишечнику містяться мікроорганізми, які синтезують вітамін К і вітаміни групи В.

У секреті слизової оболонки товстого кишечнику є значна кількість відторгнутих клітин епітелію, лімфоцитів, слизу, жовчних пігментів, невелика кількість ферментів (амілаза, ліпаза, пептидаза, лужна фосфатаза). Розщеплення неперетравлених решток їжі здійснюється також за допомогою бактерій, яких приблизно 30–50 г.

Негативна роль мікроорганізмів кишечнику – вони утворюють ендотоксини, викликаючи бродіння і гнильні процеси з утворенням отруйних речовин (індол, скатол, фенол) і в деяких випадках можуть стати причиною захворювань. Всмоктуючись у кров, вони можуть викликати отруєння, але в печінці – нейтралізуються. Ця роль печінки називається бар’єрною.

У товстому кишечнику всмоктується вода і мінеральні речовини. Поживні речовини всмоктуються лише в тому випадку, якщо поступають у значній кількості і легко піддаються розщепленню.

Моторна функція тонкого кишечнику.

В тонкому кишечнику разом з хімічною обробкою харчової кашиці відбувається подальша її зміна і пересування за рахунок рухової активності кільцевих і поздовжніх м’язів.

Розрізняють перистальтичні і неперистальтичні рухи. Перистальтичні забезпечують рух харчової маси по кишечнику, при цьому скорочуються кільцеві м’язи верхнього відрізку кишки та видавлюється харчова маса в нижню частину. Неперистальтичні рухи – ритмічна сегментація і маятникоподібні рухи. Ритмічна сегментація забезпечується скороченням кільцевих м’язів, у результаті якого утворюються поперечні перехвати, які поділяють кишку на невеликі сегменти, що в свою чергу поділяє харчову масу на окремі сегменти та забезпечує краще розтирання і перемішування її з травними соками.

Моторна функція тонкого кишечнику стимулюється рефлекторно при збудженні рецепторів різних відділів шлунково-кишкового тракту. Рефлекторні впливи на рухову активність кишечнику відбуваються при розтягуванні стінки стравоходу, подразненні механорецепторів шлунку, механо- і хеморецепторів слизової оболонки тонкого кишечнику. Рефлекторно стимулює моторну функцію тонкого кишечнику акт їжі.

Рухова активність кишечнику гальмується при сильному подразненні слизової оболонки будь-якого відділу шлунково-кишкового тракту.

Моторна функція регулюється корою великого мозку.

Гуморальна регуляція відбувається біологічно активними речовинами (серотонін, гістамін, брадикінин), гормонами шлунково-кишкового тракту (гастрин, перистальтин), гормонами залоз внутрішньої секреції (інсулін). Гальмують рухову активність кишечнику гормони мозкового шару надниркових залоз – адреналін і норадреналін.

Моторна функція товстого кишечнику.

Всі рухи в товстому кишечнику такі ж самі, як і в тонкому кишечнику, але повільніші. Їх значення: забезпечення перемішування, розтирання, згущення і всмоктування води.

Товстий кишечник має особливий вид скорочення – масове скорочення 3–4 рази на добу, при якому захоплюється велика частина товстої кишки і забезпечується швидке звільнення значних її ділянок.

Центр рефлекторної дефекації знаходиться в пояснично-крижовому відділі спинного мозку. На цей центр впливає довгастий мозок, гіпоталамус, кора великого мозку.

Особливості травлення в жуйних тварин.

У жуйних тварин при надходженні їжі до ротової порожнини виникає посилене слиновиділення, яке забезпечує змочування їжі, що сприяє полегшенню переміщення корму до шлунку, т.я. остаточне пережовування корму відбувається під час не прийому, а жуйки.

Слина жуйних тварин має лужну реакцію, що пов’язано з наявністю в слині гідрогенкарбонатів і сприяє нейтралізації кислот, які утворюються в передшлунках у процесі бродіння вуглеводів. Вуглеводних ферментів у слині цих тварин майже немає. Слиновиділення привушних залоз відбувається безперервно, а піднижньощелепних і під’язикових залозах виникає лише під час прийому корму.

Наши рекомендации