Економічна сутність та фінансовий механізм формування прибутку, доходів і витрат

ЗМІСТ

ВСТУП.. 3

1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФАКТОРИНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 5

1.1. Історія виникнення. 5

1.2. Економічна сутність та фінансовий механізм формування прибутку, доходів і витрат. 6

1.3. Нормативно-правове регулювання діяльності 10

2. АНАЛІЗ ФАКТОРИНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ 17

2.1. Динаміка розвитку факторингових послуг в Україні 17

2.2. Місце факторингу на фінансовому ринку. 25

3. ПРОбЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ФАКТОРИНГУ.. 27

3.1.Порівняти вид діяльності з банківським кредитом. 27

3.2. Проблеми функціонування факторингової діяльності 30

3.3. Шляхи вирішення проблем. 32

ВИСНОВОК.. 34

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.. 35

ВСТУП

Фінансовий ринок України перебуває на стадії становлення, що супроводжується запровадженням нових видів фінансових послуг. Однією з таких послуг, що потребує вивчення та розвитку на фінансовому ринку України, є факторинг. Актуальність розвитку факторингових відносин в Україні зумовлена станом розрахунків і наявних боргових зобов'язань. Також, зважаючи на те, що фінансове ресурсозабезпечення економічного розвитку в умовах функціонування ринкових відносин неможливе без використання сучасних форм та інструментів розрахунково-платіжних взаємозв'язків, аналіз перспектив розвитку факторингу в Україні сьогодні надзвичайно актуальний.

На сучасному етапі глобалізації й інтернаціоналізації світових господарських зв'язків для української банківської системи стало актуальним підвищення конкурентоспроможності та ефективності надання фінансових послуг в умовах подальшого входження України до світового конкурентного середовища. Досить важливим і актуальним на сьогодні є дослідження розвитку факторингу, який є одним з наймолодших видів фінансових послуг в Україні.

Факторинг - це фінансування постачань з відстроченням платежу, страхування ризиків, пов'язаних з відстрочкою платежу, а також управління дебіторською заборгованістю. Розвиток факторингу зумовлений прагненням підприємств до прискорення обігу коштів у розрахунках, скороченні коштів у дебіторську заборгованість і зменшенні обсягів неплатежів .

З-поміж зарубіжних та вітчизняних вчених, які зробили значний внесок у розвиток теорії і практики здійснення факторингових операцій, впровадження нових платіжних інструментів у світові господарські зв'язки, слід назвати таких науковців як Е. Доллан, Р. Кембелл, Ю. С. Скакальський, Ю. М. Лисенко, Ж. Перар, П. Роуз, Л. Гутко, І. Наумець, О. Остафіль, Є. Склеповий, А. Солтан, Л. Ю. Бєлоусов, Б. З. Гвоздєв, Л. В. Руденко.

Факторинг є симбіозом фінансових, страхових та інформаційних послуг, спрямованих на підтримку зростання обсягів продажу підприємствами товарів, робіт, послуг. Іншими словами, викуповуючи заборгованість дебіторів клієнта, фактор надає йому комплекс взаємопов‘язаних послуг, зокрема: фінансування поставок з відстроченням платежу, покриття кредитних та процентних ризиків, ризику ліквідності, управління дебіторською заборгованістю, інформаційне обслуговування клієнта.

Факторинг – це комплекс фінансових послуг, що полягають у передачі права вимоги коштів (дебіторської заборгованості) за поставлену продукцію або надані послуги банку (фактора) і одержанні постачальником негайної оплати, а також переуступка боргових прав підприємства іншому суб'єктові, який гарантує платіж, звільняє постачальника від необхідності брати додаткові кредити в банку.

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФАКТОРИНГОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Історія виникнення

Перші факторингові послуги були надані американськими банками в 50-х роках XX ст. Офіційно вони були визнані одним із видів банківської діяльності в США в 1963 році. З часом факторингові послуги стали надавати не тільки факторингові відділи комерційних банків, а й спеціалізовані факторингові компанії.

У країнах Західної Європи факторинг почав розвиватись на початку 70-х років і сьогодні щорічні обсяги факторингових операцій в більшості промислово розвинених країнах Європи постійно зростають [2].

В Україні факторинг з'явився відносно недавно: 2001-2002 роки. Першими банками на ринку вітчизняного факторингу були Укрсоцбанк та Укрексімбанк.

З 2001 року зберігається стійка тенденція зростання ринку факторингових послуг. Проте розвиток цієї посередницької операції гальмується через цілий ряд труднощів і проблем.

До кризи факторинг значився в продуктовому портфелі більш ніж 40 банків, проте на ринку його активно пропонували не більше 15 банків. Під час кризи фінансові установи заморожували факторингові програми або підвищували по них тарифи. Брати на себе високі ризики, пов'язані з відсутністю забезпечення при наданні факторингового фінансування, банкіри не хотіли.

Але як би там не було, попит на факторинг з боку клієнтів банків є. І зараз він набув реальніших контурів. Спектр клієнтів досить широкий, але в основному по факторинг звертаються торговельні компанії. При низькому рівні капіталізації вони завжди мають гостру потребу в обігових коштах. Менш часто, але все-таки користуються факторингом IT-компанії, автоперевізники, фармацевти, виробники, експортери [5].

Провідними українськими банками, які надають факторингові послуги виступають Укрексімбанк, Укрсоцбанк, Райффайзен Банк Аваль та банк «Південний». На їх частку припадає 87% від загального обсягу операцій (при цьому у найбільшого оператора - Укрексімбанку - майже половина) [1].

Економічна сутність та фінансовий механізм формування прибутку, доходів і витрат

Факторинг – це фінансування постачань з відстроченням платежу, страхування ризиків, пов’язаних з відстрочкою платежу, а також управління дебіторською заборгованістю [3]. Розвиток факторингу зумовлений прагненням підприємств до прискорення обігу коштів у розрахунках, скороченні коштів у дебіторську заборгованість і зменшенні обсягів неплатежів [7].

Факторинг – це “придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги з прийняттям на себе виконання таких вимог і приймання платежів” [1].

Факторингове обслуговування найбільш ефективне для малих та середніх підприємств, які мають фінансові труднощі несвоєчасного погашення дебіторської заборгованості та традиційно обмежені в отриманні банківського кредиту [2].

Факторинг є симбіозом фінансових, страхових та інформаційних послуг, спрямованих на підтримку зростання обсягів продажу підприємствами товарів, робіт, послуг. Іншими словами, викуповуючи заборгованість дебіторів клієнта, фактор надає йому комплекс взаємопов‘язаних послуг, зокрема: фінансування поставок з відстроченням платежу, покриття кредитних та процентних ризиків, ризику ліквідності, управління дебіторською заборгованістю, інформаційне обслуговування клієнта [5].

До основних переваг факторингу належать такі: забезпечення фінансової ліквідності; прискорення обігу капіталу; різні терміни погашення заборгованості; зниження рівня заборгованостями за кредитами, розмір фінансування може збільшуватися в міру зростання обсягів продажу клієнта, фінансування не потребує надання заставного забезпечення та супроводжується сервісом, який включає кредитний менеджмент, захист від ризиків, консалтинг.

Механізм факторингу можна представити у вигляді такої схеми (рис. 1.1):

Рис. 1.1. Зміст та послідовність факторингової операції

Механізм факторингу передбачає, що компанія-постачальник уступає банку (фактору) права на отримання платежів від платників за доставлені то­вари чи надані послуги. Після отримання документів щодо доставки товарів чи наданих послуг банк, як правило, після перевірки платоспроможності покуп­ця виплачує (своєму клієнтові) від 30% до 80% суми товару чи наданої послуги й утримує факторингову комісію за адміністрування дебіторської заборго­ваності. Інші 70–20% від суми боргу банк (фактор) тимчасово стягує як компенсацію ризику погашен­ня боргу, а після його погашення покупцем повертає клієнту-постачальникові. Покупець повертає борг на умовах відстрочення платежу, переводячи кошти на спеціальний рахунок банку (фактора). Після чого банк (фактор) погашає виплачені постачальникові кошти, а залишок платежу переводить на рахунок постачальника.

Традиційно у факторинговій операції беруть участь три сторони (рис. 1.2). Розвиток факторингу стримується в Україні внаслідок існування певних перешкод у національному законодавстві, зокрема внаслідок неузгодженості нормативно-правових актів, що регулюють факторингові відносини в Україні. Так, згідно Закону України «Про банки і банківську діяльність» банки мають право здійснювати придбання права вимоги на виконання зобов'язань в грошовій формі за поставлені товари або надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів (факторинг). А Законом України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг» операція факторингу віднесена до фінансових послуг.

Рис. 1.2. Схема взаємодії учасників факторингової операції

Поряд із цим, відповідно Закону України «Про податок на додану вартість» факторинг визначається як операція по переуступці першим кредитором прав вимоги боргу третьої особи другому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу першому кредитору. Таким чином, факторинг є спеціальною фінансовою послугою, яка включає ознаки поступки вимоги. Поступка вимоги кредитором іншій особі регулюється Цивільним кодексом України, що передбачає перехід до набувача вимоги прав, які забезпечують виконання зобов'язання.

Закон України «Про податок на додану вартість» регламентує те, що не є об'єктом оподаткування факторингові операції, якщо об'єктом боргу є валютні цінності, цінні папери, зокрема компенсаційні папери (сертифікати), інвестиційні сертифікати, житлові чеки і деривативи. А відповідно Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» до валютних цінностей належить валюта України, платіжні документи і цінні папери, визначені у валюті України, іноземна валюта, платіжні документи і цінні папери, визначені в іноземній валюті [6].

Таким чином, аналіз норм чинного законодавства дає можливість вважати, що при здійсненні факторингової операції відбувається придбання банком фактором прав вимоги на виконання зобов'язань в грошовій формі за поставлені товари або надані послуги і об'єктом боргу при цьому є валютні цінності, а саме валюта України. Виходячи з викладеного, вважаємо, що є підстави для застосування норм Закону України «Про податок на додану вартість», відповідно якому не є об'єктом оподаткування факторингові операції, якщо об'єктом боргу є валютні цінності.

Негативною рисою розвитку факторингових послуг в Україні є великий відсоток перевідступлення боргу, котрий сьогодні застосовують фінансові установи у тарифах на обслуговування. У розвинених країнах вартість факторингу складає в середньому 1,5-2% від суми постачання, а в Україні середньозважений відсоток для ринку на сьогодні становить 70-80% від зазначених сум [3]. Тому суб’єкти господарювання надають перевагу класичному кредитування, де вартість послуг є нижчою. Хоча за факторингового обслуговування не потрібне забезпечення і оформлення безлічі документів. Кредит передбачає його повернення постачальником у певний термін, а факторинг має на увазі фінансування на реальний час товарного кредиту, повернення якого здійснюють покупці. Крім того, постачальник має можливість сам стежити за фінансуванням, платежами покупців, станом простроченої заборгованості за допомогою звітів, що їх надає йому банк.

Таким чином, факторингові операції можна визначити як гнучкий інструмент в розрахунково-платіжних відносинах покупців та постачальників, який максимально враховує інтереси сторін. Для подальшого розвитку факторингу на вітчизняному ринку необхідне прийняття заходів законодавчо-нормативного характеру стосовно регламентування здійснення факторингових операцій, а саме стосовно факторингових операцій як об’єкту оподаткування ПДВ, а також створення пільгових умов для вже діючих та новостворених фінансових компаній, що надають факторингові послуги в сфері оподаткування. Такі заходи дозволять зменшити вартість факторингових послуг і сприятимуть залученню більшої кількості клієнтів.

Активізації розвитку міжнародних факторингових операцій в Україні має сприяти новий Закон України «Про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг», що дозволить розширити визначення факторингових операцій до таких як фінансування постачальника, включаючи позику і попередній платіж; ведення обліку щодо належних сум; пред’явлення до оплати грошових вимог; захист від неплатоспроможності боржників.